Під двома замками і навіть без води: у Луцьку бабуся доживає віку ледь не в клітці

У Луцьку 95-річна жінка доживає віку за замкненими на два замки воротами, без чистого простирадла і навіть без води. Старенька потребує догляду, бо має багато хвороб. Утім про те, як покращити бабці умови, ніхто й не говорить, нині більше розмов – про її будинок. Про те, до чого може довести людська байдужість, ідеться в сюжеті телеканалу «Аверс».

У жовтні 2018 року після майже 30 літ спільного життя Євгенія та Петро Ковальчуки вирішили побратися. Але нещодавно чоловік помер.

95-річна жінка доживає віку в зачиненій кімнаті. Без води та чистої ковдри. Таку картину побачила двоюрідна племінниця із Рівного Оксана Ковальчук, коли приїхала провідати бабцю. Жінка одразу викликала швидку.

«Лікарі сказали, що вона зневоднена, виснажена, – бідкається жінка. – Матрац мокрий, труси мокрі, причому чомусь труси чоловічі, хоча я їй купляла жіночі».

Та до лікарні везти стареньку пані Оксана відмовилася. Каже, побуде тут кілька днів, сама доглядатиме. Розповідає: бабця вже багато років тут проживала із чоловіком Петром. Доглядали стареньких його діти – Володимир та Надія. У них ми і вирішили поцікавитись, чому ж нині старенька живе в таких нелюдських умовах.

Пасинок Володимир Ковальчук розповів, що у бабці Жені раптово почалися проблеми з розумом. І хвороба дуже швидко прогресувала. Жінка не розуміла, де вона, не впізнавала близьких, нищила усе, що їй потрапляло до рук. Отож вони вирішили, що замість цілодобового догляду простіше буде посадити бабусю під замок. Володимир Ковальчук запевняє: попри це, зранку та ввечері вони із сестрою навідувались, аби нагодувати її.

А в обід протягом останніх 15 років це все робила соціальний робітник Людмила Пастижевська.«Вони зранку і ввечері приїжджали, годували розчісували, прибирали гімно, яке було по шторах, по стінах, ну розумієте – людина зійшла з розуму, вона не впізнавала вже нікого, і це за два місяці. Вона обривала штори, на неї впала картина, вона побила собі голову… Я щодня ходила і це бачила», – запевняє пані Людмила.

Та в таку версію подій Оксана Ковальчук не вірить, бо ж упевнена: уся річ – в нерухомості. Адже будинок на вулиці Волгоградській, 22 належить саме бабці Євгенії.

«Усе нормально було, а як пішло діло до хати, особливо після реєстрації шлюбу, це був не Петро Йосипович, це був якийсь диявол», – доводить вона.

Оксана Ковальчук каже: у 2011 році бабця Женя переписала усе своє майно на племінницю, а вже після одруження право власності набув її чоловік. Нині він вже покійний, тож будинок відтепер належить його сину Володимиру.

Та ось про заповіт бабця Євгенія подбала заздалегідь.

«Бабця коли ще була адекватна, ходила до нотаріуса, я була присутня при тому, – розповідає соціальна працівниця Людмила Пастижевська. – Усе, що їй належить, вона заповіла тому, хто її догляне».

Отож, усе майно бабці Євгенії отримає той, хто про неї піклується. І думки про хату відвернули увагу від найголовнішого – життя та здоров’я людини. Жінці потрібен цілодобовий догляд. Проте найближчі родичі проти того, щоб поселити пані Євгенію у спеціалізований заклад, самі доглядати її відмовляються, а сусідам до чужої біди – байдуже…

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---