У мами волинського героя-танкіста згоріла хата. Подробиці
Галина Дмитрук, мама бійця колишньої 51-ої бригади, у пожежі втратила власний дім і тепер мешкає в літній кухні, до якої хоче прибудувати кімнатку.
На минулій сесії Волинської обласної ради депутат Володимир Бондар оприлюднив запит про надання матеріальної допомоги жительці села Здомишель Ратнівського району Галині Дмитрук, у якої в березні згорів будинок. Жінка залишилася без житла й нині перебивається в маленькій літній кухні. Її молодший син Зорян Дмитрук — учасник АТО, брав участь у боях за Савур-Могилу на Сході. Про це пише Волинь-нова.
Син Зорян – старший механік-водій танка Т-64.
За особисту мужність і високий професіоналізм, вірність військовій присязі відзначений п’ятьма державними нагородами, серед яких — орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Медаль «Захиснику Вітчизни» йому вручав Президент України Петро Порошенко. Нині волинянин навчається у Військовому інституті танкових військ Харківської політехніки
Від добротного будинку залишився тільки фундамент.
«Дякую Богу, що вціліли онуки»
Нещодавно журналісти побували в Здомишлі й побачили наслідки лиха. У дворі Галини Дмитрук від просторого дерев’яного будинку, зведеного в 1957-му, залишився лише фундамент. Метрів за десять — обгоріла яблуня, а чорні, обсмалені бруси та дошки складені біля хліва. Вони годяться хіба що на дрова.
Онуки, мабуть, гралися з вогнем, підпалили якусь шматину й занесли в іншу кімнату на ліжко. Там одразу загорілася ковдра й постіль. За кілька хвилин усе всередині палало.
З літньої кухні виходить господиня, яка щойно повернулася з городу. До пожежі з жінкою проживав старший син Ростислав із сім’єю, який у центрі села зводить власний будинок. Хоче завершити хоча б одну кімнату, щоб туди забрати свою родину, яка тепер мешкає у батьків дружини в Дубечному.
— Заходьте, побачите, де я нині живу, — запрошує жінка. — Товчуся в цій кухоньці. Не дивуйтеся, що тут пакети та клунки. Люди надають допомогу: одяг, взуття, продукти. Адже залишилися без нічого, згоріло все. Того дня мене не було в селі. Я працюю в Бресті. Від нас до Білорусі
16 кілометрів, — пояснює пані Галина. — А Ростик поїхав у Київ на заробітки. Вдома залишилася невістка Ганна з двома онуками: 4-річним Павликом і 5-річним Тимофійком. Діти гуляли у дворі, а під вечір, десь біля 5-ї години, повернулися в хату. Невістка запалила грубку й вийшла в літню кухню готувати хлопчикам їсти. Вони, мабуть, гралися з вогнем, підпалили якусь шматину й занесли в іншу кімнату на ліжко. Там одразу загорілася ковдра й постіль. За кілька хвилин усе всередині палало. До слова, у будинку були пластикові вікна, вони дим на вулицю не пропускали, тому й ніхто із сусідів нічого не побачив. А хата — під бляхою, яка від температури не тріщить, як шифер. Добре, хоч дітки не сховалися під ліжком, а вискочили з дому з криком: «Мамо, вогонь!» Жінка дякує Богові, що вціліли онуки, хоч дуже перелякалися.
Ось у такій оселі нині живе Галина Миколаївна.
«Коли сталося лихо, то переконалася, які в нас щирі люди»
У Здомишель прибуло три пожежні автомобілі з Ратного, Гірників, Заболоття. Але врятувати хату не вдалося. За 20 хвилин згоріло все майно: побутова техніка, меблі, одяг, навіть документи. Невістка тільки встигла винести два дитячі велосипеди.
Галина Дмитрук будинок не збирається відновлювати. До старенької літньої кухні хоче добудувати кімнатку й коридор, щоб було де зимувати. Скоро жінка знову їде на роботу в Брест, а перед поїздкою хоче залити фундамент. Уже купили цемент та щебінь, привезли блоки та деревину.
— Я також мушу якесь житло мати, мені самій вистачить, — розповідає Галина Миколаївна. — Чоловік помер 9 років тому. У 46 літ стала вдовою. У мене двоє синів: Ростислав та Зорян.
Молодший син з дитинства мріяв бути тільки військовим. Тому після школи став контрактником-танкістом. Три роки відслужив у 51-й механізованій бригаді у Володимирі-Волинському. Вже з травня 2014-го Зорян Дмитрук — старший механік-водій танка Т 64 — захищав Україну в зоні АТО. Воював під Мар’їнкою, брав участь у боях за Савур-Могилу. Про війну мамі майже нічого не розповідав, щоб вона не хвилювалася. Телефонував, що все добре, а з братом Ростиславом не раз прощався.
Після повернення з АТО одружився. Нині з дружиною Аліною, що родом із Ратного, проживають у Харкові, винаймають квартиру. Зорян навчається на четвертому курсі Військового інституту танкових військ Харківської політехніки. Після пожежі додому до мами ще не приїжджав.
— Завдяки виступу Володимира Бондаря перед депутатами обласна рада дала нам 5 тисяч гривень, а районна — 10 тисяч, — продовжує Галина Дмитрук. — Ще пообіцяли перерахувати кошти від районної адміністрації. Передали допомогу від спілки учасників АТО. Відгукнулися мої однокурсники з різних областей, я свого часу закінчувала Львівський зооветеринарний інститут.
— Коли сталося лихо, переконалася, які в нас милосердні та щирі люди. Хочу подякувати всім, хто простягнув руку допомоги. Я думала, що від цього ми не оговтаємося ніколи. Нам допомагав увесь Ратнівський район, особливо жителі навколишніх сіл, — жінка витирає сльози й просить у газеті згадати всіх поіменно: священиків та парафіян різних храмів, підприємців, лісників, чиновників, депутатів, односельчан, сусідів і родичів. — Хай Господь віддячить сторицею за добро та милосердя.
* * *
Допоможімо разом у біді мамі волинського героя Зоряна Дмитрука! Кошти можна перераховувати на картку Ощадбанку 4790 7010 0151 4321. Отримувач — Дмитрук Галина Миколаївна.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
На минулій сесії Волинської обласної ради депутат Володимир Бондар оприлюднив запит про надання матеріальної допомоги жительці села Здомишель Ратнівського району Галині Дмитрук, у якої в березні згорів будинок. Жінка залишилася без житла й нині перебивається в маленькій літній кухні. Її молодший син Зорян Дмитрук — учасник АТО, брав участь у боях за Савур-Могилу на Сході. Про це пише Волинь-нова.
Син Зорян – старший механік-водій танка Т-64.
За особисту мужність і високий професіоналізм, вірність військовій присязі відзначений п’ятьма державними нагородами, серед яких — орден Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Медаль «Захиснику Вітчизни» йому вручав Президент України Петро Порошенко. Нині волинянин навчається у Військовому інституті танкових військ Харківської політехніки
Від добротного будинку залишився тільки фундамент.
«Дякую Богу, що вціліли онуки»
Нещодавно журналісти побували в Здомишлі й побачили наслідки лиха. У дворі Галини Дмитрук від просторого дерев’яного будинку, зведеного в 1957-му, залишився лише фундамент. Метрів за десять — обгоріла яблуня, а чорні, обсмалені бруси та дошки складені біля хліва. Вони годяться хіба що на дрова.
Онуки, мабуть, гралися з вогнем, підпалили якусь шматину й занесли в іншу кімнату на ліжко. Там одразу загорілася ковдра й постіль. За кілька хвилин усе всередині палало.
З літньої кухні виходить господиня, яка щойно повернулася з городу. До пожежі з жінкою проживав старший син Ростислав із сім’єю, який у центрі села зводить власний будинок. Хоче завершити хоча б одну кімнату, щоб туди забрати свою родину, яка тепер мешкає у батьків дружини в Дубечному.
— Заходьте, побачите, де я нині живу, — запрошує жінка. — Товчуся в цій кухоньці. Не дивуйтеся, що тут пакети та клунки. Люди надають допомогу: одяг, взуття, продукти. Адже залишилися без нічого, згоріло все. Того дня мене не було в селі. Я працюю в Бресті. Від нас до Білорусі
16 кілометрів, — пояснює пані Галина. — А Ростик поїхав у Київ на заробітки. Вдома залишилася невістка Ганна з двома онуками: 4-річним Павликом і 5-річним Тимофійком. Діти гуляли у дворі, а під вечір, десь біля 5-ї години, повернулися в хату. Невістка запалила грубку й вийшла в літню кухню готувати хлопчикам їсти. Вони, мабуть, гралися з вогнем, підпалили якусь шматину й занесли в іншу кімнату на ліжко. Там одразу загорілася ковдра й постіль. За кілька хвилин усе всередині палало. До слова, у будинку були пластикові вікна, вони дим на вулицю не пропускали, тому й ніхто із сусідів нічого не побачив. А хата — під бляхою, яка від температури не тріщить, як шифер. Добре, хоч дітки не сховалися під ліжком, а вискочили з дому з криком: «Мамо, вогонь!» Жінка дякує Богові, що вціліли онуки, хоч дуже перелякалися.
Ось у такій оселі нині живе Галина Миколаївна.
«Коли сталося лихо, то переконалася, які в нас щирі люди»
У Здомишель прибуло три пожежні автомобілі з Ратного, Гірників, Заболоття. Але врятувати хату не вдалося. За 20 хвилин згоріло все майно: побутова техніка, меблі, одяг, навіть документи. Невістка тільки встигла винести два дитячі велосипеди.
Галина Дмитрук будинок не збирається відновлювати. До старенької літньої кухні хоче добудувати кімнатку й коридор, щоб було де зимувати. Скоро жінка знову їде на роботу в Брест, а перед поїздкою хоче залити фундамент. Уже купили цемент та щебінь, привезли блоки та деревину.
— Я також мушу якесь житло мати, мені самій вистачить, — розповідає Галина Миколаївна. — Чоловік помер 9 років тому. У 46 літ стала вдовою. У мене двоє синів: Ростислав та Зорян.
Молодший син з дитинства мріяв бути тільки військовим. Тому після школи став контрактником-танкістом. Три роки відслужив у 51-й механізованій бригаді у Володимирі-Волинському. Вже з травня 2014-го Зорян Дмитрук — старший механік-водій танка Т 64 — захищав Україну в зоні АТО. Воював під Мар’їнкою, брав участь у боях за Савур-Могилу. Про війну мамі майже нічого не розповідав, щоб вона не хвилювалася. Телефонував, що все добре, а з братом Ростиславом не раз прощався.
Після повернення з АТО одружився. Нині з дружиною Аліною, що родом із Ратного, проживають у Харкові, винаймають квартиру. Зорян навчається на четвертому курсі Військового інституту танкових військ Харківської політехніки. Після пожежі додому до мами ще не приїжджав.
— Завдяки виступу Володимира Бондаря перед депутатами обласна рада дала нам 5 тисяч гривень, а районна — 10 тисяч, — продовжує Галина Дмитрук. — Ще пообіцяли перерахувати кошти від районної адміністрації. Передали допомогу від спілки учасників АТО. Відгукнулися мої однокурсники з різних областей, я свого часу закінчувала Львівський зооветеринарний інститут.
— Коли сталося лихо, переконалася, які в нас милосердні та щирі люди. Хочу подякувати всім, хто простягнув руку допомоги. Я думала, що від цього ми не оговтаємося ніколи. Нам допомагав увесь Ратнівський район, особливо жителі навколишніх сіл, — жінка витирає сльози й просить у газеті згадати всіх поіменно: священиків та парафіян різних храмів, підприємців, лісників, чиновників, депутатів, односельчан, сусідів і родичів. — Хай Господь віддячить сторицею за добро та милосердя.
* * *
Допоможімо разом у біді мамі волинського героя Зоряна Дмитрука! Кошти можна перераховувати на картку Ощадбанку 4790 7010 0151 4321. Отримувач — Дмитрук Галина Миколаївна.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.