Від війни – у віддалене село на Волині: історії переселенців, які повернулися в батьківські оселі

У віддаленому поліському селі Надрічне Камінь-Каширського району проживає дві родини переселенців: Михайло Луц із Запорізької області та Любов і Геннадій Глушкови з Дніпропетровської області.

Суспільне розповіло історії пенсіонерів, які через війну покинули рідні домівки та повернулися в старі батьківські хати на Волині.

Більшість хат у Надрічному – це пустки. Тут немає ні магазинів, ні автобусного сполучення. Сюди, у волинське село, через повномасштабне вторгення РФ в Україну з Мелітополя Запорізької області переїхав 67-річний Михайло Луц. Тут оселився у старій батьківський хаті.Чоловік – колишній військовий, тому через російську окупацію йому довелося залишати свою квартиру в Мелітополі й шукати іншої домівки. Аби виїхати з Запоріжжя, пройшов 21 пост.«Старший син їхав по роботі у Вінницю, він мене забрав. Тоді було тяжко. Перевіряли документи, паспорти. Ще у мене питали: «Де твоє пенсійне?» А у мене ж пенсійне військове, то я мусив його десь заховати. Кажу: «Немає, я згубив». А сина то перевіряли, роздягали, дивилися татуювання, чи не азовець», – пригадує Михайло.Читати ще: Життя у Надрічному: в село на Волині, де зареєстровано вісім людей, дістатися можна лише човном

У село Надрічне Михайло Луц приїхав у червні торік. Чоловік – вдівець. У хаті, яка була зачинена майже 20 років, живе сам: навів лад, облаштував побут, провів інтернет.«Першим ділом зробив собі зв'язок, щоб я міг зв’язуватися із дітьми. Стелю, усе робив, бо ж скрізь сипалося. Ці доріжки, килими – усе було біле. Грубку переробив, бо було таке занедбане. Є гаряча вода, ось біжить, холодна», – показує пенсіонер.Біля хати чоловік має грядки з картоплею і зеленню.

До пенсії, каже Михайло Луц, служив у військовій авіації, ще 2014 року допомагав нищити ворога. Зараз каже: хоч у селі тихо, але тривога не відступає.«То тиск піднімається, а лікарні ж немає, і лежиш, думаєш – хоч би дожити до білого дня. Син залишився ще там на тимчасово окупованій території, не зміг виїхати, то переживаю», – зазначає переселенець.

Михайло Луц додав, що мріє про закінчення війни, повернення до рідного Мелітополя та зустріч із синами.

Читати ще: «Із нашої дачі було видно Кінбурнську косу». Переселенка з Миколаєва понад рік мешкає на Волині

Неподалік обійстя пана Михайла проживає Любов Глушкова з чоловіком. Батьківська хата стала для родини місцем порятунку від повномасштабної війни. Ремонт у хаті, де живуть нині, ще до війни зробив її брат, який проживає у Росії.«Зразу ми були трішки на ножах, звичайно, а зараз що ж. Тихо-мирно. Ні про що: город, як здоров’я і все», – розповідає переселенка.

У Надрічне Глушкови приїхали торік у березні з Кривого Рогу. Зі слів пана Геннадія, в селі подобається, але хотілося б з кимось поспілкуватися, аби було веселіше.«Додому хочеться, звичайно. Там часто тривоги, з восьмого поверху у підвал треба постійно бігти. Ліфт тоді ж не працює, як тривога, і тільки туди-сюди, а в мене ж ноги болять, поліартрит», – каже пенсіонер.

Зі слів Любові Глушкової, отримують гуманітарну допомогу в районі, планують лишатися на зиму в Надрічному, тому посадили город: «Часничок, цибулька, он огірочки посходили».Жінка додає: хотіла б після перемоги повернутися до Кривого Рогу.

Люди, які приїхали до громади із зони бойових дій, отримують допомогу, розповіла виконувачка обов'язків старости Боровненського старостинського округу Олена Клімчук.

«Залишилося у Надрічному двоє, у Боровному сім’я – мама з чотирма дітками, у Житнівці – мама з дитинкою. Кожного місяця оновлюють списки областей, в яких ідуть бойові дії. Люди із цих областей отримують допомогу», – додала посадовиця.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---