Улюблені «граблі», зради, життя з батьками і «жіночі» обов’язки – сімейний психолог про сучасну родину

Сім’я – це живий організм, де кожен виступає частинкою повної картини та вносить свій вклад у те, що відбувається. Водночас, незважаючи на наявність у родині певних протиріч, дуже важливо не перекладати відповідальність за своє щастя на когось іншого, бути уважним до себе та близьких, вміти розмовляти, домовлятися та знаходити час для себе.

Так, із нагоди Міжнародного дня сім’ї, який відзначають 15 травня, Інформаційне агентство Волинські Новини поспілкувалося з сімейним психологом, гештальт-терапевтом ГО «Центр психології та психотерапії» Ольгою Магеровською.

Вона розповіла про те, наскільки сьогодні змінилися принципи укладання шлюбів, як диференціювалися подружні ролі, із якими проблемами найчастіше стикаються партнери, що таке екологічність розлучення, а також про те, як можна уникати нав’язаних суспільством стереотипів. Окрім того, Ольга поділилася власними рекомендаціями, які варто взяти до уваги кожному з партнерів.Чи змінилися сімейні ролі в сучасному житті?

Минули часи, коли шлюби укладали для об’єднання власності та виховання дітей. Сьогодні кожен сам може обрати привабливу для себе людину, яка буде тебе розуміти, з якою будеш відчувати себе потрібним, неодиноким, коханим, людину, яка буде завжди на твоєму боці, з якою ти зможеш будувати плани, розвиватися та продовжувати себе у спільних дітях.

За К. Киркпатриком існують три основні види подружніх ролей: традиційні, товариські, партнерські.Сучасна сім’я вирізняється можливістю шлюбу на основі власного вибору, малодітністю, автономністю та урівнюванням ролей чоловіка та жінки, які стають здебільшого партнерами. Партнерство не тільки у спільній діяльності, а й із бажаною свободою, емоційною близькістю і теплотою.

У сім’ї з переважно традиційними подружніми ролями існує чіткий розподіл сфер обов’язків між подружжям (дружина народжує та виховує дітей, веде побут, обслуговує потреби сім’ї, а чоловік несе відповідальність за матеріальне забезпечення, прийняття основних рішень, підтримання сімейної влади та контролю, поважає дружину за її вибір відмови від лідерства, утримує дружину після розлучення).

При товариських ролях подружжя орієнтоване на збереження цікавих романтичних стосунків (дружина повинна дбати про свою зовнішність, надавати емоційну підтримку та сексуальне задоволення чоловіку, підтримувати важливі соціальні контакти чоловіка, забезпечити різноманіття, чоловік має це все оплачувати, захоплюватися дружиною та проводити з нею вільний час).

На відміну від попередніх типів рольової взаємодії в партнерській сім’ї вся відповідальність поділяється між подружжям порівну (заробляння коштів, виховання дітей, ведення побуту, у разі відсутності дітей чоловік не утримує дружину після розлучення).

Але сучасна молодь у своїх очікуваннях змішує риси традиційної та партнерської сім’ї. Юнаки в більшості орієнтуються на традиційну модель, де головує чоловік, але без його відповідальності за матеріальне забезпечення, а дівчата обирають поділ побутових обов’язків, але роль годувальника розділяти із чоловіком не готові. Така плутанина часто призводить до непорозумінь у парі.

Не так важливо, яку модель рольової взаємодії обере пара, як те, щоб це рішення було прийняте обома сторонами.Вважається, що роль жінки – оберігати сімейне вогнище: готувати, прибирати і т. д. Цей принцип досить розповсюджений, при тому, що працюють обидва партнери і дружина може заробляти навіть більше за чоловіка. Чи готові зараз чоловіки виконувати традиційно «жіночі» обов’язки?

У зв’язку з тим, що поки більш зрозуміла модель традиційної сім’ї, де чоловік забезпечує, у випадку, коли заробітки дружини значно вищі, чоловік зіштовхується з низкою стереотипів. Через це він може почати втрачати самоповагу та тривожитися, особливо якщо дружина постійно нагадує про те, «хто у домі хазяїн». Як результат – погіршення відносин в парі та в інтимних стосунках. Інколи фінансова безпорадність чоловіка свідчить про проблеми у стосунках, наприклад, коли деякі жінки самі будуть підтримувати таку ситуацію з власних причин. Але є сім’ї, де живуть за принципом: «якщо в тебе це виходить краще, тоді займайся цим ти». Все дуже індивідуально.

Якщо ж повернутися до запитання, чи готові чоловіки зараз взяти «жіночі» обов’язки на себе, то останні роки я помічаю, що у великих містах досить поширено, коли в декретну відпустку йде той, хто менше заробляє, оскільки це більш вигідно для фінансового становища сім’ї. У деяких європейських країнах чоловіки юридично зобов’язані якийсь час перебувати в декретній відпустці, у тому суспільстві це вважається нормою.

Натрапивши на опитування чоловіків пострадянського простору, яке проводили декілька тижнів тому в соцмережі Фейсбук, я побачила дані про те, що більшість осіб «сильної статі» готові змінити свою роботу на виконання щоденних побутових обов’язків тільки, якщо оплата в декілька разів перевищує їхній теперішній заробіток, але у більшості випадків така пропозиція викликає обурення з їхнього боку. Звичайно, це не науково обґрунтовані дослідження, але наштовхує на роздуми. Тому вважаю, якщо є небажання когось із партнерів займатися суто веденням домашнього господарства і за наявності фінансової можливості, можна користуватися допомогою сучасної техніки та професійних помічників.

Із якими проблемами найчастіше доводиться стикатися подружжю?

Щоб дати відповідь на це запитання, перш за все хочу зазначити, що люди приходять у стосунки вже зі своїм баченням того, як повинно бути влаштоване подружнє життя, яке формується на досвіді, отриманому в родині кожного партнера.

Зазвичай, я спостерігаю людей, які не мали можливості з’їхати від батьків і пожити самостійно, щоб зрозуміти, як налагодити своє життя: самостійно вести побут, заробляти та розподіляти гроші, планувати час на різні сфери, визначити, який стиль життя до вподоби...Тобто пропускається один з етапів розвитку, який дає відповідь про себе та про те, з яким партнером я можу це розділити. Молоді люди без отаких знань стають подружжям, яке починає будувати щось спільне.

Оскільки знань про те, «як я хочу», немає і, відповідно, як це можна отримати у стосунках, кожен починає діяти за прикладом або всупереч єдиного знайомого еталона взаємодії батьківської сім’ї. Тут може початися змагання двох родів, особливо якщо зустрінуться представники різних сімейних моделей. Важливо зазначити і про завищені очікування: поки зустрічалися все всіх влаштовувало, а після одруження з’являється «мій чоловік не повинен...», «моя дружина має...» І пара стикається з першим «важким» періодом сімейного життя, завданням якого є створити власні правила спільного існування.На кожному новому етапі розвитку сім’ї (перший досвід батьківства, закінчення декретної відпустки, перехідний вік дітей чи їхній від’їзд) подружжю доводиться змінювати свій щоденний уклад, перерозподіляти зони відповідальності, час і кошти, балансувати між своїми та сімейними інтересами... Це все виснажує, накопичується роздратування, з’являються сумніви, чи люблять мене та приймають таким, як я є, особливо якщо не прийнято розмовляти після конфліктної ситуації, відсутній досвід домовлятися один з одним та обирати зручну дистанцію для партнерів.

Також із часом змінюються цінності, духовні та матеріальні інтереси, погляди на стиль життя, потреби інтимного характеру. Зникає первинний інтерес один до одного, можуть частішати конфлікти або збільшуватися емоційна дистанція, траплятися паралельні стосунки та втрата сенсу перебування разом. Тому на консультації подружні пари звертаються зазвичай тоді, коли напруження вже важко переносити або постає загроза розлучення, у так званих кризах. Криза – це етап, коли теперішні способи взаємодії вже не дієві, а нові поки ще не утворилися.

Як часто до вас за допомогою звертаються пари? У таких випадках ініціатором консультацій із психологом частіше є дружина чи чоловік?

Сьогодні сімейне консультування набуває популярності. Вже слабко діють установки наших батьків про те, що «сміття з дому не виносять», «треба терпіти заради дітей», «розлучатися – це соромно», «жертвуй собою заради сім’ї» тощо. І люди змінюють пасивний спосіб подолання труднощів «перетерпіти» на активний пошук допомоги у спеціаліста. Хочу зазначити, що на консультації можуть приходити не тільки подружні пари, а й інші члени сім’ї, наприклад батько з сином або бабуся з онукою.

Сім’я – це живий організм, де кожен є частиною повної картини та вносить свій вклад у те, що відбувається. Зміни чогось одного призводять до змін цілої системи, тому в деяких випадках я рекомендую не тільки консультацію пари, а й консультацію сім’ї повним складом (подружжя, діти, родичі, які проживають разом із сім’єю).

На такій зустрічі можна більш детально дослідити місця, де сім’я втрачає свою здатність задовольняти потреби кожного члена та сприяти пошуку нових способів справлятися із сьогоднішніми спільними завданнями. Також можна спостерігати, яким способом відбувається переривання контакту, які почуття не прийнято виражати, якими посланнями обмінюються, як один із членів сім’ї може своїм симптомом стабілізувати систему та ставати ідентифікованим пацієнтом, наприклад набуває психологічних розладів, психосоматичних захворювань, залежностей і т. д.

Також відвідування сімейних консультацій можуть порадити інші спеціалісти (дитячий психолог або індивідуальний психолог одного з подружжя). Тому у практиці моїй та колег із ГО «Центр психології та психотерапії» регулярно проходять консультації подружні (коли йдеться про стосунки між чоловіком і дружиною) та батьківсько-дитячі пари (коли йдеться про стосунки між батьками та дітьми), рідше цілі сім’ї (стосунки між всіма членами сім’ї).

Останнім часом на мої консультації записуються частіше чоловіки. Ініціаторами сімейних консультацій можуть бути навіть діти.Чи кожному подружжю можна допомогти побороти труднощі? Чи все-таки «розбитого не склеїш»?

Психолог може допомогти побачити сьогоднішні форми функціонування сім’ї, легалізувати приховані конфлікти, неусвідомлені родинні правила та міфи, розподіл влади, визначити особисті та спільні потреби, запропонувати розширити способи взаємодії та налагодити комунікацію, а рішення про те, чи залишатися разом, докладаючи спільних зусиль, приймає подружжя самостійно.

Інколи пара звертається, щоб екологічно розлучитися. Наприклад, дружина вже прийняла рішення, а приходить, щоб підтримати партнера, з яким прожила багато років, або пара хоче перебудувати стосунки на суто батьківську взаємодію.

У яких ситуаціях єдиним правильним рішенням для подружжя вбачається лише розлучення?

Рекомендую припинення стосунків, якщо є загрози для життя, здоров’я та добробуту когось із членів родини. Зазвичай жертви насилля не усвідомлюють ризиків, тому доводиться називати речі своїми іменами.

Чому партнери зраджують? І чи після зради можна врятувати шлюб?

Кожен формулювання «зрада» розуміє по-своєму. Для початку я б прояснила, що є зрадою: це обід чоловіка з колегою чи ще одна сім’я з дітьми, це постійне «пропадання» на роботі до ночі чи риболовля щовихідного. Для кожного це слово наповнене своїм значенням.

Якщо розглянути стосунки «на стороні», то причини вступання в «паралельні стосунки» дуже індивідуальні. Для деяких пар – це норма існування, для інших – недопустимо. Третій може з’являтися тоді, коли один із партнерів зустрічається з «неідеальністю» іншого, коли неможливо перебувати у близьких довірливих стосунках із різних причин, коли накопичується роздратування на партнера і хочеться йому зробити боляче, коли йдеться про секс-залежність партнера і багато-багато іншого. Вважаю, що кожна ситуація індивідуальна. Інколи зрада може стати скоріше приводом розірвання стосунків, які вже не приносять задоволення обом, ніж основна причина закінчення шлюбу. А може стати і пунктом, де варто проаналізувати, що ж у нашій сім’ї потрібно змінити, який вклад кожного з партнерів у цю ситуацію та навіщо залишатися разом.Досить часто пари не розлучаються через дітей або через суспільну думку (за принципом «а що ж скажуть люди?»). Чи правильно це? І як із цим боротися?

Пари, які не розлучаються, можуть таку свою позицію пояснювати різними причинами. Якщо люди обирають залишатися разом, отже, поки вони не готові робити цей крок і надія на те, що партнер або обставини зміняться, ще є. Іноді відсутня віра в те, що зустрінеться хтось кращий або у свої сили, є страх залишитися одному.

Розлучення за шкалою стресів Томаса Холмса і Річарда Рейя знаходиться на другому місці після смерті одного з партнерів. Це досить болісний і важкий процес, і не кожен може знайти в собі ресурси на такий крок. Також це поділ спільно нажитого майна, опіки на дітьми, поділ спільних друзів і родичів, улюблених місць відпочинку тощо. Також часто після розлучення стикаються з тим, що доводиться брати на себе якісь справи, якими раніше займався партнер, наприклад заробляти самій, а раніше це робив чоловік, або щоденно піклуватися про себе, а раніше це робила дружина. Простіше нічого не змінювати, але інколи втрачається перспектива побудови нових інших стосунків.

Добре б подумати, що сталося в попередніх стосунках, у чому мій власний внесок. Завжди є спокуса проблеми із попередніх стосунків перенести в нові, тобто прийти в них зі своїми улюбленими «граблями». Хоча спостерігала часто випадки, коли пари після розлучення через декілька років знову об’єднуються, але це вже інші, більш виважені стосунки.

Нерідко молоде подружжя змушене жити під одним дахом із батьками. Чи в такому випадку можна уникнути стороннього втручання в подружнє життя? Як?

Впливу уникнути неможливо. Зменшити кількість конфліктних ситуації можливо. Частіше питання полягає не у спільному проживанні, а у відсутності чітко вибудованих кордонів молодої сім’ї та неготовності відділятися від батьків. Якщо ж сім’я обирає залишатися на одній території з родиною, добре було б розуміти, що доведеться жити за правилами тієї сім’ї, в яку приходите. Перед переїздом варто домовитися про умови спільного проживання двох сімей (де чия територія, хто готує, хто витрачає кошти на закупи, встановити правила поведінки, хто виховує дітей і т. д.).Чому в Україні відсутня культура розлучень? Наприклад, коли колишнє подружжя може підтримувати дружні відносини, разом влаштовувати дні народження для дитини, проводити вихідні.

Ви маєте на увазі екологічність процесу розлучення? Перебудувати стосунки після розлучення можливо тільки тоді, коли кожен усвідомить і свою відповідальність за те, що відбулося, та вклад партнера, визнає цінність всього доброго, що було в цих стосунках (наприклад, народження дітей), прийме вибір партнера йти далі окремо, відгорює і дозволити собі почати нове життя. А зазвичай легше перекласти всю відповідальність на колишнього/колишню, а діти стають способом маніпуляції для досягнення своїх цілей або помсти. Для того, щоб пережити повний процес розлучення, потрібен час і зусилля перебудувати стосунки, засновані на взаємоповазі та спільній меті: максимально зберегти для дітей тата і маму, врятувати бізнес, спільний проект тощо. Для того, щоб утворилася дружба, як мінімум потрібні точки дотику і схожі цінності, яких вже може і не бути.

Чи є якісь універсальні поради про те, як зберегти сім’ю? Які вони?

Універсальних порад не маю. Кожна окрема ситуація має свої особливості.

Хочу, однак, порекомендувати подружжям наступне: не робіть відповідальними за своє щастя партнера; не намагайтеся його змінити; розвивайте чутливість до своїх потреб та потреб близьких; вчіться розмовляти та домовлятися; знаходьте час і для своїх інтересів теж.

Як партнерам досягти ідеальної гармонії у стосунках? Чи це взагалі можливо?

Ідеальної гармонії у стосунках поки не спостерігала. Зустрічала добру адаптацію.

Думаю, що стосунки постійно змінюються і добре періодично себе запитувати: чому я залишаюся у цих стосунках; що я відчуваю до нього/неї; що відчуваю до себе в цих стосунках; що мені зараз підходить; чи хочу щось змінювати, як я можу це зробити; чим зараз хочу поділитися з партнером, що я хочу попросити в нього; чим я можу поступитися, а чим не можу. Це допоможе жити в більш свідомих стосунках.

Ольга Шершень

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---