«У кожній з них душа і серце»: як у луцькому театрі створюють унікальних ляльок. Фоторепортаж

21 березня відзначали Міжнародний день лялькаря. Волинський академічний обласний театр ляльок з цієї нагоди провів низку цікавих заходів. Під час одного з них журналісти Інформаційного агентства Волинські Новини побачили, як твориться справжня ігрова театральна лялька.

«Життя людини розпочинається з ляльок. До певного віку вони найближчі та найрідніші друзі. Через них дитина пізнає світ і вчиться у ньому взаємодіяти. Без перебільшення можна сказати, що у нас складається певний особливий зв'язок, прив'язаність. Звісно, я дещо ідеалізую, спираючись на своє дитинство. Гадаю, з приходом ляльок Барбі і цілої купи різноманітних іграшок це все зникає. Тому й варто проводити цікаві заходи, розповідати про ляльок, – каже виконувач обов’язків директора-художнього керівника театру Вадим Хаїнський. – З нагоди Дня театру та міжнародного Дня лялькаря вирішили провести конкурс дитячого малюнка, запросили творчі колективи, організували «День дитячого театру».До слова, захід зібрав на сцені не лише аматорські місцеві колективи. На свято завітав Запорізький дитячий театр «СВіЯ» з виставою «Метелик з ослоферми номер п’ять». Перед глядачами розгорнулося захопливе монодійство про велику мрію, яка обов’язково здійсниться, якщо наполегливо шукати шляхи і не дуже поспішати.Естафету після гостей із Запоріжжя підхопили місцеві аматори: зразкова дитяча театральна студія «Паросток» БК села Боголюби, ГО «Інклюзивні студії» у співпраці з КМЦ «Красне», творча студія Наталії Журавльової, зразкова театральна студія «Бешкетники» Палацу культури міста Луцька, театральна майстерня «Догори Дриґом».«Стільки років працюючи з ляльками, вкотре зустрічаю нерозуміння і здивування глядачів – де ж ми беремо персонажів наших вистав? Відкрию секрет: у театрі діють цехи, де їх і виготовляють власноруч. Тут ми намагаємося бережно, як і в дитинстві, ставитись до ляльки. Створюючи персонажів для вистав, наші майстри приділяють багато часу, наповнюють їх особливою енергетикою, вкладаючи свою наполегливу працю. До речі, маєте гарну нагоду подивитися, як це відбувається», – запрошує Вадим Хаїнський до майстерні.«Усе починається з діалогу, – пояснює художник-постановник Олеся Іщук. – Разом з режисером продумуємо зовнішній вигляд персонажів, особливості їх конструкції, створюємо ідеї для ескізів костюмів акторів. Інколи, коли починаю працювати над образом, розумію, що режисерський задум важко або й взагалі годі втілити у життя. Тоді доводиться повністю змінювати концепцію подачі вистави. Малюю і уявляю будову ляльки, матеріали, з яких її будуть створювати», – каже майстриня.Олеся Іщук не лише придумує, якими будуть персонажі, й зображає їх на папері. Значна частина її роботи проходить і в цеху – з глиною, тканиною, деревом тощо.

За вже готовими, затвердженими художньою радою театру технічними ескізами, з глини ліплять форми. З них відливають гіпсові відбитки – майбутні основи для виготовлення голів ляльок у техніці пап’є-маше. Після просушування їх склеюють і починається найцікавіше.Сергій Гарлінський – майстер унікальної професії. Він займається механізацією ляльок. Офіційно ж його посада називається художник-лялькар. Завдання Сергія – продумати і створити механізм, через який актор зможе керувати частинами персонажа, інакше кажучи – вдихнути у ляльку життя.«Роблю це вже десять років. Починав зі столярки, розбирав старі ляльки – дивився, як вони влаштовані. Коли ж запропонували опанувати новий фах, довго вагався, чи впораюся. І щоразу, коли думаю, як оживити деталі, переживаю, адже до кожної ляльки доводиться придумувати свій механізм – двох однакових персонажів просто не буває. Постійно потрібно щось вигадувати і розвиватися. До цього часу пам’ятаю, як на початку роботи зробив коника і невдало розрахував рецептуру клею, яким кріпилися його ноги. Треба було вкластися у день, а він у мене сохнув три», – сміється Сергій Гарлінський.За роботою майстра дуже цікаво спостерігати. У справу йде все: дротики, гвіздки, мотузки, шматочки шкіри, дерева, металу, пластику. Переконуєшся: робота надзвичайно творча і вимагає уяви й пошуку нестандартних рішень.

Над каркасом і механізованими частинами ляльки продовжують роботу помічниці Олесі Іщук – художниці-оформлювачі. Вони надають ляльці завершеного вигляду, допрацьовуючи дрібні елементи.Тепер ляльку потрібно вдягнути. Цим опікуються майстрині-закрійниці. Вони ж створюють костюми і для акторів, які грають у постановках, з так званим живим планом.

Ольга Бурса працює у театрі вже сорок сьомий сезон. Розповідає, що за стільки років роботи важко пригадати щось особливе. «Ескіз – це ще не костюм. Його треба реалізувати. Часом виправляємо деталі – на малюнку зайву рисочку можна стерти, а з тканиною так не вийде», – зізнається.Треба пам’ятати, що творчий процес регулюється часовими рамками. Дату здавання вистави чітко встановлено, тому потрібно все зробити вчасно. Робота над лялькою може тривати до місяця, і лише після того вона потрапляє до рук актора, який працюватиме з нею на сцені.«Для мене лялька – оберіг. Вона приходить з цеху, вона збуджує мою душу і змушує мене мислити й битися серце. І я відчуваю, як і в ній з’являється серце – вони б’ються в унісон і лялька стає живою, – не стримує емоцій заслужений артист України Петро Савош. – Ще на момент створення ми постійно приходимо в цех. Систему механізації підганяємо, стежимо, щоб не було розходжень в характері і масці. Постійно додаємо якісь штрихи. У готову ляльку вкладена любов майстрів, але це не значить, що робота завершена. Вона триває постійно, поки лялька на сцені».

Олександр ДУРМАНЕНКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---