Велика кінодепресія: як Україна може втратити свій ненароджений Голлівуд

«Українська кіноіндустрія народилася у 2014 році». Дійсно, до того року вітчизняний кіноринок перебував під впливом росіян. Дехто питав: «Чи хочуть українці дивитися кіно власного виробництва?». За останні десять років вони отримали чітку відповідь: «Так, хочуть». Про це свідчать результати соціологічних опитувань.

Своїм розвитком українське кіно завдячує передусім державному фінансуванню. Планові видатки бюджету на фінансування Державного агентства з питань кіно з 2015 року по 2021 рік зросли в майже чотири рази – із 176 млн грн до 665 млн грн, пише Економічна правда.

Однак після початку великої війни влада різко скоротила видатки на цей напрям. Відповідно до уточненого державного бюджету на 2022 рік витрати на кіно мали б становити 150 млн грн, однак вдалося використати лише 62 млн грн.

У 2024 році підтримка українського кіно мала повернутися до довоєнних показників і навіть перевершити показник 2021 року. Проте за два місяці до його завершення Держкіно змогло використати лише чверть від запланованого.

Конфлікт влади та учасників ринку

З 2022 року Держкіно критикують за неякісне управління. Після початку великої війни відомство відмовилося від практики пітчингу – прозорого способу розподілу бюджетних коштів між стрічками. Це рішення там пояснили «умовами воєнного стану».

Крім того, Рада з державної підтримки кінематографії (РПК) – орган при Держкіно, що визначає, які стрічки отримають фінансування, – відмовлялася проводити перевибори свого складу. Це має відбуватися кожні два роки і вчергове мало б статися в березні 2023-го. Причина та сама: війна.

Усе це обурило кінематографістів. Вони звинуватили Держкіно в непрозорості та нелегітимності. Ще в січні 2024 року Спілка кінематографістів та низка культурних діячів підписали лист із закликом змінити керівництво Держкіно та склад РПК, а виділені для підтримки кінематографа кошти спрямувати на ЗСУ.

«Основна проблема – це їхній тотальний страх працювати прозоро. Рада з підтримки кінематографії після повномасштабного вторгнення втратила звʼязок з реальністю. Усі рішення ухвалювали за зачиненими дверима, без трансляції та публічності, громадськість просто отримувала протоколи», – зазначає продюсер Андрій Котляр, один з підписантів того листа.

7 березня 2023 року Кабмін продовжив термін повноважень членів РПК на чолі з колишнім бізнес-партнером голови Офісу президента Андрія Єрмака Артемом Колюбаєвим. Після цього Держкіно вирішило відновити практику пітчингів. Однак після позову Національної спілки кінематографістів суд визнав склад РПК нелегітимним, тож розподілити закладені в бюджеті кошти на підтримку галузі не вдалося.

Лише влітку Держкіно переобрало членів РПК. Її новим очільником наприкінці жовтня став ексдиректор Одеської кіностудії Андрій Осіпов.

Читати ще: Лучанин Андрій Осіпов очолив Раду з підтримки кінематографії

Що з державним фінансуванням

До вересня 2024 року річний план видатків Держкіно був виконаний лише на 25%: із закладених майже 666 млн грн використали 172 млн грн. Невикористані майже 500 млн грн новообрана РПК планує 19 листопада розподілити між 96 проєктами. Хоча в раді попереджають: гроші отримають не всі.

У майбутньому ситуація стане гіршою. Річ у тім, що у 2025 році фінансування Держкіно планують зменшити на 70% до 204 млн грн. За словами нового керівника РПК, таке падіння загрожує українському кіноринку застоєм. «Заявка на необхідний обсяг фінансування була озвучена і її істотне зменшення – це небезпечна ситуація, що призведе до затяжної кризи на роки», – попередив Осіпов.Річ у тім, що наразі в прокаті представлені проєкти, які здебільшого починали реалізовувати у 2018-2021 роках. Успішні стрічки, які демонструвалися у 2022-2024 роках, до початку великої війни перебували на завершальному етапі виробництва. Це і дозволило заповнити ринок якісним продуктом «за інерцією».

Проте, за словами Осіпова, цей ефект закінчиться у 2026-2027 роках, якщо державне фінансування різко скоротиться. Така ситуація може також загрожувати втратою кадрів. «Український ринок тільки починає свій розвиток, а успішні українські режисери, сценаристи та продюсери за останні чотири роки тільки зняли свій перший фільм», – каже продюсер фільму «Люксембург, Люксембург» Володимир Яценко.

Якщо молоде покоління кіновиробників не знайде ресурси для самореалізації в Україні, то вони шукатимуть їх за кордоном. Однак тоді й стрічка перестане бути українською. Виробники радше оберуть розвиток проєкту під іншим прапором, ніж його відсутність.

«Як авторка я була б готова віддати свій проєкт іншій країні, якщо вона його профінансує. Тоді це буде фільм іншої країни з українською режисеркою», – наголошує продюсерка фільму «Ля Палісіада» Валерія Сочивець, який представлятиме Україну на премії «Оскар» у 2025 році.

У бюджетному комітеті Верховної Ради кажуть, що скорочення фінансування Держкіно відбувається через низький рівень використання коштів у 2024 році. Митці та Держкіно звинувачують у цьому одне одного.

Останні вважають, що фінансування могли урізати через дії підписантів згаданого листа. «Всередині нашої спільноти є люди, які кажуть, що виділення коштів Держкіно треба скасувати. Виглядає, що частина кінематографістів не може перемогти в конкурсі і у відповідь проявляє нетовариську конкуренцію. Така критика призвела до того, що парламентарі вирішили зменшити фінансування», – каже Осіпов.

Своєю чергою критики Держкіно вважають, що скорочення фінансування – це спроба влади покарати кіновиробників. «Таким чином влада показує своє ставлення: якщо ви не можете домовитися – будете без грошей», – каже Котляр.

Слова про конфлікт серед кінематографістів не безпідставні. Однак він виглядає не як суперечка між виробниками, а як їх обʼєднання проти Держкіно. Так, чимало гравців ринку відмовилися від участі в 19-му конкурсі з розподілу державних коштів на кінопроєкти. Опитані ЕП продюсери підтримали бойкот пітчингу.

«Що відбувається з конкурсом, який усі сильні гравці ігнорують? Які фільми будуть зняті? Для мене це очевидно. Глядач звик до якісного українського кіно, а його захлисне нова хвиля лайна», – каже Яценко.

Чи можливо зробити кіноіндустрію прибутковою

Знімати кіно в Україні – справа збиткова, адже вітчизняна стрічка з малою ймовірністю окупиться в прокаті. Навіть найбільш касові проєкти в кінотеатрах покривають тільки частину витрат на виробництво. Наприклад, «Мавка» з бюджетом понад 180 млн грн зібрала в кінотеатрах 156 млн грн. Один з найдорожчих фільмів в історії країни «Довбуш», на який витратили близько 120 млн грн, зібрав лише половину від цієї суми.

За словами голови РПК, це повʼязано з малим обʼємом ринку прокату.

«В Україні економічні умови для кінематографістів складені таким чином, що з вірогідністю 99% фільми не окупляться в прокаті. Щоб мати обʼєм ринку, який зможе генерувати кошти для окупності кінопродукту, потрібно мінімум дві тисячі екранів. До лютого 2022 року в нас було тільки 500 екранів», – зазначив Осіпов.

Вартість виробництва повнометражного фільму залежить від жанру, фінансових цілей та стратегії. Українські стрічки не можуть розраховувати на доларові багатомільйонні бюджети, однак саме це спонукає вітчизняні кіностудії до винахідливості.

Щоб заробити на кіно, потрібно займатися малобюджетними проєктами або обирати диверсифіковану структуру фінансування та стратегію отримання доходу, вважає Яценко. Наприклад, фільм може не окупитися в прокаті, але в його купівлі будуть зацікавлені стримінгова платформа чи телевізійний канал.

Де шукати гроші на фільми

Наразі кінострічки в Україні знімають «у мінус» навіть успішні кіностудії. Говорячи про свої успіхи, вони можуть констатувати лише зменшення збитковості великих проєктів. Іншими словами, виробництво серйозних фільмів в Україні можливе тільки в умовах субсидування з боку держави або інших джерел.

Наприклад, FilmUA може дозволити собі знімати дорогі фільми в збиток, фінансуючи це кількома малобюджетними стрічками (такими, як трилогія «Скажене весілля»). Компанія ForeFilm, яка зняла «Люксембург, Люксембург», «Я і Фелікс», «Ти – космос», для субсидування виробництва ігрових фільмів використовує рекламний бізнес.

Компанії та незалежні виробники фільмів без фінансової подушки можуть розраховувати на державні або західні фонди. Оптимальний варіант – співфінансування.

Наприклад, виробник документального фільму «Квіти України» Gogol Film зумів таким чином зібрати значний за українськими мірками бюджет – понад 13 млн грн. 20% з цієї суми профінансували приватні інвестори, 80% – фонди ЄС та України. При цьому фільм не отримував коштів від Держкіно.

«Ми позбирали з усієї Європи все, що могли, бюджет становить 13 мільйонів. Це середній бюджет документального фільму країн ЄС. Навіть у США за такі гроші знімають незалежне кіно», – каже продюсер стрічки Гліб Лукʼянець.

При цьому західні фонди не готові безповоротно давати гроші на виробництво кіно в Україні. Вони також диктують умови, зокрема виставляють критерії до проєктів, які можуть підтримати.

«Одна справа – коли експертами є люди зі своєї країни, інша справа – коли вони різні. У кожного своя повістка. Зіштовхнувся з тим, що українське кіно після повномасштабного вторгнення стало стигматизованим тим, що війна – єдина тема», – зазначив Лукʼянець.

Що далі

Ключовими проблемами українського кінематографа є недофінансування та криза довіри до Держкіно з боку учасників ринку: навіть після переобрання РПК активісти продовжують вимагати скасування 19-го пітчингу. Підписанти листа також просять від держави чіткої стратегії розвитку кіноринку.

«Від держави потрібне розумне фінансування. Не просто дати гроші на патріотичне виховання, це не буде працювати. Нам потрібно створити стратегію розвитку індустрії: чи ми будуємо сервіс, чи розвиваємо сильний внутрішній ринок», – каже Яценко.

Недостатні кроки щодо співпраці з ЄС також є предметом критики. «Вони (Держкіно – ЕП) не артикулювали жодної проблеми, не завели жодної іноземної інвестиції. Комунікації з фондами, які намагалися прийти в Україну, провалили», – каже Котляр.

В РПК визнають факт кризи, однак причиною нерозподілу коштів між виробниками фільмів називають дії кінематографістів, які критикували 19-й пітчинг. Там зазначають: хоча той конкурс не можна назвати «юридично досконалим», дії критиків (судовий позов проти Держкіно) призвели до того, що пів року рада не мала можливості розподілити виділені кошти.

Таким чином, бюджет Держкіно на 2025 рік майже точно зменшиться. За словами Осіпова, уряд уже ухвалив рішення відмовити в збільшенні бюджету відомства. Імовірність перегляду такого рішення у Верховній Раді при голосуванні за кошторис країни мінімальна.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---