«У нього мало бути світле майбутнє»: спогади про Героя України Владислава Лонського з Волині

Волинський військовослужбовець Владислав Лонський у свої 24 роки був командиром 2-ї десантно-штурмової роти 80-ї бригади. Він загинув 20 вересня 2022 року на Харківщині. Чоловік мріяв про двійко дітей і будинок біля соснового лісу, а отримав звання Героя України посмертно.

Найвищої державної нагороди для капітана Збройних Сил України, який брав участь в боях за Лисичанськ, Серебрянку, Богородичне та у контрнаступі в Харківській області, домагалися майже рік його побратими.

Суспільне поспілкувалося з хрещеними батьками полеглого захисника, дружиною, першою вчителькою, однокласником і другом та керівником з фізичного виховання в ліцеї.Хрещені батьки Влада Лонського провідують загиблого Героя, якого вважають своїм сином, на кладовищі в Ківерцях Луцького району.

Біля портрета Влада, якого знають із пелюшок, завжди багато свіжих квітів. 20 вересня мине два роки відтоді, як обірвалося життя капітана Збройних Сил України.«Мама приходить весь час. Вона працює в Луцьку, але о сьомій ранку вона тут і о сьомій вечора теж тут. Батьки не змогли прийти, бо це для них дуже важко, навіть через два роки не можуть оговтатись, та й ми також», – каже хрещена.

Читати ще: Прикрив собою побратима: спогади про загиблого на війні лучанина Івана Газюка, іменем якого назвали бульвар

Дружина Владислава Анна Квінна нині проживає у Чернівцях. Сюди пара переїхала, коли він отримав звання офіцера. Жінка продовжує волонтерити та допомагати 80-й десантно-штурмовій бригаді, де служив її чоловік. Хоча, зізнається, після його загибелі здавалося, що життя зупинилося.«Перше – це повне завмирання, далі – ненависть, а потім – зробити так, щоб про нього не забули, щоб про нього пам’ятали. Мене привели до тями його хлопці. Один із перших дзвінків – це коли набрали його хлопці і сказали: «Мала, нам треба пікапи». Я не дуже чемно відповіла, бо мені нічого не хотілося», – пригадує жінка.Анна зазначає: саме побратими з його бригади примусили її відновити волонтерську роботу і тим самим не дали впасти у відчай, а також дбали про те, аби Влад отримав почесний державний статус.«Після другого разу, коли подавали документи, я вже зневірилася. Розуміла, що раз йому перший, другий раз не дали, значить, чогось не вистачає. Можливо, є хлопці, які більше зробили. Я нічого не робила, а вони подавали шість чи сім разів. Нарешті повідомили, що йому надали звання», – каже жінка.

Читати ще: Доба, що тривала вісім місяців: історія Героя з Ратнівщини Дмитра Арендарука

Перша вчителька захисника Ніна Гомза з Ківерцівського ліцею №4 розповіла, що навіть після випуску зі школи Влад навідувався до класу, де навчився читати та писати. З її слів, Влад буде завжди прикладом героїзму та відваги у школі.«Які в нього великі, блакитні щирі очі, розумні, допитливі!Таким він був завжди. Коли заходив сюди в клас, заглядав – високий, статний, красивий, у формі. Мої дітлахи-жовторотики із широкими оченятами слухали його розповіді й захоплювалися ним. Старалися бути такими, як Влад», – розповідає вчителька.Зі слів Ніни Гомзи, Влад мріяв стати офіцером та впевнено йшов до мети. Завершив на відмінно школу, ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою та Академію сухопутних військ.Разом з дружиною вони мріяли про будинок, двох собак та дітей.

«Як більшість сімейних пар, ми мріяли про дітей. Мріяли, що в нас старший буде хлопчик, а менша дівчинка. Я навчилася бути такою дружиною, яка зможе витримати все!» – додала Анна.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---