Загиблий тато приходив до сина уві сні, щоб погратися. Дітям Небесного легіону подарували свято поблизу Луцька

Поблизу Луцька провели соціальний благодійний проект для дітей Небесного легіону, у яких війна відібрала татусів і безтурботне дитинство «Посміхнись, дитино».

Святково-розважальне дійство відбулося 1 липня на території готельно-ресторанного комплексу «Рестпарк». Воно приурочене до відзначення 30-ї річниці незалежності України.

«Посміхнись, дитино» – це продовження проекту «Посміхнись, мамо», який був організований для мам полеглих Героїв до Дня матері цього року з ініціативи депутатки Луцької районної ради Василини Сидорчук. Тоді мамам бійців подарували вишиті сукні від ПрАТ «Едельвіка», зробили макіяж, зачіски, манікюр та організували теплу зустріч у ресторації «Вулик».

Веселі аніматори, бульбашкова дискотека, показові виступи спортивного клубу козацького бойового мистецтва «Герць», фотосесія з велетенською пандою, знайомство й «покатушки» з байкерами та смачні частування – далеко не повний перелік розваг, які організатори запропоновули гостям свята.Як розповів керівник волонтерського руху «Меценати для солдата» Руслан Теліпський, на дійство запросили 30 мам і 68 діток віком від 5 до 17 років, тати яких загинули на війні.

Від імені дітей Небесного легіону, в яких війна забрала татусів і безтурботне дитинство, він щиро подякував всім меценатам, спонсорам та людям доброї волі, які знайшли час і бажання розділити свято та обігріти цих діток.

«Наш волонтерський рух існує з січня 2015 року. На жаль, виходить так, що діти, батьки яких загинули в АТО, або відійшли у вічність з інших причин після демобілізації, залишаються осторонь, бо часто держава не може їх усім забезпечити. Тому ми постановили взяти цих діток під своє крило. У нас під опікою – понад 280 діток, 200 із яких – неповнолітні. Гасло «Посміхнись, дитино» означає, що позитивні емоції цих дітей залежать від кожного з нас. На жаль, татусі на небі, але вони тішаться з сьогоднішнього заходу», – каже Руслан Теліпський.Натомість присутній на заході голова обласної ради Григорій Недопад зазначив, що в державі існує підтримка сімей загиблих у якості разових виплат, але турбота про такі родини повинна бути постійною.

«Ми маємо згуртовувати матерів загиблих, дітей, додати в їхнє життя трохи свята, аби вони не закривалися в собі і не лишалися зі своїм горем наодинці. Тому ми докладаємо максимально багато зусиль, аби сім’ї наших Героїв відчували нашу підтримку», – наголосив посадовець.Він нагородив грамотами від обласної ради тих, хто активно долучився до організації свята та активно допомагає сім’ям Героїв, зокрема депутатку Луцької районної ради, координаторку Жіночого руху «ЗА Майбутнє» Ольгу Максим’як, керівника волонтерського руху «Меценати для солдата» Руслана Теліпського, депутатку Луцької районної ради Василину Сидорчук, директора готельно-ресторанного комплексу «Рестпарк» Назара Гусака, заслуженого артиста естрадного мистецтва, шоумена Сергія Скулинця та голову правління ПрАТ «Едельвіка» Юрія Переходька.

Також серед головних організаторів дійства й депутатка Волинської облради, голова міжфракційної групи «Рівні можливості» Оксана Філіпчук.

«Ми сподіваємося, що кожен наш наступний захід буде більш масштабним, ніж попередній, і у майбутньому ми будемо запрошувати на захід не лише з Волині, а й України», – зазначила депутатка Луцької райради Василина Сидорчук.«Хочу щиро подякувати всім тим людям, які долучилися до нашого заходу. Це понад 30 партнерів. Для нас, як мам і жінок, найголовнішим є те, щоб на обличчі кожного з вас сяяла чарівна посмішка. Сьогодні на вас, діти, очікує бульбашкова дискотека, і показові виступи від справжніх поліцейських вівчарок, і спілкування з полісменами і байкерами, й ІТ-технології, і, звичайно ж, дуже багато подарунків. Наше завдання, і депутатів, і посадовців, і небайдужих людей полягає у тому, щоб ви всі були щасливими», – Ольга Максим’як.Серед гостей, запрошених на свято, була й мама двох дітей – десятирічного Станіслава та семирічної Ані, лучанка Наталія Іщук. Ось мине сім років, як її коханого чоловіка Володимира Іщука, поруч з найріднішими.Коли тато загинув, обороняючи Україну від ворога, Ані було 9 місяців, а Стасу – 3 роки.

«Так сталося, що син народився 16 серпня, а в мого чоловіка – 14 серпня. Коли Стас святкував три рочки, Віктора вже не було з нами – він на свій день народження поїхав у зону бойових дій. А вже 26 серпня 2014 році він загинув у Іловайську. У той день, коли Вови не стало, до мене ніхто не телефонував. Коли ми несли зі Стасом документи в дитячий садочок, мене зустрів друг чоловіка з Підгаєць і перепитав, чи все у нас в порядку і чи давно я спілкувалася з чоловіком. Я перепитала, чому запитує. Однак, той відповів, що, мовляв, «нічого, все добре». Вже пізніше дізналася, що ось цей знайомий бачив у новинах фрагмент відео, де пораненого бійця заносять у школу. То і був мій Вова», – розповідає дружина Героя.

Увечері 25 серпня 2014 року Володимира Іщука поранили у Іловайському котлі. Протягом сімнадцяти годин після цього він лежав під антишоковими препаратами, але до тями так і не прийшов. А вивезти з котла змоги не було – Іловайськ був оточений.

Володимир так і не подзвонив ні до дружини, ні до тоді ще живої матері. Тож, аби почути бодай якусь звісточку про рідну людину, Наталія разом із сестрою загиблого поїхали до керівництва батальйону «Світязь» у Луцьку.

Зі слів вдови, разом з сестрою Володимира Валентиною вони приїхали в управління «Світязя». Там зустріли кадровика Володі. Сказали йому, що хочуть дізнатися про долю рідної людини.

– Хто вас цікавить? – перепитав.

– Іщук...

– Віктор Степанович? Так він помер. Ми вам усе повідомимо, – беземоційно відповів чоловік, розвернувся і пішов.

«Ми приїхали додому. Я вся на нервах. А потім в останній день серпня зі сходу на Волинь привезли тіло Володі і його побратимів. Ховали його 1 вересня. Після лінійки вся місцева школа прийшла на похорон – учні, вчителі... Син і донька теж були присутні на церемонії прощання. Але пізніше малу у мене кума забрала з рук, бо бачила, у якому я стані. Хотіли забрати і старшого Стаса, але малюк не пішов – сидів у бабусі на руках», – плаче жінка.

Десятирічний Стас майже не пам’ятає тата. Однак, у нього таки залишився один яскравий спогад про татуся.

«Вова йому на Великдень подарував червону іграшкову машинку з дистанційним керуванням, то Стасу постійно снилося, що тато приходить і грається з ним тією машинкою, а потім йде на кухню і зникає. Майже два місяці після похорону йому це снилося. Син прокидався посеред ночі і плакав. У моїх дітей була єдина мрія – вони постійно просили, щоб тато повернувся і був з ними. На жаль, ця мрія нездійсненна», – сльози з очей жінки потекли рікою.

Щодо благодійного проекту «Посміхнись, дитино», то Наталія зізнається, що до останнього не розповідала дітям, куди їдуть, це був для них сюрприз.

«Але Аня і Стас обожнюють такі заходи, бо ж знайомі з усіма дітками, що тут присутні. Майже всі однолітки, бо якось так склалося, що у чоловіків, які загинули тоді, у 2014 році в Іловайському котлі, дітки майже одного віку. З того часу ми часто збираємось на тематичних заходах, тож дітлахи встигли перезнайомитися один з одним. Через карантин наші зустрічі зійшли нанівець, а цього року вони знову помаленьку відновлюються», – каже жінка. Відволікшись від важких спогадів, вдова Героя щиро посміхнулася.Нагадаємо, раніше Інформаційне агенство Волинські Новини розповідало про те, що волинянка Наталія Іщук у свої молоді роки вже пізнала чимало життєвих радощів і печалей. Адже, зустрівши судженого Володимира, створивши з ним сім’ю у 2011 році та народивши двох діток, буквально через три роки пізнала гіркоту втрати другої половинки на фронтах неоголошеної війни на сході нашої країни.

Про життя і загибель волинського міліціонера розповіли його колеги.

Нагороду, якою посмертно нагородили бійця спецроти «Світязь» Володимира Іщука – орден «За мужність» третього ступеня, вручили його дружині.

Вікторія СЕМЕНЮК

Фото автора

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---