Вдягались безхатьками і трофеїли техніку: як партизани на Харківщині нищили окупантів

Перевдягалися у безхатьків, відбирали у росіян боєприпаси та трофеїли ворожу техніку – на Харківщині партизанський підрозділ допоміг військовим у вересні звільнити Дергачівську громаду.

Про це інформує ТСН.

Дергачівські партизани – брати Ярослав та Владислав Байдукові брали участь у битві за село Прудянка. Весною воно було сірою зоною, за яку точилися жорстокі бої.

«Вони відкрили вогонь. Ми відкрили вогонь. Вони почали відступати по посадці, але ми їх додавлювали вогнем. І коли вогонь більш-менш стих, вони почали вести вогонь з їхнього передового блокпосту», – розповідає прикордонник, учасник партизанського руху Ярослав Байдукова.

Ворожий блокпост нагадує смітник, але тут можна розгледіти російські окопи та рештки ворожої техніки, яку брати розтрощили танковими пострілами.

«Виліз один орк з РПГ і вистрілив нам в танк. Але РПГ пройшло вище, ракета пішла вище. Але я бачив, як ракета летить в нас, буквально частка секунди і я вистрілив в нього з танку. На «Тигрі» лишились там черевики його», – розповідає Ярослав.

Владиславу та Ярославу по 23 роки, служили в армії та мають два роки досвіду в зоні ООС. З першими вибухами 24 лютого доєдналися до партизанського підрозділу, який організував міський голова Дергачів В’ячеслав Задоренко. Спершу займалися гуманітарною допомогою, а згодом стали допомагати з бойовими завданнями військовим 93-ї бригади.

«Ми не в штаті, ми не військові. Танк – він не в штаті, він трофейний. Якби ми загинули, їм якби... Але ми вирішили, що треба значить треба», – кажуть брати.

У партизанському загоні було півтора десятка добровольців. Хлопці проводили розвідку дронами, забирали у рашистів техніку та снаряди. Скільки разів потрапляли під обстріли – не злічити.

«Коли вдарили з крупнокаліберної артилерії, ось там були вже такі думки, що хлопці, напевно, ми тут залишимося. Тому що це було дуже близько. Це не те, що вони пристрілювались. Це били по нам», – розповідають партизани.

Разом із міським головою партизани ходили у розвідку на окуповані території, аби їх не викрили – перевдягались у безхатьків та чемно віталися з росіянами.

«Ми їхали з товаришем. Я кажу, що давай так – не нервуй. Включай поворотник, покажи їм, що ми їдемо на переїзд в селище. Без зайвих ривків, щоб не думали, що ми тікаємо від них. Відкрили віконце бокове, привіталися з ними рукою», – пригадує В’ячеслав.На окупованих територіях тоді лишалися тисячі місцевих, які не хотіли жити з рашистами. Під ворожим вогнем замінованими дорогами партизани пробиралися туди і вивозили старших людей, з дітьми, з собаками. Місцеві залазили і в багажники, аби тільки втекти. «Проїжджали однією і тією ж стежкою. Ми там проїжджали купу разів. І тут хлопці один раз просто проїхали і вони підриваються на міні, ми такі: Ну, як так? Коли ми там кожен день проїжджали», – пригадують партизани.

Місцеві теж допомагали партизанам – повідомляли про рух техніки та базування окупантів.«Деякі люди боялися того, що росіяни можуть вирахувати їхні телефонні дзвінки, можуть застосувати до них фізичні тортури, фізичне насилля. В подальшому воно так і було. Росіяни вираховували. Але люди боялись не жити в своєму населеному пункті», – переконують брати.

Людей, які допомагали, окупанти звозили у підвал до прикордонного села Козача Лопань. Там була і мати лідера партизанського руху В’ячеслава Задоренка, її катували лише за родинні зв’язки. «Як міський голова, я, мабуть, не повинен був виконувати військову роботу. Треба було більше займатися гуманітарними питаннями місцевих людей. Але я розумів, що не встиг забрати свою матір. Я розумів. Місцеві телефонували, розповідали, що до мами застосовували фізичне насилля, що давили психологічно і возили на ці підвали. Тому це спонукало створювати мене цей партизанський підрозділ з місцевих хлопців», – розповідає В’ячеслав Задоренко.Партизани разом із Задоренком 11 вересня першими пішки зайшли до Козачої Лопані, де була мати пана В’ячеслава, та підняли український прапор. Чоловік нарешті зустрівся з рідною людиною.

Після повного звільнення громади міський голова вивіз свою матір з обстрілюваного прикордонного села і тепер зі спокійним серцем займається гуманітарними справами, а бійці партизанського загону стали до лав прикордонної служби і стримують російські війська вже на рубежі з Росією.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---