Велике випробування і безмежна любов: історія сильної мами з Луцька, яка виховує сина з ДЦП
Лучанка Світлана Косинець стала мамою у 36 років. Її єдиному і такому бажаному синові Максу скоро 11 років. Він народився дочасно на 30-му тижні вагітності, довго був в реанімації, як наслідок діагноз – ДЦП.
Про те, як жінка виховує сина, які труднощі доводиться долати щодня та від чого отримує радість, Світлана Косинець розповіла Суспільному.
Жінка каже: діагноз ДЦП сину поставили у півтора року, спочатку він шокував, але змусив боротися далі.
«Поки в тебе ще мала дитина, ти якось сподіваєшся, що ви вигребетеся, ви зможете, ви все подолаєте. Він піде, сяде, їсти сам почне. То що далі, то більше ти розумієш, що в принципі, у тебе не так багато шансів домогтися того, що він буде це робити. І це певною мірою тисне. Те, що в тебе така невідворотність», – каже жінка.
Попри щоденні труднощі, Максим допомагає їй з чоловіком відкривати у собі багато нового, з ним можна завжди посміятися і для нього постійно треба бути цікавою.Максим – щирий, позитивний і цілеспрямований. У нього гарна усмішка і велика лінь, каже мама Світлана. Мультфільмів та музики син не слухав з народження. Любить читати книги. Профільний заклад не відвідує упродовж року – навчається вдома.«З Максом це в першу чергу – відповідальність велика. І з кожним роком все важча ноша», – зізнається жінка.Читати ще: Мама полоненого волинянина виступила з промовою в ООН
Родина мешкає на четвертому поверсі у будинку без ліфта. І тепер, коли Максим підріс, самотужки спустити його з візочком, а потім підняти сходами мамі самій несила. Візок важить приблизно 30 кілограмів і дитина – 45. Тому зараз гуляють лише у вихідні, коли чоловік вдома і може допомогти.«Зараз вже стало тепло, то просто мозок вибирає чайною ложкою – він хоче гуляти. А ти сидиш і розумієш, що не можеш його вивести погуляти», – зітхає Світлана.
У 2014 році вона почала волонтерити. Разом з Максимом малювали. Картини продавали, а виручені гроші передавали на потреби війська. Торік, коли почалася повномасштабна війна, Світлана стала пекти ночами печиво, а вранці передавала його у волонтерський штаб «Ангар».Зараз, коли триває навчальний рік, жінка пече менше, бо вчителює в одному з луцьких ліцеїв. Але час до часу проводить розіграші солодощів серед друзів у соцмережах, зароблене переказує на ЗСУ. Каже: таке волонтерство для неї – розрада та необхідність.Виїхати у місто чи піти бодай в магазин – це неабияке випробування для сім’ї. Адже в місті практично немає установ, пристосованих до потреб дітей з інвалідністю. Тому жінка мріє, аби у їхнього сина Максима, хай і на візку, життя було максимально комфортним.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Про те, як жінка виховує сина, які труднощі доводиться долати щодня та від чого отримує радість, Світлана Косинець розповіла Суспільному.
Жінка каже: діагноз ДЦП сину поставили у півтора року, спочатку він шокував, але змусив боротися далі.
«Поки в тебе ще мала дитина, ти якось сподіваєшся, що ви вигребетеся, ви зможете, ви все подолаєте. Він піде, сяде, їсти сам почне. То що далі, то більше ти розумієш, що в принципі, у тебе не так багато шансів домогтися того, що він буде це робити. І це певною мірою тисне. Те, що в тебе така невідворотність», – каже жінка.
Попри щоденні труднощі, Максим допомагає їй з чоловіком відкривати у собі багато нового, з ним можна завжди посміятися і для нього постійно треба бути цікавою.Максим – щирий, позитивний і цілеспрямований. У нього гарна усмішка і велика лінь, каже мама Світлана. Мультфільмів та музики син не слухав з народження. Любить читати книги. Профільний заклад не відвідує упродовж року – навчається вдома.«З Максом це в першу чергу – відповідальність велика. І з кожним роком все важча ноша», – зізнається жінка.Читати ще: Мама полоненого волинянина виступила з промовою в ООН
Родина мешкає на четвертому поверсі у будинку без ліфта. І тепер, коли Максим підріс, самотужки спустити його з візочком, а потім підняти сходами мамі самій несила. Візок важить приблизно 30 кілограмів і дитина – 45. Тому зараз гуляють лише у вихідні, коли чоловік вдома і може допомогти.«Зараз вже стало тепло, то просто мозок вибирає чайною ложкою – він хоче гуляти. А ти сидиш і розумієш, що не можеш його вивести погуляти», – зітхає Світлана.
У 2014 році вона почала волонтерити. Разом з Максимом малювали. Картини продавали, а виручені гроші передавали на потреби війська. Торік, коли почалася повномасштабна війна, Світлана стала пекти ночами печиво, а вранці передавала його у волонтерський штаб «Ангар».Зараз, коли триває навчальний рік, жінка пече менше, бо вчителює в одному з луцьких ліцеїв. Але час до часу проводить розіграші солодощів серед друзів у соцмережах, зароблене переказує на ЗСУ. Каже: таке волонтерство для неї – розрада та необхідність.Виїхати у місто чи піти бодай в магазин – це неабияке випробування для сім’ї. Адже в місті практично немає установ, пристосованих до потреб дітей з інвалідністю. Тому жінка мріє, аби у їхнього сина Максима, хай і на візку, життя було максимально комфортним.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Як вибрати пральну машину для великої родини
Сьогодні 14:23
Сьогодні 14:23
У Вірменії розбився літак Ан-2, є загиблі
Сьогодні 14:06
Сьогодні 14:06
Закупив утридорога ліжка для військових: на Волині повідомили про підозру підполковнику
Сьогодні 12:58
Сьогодні 12:58
Клявся, що повернеться: житель Харкова на Волині пропонував 8400 євро за виїзд з України. Відео
Сьогодні 12:25
Сьогодні 12:25
Жінка підпалила себе перед будівлею суду на Київщині
Сьогодні 12:08
Сьогодні 12:08
У Якутії зник вертоліт зі співробітниками ФСБ на борту
Сьогодні 11:51
Сьогодні 11:51
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.