«В Україні закрито понад двісті спортивних шкіл, а у Луцьку відкрили дві нові», – Володимир Захожий про спорт під час війни, прогресивну молодь та відновлення профі-команд

Володимир Захожий очолив департамент сім’ї, молоді та спорту Луцької міської ради у березні 2020 року. На той момент департамент відповідав не лише за спортивний та молодіжний напрямки, а й працював у напрямку сім’ї. Одразу ж після його приходу на посаду розпочалася пандемія Covid-19. Коли ж карантинні обмеження трішки послабили і департамент запрацював на повну силу, відбулося повномасштабне вторгнення росії в Україну.

Попри такі труднощі, нині департаменту молоді та спорту, який трішки реорганізували, передавши напрямок сім’ї іншій структурі, є чим пишатися в обох сферах, за які він відповідає. У Луцьку вдалося відкрити дві спортивні школи, місто приймає різноманітні всеукраїнські змагання й турніри, луцькі спортсмени прославляють регіон, щоразу покращуючи власні результати, а ініціативна молодь має всіляку підтримку в реалізації проєктів.

Інформаційному агентству Волинські Новини Володимир Захожий розповів про свій прихід в департамент, спорт у Луцьку під час війни, масштабні інфраструктурні проєкти, роботу з молоддю, відновлення професійних футбольної і волейбольної команд та майбутні великі заходи у місті.

Нещодавно минуло три роки відтоді, як вас представили на посаді очільника тоді ще департаменту сім’ї, молоді та спорту. Які у вас тоді були плани роботи та чи вдалося їх реалізувати за цей період?

Спочатку потрібно було вникнути у суть справ, адже напрямок роботи дуже широкий: спорт, молодь, національно-патріотичне виховання. Потім певний період ми ще й опікувалися напрямком протидії домашньому насильству та торгівлі людьми. На перший погляд, це все було неосяжно. Пізніше ми трішки переформатували роботу, оскільки напрямок сім’ї перейшов до управління соціальних служб у справах сім’ї, дітей та молоді. Тоді ми конкретно взялися за молодіжний та спортивний напрями.

Я прийшов у департамент в березні, і відразу розпочався коронавірус. Через карантини та обмеження було не до кінця зрозуміло, що можна робити, чи варто розпочинати масштабні проєкти, проводити масові заходи. Ця адаптація тривала фактично пів року. Неможливо було налаштувати роботу, оскільки були обмеження щодо заходів, кількості людей (учасників, глядачів тощо). А вже з осені почалася напружена праця. Ми знайомилися з представниками та очільниками спортивних федерацій, з громадськими організаціями, розпочалися капітальні ремонти спортивних майданчиків. Сьогодні у місті їх відремонтовано близько двадцяти, на них – поліуретанове покриття або ж штучна трава. Величезна їх затребуваність говорить нам про те, що ця робота має бути продовжена. На цих майданчиках постійно дуже багато дітей, а спортивні осередки Луцького міського центру фізичного здоров'я населення «Спорт для всіх» організовують там фестивалі та інші спортивні заходи у мікрорайонах міста.Щодо спорту, то ми зробили акцент на професійний, хоча місто першочергово має відповідати за масовий. Спорт вищих досягнень – не наша відповідальність, і бюджету територіальної громади для достойного його розвитку недостатньо. Але Луцький міський голова приділяє велику увагу спорту вищих досягнень, оскільки в місті є дуже потужні спортсмени, яких ми маємо підтримувати та давати можливість для розвитку. Ми пишаємося тим, що сьогодні у нас є 49 стипендій для спортсменів. Коли я обійняв посаду директора, то їх було 32. Наші спортсмени мають дуже потужні результати, тому з перших днів ми працювали над тим, аби покращити соціальні умови для них. Таким чином спортсмени отримали десять квартир завдяки співфінансуванню 50 на 50 з обласним бюджетом. А ось Олена Собчук (легкоатлетка, учасниця Олімпійських ігор, чемпіонка та рекордсменка України, призерка європейських змагань, переможниця престижних змагань «Луцька десятка») отримала квартиру за кошти місцевого бюджету. Також спортсмени отримують одноразові грошові нагороди за підсумками виступів на змаганнях найвищих рівнів, починаючи з чемпіонатів України й закінчуючи європейськими та світовими першостями. Ми маємо гідних спортсменів, які прославляють наше місто та Україну.

Ви за освітою викладач фізичного виховання та спеціаліст з фізичної реабілітації. Чому обрали шлях спорту?

З дев’яти років я займався карате. Тому вирішив вступати на факультет фізичної культури, спорту та здоров’я, який є в нас у Луцьку. Я не думав переїжджати з міста, тому обрав такий шлях. Після закінчення університету пішов працювати в професійно-технічне училище, де десять років обіймав посаду керівника фізичного виховання. В 2011 році я захистив кандидатську дисертацію і відтоді працював у Волинському національному університеті імені Лесі Українки на факультеті фізичної культури, спорту та здоров’я. Після цього був начальником відділу молодіжної політики ВНУ, в 2020 році обіймав посаду проректора з комунікацій, а з березня 2020 року очолив департамент сім’ї, молоді та спорту.Вас можна помітити на матчах «Старого Луцька», нещодавно ви і самі брали участь в благодійному турнірі. Фанатом якого виду спорту ви є?

Оскільки досить довгий період часу, 15 років, займався карате, то маю велику любов до цього виду спорту. На сьогодні більше займаюся силовими видами спорту, а саме пауерліфтингом. Нині маю пів ставки навантаження в університеті на факультеті фізичної культури, спорту та здоров’я, займаючись підвищенням спортивної майстерності зі студентами різних факультетів. Людина не може навчати того, чого не вміє сама, тому залюбки працюю разом зі студентами на тренуваннях. Також на силову роботу довелося перелаштуватися і через травму коліна.

Ігровими видами спорту мені важко займатися, але оскільки в баскетболі ноги задіяні лише для пересування, не потрібно робити ударів, як у футболі, то люблю трішки побігати, особливо на благодійних турнірах, де отримуєш задоволення не лише від гри, а й від підтримки наших захисників та захисниць. Загалом мені складно сказати, фанатом якого виду спорту я є. Спілкуючись із тренерами, які живуть своєю роботою, після дискусій ти стаєш фанатом будь-якого виду. Кожен тренер каже, що його спорт найкращий, але ми маємо приділяти увагу всім видам.

Ви вже сказали, що після здобуття освіти працювали у різних навчальних закладах, зокрема на адміністративних посадах. Наскільки це допомогло у роботі очільника департаменту міськради?

Робота з людьми, на моє переконання, – це найскладніша робота. Фізична та розумова роботи також складні, але шукати компроміси з людьми, точки дотику, налагоджувати ефективний зворотній зв’язок ще складніше. Особливо це важко робити, коли в країні війна, адже люди озлоблені, хтось без роботи, комусь не платять зарплату, сім’ї перебувають за кордоном. Відповідно створюються конфліктні ситуації, які потрібно залагоджувати. Робота в університеті зі студентською молоддю та викладачами – це також непросто. Ці люди – це еліта, науковці, які вкладали в себе дуже багато та знають собі ціну. Тому загартування у стінах Волинського національного університету імені Лесі Українки дало мені певні преференції та хороший досвід. Сьогодні мені це дуже згодилося, адже робота в департаменті йде дуже потужно та інтенсивно. Ми постійно намагаємося розвивати спортивну та молодіжну галузі, піднімаючи їх на новий якісний рівень.Ваш період роботи припав на доволі складні часи: вже ви згадали про Covid-19, тепер повномасштабна війна. Пригадайте перші дні вторгнення, які настанови тоді отримали ви та які дали своєму колективу?

Так, ми більш-менш вийшли з ковідних обмежень і відразу розпочалося повномасштабне вторгнення. Ракурс роботи знову довелося змінювати. З перших днів війни було організовано волонтерський центр при Луцькій міській раді у драмтеатрі, який мав назву Центральний пункт допомоги. Разом з Оленою Барською (начальник організаційного відділу Луцької міської ради, – О.З. ) ми були координаторами цього центру. По усіх осередках КЗ ЛМЦФЗН «Спорт для всіх», у кожній нашій спортивній школі функціонували волонтерські штаби, куди люди приносили харчі та теплі речі. Це все ми перевозили до драмтеатру, де сортували та відправляли у «гарячі точки». Пішли закупівлі тепловізорів, автомобілів та інших речей. Сотні тисяч гривень назбирувалося за декілька днів. Потім відбулася деокупація Ірпеня та Бучі, тому ми відправили допомогу вже цивільному населенню.

У квітні-травні, коли стало тепліше, почали організовувати благодійні молодіжні та спортивні заходи (фестивалі, забіги, марафони, футбольні й баскетбольні турніри тощо). Фактично кожен турнір, забіг – це десятки тисяч гривень. Спорт продовжив свій рух. Такі благодійні турніри тривають і зараз.

Волонтерство – це величезний напрямок роботи, усі тренери, батьки, діти були у цьому задіяні. Всі розуміли: якщо ми не втримаємо сьогодні країну, в нас не буде того, про що ми усі мріяли. Незалежність у 1991 році ми отримали лише на папері, але, на жаль, її не відбулося. Протягом тридцяти років ми виборювали незалежність, а торік могли втратити назавжди. Тому консолідація людей – це величезна річ.З якими труднощами зіштовхнулися спортивна та молодіжна сфери у Луцьку під час війни?

В першу чергу це стосується інфраструктури. Нестача спортивних комплексів, залів та полів зі штучним покриттям (хоча б 20 на 40 метрів) – це дуже велика проблема. У спортивних школах, де навчається 350-400 дітей, функціонує лише один зал, який фактично нереально розподілити для всіх. Є приватні клуби та неолімпійські види спорту, які культивують у нашому місті: ММА, джиу-джитсу, карате, козацький двобій. Там тренується дуже багато дітей, але їм не вистачає залів. Тому ми будемо працювати над розбудовою спортивної інфраструктури після перемоги, адже планувати це сьогодні дуже важко. Відповідно до постанови Кабміну №590, видатки йдуть тільки на поточні ремонти.

Ще до повномасштабного вторгнення міський голова погодив план ремонтів шкільних стадіонів. Реконструкція передбачала відновлення полів для ігрових видів спорту, облаштування бігових доріжок, аби жителі мікрорайону могли прийти та позайматися, і встановлення певних спортивних споруд та тренажерів. Першим мали відремонтувати стадіон у 24-й школі. Його бюджет нараховував близько 24 мільйонів гривень, проєкт фактично доходив до експертизи, але всі ми знаємо, що сталося.

Також ми зробили хороший проєкт реконструкції футбольного поля в селі Забороль. Там мало бути штучне покриття на повноцінне футбольне поле 90 на 110. Адже таких полів у громаді немає. Вартість – також орієнтовно 26 мільйонів гривень. Проєкт був фактично повністю готовий, ми шукали співфінансування. Мав можливість познайомитися з першим заступником міністра молоді та спорту Сергієм Симоновим, проговорювали можливості державного фінансування чи державної субвенції для реалізації таких об’єктів. Налаштовували хорошу співпрацю, адже Волинь, на жаль, завжди мала обмежені бюджети на розвиток спорту. Якщо Київська, Одеська, Донецька, Дніпропетровська області отримували по 450-600 мільйонів, то ми – трішки більш як 50 мільйонів. Такі гроші для Волині – це фактично нуль. Що можна зробити та побудувати за ці кошти, якщо реконструкція середнього за розмірами стадіону вартує 26 мільйонів?

Щодо молодіжного напрямку, то основною проблемою є нестача молодіжних осередків та просторів. Сьогодні Луцькому міському молодіжному центру виділено кошти на облаштування території поряд з молодіжним центром на вулиці Глушець, 20. Саме зараз оголошено конкурс на таке облаштування. У згаданому молодіжному центрі за ці три роки (включаючи понад рік повномасштабної війни) відбулися сотні заходів. Нещодавно відкрили молодіжний осередок на вулиці Ковельській, 8, де зробили ремонт, і тепер також проводимо різні заходи. Молодь зараз дуже хоче працювати, з нею є про що говорити, чимало молодих людей волонтерить. Нещодавно у міській раді затвердили програму з розвитку волонтерства, яка також орієнтована на молодь. Адже 90% волонтерів – це молоді люди, які хочуть допомогти військовим у збереженні нашої країни.Поговорімо тепер про конкретні речі. Вже під час вашого перебування на посаді почали відновлювати приміщення ФСТ «Спартак», де створили ДЮСШ №3. Також місто прийняло на баланс спортшколу в Заборолі. У багатьох містах спортшколи закривали, натомість у Луцькій громаді створили дві нові. Наскільки це рішення було виправданим?

Збереження «Спартака» – це унікальна операція, адже це було перше приміщення комунальної власності в Україні, яке купила міська влада. Приміщення «Спартака» було у плачевному стані, сьогодні там зроблено ремонт спортзалу та даху, облаштовано роздягальні, санвузли, оснащено зал для занять важкою атлетикою. Нині там тренуються понад 400 дітей, серед яких чемпіони України та призери європейських змагань. У ДЮСШ №3 розвивається важка атлетика, хороші результати в легкій атлетиці, непогані результати у великому тенісі (це фактично єдине відділення в місті). Зараз ми розуміємо, що збереження цієї спортивної школи – це мудре рішення.

Все-таки приклад ДЮСШ №3 послугував мені підґрунтям, щоб зберегти спортивну школу в Заборолі, яка була районною. Коли ми з міським головою Ігорем Поліщуком проаналізували стан речей, він сказав, що однозначно школу в Заборолі потрібно зберігати. Зараз це ДЮСШ №4 Луцької міської ради.

Володимирська – це район на околиці міста, в якому не було де тренуватися дітям та молоді. Сьогодні в цій ДЮСШ функціонують нові види спорту. Оскільки ми прийняли школу посеред року, значних покращень бази не відбулося, оскільки кошти в бюджеті не було передбачено, ремонтні роботи заплановано на поточний рік. Ця школа спеціалізується на ігрових видах спорту: волейболі, баскетболі, футболі. Успішно розвивається нове відділення біатлону, лижних гонок. Понад двісті спортивних шкіл в Україні закрито, а ми у Луцьку за кілька років змогли відкрити дві нові.

Скільки загалом дітей тренується в луцьких ДЮСШ та скільки виїхали за кордон і поки не повернулися?

ДЮСШ №1 та №2 підпорядковуються департаменту освіти, тому я не маю даних про них. Наш департамент опікується СДЮШОР та ДЮСШ №3 та №4. Скажу, що 85% вихованців повернулися до України. Коли ситуація більш-менш стабілізувалася, люди побачили, що в нас у регіоні спокійно, діти поприїжджали назад.Вже зараз говорять, що в тому ж таки футболі чимало вихованців українських клубів переїхали за кордон і там знайшли собі академії, мовляв, з часом вони зможуть змінити громадянство. Якщо ж брати загалом, наскільки від’їзд дітей вплине на український спорт та його результати в майбутньому?

Якщо ми говоримо про наш регіон, то від’їзд дітей не є масовим. Люди, які виїхали на початку повномасштабної війни, аби зберегти свої життя та життя дітей, пізніше повернулися. Критичної ситуації немає. Але я переконаний, що з тих же Харківщини та Сумщини виїхало дуже багато юних спортсменів. Отримавши хороші умови за кордоном, вони навряд чи повернуться. Однак це не буде фатальною проблемою. У нас є з кого робити спортивний відбір, є велика кількість дітей у спортивних секціях. Нам лише потрібне належне фінансування та підтримка держави. Адже міський бюджет не може на повну фінансувати спорт вищих досягнень. Один спортсмен має фінансуватися на сотні тисячі доларів на рік, тоді він дасть результати, які ми можемо бачити в біатлоні, легкій атлетиці, ігрових видах спорту. Ми до цього маємо прагнути, адже спорт – це окремий фронт.

На які види спорту Луцьк робить особливий акцент? Можливо, цьому сприяють інфраструктура, досвідчені тренери…

Сьогодні перше місце має легка атлетика: спортивна ходьба, біг, метальні види. Дуже гарні результати має велоспорт, хоча ми не можемо в цьому випадку говорити про хорошу інфраструктуру, тут основний потенціал дають тренери. Гарні результати в художній гімнастиці. Потужні результати у веслуванні на байдарках та каное, плаванні. Майже у всіх цих видах ми маємо учасників Олімпійських ігор.

Також сьогодні у Луцьку процвітає біатлон, хоча це локальний вид спорту, який не має особливого поширення, бо він дуже дорогий. Мене питали, для чого ми відкриваємо це відділення, це нереально зробити у нашому регіоні. Але якщо є спортсмени та тренери, які горять цим видом, то біатлон у нас буде. За три роки ми маємо чемпіонів України з біатлону, змагаємося з такими потужними областями, як, наприклад, Сумська, де 21 спортивна школа має відділення біатлону.

Гарні результати є і в неолімпійських видах спорту, зокрема в ММА, джиу-джитсу, карате та інших.З початком повномасштабної війни футбольний клуб «Волинь» призупинив свій професійний статус, зникла волейбольна команда. Фактично у місті серед професійних клубів лише «Старий Луцьк». Побутує така думка, що без професійного спорту не може бути дитячого, адже без професійних спортивних команд у місті в дітей немає мотивації, кумирів та цілі прогресувати. Погодитеся з цим?

Справді, якщо в місті немає професійної команди, то успішно розвивати ігровий вид спорту проблемно. «Старий Луцьк» – це гордість міста. Сьогодні команда переживає не найкращі часи, адже основні гравці роз’їхалися, і все потрібно розпочинати заново. Однак за наявності професійної команди в Луцьку, сьогодні ми маємо студентський спорт, представництво на чемпіонаті України, до нас приїжджають команди Суперліги. Приходячи на матчі, діти дивляться на своїх кумирів, а це велика мотивація.

Сьогодні є проблема з футбольною командою «Волинь», яка свого часу грала в Прем’єр-лізі. Нині ми працюємо з дитячою футбольною школою, яка зберегла існування. Це вже не ДЮСШ «Волинь», але школа матиме фінансування з міського бюджету. Тренери залишилися та не припиняють тренування. Є діти, які поїхали до «Шахтаря», «Динамо» та за кордон. Олександр Стадніцький (директор КП «Стадіон Авангард», – О.З.) розповідав, що шість дітей були дуже сильні, але нині вони переїхали до інших клубів, а деякі за кордон у зв’язку з воєнними діями.

Коли в країні все владнається, то, можливо, ми ще матимемо професійну команду, але, звичайно, це все буде потрібно відновлювати не за кошти міського бюджету, бо це колосальні гроші. Спілкуючись із заступником голови Асоціації футболу Волині Василем Кохановським, він говорив, що для того, аби команда грала в футбольній Прем’єр-лізі, потрібно понад 300 мільйонів гривень. А «Старий Луцьк» для хорошого функціонування сьогодні мусить мати хоча б шість мільйонів. Різниця колосальна.

Зараз маємо проблеми з жіночим волейболом. Через певні причини жіноча команда фактично припинила існування, а зовсім недавно це була команда Суперліги, яка прославляла наше місто та область на змаганнях високого рівня. Я думаю, з часом, після перемоги, ми зможемо відновити волейбольну команду. Також до Луцька повернеться і футбол.

Ширяться чутки, що в Ковелі готуються з часом заявити футбольну команду на Другу лігу чемпіонату України, мовляв, там для цього є все необхідне, зокрема й інфраструктура. Не боїтеся конкуренції між містами у футбольному плані?

Ковелю вдалося зробити класний стадіон, тепер вони хочуть мати свою команду. Якщо ми говоримо про Другу лігу, то Луцьк має непогані шанси також заявити команду. Я не буду казати про Прем’єр-лігу, але заявитися на Другу лігу є всі шанси.Нині стадіон «Авангард» перебуває у комунальній власності. Взимку на його території розташовувалися ковзанка та парк атракціонів. Як будете використовувати стадіон у майбутньому, є якийсь план розвитку? Звісно, окрім його звичних функцій.

Коли «Авангард» перейшов у комунальну власність, були певні перипетії, адже люди по-різному це сприйняли. Однак стадіон – це окраса міста, він розташований в центральній його частині. У «Авангард» було вкладено величезні ресурси приватного інвестора, жодних компенсацій за це у міста не вимагали. Звісно, сьогодні ми втратили можливість приймати матчі Прем’єр-ліги. Навіть не маючи власної команди, ми можемо здавати стадіон в оренду командам Першої чи Другої ліг. Поле повністю готове, його підживлюють, стрижуть, жодних проблем немає. Сьогодні зроблено пропозиції командам з Маріуполя, Запоріжжя, Харкова. Однак здебільшого вони базуються на Львівщині та Закарпатті. Там є спортивні бази, а команди хочуть отримати все в комплексі. Так, у нас є стадіон, але тренувальні поля розкидано по різних кутках міста. Без тренувального поля та бази команди тут не зупинятимуться.

Однак я переконаний, що стадіон житиме. Зараз там орендують площі, затверджено положення про платні послуги. Ми хочемо, щоб люди брали абонементи, які є доволі доступними – 300 гривень на місяць. Під час війни не до розваг, але з часом на стадіоні будуть організовувати благодійні концерти та фестивалі. Прагнемо вийти на той рівень, щоб стадіон міг сам себе утримувати. Постійно йдуть перемовини з партнерами, на сьогодні погоджено розташування цирку на воді. Він буде розміщуватися близько місяця на тій же території, що й ковзанка. У таких залученнях нам сприяє департамент економічної політики. Завдання ж департаменту молоді та спорту – залучити на стадіон максимум всеукраїнських чемпіонатів та змагань. Це дасть змогу наповнювати спецфонд, відповідно, стадіон використовуватиме менше коштів міського бюджету.Коли в «Адреналіні» закрили футзальні поля, фактично усі змагання перемістилися в ОДЮСШ. Ще до цього, в 2020 році, обговорювали будівництво великого спорткомплексу з полями для ігрових видів спорту на місці іподрому в Центральному парку. Звичайно ж, зараз цього ніхто фінансувати не буде. На якому етапі була ця ідея до війни, можливо, зараз є якісь обговорення?

Ми мали передпроєктну пропозицію. Це мало бути фінансування з державного бюджету, місто мало закрити лише 10%. На той час заступником голови ОДА був Андрій Ярмольський, він лобіював цей проєкт. Тоді приїжджали представники з офісу Президента, ми створювали комісію, виїжджали на територію. У короткі строки через позачергову сесію було виділено земельну ділянку.

Там було заплановано не лише будівництво спортивного комплексу, а й ремонт та розширення ДЮСШ №3 шляхом добудови ще одного залу. У спорткомплексі було передбачено величезний зал з розсувними трибунами, де можна було б проводити змагання з будь-яких видів спорту, три тренувальні зали, тренажерні зали. Бюджет проєкту – мільярд гривень. Луцьк був готовий виділити 100 мільйонів, міський голова це погодив. Нам обіцяли, що кошти з державного бюджету будуть, адже я наводив концепцію несправедливого розподілу коштів на спорт між областями, про яку говорив вище. Ми хотіли, щоб на тій території також був п'ятдесятиметровий басейн, яких за 30 років в Україні жодного побудовано не було, і отримали на це погодження. Ціна басейну сягала понад 500 мільйонів гривень. Там можна було б проводити змагання, різні команди мали б змогу приїжджати на спортивні збори. Відразу планували й будівництво готелю.

За підрахунками, витрати на цю споруду щомісяця становили б 30 мільйонів гривень. Але за рахунок комплексності послуг споруда реально могла бути самоокупною. На жаль, війна це все зіпсувала. Не факт, що процес пішов би швидко, адже було дві черги: спочатку мав бути великий спортивний комплекс з залом, а після того закладали б басейн. Зараз я не вірю, що європейська спільнота від нас відвернеться, адже Україна стала щитом для Європи. Відбудова нашої країни відбуватиметься, зокрема і за грантові кошти, матимемо можливість отримання хороших кредитів.

Можливо, ще якимось інфраструктурним проєктам завадила повномасштабна війна?

Ми хотіли облаштовувати модульні спортивні зали – це конструкції, які будують з фактично готового каркасу. Там є можливість утеплення та кондиціонування. Їхня ціна варіюється від чотирьох до дванадцяти мільйонів гривень – це не є великі гроші порівняно з будівництвом нового залу. Щороку ми можемо облаштовувати один такий зал за кошти бюджету громади. Це було обговорено з міським головою, який пообіцяв: щойно ситуація стабілізується, ми будемо це робити.Ми з вами чимало часу присвятили темі спорту, але зовсім не поговорили про молодь. Ще нині на слуху скандал з «Семиярусною горою» навколо Гостинного двору в Старому місті. Чому, на вашу думку, молоді люди з цієї громадської організації обрали таку агресивну комунікацію?

Вони пояснюють це тим, що хотіли зберегти простір для молоді. Співпраця з ними почалася з того, що вони захотіли облаштувати у дворику будинку Прайзлерів молодіжний простір, адже це історична частина міста, яка є дуже привабливою для туристів. Ми це погодили, і вони завели туди молодіжний табір «Будуємо Україну разом» (БУР), який кілька років тому облаштовував і територію Молодіжного центру.

Молодь отримала молодіжний простір на певний період часу, ми на цьому наголошували з самого початку співпраці. Коли ж громадську організацію повідомили, що буде оголошено конкурс на реконструкцію, то вони категорично відмовилися звідти виїжджати. Представники «Семиярусної гори» зазначили, що домовленості вже недійсні, бо там має бути простір для молоді. Я наголосив, що в нас немає настільки гострих проблем з просторами для молоді, щоб залишати його у дворі фактично зруйнованого приміщення з аварійними балконами.

ГО «Семиярусна гора» відразу мала на меті проведення архітектурного конкурсу, через це і виникла певна конфліктна ситуація. Було зініційовано розширену нараду з усіма представниками управлінь та департаментів, які мають стосунок до будівництва та реконструкції. Молодим людям детально пояснили, що проведення архітектурного конкурсу не є можливим, адже будівля не може змінити свого вигляду, там можлива лише реконструкція. Вони це не сприйняли, сказавши, що ініціюють громадські слухання.

Під час проведення перших громадських слухань пролунала повітряна тривога, а наступного разу, щоб мати можливість провести слухання, їх організували у бомбосховищі, але тоді представники «Семиярусної Гори» не з’явилася. У цьому питанні в молодіжному середовищі у них немає підтримки, і вони це розуміють. Незадовго до громадських слухань представники цієї громадської організації ініціювали зустріч з мешканцями міста, щоб знову висвітлити цю проблему перед громадськістю. На цю зустріч прийшло сім людей – це просто несерйозно.

Фактично увесь громадський сектор у цьому конфлікті став на бік міськради. Це можна сприймати як оцінку ефективної роботи вашого департаменту в сфері молодіжної політики?

Для мене це був вагомий показник. Хоч я про це ніде не зауважував, але жодна громадська організація не виступила на їхню підтримку. Сьогодні співпраця між містом і громадськими організаціями величезна. Адже немає громадської організації, яка до нас звернулася б і не отримала підтримки від департаменту. Ми вважаємо це своїм досягненням. Співпраця з громадськістю – це справді конструктивна і важка робота. Молоді люди завжди хочуть бути лідерами, робити зміни, і ми намагаємося завжди йти їм назустріч. Так, є проблема з кількістю молодіжних просторів, але принциповості в наявності простору саме у Гостинному дворі немає. Раніше таких проблем з громадськими організаціями не було ніколи.Пригадалося, коли у «Версалі» робили студентську тусу, серед аргументів для її проведення організатори вказували те, що молоді, мовляв, немає, де відпочити. То де, власне, молоді відпочити у Луцьку?

Ви знаєте, можливо, в них були і благі наміри, але вони не до кінця все пропрацювали. Звичайно, що це не мало бути проведено в такому форматі. Наприклад, у ВНУ нещодавно відбулися звичайні посиденьки, де був вільний мікрофон, можна було зачитати поезію, заспівати, подискутувати. У місті функціонують три молодіжні центри та ще більше молодіжних просторів, у яких постійно організовують різноманітні заходи. Сьогодні бібліотеки у Луцьку набули зовсім іншого формату – це величезні центри трансформації, які запрошують людей, надають свої локації, проводять форуми, зустрічі, читання. Молодь, яка хоче себе розвивати, має десятки локацій, де це робити. Ми бачимо, як розвиваються Центральний парк, вулиця Лесі Українки, де можна ставити невеличкі організовані сцени. Ми маємо ресурс для підтримки: організаційної, технічної, фінансової, експертної. Ви прагнете організувати свою самостійну молодіжну подію? Звертайтеся до нас, ми в цьому допоможемо.

Думаю, вже зараз багато молодих людей планують виїзд за кордон після закінчення війни. Раніше ви казали, що молодь їде, але важливо зробити так, щоб вона поверталася. Тож що потрібно зробити, аби молодь не їхала?

Так, я завжди казав: «Проблема не в тому, що молодь виїжджає, проблема – коли вона не повертається». Коли у Верховній Раді звітували про бюджет, ми чули про мільярди доларів, які заробітчани привезли до України. Економіка нашої країни сьогодні не є на високому рівні, тому люди шукають заробіток за кордоном. До війни 90% цих людей поверталися в Україну, зараз ця статистика буде іншою.

Я і мої друзі відповідно до законодавства вже не молодь. Але це такий вік, коли людина вже має певне економічне підґрунтя. Люди цього віку купують квартири, автомобілі, інвестують у своє майбутнє, започатковують власну справу. Скажу вам, що до війни купити квартиру в Луцьку було проблемою – зведено лише третій поверх, а до дев’ятого вже все розкуплено. Ви думаєте, це купували за кошти, які люди заробили в місті? У жодному разі. Переважно це інвестиції, які приїхали з-за кордону. Мої діти та дружина були за кордоном на початку війни, але вони повернулися через три тижні, сказавши, що нехай там все буде золоте, але Україна – найкраща, це наша рідна земля. Їм було важко за кордоном, вони почувалися чужими. Сумнівів у тому, що молоді люди та сім’ї повернуться, немає. На мою думку, за кордоном залишаться не більш як 10-15% людей.

Аби молодь залишалася в Україні, у першу чергу ми маємо говорити про соціальні гарантії, працевлаштування, щоб молоді люди елементарно мали змогу заробляти гроші. Тому міська влада та бізнес мають створювати сьогодні робочі місця, аби молодь почувалася соціально захищеною.У пам’яті лучан і досі такі масштабні заходи, як Аеросфера та змагання з драг-рейсингу. Очевидно, що зараз вони неактуальні. Але чи є у планах повернути такі дійства до Луцька після нашої перемоги?

Однозначно. Щодо Аеросфери, то ми співпрацювали зі Львовом, де була дуже потужна організація, яка втілювала у життя такі події. Ці люди зараз їздять на фестивалі за кордон, багато з цих пілотів приїжджали в наше місто, коли Аеросферу проводив Олексій Веремійчик. Вони будуть готові приїжджати до Луцька на такі фестивалі, як тільки з’являться перші можливості.

Щодо драг-рейсингу, то спільно з головою федерації автоспорту в місті Луцьку Андрієм Марчуком ми зуміли провести змагання на аеродромі в селі Крупа. Тоді було багато пілотів, хлопці були дуже задоволені. Серед гонщиків було чимало місцевих, які змагалися з асами. Сьогодні ми також проговорюємо проведення гонок, але не в такому масштабі, бо не можемо використовувати аеродром. Однак ми можемо використати автомобільні дороги, певні відрізки траси, та думаємо, як це зробити. Можливо, це буде all-road, адже в селі Гаразджі є гарні місця для цього. Це інша категорія, але в Україні є потужні команди, і Андрій веде перемовини з цими пілотами. Щодо драг-рейсингу, то ми навіть вимірювали вулицю Набережну. Для перегонів потрібно 1200 метрів, а там, на жаль, лише 800.Під час повномасштабної війни ви проводили Lutsk Food Fest та «Амбасадор дитинства». Тепло поступово повертається. Які спортивні чи розважальні заходи плануєте найближчим часом?

Зараз ми бачимо певні зрушення у воєнних діях, водночас розуміємо, яка буде проблема в Луганську та Донецьку, де окупанти максимально укріпилися, до того ж, постачання зброї та техніки туди йде просто з росії. Тому ми будемо перелаштовуватися під сьогоднішні реалії та проводити ті заходи, які дозволятиме ситуація. Захід «Амбасадор дитинства» пройшов на високому рівні, діти та молоді люди отримали шалений запал енергії. Щасливі очі дітей, їхні усмішки, радість – це було нашим завданням і водночас нашою винагородою за успішно реалізований мегапроєкт із залученням кількох тисяч глядачів та майже сотні партнерів.

Нині ми запустили всеукраїнський баскетбольний челендж, відео якого зібрало 47 тисяч переглядів. На сьогодні маємо перших учасників, близько десяти осіб. Переможці челенджу отримують від міського голови Ігоря Поліщука грошові сертифікати для купівлі спортивного інвентарю. Для більшої зацікавленості та масовості ми зробили десять додаткових заохочувальних призів. Сподіваємося, челендж продемонструє нам навички юних баскетболістів та сприятиме популяризації і баскетболу, і фізичної активності загалом.

Далі ми хочемо зробити челендж з футбольного фрістайлу. Потім плануємо зробити силовий челендж – можливо, це буде певна вправа з того ж пауерліфтингу. На проспекті Молоді є скейт-парк, який відкрила депутатська група «ЗА Майбутнє» у співфінансуванні з міською радою. Там завжди величезна кількість дітей, які катаються на роликах, трюкових самокатах, велосипедах та скейтах. Ми оберемо найбільш актуальні серед молодих людей засоби пересування та проведемо і такий челендж, і багато інших, адже цей проєкт буде тривати протягом року. Такі речі допомагають популяризувати спорт, фізичну культуру не лише у нашому місті, а й далеко за його межами.

У теплу пору року ми будемо відновлювати й благодійні молодіжні та спортивні події (фестивалі, майстеркласи, змагання, турніри). Центральний парк Луцька з приходом тепла – наша улюблена локація для організації змістовного дозвілля для мешканців та гостей громади. Це не тільки дає можливість молоді та іншим віковим категоріям проводити вільний час з користю, а й дозволяє залучати фінансовий ресурс у допомогу нашим хлопцям та дівчатам на передовій. Знову плануємо провести масштабний захід «Амбасадор дитинства», якщо дозволятиме безпекова ситуація. Адже відгуки щодо минулорічної події були просто шалено позитивні. Не щодня підлітки можуть безпосередньо поспілкуватися зі своїм кумиром зі світу танців, співів чи блогінгу. У нас ще безліч планів, і ми впевнені, що зможемо їх реалізувати спільно із партнерами, яких у нас дуже багато, та головне зараз – наша спільна Перемога!

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---