Від хлопця з волинського села до популярного блогера і радника міністра. Історія Олександра «Круса» Барабошка

«Мені подобається те, що російські артисти в Україну не їздять. Нам потрібно виринати з російського дискурсу, з їхнього інформаційного поля. І те, що зробила Україна за останні роки в цьому напрямку, мені дуже подобається», – зізнається Олександр Барабошко.

Український блогер із десятками тисяч підписників у Facebook, Twitter та Instagram, відомий як Крус, родом із села Крухиничі Локачинського району, що на Волині. Олександр займається медіаконсалтингом, політичним піаром, організацією заходів і соціальними проектами. Він – засновник молодіжних фестивалів Double Triple Summer/Winter Fest, RadioDay, амбасадор проєкту «Слухай» та ініціатор реалізації Smart City.

Нещодавно він дав інтерв’ю YouTube-каналу «Переговорка», в якому розповів про шлях від КПІшника до відомого столичного активіста та радника міністра інформаційної політики.

Інформаційне агентство Волинські Новини пропонує своїм читачам ознайомитися з найцікавішими уривками з розмови.

ПРО ГРОМАДСЬКИХ АКТИВІСТІВ

«Ярлика «громадський активіст» я завжди боявся, адже цей ярлик знівелювали багато тих громадських активістів, які спекулюють на своїй позиції і намагаються нею десь приторговувати. Тому мені ним ніколи не хотілося бути, але, по суті, та сфера діяльності, якій значною мірою я зараз себе присвячую, відповідає цьому. Мені подобається щось ближче до «Олександр Барабошко реалізовує міські проекти».

ПРО ЗОЛОТУ МЕДАЛЬ

«Мені хотілося ще в школі чогось досягати. У столиці є дуже багато можливостей, а на сільському рівні ти міг, напевно, більше за всіх підтягуватися чи більше за всіх пробігати на уроці фізкультури, займатися якоюсь секцією футболу, баскетболу. У плані навчання я щороку ставив собі завдання – отримати грамоту за успішно закінчений рік. Це був мій KPI (Ключові показники ефективності (англ. Key Performance Indicators, KPI) – фінансова та нефінансова система оцінки, яка допомагає визначити досягнення стратегічних цілей, – ВН), до якого я рухався. І фінальною точкою цього всього мала бути золота медаль. На той момент ці критерії були важливі».

ПРО ЖИТТЯ В СЕЛІ

«Коли я був малим, мені здавалося, що жити в селі – це якось зашкварно… А зараз я навпаки розумію, що це в якійсь мірі була перевага. Коли ти приходиш додому, в тебе є два завдання: перше – допомогти батькам по хазяйству (це теж достатньо нелегко), друге – за бажанням підготуватися до школи. Допомогти – це обов’язковий момент. Коли ти дивишся, як твоя бабуся, якій 60-70 років, виходить на город і цілий день на жарі 30-40 градусів поле буряк, коли ти просто вчиш уроки і потім кажеш, що втомився, то ти сам себе з’їдаєш від того, як негарно виглядаєш. Тому або в тебе немає нічого спільного з мораллю, або ти просто вирішуєш, що тобі також потрібно бути активним учасником цього процесу. Коли я приїхав у Київ, то чітко зрозумів, що в Києві важкої роботи немає, вся робота в Києві легша за те, що було в селі. Там доводилося дуже важко працювати. Всі люди в селі дуже важко працюють і ніхто не жаліється. Моя бабуся завжди казала: очі бояться, а руки зроблять».ПРО ВСТУП У ВНЗ

«Треба відправляти дітей подалі від дому. У рамках України мені здається, що столиця – це оптимальний варіант. Тут сконцентровані всі можливості, тут ти можеш себе значно більше реалізувати. Краще обирати той університет, де найбільш якісно сформована екосистема студентського життя – це перший пріоритет. А те, яка спеціальність… Думаю, багато людей, закінчуючи навчання, розуміють, що та освіта, яку вони отримали, не зовсім те, що відповідає їхнім інтересам. Значний відсоток адекватних людей починають займатися самоосвітою, яка допомагає більше, ніж стаціонарна освіта, отримана в університеті. Тому університет я розглядав би передусім як інструмент для отримання соціальних люфтів, інструмент соціалізації, інструмент знайомств».

ПРО RADIODAY

«Це – захід, який трансформувався з Дня радіотехнічного факультету КПІ, тому якась ідеологія цього зберігається. Це був захід із вільним входом, який був найбільш масовим для молоді столиці. Цей момент залишається досі. У місті проходить дуже багато різних подій, але про взаємодію з молоддю говорять тільки тоді, коли відбувається якесь чергове свято, як-от День молоді чи День студента… Ми стараємося з цією аудиторією працювати завжди. Я знаю багато випадків, коли на наших заходах хлопець із дівчиною познайомилися й одружилися. Дуже багато класних історій не дають можливості просто взяти і закинути цей проект».

ПРО СПІВПРАЦЮ ЗІ СПОНСОРАМИ

«Якщо ти формуєш комплексну пропозицію так, що ти на 80% впевнений, що сам це купив би, то швидше за все це сподобається і партнерам. Але якщо ти просто відправляєш презентацію і кажеш, що ми ваш логотип поставимо на 15% нашої афіші… Сорі, це вже давним-давно не працює. Потрібно дуже якісно пропрацьовувати все, персонально під кожного. Я знаю, що ті, хто займається цим у нашій команді, готують по 10 презентацій для 10 різних партнерів і кожна є індивідуальною, відрізняється своєю пропозицією, і лише одна з 10 залітає. Це важка і клопітка робота, тільки з таким підходом вона може дати результат».

ПРО СНІГ ІЗ БУКОВЕЛЯ НА DOUBLE TRIPLE FEST

«Ми вирішили робити цей проект (змагання професійних сноубордистів і лижників, – ВН) на Арці дружби народів, вирішили, що він відбуватиметься кілька років підряд. І для того, щоб зекономити на снігу, а сніг треба десь брати, адже є варіант, що він може не впасти, навіть якщо це – середина грудня, ми вирішили купити пушку, яка буде його генерувати. Витратили на це 20 тисяч євро. І коли вже настав час генерувати сніг, ми стикнулися з іншим: виявляється, в середині грудня може бути +4-8 градусів, тоді ця пушка може розпилити максимум воду. 20 тисяч євро вже витрачені, а снігу і не було, і нема, і він навряд з’явиться. І вже як сюр у процесі обговорення хтось сказав: ну, прийдеться везти сніг з Буковеля. Але через день ми зрозуміли, що це не сюр, а єдиний наш вихід. Ми набираємо засновнику ГК «Буковель» Олександру Шевченку і кажемо: вибачайте, що турбуємо, дайте снігу зимою. Він сміявся в трубку, каже: хлопці, ви прикалуєтеся, приїжджайте до нас у Буковель. Ми переконали його, змогли надихнути цією ідеєю. Він каже: дивіться, в мене все готово, але транспорт ми вам не дамо, вам треба буде приїхати і забрати. Ми це вирішуємо, набираємо кілька логістичних компаній, машини були з різних куточків України… Як ти можеш бути серйозною людиною, коли завдання – поїхати до Буковеля і привезти зимою сніг?.. Ми привезли 140 тонн снігу – п’ять-шість фур».

ПРО БІБЛІОТЕКУ АУДІОКНИГ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ «СЛУХАЙ»

«Коли був карантин, Мінцифра оголосила конкурс ідей, які можуть допомогти людям пережити карантин. Ми зібралися й подумали, що класною була б історія з розкриття теми онлайн-освіти. Школярі ж готуються до ЗНО. Ми вирішили, що варто начитати і озвучити всю програму по ЗНО з української літератури в аудіо-форматі. Чому я це робив? З одного боку я робив це для тих школярів, яким це знадобиться, а з другого – для таких людей, як ми, для людей, які в 30 років усвідомили, що варто бути знайомим із класикою, в тому числі української літератури, але які безвідповідально до цього підходили під час навчання в школі, коли основне завдання було прочитати якусь хрестоматію, аби отримати оцінку… Зараз я розумію, що мені було б класно з цим усім ознайомитися. Я зараз ходжу і слухаю українською ті аудіокниги, які не читав у школі. Це класно».ПРО ПОЯВУ НІКНЕЙМА КРУС

«У мене з’явився діалапний зв’язок, коли ти через «Укртелеком» мав додзвонюватися, аби з’єднатися з інтернетом. Тоді або ти сидів в інтернеті, або хтось із батьків спілкувався по телефону. Тому я сидів в інтернеті в пізній час, після 22-ї години, і до другої години ночі мав можливість щось скачувати, наприклад, одну пісню за ніч для того, щоб наступного дня прийти в школу і скинути її всьому класу. У класі, напевно, в двох людей був інтернет. Загалом тоді і комп’ютерів не було, не те що інтернету. Насправді мені хотілося розуміти, куди ті пісні, скинуті мною, можуть доходити, тому я почав їх підписувати – додавати в дужках Made by KRUS… Так я цей нік і почав у принципі тягнути. В університеті я підписував усі шпаргалки, які викладав у вільний доступ, теж цим ніком… Знаю, що досі студенти ними користуються».

«Це абревіатура. Я вирішив, що колись розкрию цю абревіатуру. Але це має статися якийсь успєшний успєх або написатися книжка, тоді в одній з частин це буде. На цьому етапі це – просто нік».

ПРО ICQ У ГУРТОЖИТКУ

«Як я почав розвиватися в напрямку діджитала? Коли я став головою студентської ради, мені здалося, що потрібен оперативний майданчик для комунікації. Ми виокремили низку оперативних майданчиків, які закривали різні питання. Тоді популярним­ був такий месенджер, як ICQ– у якійсь мірі прообраз Telegram. Яка була потреба в гуртожитку? Увечері студенти завжди розпивали якісь алкогольні напої, дивилися футбол... Туди заходила Служба безпеки університету. Коли вони вривалися – це була дуже неприємна історія. Це закінчувалося тим, що або на тебе писали догану, а за певну кількість цих доган тебе виселяли з гуртожитку, або треба було домовлятися, а суми були такі, які ти віддавав скрипя зубами. Ми розробили іншу систему. Ми домовилися з усіма вахтершами, що за кожен дзвінок, як тільки ця Служба безпеки перетинає вхідну зону, – з нас шоколадка. А в нас була людина, яка відразу після дзвінка вахтера усім пише в ICQ: «СБ у гуртожитку». Всі підписалися на цей канал.

Типова ситуація: якщо відбувалася якась п’янка, на одній із колонок у гучний режим вмикалася Аська – для одного сповіщення. І після того сповіщення столи перетворювалися в навчальний процес. І коли заходила ця Служба безпеки, яка, можливо, інколи і по наводці приходила… Вони заходять у кімнату, там сидять 20 людей і всі щось пишуть. Ми розробили цю систему. Її реально не можна було хакнути. І в якийсь момент у наш гуртожиток вони просто перестали ходити».

ПРО ПОПУЛЯРНІСТЬ

«Якщо ти зміг зробити найкращу спільноту (в соціальних мережах, – ВН) і дати можливість людям повірити в неї, то точно ця ж модель переноситься на персональну історію. Я подумав, що сам можу бути якимось чином популярним, тільки треба придумати, чим я можу бути корисним. Коли я працював арт-директором у нічному клубі, то тільки в мене можна було записатися в списки на безплатний вхід у той чи той день. Це мотивувало людей бути на мене підписаними. Я з одного боку давав можливість людям безкоштовно потрапити в нічний клуб, а з другого – розповідав про якісь класні візійні проекти. Мені здається, це досить непогана історія, бо колабори були в курсі всіх ініціатив, і моїх у тому числі. Закрився ВКонтакті, ці люди підписуються в інших соціальних мережах. Усі виросли, хтось перестав ходити в нічні клуби, хтось має дітей і так далі, але ядро цієї аудиторії залишається досі. Це все дало мені студентське життя. Саме тоді я зрозумів, як усе працює».

ПРО РЕПУТАЦІЮ І ЗВОРОТНИЙ ЗВ’ЯЗОК

«Участь у якихось кампаніях мені згадується до цього часу. Це стоїть десь у розрізі з принципами побудови персональної репутації. Є багато людей, які оцінюють людину крізь призму участі в тих чи тих процесах, того з ким ти товаришуєш, дружиш. Я думав, чи важливо це для мене, бо іноді низку моїх можливостей це відрізало. Мені кажуть: ми тебе взяли б туди і туди, але ти дружиш із тим і тим, напевно, перестань спілкуватися з ними, почисть сторінки і буде все класно. На всі такі прохання я відмовляв і зі всіма цими людьми вирішував не співпрацювати. Практика показувала, що в усіх цих випадках я робив правильно. Коли ти чесний перед собою, коли ти можеш відкрито відповідати на всі запитання, коли ти можеш пояснювати свою позицію в тих чи тих питаннях, тобі в принципі немає чого боятися, ти знаєш, що ти зробив те, що хотів, у тебе є для цього бекграунд твоїх думок. Питання репутації і того, як усе це впливає, періодично мене наздоганяє, але я ніколи не жалів, що приймав різні пропозиції в своєму житті».

«Низку класних ініціатив я зміг продавити тільки за рахунок публічного інструменту, тому я дуже сильно ним дорожу і стараюся його використовувати зараз із великим рівнем самоцензури. Я зараз не дозволяю собі того, що дозволяв на початковому етапі ведення соціальних мереж. Я стараюся виважувати ту комунікацію, з якою виходжу до людей, хочеться, щоб передусім вона була корисна і надихала. Я практично перестав писати про політику, хоча раніше часто про це писав, і перестав розміщувати в себе на сторінці якісь замовні пости, тому що в якийсь момент мені це перестало бути комфортним. Я вирішив, що той пост, який я міг розмістити в себе, краще розміщу в іншого блогера, по суті, замовник залишиться задоволеним, а я свої соціальні мережі більше використовуватиму для транслювання якихось класних, надихаючих новин».ПРО РОБОТУ РАДНИКА МІНІСТРА ІНФОРМАЦІЙНОЇ ПОЛІТИКИ

«Відразу після сформування цього міністерства я написав Юрію Стецю (міністр інформаційної політики 2014-2019 років, – ВН). Мені здавалося, що коли я займаюся цими проектами з комерційного погляду, то міг би бути чимось корисним державі. Практично відразу пан Юрій запропонував, щоб я став його радником. Це було для мене дуже класним кредитом довіри. Такі публічні регалії не дозволяють до кінця бути ефективним у тому процесі. Я до цього часу думаю, що класна українська пропаганда, контрпропаганда можлива тільки тоді, коли дотується якась окрема структура, яка не є публічною. Але якщо ти заступник і декларуєш, що ми завтра будемо займатися пропагандою на території Донецької, Луганської областей, відразу твоїй заяві може бути дано 20 різних оцінок. Це така сфера, коли кожен, хто зареєстрований в інтернеті, може назвати себе експертом і знає більш ефективне рішення або більш дешеве рішення чи зробив би по-інакшому. І це стає деструктивною роботою. Я не побачив, що в такому форматі можу бути ефективним, і сказав, що радо буду допомагати державі, але можу це робити і не будучи радником… Є низка проектів, якими я можу пишатися».

ПРО ТЕ, ЯК ВИГРАТИ ІНФОРМАЦІЙНУ ВІЙНУ

«Які критерії того, що ти виграв чи програв інформаційну війну? Їх немає. Мені здається, що для того, щоб виграти інформаційну війну, треба просто гучно заявити, що ми її виграємо, зробити цей домінантний меседж. По суті, нічого не змінилося б від фактичної ситуації, але люди живуть з іншим наративом, вони не виглядають терпілами, вони виглядають переможцями і хочуть робити свій внесок у перемогу».

«Думаю, створення самої таблички (з назвою «Міністерство інформаційної політики», – ВН) вже щось дало для України… Ми показали, що можемо діяти не тільки з позиції захисту, а можемо і нападати».

«Україні точно потрібна структура, яка буде виконувати такі функції (інформаційного війська, – ВН). Я бачу, що зараз найбільш ефективно така структура може працювати, напевно, при РНБО, при тих підходах, які в них зараз є, якщо це буде непублічний штаб із залученими топовими людьми, які вміють це робити, яка буде отримувати інформації спецслужб. Це може давати дуже крутий результат для країни».

ПРО КИЇВ

«Київ найближчим часом стане Меккою для туристів з усього світу. Я говорив про це ще два роки тому, а зараз починаю бачити це на вулицях».

«Влада Києва повинна переглянути транспортну систему в місті і за містом. Місто і країна не мають говорити про те, в кого не вийшло. У таких інфраструктурних проектах, покликаних рятувати столицю, має брати участь не тільки Київ, а й державна влада… Без цього ми побачимо, що через два-три роки в місті люди будуть їздити, як в азійських країнах, на мопедах».

ПРО ТЕ, ЧИ ХОЧЕ СТАТИ ДЕПУТАТОМ

«Якщо ти цілеспрямовано рухаєшся до депутатства, чиновництва, то тобі треба досить сильно слідкувати за своєю репутацією, більше рухатися в сторону якоїсь нафталінності. Це мені не дуже сильно подобається. Мені подобається бути в тому лайфстайлі, в якому я перебуваю, але я ніколи не відмовляюся від пропозицій, якщо бачу, що є відчинене вікно можливостей і я можу ним скористатися, думаю, я ним скористався б… Фактично зараз є досить класна можливість рухати різні питання. Якщо в мене буде персональна можливість, то я скористаюся нею також».

«Волинь» чи «Динамо»

«Волинь». Я не є суперфанатом, але от футболка «Волині», Кварцяний – це точно для мене сильніший і рідніший бренд. Якби грали «Волинь» і «Динамо», я більше вболівав би за «Волинь».

Хейтери

«Я дуже кайфую від них. У мене немає жодного заблокованого користувача за всі роки в соціальних мережах. Я займаюся PR, конфліктологією і це люди, які допомагають мені самовдосконалюватися».

Книга, яка вплинула на світогляд

«Я читав книгу Дейла Карнегі «Як здобувати друзів і впливати на людей». Низка тез мені на кілька років дуже знадобилася. Можливо, це одна з глибоких книг, яка мені сподобалася».

Улюблені YouTube-канали

«Дивлюся Big Money з Євгеном Черняком. Періодично дивлюся навіть якісь інтерв’ю на каналі Маші Єфросиніної, дуже часто, коли потрібен легкий і ненапряжний контент, дивлюся Олексія Дурнєва. З інформаційних каналів – «Ісландія» та канал Романа Скрипіна».

Як залучити підписників

«Для того, щоб стрімко отримати велику аудиторію, найкраще – піти в якесь телешоу, неважливо яке, «Зважені та щасливі» чи кулінарне, будь-яке, яке дивиться масова аудиторія. Це точно дасть тобі підписників, а потім ти вже починай думати, як з ними працювати і як конвертувати їх у ті напрямки, сфери, які тобі цікаві. Однозначно, телевізор дає класний фідбек і класне масштабування».

Улюблена музика і ставлення до російських артистів

«Частіше в мене увімкнені хвилі якихось радіостанцій… Завжди орієнтуюся на плей-лист Atlas Weekend, стараюся переслуховувати виконавців, щоб орієнтуватися в тому, що відбувається на фестивалі та після нього. Слідкую за феноменами тих артистів, яких я не слухав би, але ти не можеш не сприймати ту феноменальність, зокрема, є цей артист, якого слухають усі діти, Morgenshtern. Мені цікавий його феномен, як усе це відбувається. Хоча я розділяю заклики тих людей, які кажуть, щоб він не приїжджав в Україну. Я думаю, що це логічно. Чесно кажучи, мені подобається те, що російські артисти в Україну не їздять, незалежно від їхніх поглядів. Нам треба виринати з російського дискурсу, з їхнього інформаційного поля. І те, що зробила Україна за останні роки в цьому напрямку, мені дуже подобається».

Робочий день

«Я прокидаюся о восьмій, інколи раніше. Переглядаю план на день, доповнюю його. Розбираю проекти на ті, які найбільш пріоритетні для конкретного дня. Виокремлюю важливі заплановані зустрічі. І далі рухаюся за планом дня і за пулом пріоритетів. Якщо під вечір розумію, що в мене залишається вільний час, тоді беруся за те, що мав зробити наступного дня. З недавнього часу в робочому підході стараюся максимально делегувати і обирати проектних менеджерів у кожному напрямку. За рахунок цього ти стаєш більш ефективним».

Рецепт успіху

«Працювати».

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото зі сторінок Олександра Барабошка в соціальних мережах

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---