Від романтичного побачення до акустичного концерту: у парку імені 900-річчя запрацювала «Луцька Венеція»

Не секрет, що парк 900-річчя Луцька – улюблене місце багатьох містян. Для когось це – острівець єднання з природою, для когось – платформа для занять спортом, ще для когось – місце, де можна сховатися від усього світу й побути на самоті з собою. Тут народжується дружба і спалахує кохання, а іноді й розбиваються серця.

Одне слово, незважаючи на те, що парк, ніде правди діти, трохи дикий і захаращений, у ньому вирує життя. Так, тут можна натрапити на сумнівну компанію, що ховається з оковитою десь у кущах, чи спіткнутися об неприбрану пляшку. Але можна й пробігтися поміж дерев, помріяти на лавці біля річки, погуляти з домашнім улюбленцем.

А ще можна засукати рукава, покликати друзів і власними силами зробити цей парк трохи чистішим. Так, як це вже не раз робив луцький активіст, громадський діяч Леонід Баглай. Він зібрав довкола себе однодумців і, заручившись підтримкою міськради, узявся за облагородження території неподалік річки.Тепер тут, як і в парку імені Лесі Українки, є креативний простір «Луцька Венеція». І це – не лише чи не єдине в парку місце, де можна випити смачної кави чи чаю, помилуватися заходом сонця або краєвидами. Тут можна влаштувати будь-що: від романтичного побачення тільки на двох до невеличкого акустичного концерту, художньої чи фотовиставки, пленеру й навіть заняття йогою. Усе, що треба зробити, – просто попередити заздалегідь організаторів креативного простору, залишивши заявку.

Читати ще: У луцькому парку тепер можна покататися на човнах

…Ми потрапляємо в парк 900-річчя надвечір. Після дощу тут неймовірно пахне вмитою травою. А птахи щебечуть так – аж вуха закладає. Незабаром до пернатих долучається ще й жаб’ячий хор.Людей і справді багато. Молодь слухає музику. Багато хто вигулює собак. Їздять велосипедисти. Біля річки на лавці мирно бесідують дві поважні пані. Кажуть, нині вже на пенсії, то в парку чи не щодня гуляють.«Як нема змоги виїхати кудись на природу, для нас, міських пенсіонерів, важливо, щоб було куди піти подихати свіжим повітрям. От сюди часто ходимо, – каже пані Євгенія. – Дуже приємно, що влада нарешті звернула увагу й на наш парк, а не тільки на центральний. Тут і прибирали, і хащі чистили. Тепер, бачите, он хлопці на човнах – то вони водорості прибирають, річку чистять. Добре ж! Кажуть, що ще й доріжки зроблять, лавок доставлять».У «Луцькій Венеції» тим часом – справжнісінький аншлаг: зайняті усі столики. Хтось смакує кавою чи чаєм із тістечком (до речі, домашнього виробництва), хтось забіг перечекати дощ разом з чотирилапим улюбленцем (так-так, сюди можна з собакою!). А ось трохи далі від галасливої компанії підлітків молода мама заколисує малюка у візочку, потягуючи теплий обліпиховий чай.Особливого шарму цьому креативному простору додає легка музика, а ще – відчуття свободи від того, що ти не схований від довколишньої краси за стінами, що можеш просто опертися на перила й досхочу милуватися довколишніми пейзажами. Що ми і робимо.Тим часом до нас підходить організатор «Луцької Венеції». Леонід, як і його однофамілець із роману Олеся Гончара «Собор» Микола Баглай, – щирий, відкритий, закоханий у місто, в якому живе. І вірить у людей та їхню доброту.

У відповідь на запитання, чому вирішив узятися за облагородження цього, по суті, дикого парку, лише усміхається: «А я не шукаю легких шляхів. Завжди треба дивитися на кілька кроків уперед і бачити потенціал. Це от коли дивишся на камінь – і бачиш у ньому скульптуру. Хтось дивиться на цей парк і бачить, скажімо так, неблагонадійний контингент, а я бачу людей, яким потрібне місце, де вони зможуть знайти або, навпаки, заховати себе».Леонід каже: «Луцька Венеція» у Центральному парку вже більш розкручена і, можливо, там уже нема такого спокою, який можна відшукати тут.

«Скажу чесно: коли я робив це місце, то найменше думав про каву. Я хотів створити таке місце, із яким будуть асоціювати Луцьк, – зізнається. – Усе, що відбувається зараз навколо нас, – очищення парку, косіння газонів, прибирання території, намагання об’єднати громаду – усе для того, щоб зацікавити, стягнути сюди людей. Щоб вони відчули це місце».Коли запитую про те, де бере на цей весь обсяг робочі руки, Леонід просто… показує свої: у мозолях, з прибитими молотком пальцями.

«Усе робимо власними силами, – скромно усміхається. – У мене є помічники – хлопці, які зі мною вже три роки. Вони вірять у те, що ми робимо. У мене є товариш Юра, з яким займаємося човнами і велопрокатом, із ним багато робимо. Я не виокремлюю комерційну складову, а кажу: прибуток буде, коли ти до цього привернеш увагу людей».Леонід додає: насправді працювати у спеку чи холод неважко. Неважко навіть долати якісь бюрократичні моменти. Важко працювати з людьми, які в тебе не вірять і думають, що ось прийшов хтось, узяв шмат землі й побудує там готель чи ще щось.

«Мені місто дало цю землю в оренду. Я дуже вдячний міській владі, особливо меру Ігорю Поліщуку, за довіру, – зазначає він. – І я маю час на те, щоб виправдати цю довіру».

Читати ще: Відреставровані мости, нові лавки та сучасна атракція: як змінювались парки та сквери Луцька. Фото

У найближчих планах ентузіастів – облаштування велопарковки.«Тут стоятимуть такі самі мережеві велосипеди, як і в парку імені Лесі Українки. Їх можна буде взяти напрокат в одному парку й приїхати в інший, – ділиться планами Леонід. – Я не маю наміру щось змінювати в цьому парку. Лишень хочу його облагородити. А ще плануємо влаштовувати прогулянки човнами».

Читати ще: Волинські спортсмени розповіли, яким хочуть бачити парк 900-річчя Луцька. Фото

До імовірних візитів усіляких сумнівних компаній Леонід ставиться по-філософськи.

«По-перше, тут є відеонагляд, – зазначає. – А по-друге – ну що вони тут можуть вкрасти? Два стільці? Так, вони можуть вкрасти стілець, але не зможуть вкрасти ідею. Стілець – це всього лишень стілець. Зрештою, коли я прийшов сюди, то сказав, що нам потрібно міняти цільову аудиторію і привести якісного споживача. Тому ми відкриваємося о сьомій ранку. Я хочу, щоб спортсмени, які бігають у парку, знали, що вони завжди можуть прийти сюди попити води та відпочити. Що на чайові дівчата купують корм, яким можна погодувати тварин. Я хочу, щоб у парку було більше хороших людей».Леонід вважає: якщо на лавочках довкола відпочиватимуть молоді батьки з візочками, то для випивох там не стане місця.

Окрім того, наразі тривають перемовини з «Парками і скверами» щодо того, аби «Луцька Венеція» надала їм свій відеонагляд, аби можна було спостерігати за їхніми будиночками. Також планують встановити вбиральні задля комфорту відвідувачів.А ще в «Луцькій Венеції» облаштують кросбукінг. Буде й сцена для акустичних концертів, а від неї промінчиками розходитимуться алейки. Одна з них ітиме таким собі серпантином, а вздовж неї поставлять лавочки для відвідувачів з інвалідністю, щоб було зручно тим, хто пересувається на візках. Лишилося для цього знайти спонсорів.

«Диво стається тоді, коли в нього віриш, – вважає Леонід Баглай. – Наше диво – це люди, які сюди приходять. Це той кістяк, що робить це місце особливим. А знаєте, що ще дуже круто? Коли ти щось робиш – і в тебе чиста совість».

Оксана ГОЛОВІЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---