У молитві та тиші: в жіночому монастирі у Луцьку печуть проскурки для всієї України

Хто був у храмі чи бодай раз причащався, той знає, що таке просфори або, як ще кажуть, проскурки. Їх випікають монахині Свято-Василівського монастиря, що розташований у центрі Луцька.

Просфорня у Свято-Василівському жіночому монастирі існує вже 14 років. Стільки ж, скільки й сама обитель. Саме тут печуть просфори – богослужбовий літургійний хліб, ідеться в сюжеті 12 каналу.

Монахиня Ольга достеменно знає всі нюанси випікання. Добре пам’ятає той день, коли взялася за справу вперше. Каже: ще три роки тому й подумати не могла, що буде робити саме це.

«Спочатку було неймовірно страшно, бо це дуже відповідально», – розповідає монахиня.

У монастирі, каже сестра, не обирають, що робити. Усяка робота по-своєму потрібна і важлива.

«Кожен послух у монастирі є потрібний і благословенний. Усе робимо во славу Божу: чи то прибирання, чи то приготування їжі на кухні, чи то випікання просфор. Я не розділяю, що якийсь послух кращий, а якийсь гірший», – додає монахиня Ольга.

Випікання просфор справді особлива і дуже відповідальна справа.

«Є таке усвідомлення, що будь-яка просфора може стати агничною», – наголошує настоятелька Свято-Василівського жіночого монастиря Анастасія.

Агнець – це частинка хліба, яку священник вирізає спеціальним ножем з просфори. Під час звершення літургії ця частинка стає справжнім Тілом Христа. Саме тому кожну просфору печуть із трепетом та молитвою.

«Передусім це місце молитви та тиші. Кожна господиня знає, що тісто любить тишу, а просфора – це не просто тісто, це виріб, який містить у собі багато сакрального значення і несе таку ж функцію», – відзначає настоятелька.

Ігуменя Анастасія розповідає: цю просфорню створювали самотужки. Спершу випікали вручну. Вчилися на своїх помилках. Нині частина процесу вже автоматизована. За день сестри випікають мінімум п'ять тисяч проскурок, а перед великим святом – у рази більше.

Усе розпочинається з самого ранку. Спершу замішують тісто. Борошно для просфор тут, кажуть, уже давно використовують одне і те ж – «Харківське», а дріжджі – «Львівські».

«Насіваємо десь мисочку муки… І висипаємо в тістоміс… І заливаємо кип'ятком, робимо гарячий заміс», – ділиться монахиня Ольга.

Потім додають ще трохи борошна і знову замішують. Цей процес триває до години. Коли тісто підійшло, його починають розгортати та витончувати.

На тісторозгортальній машині масі надають потрібної товщини. Спершу виробляють нижню частину просфори, а потім – верхню. Не просто так: ці частинки символізують людську та Божу природу Ісуса Христа, або ж Небо та Землю.

На верхи просфор ставлять печатки. За символами їх поділяють на Христові, де є надпис «Ісус Христос Ніка» (з грецької – це перемога), та Богородичні з іконою Божої Матері або зашифрованим словом «Марія».

Щоб поставити печатку на тісто, потрібно чимало зусиль. А за день сестри випікають мінімум п'ять тисяч просфор.

Готовність просфори оцінюють за кольором скоринки знизу. Загалом для того, щоб спекти таку, потрібно близько півтори години.

Свіжовипечені та ще теплі проскурки мають особливі смак та запах. Монахині кажуть, що смак їхніх просфор подібний до того, який надає молоко. Хоч його сюди не додають. У рецепті – лише вода, борошно та дріжджі.Просфори, які випікають у жіночому монастирі, використовують не лише в Луцьку, а й у багатьох областях України: від Львівщини й Франківщини до Запоріжжя й Донеччини.

Рук сестер не завжди вистачає, аби встигнути спекти стільки, скільки потрібно, тому допомогти готувати просфори може прийти кожен.

«Ми запрошуємо своїх друзів, знайомих, священників, які можуть допомогти. І до нас приходять на випічку просфор усі охочі», – заохочує ігуменя Анастасія.

За її словами, до них приходить чимало людей: навчитися цього мистецтва, відновити душевний спокій і в такий спосіб послужити Богові.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---