«Україна – багата країна бідних людей»: історик-інтелектуал у Луцьку про те, як подолати минуле

Попри багаті природні ресурси й велику кількість населення, Україна є однією з найбідніших країн Європи. На думку історика Ярослава Грицака, заможною наша країна може стати лише за умови наявності незалежних судів і мінімізації насильства.

Зустріч з науковцем, професором Українського католицького університету, на якій він презентував свою нову книгу «Подолати минуле: глобальна історія України», відбулася ввечері 10 грудня в Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків. Модерував розмову пастор Луцької біблійної церкви, депутат Луцької міської ради Роман Кравчук.

Спершу з вітальними словами до гостей заходу звернулися представники місцевої влади та освітнього середовища Луцька.

«Історія – це наука про теперішнє та майбутнє. Історія вчить минулому, але й дає знання для певних висновків у теперішньому часі й для розуміння того, як потрібно діяти в майбутньому. Історія української державності – це тернистий шлях, який ми долаємо й досі», – сказав директор департаменту освіти, депутат Луцької міської ради Віталій Бондар.Декан факультету історії та політології, національної безпеки Волинського національного університету імені Лесі України Ярослав Ярош наголосив, що нова публікація Ярослава Грицака «Подолати минуле: глобальна історія України» – це ґрунтовна праця, яка дає відповіді на багато викликів ХХІ століття. Як додав, одним із найбільших викликів для сучасних українців є військова агресія Росії.Супергерой серед істориків і один із найкращих авторів незалежної України

Автор є справжнім супергероєм для людей, які вчать історію і які прагнуть пізнати її якомога глибше, впевнена депутатка Луцької міської ради, голова правління Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом» Катерина Шкльода.

«Тому ми будемо раді запросити вас на лекцію до нас у Луцьк, бо дуже багато охочих послухати людину, яка знає більше за кожного з нас. Ми готові сприяти цій поїздці і будемо раді бачити вас з освітніми лекціями, адже запит надзвичайно величезний», – звернулася вона до Ярослава Грицака.

Більше про автора та його нову роботу розповів голова Українського інституту національної пам’яті Антон Дробович: «Недавно було оприлюднено топ-30 найзнаковіших книжок, написаних за 30 років незалежності України. І книга Ярослава Грицака потрапила в цей перелік. Тобто ми маємо справу з автором, який осмислює українську історію так, що його праця потрапляє в топ-30 книжок серед тисяч-тисяч виданих в Україні книг. Я впевнений, коли Український інститут книги буде обирати, можливо, через 10 років до 40-ліття нашої незалежності топ-40 знакових книжок, видання Ярослава Грицака теж потрапить у цей список. Тому що це одна зі сміливих книжок, яка багатьом із вас не сподобається. Ті, хто будуть читати, можуть ображатися й обурюватися, тому що там речі називають своїми іменами. Про українців, євреїв, поляків, про те, що ми робили і чого не зробили – дуже цікаво, дуже гостро і дуже чесно. Мені здається, що для національної пам’яті будь-якої країни пам’ятати складне, розбиратися в складному, називати речі своїми іменами – це велика розкіш. Тільки сильна, досвідчена і зріла нація може собі це дозволити. Ярослав Грицак – один із тих голосів, які допомагають нам проговорити свою ідентичність, свою складну історію».Голова Українського інституту нацпам’яті поділився, що найбільше йому сподобалася висловлена в книзі думка автора про те, що для нації важливо зберігати пам’ять про значущі речі, але не менш важливо для кожної нації наважитися свідомо дещо забути. Як наголосив, історія та пам’ять – це різні речі. Історія – це факти, наука, а пам’ять – це дещо суб’єктивне, мінливе, вразливе.

«Публічний інтелектуал. У 1982 році закінчив Львівський державний університет імені Івана Франка. Там на 10 років залишився працювати, і попри тиск, який чинили, не вступив до Комуністичної партії. 1996 року захистив дисертацію і став доктором історичних наук. 13 років після отримання наукового ступеня працював запрошеним професором за кордоном у Колумбійському університеті та Центрально-європейському університеті в Будапешті, а в Україні – в Українському католицькому університеті. До 2008 року Ярослав Грицак був першим віцепрезидентом Міжнародної асоціації україністів. Також є засновником і головним редактором наукового щорічника «Україна модерна», членом редакційної колегії журналів «Український гуманітарний огляд», «Критика», «Ab Imperio», почесним професором Києво-Могилянської академії. Має низку нагород України та Польщі. Його доробок – понад 500 наукових публікацій, присвячених історичній тематиці», – представив автора Роман Кравчук.

«Я – невдаха, я хотів бути рок-зіркою»

Ярослав Грицак насамперед поділився своїми враженнями від Луцька: «Зайшов сюди (в музей Корсаків, – ВН) і перше, що мене вразило, – грає «Канон в ре мажор». Дивлюся на картини і серед них знайшов картину свого сусіда. Це нова якість… Якби я не знав, що це Луцьк, подумав би, що це якийсь Стокгольм».

У відповідь на запитання, чому вирішив займатися саме історією, науковець зізнався: «Я – невдаха, я хотів бути рок-зіркою. Замість цього став усього-на-всього істориком… Є такий жарт. Хай мої колеги не ображаються, бо це не про них. Люди стають науковцями, бо більше нічого не вміють робити».

Професор розповів, що раніше вся українська історіографія була присвячена тому, щоб довести всьому світу, що українці існують, що українці – це не росіяни чи поляки, що вони мають права на власні ідентичність, культуру та державу. Нагадав, що на початку існування незалежної України часто прогнозували, що країна не втримається і згодом зазнає розпаду.

«Мені вже нецікаво писати про те, що українці мають право на державу. Нема сенсу. Мене турбує інше питання: чому при всіх тих наших можливостях, які ми маємо, при нашій незалежності, яку ми маємо, при нашій демократії, якої ми досягнули, чому все це не конвертується в заможність і багатство? Ми є однією з найбідніших країн Європи. Ба більше, ми є однією з найбідніших країн серед посткомуністичного світу. Це – не ганьба, це щось більше, ніж ганьба, це якась серйозна хвороба. Мати стільки природніх ресурсів, мати стільки населення, освіченого населення, і мати такий низький рівень життя… Це те, що вимагає відповіді. Що пішло не так і що потрібно зробити?» – зауважив Ярослав Грицак.

«Багата країна бідних людей»

Він пояснив, чому його нова книга має саме таку назву: «Подолати минуле: глобальна історія України».

«Тому що самій історії України, Польщі чи навіть Росії бракує європейського тексту. Україна – це багата країна бідних людей, країна, яка має величезний потенціал, але не може з ним справитися. Можливо, вас це здивує, але найближча аналогія до України – це Аргентина, яка має такі ж самі стартові умови, переживає ту саму стагнацію, тільки набагато довше за Україну. Ба більше, кажуть, Аргентина мала принаймні такі ж стартові умови, як Сполучені Штати Америки, але чомусь Сполучені Штати в ХІХ столітті вистрелили… Такі порівняння пробують нам щось показати, аби ми краще себе зрозуміли. Дуже люблю фразу Кіплінга, який казав: що ви можете знати про Англію, якщо ви тільки про Англію й знаєте? Тобто якщо ви хочете знати, наприклад, історію Волині, вам потрібно знати і польську історію, і білоруську історію, і литовську історію, і єврейську історію, і російську…»

Глобальна історія – це єдиний спосіб поглянути на проблеми, серйозно проаналізувати їх, наголосив науковець. Окрім того, він пояснив, що вже давно історія України стала глобальною, наприклад, російсько-український конфлікт – це глобальний конфлікт. Тому що від нього залежать не тільки долі Росії та України, а й долі Литви, Польщі, Білорусі, а також Європи. Зокрема, саме питанню України присвячена більшість розмов світових лідерів.

«Ми, можливо, цього не розуміємо, бо часом дивимося дуже вузько, але Україна зараз є однією з ключових територій, де вирішується доля світу», – підкреслив Ярослав Грицак.

«Чим більше насильства, тим бідніша країна»

Він зауважив, що для розвитку країни важлива стабільна та сильна економіка, а розвиток економіки можуть запустити правильні економічні та політичні реформи, завдяки яким, зокрема, постануть справді незалежні суди.

«Доки в Україні не появляться незалежні суди, нова судова система… Без незалежних судів, якщо ти при владі, то можеш робити що хочеш, наприклад, рейдерські атаки. У нас ще жоден політик не був покараний. Це означає, що в країні, де немає права, неможлива будь-яка економічна діяльність, тому що власність не захищена... І тільки ті суспільства є багаті, які можуть мінімізувати насильство. Чим більше насильства, тим бідніша країна», – пояснив науковець.

Він додав: сподівається, що протягом найближчих років в Україні відбудуться зміни на краще. Таку надію, на його думку, дає нове покоління, яке, на відміну від покоління, народженого в СРСР, нічого не боїться.

Насамкінець Ярослав Грицак висловив думку, що наші суперечки ще довго будуть з нами, наприклад, суперечки про статус російської мови або суперечки про те, чи Бандера – герой.

«Але я хотів би, щоб ці суперечки велися в безпечній, спокійній та заможній країні, щоб ці суперечки велися не на пустий шлунок. Я не знаю розвиненої країни, де не було би політичних страстей, але я хочу, щоби ми мали їхні проблеми», – сказав історик.

Ольга ШЕРШЕНЬ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---