У Канаді дослідники знайшли на льодовику камери з експедиції 1937 року
Канадський дослідник Гріффін Пост знайшов 3 камери свого колеги-дослідника, які той залишив у 1937 році.
Дві з них не пошкоджені, плівки передали на експертизу, повідомляє CNN.
У червні 1937 року Уошберн і його партнер по скелелазінню Роберт Бейтс вирушили на місію, щоб піднятися на гору Луканія – третю за висотою гору в Канаді висотою 5 240 метрів і на той час останню не підкорену вершину Північної Америки. Це частина національного парку та заповідника Клуан.
Вони мали розпочати та завершити своє сходження на льодовику Уолш, на півдорозі на висоті 2667 метрів. Але на льодовику була сльота, тому пілот літака застряг у ній і відмовився повернутися, щоб забрати дослідників.
Уошберну та Бейтсу довелось піднятися і спуститися пішки понад 240 км через пустелю до найближчого міста. Однак для цього їм довелося скинути свої речі: 400 кілограмовий тайник спорядження, включаючи намети, альпіністське спорядження та три камери.
Усі ці події описані у книзі «Втеча з Луканії», яку сучасний дослідник Гріффін Пост прочитав 2 роки тому. Упродовж 18 місяців Пост досліджував документи, журнали та кореспонденцію, щоб спробувати точно визначити розташування сховку.
Паралельно з його командою науковці з Оттавського університету дослідили картування льодовиків, щоб зʼясувати – наскільки далеко могло посунутися сховище науковців за 80 років.
Експедиція на льодовик тривала тиждень. Шість днів пошуків нічого не дали.
«Останнього ранку я змирився з тим фактом, що ми його не знайдемо, і що настав час рухатися далі. Ми витратили на це багато часу та енергії. Однак у нас залишилося 4 години, щоб завершити. Я знав, що нам потрібно було зробити останній поштовх», – розповів Пост.
До команди шукачів приєдналась гляціолог Дора Меджицька з Оттавського університету. Вона близько опівдня останнього дня помітила візерунок у морені (так званий «уламковий берег», який зазвичай тягнеться вздовж вершини льодовика).
Деякі льодовики час від часу «зростають». Кожен зі своєю швидкістю, у середньому – на 100-200 метрів за рік. Але льодовик Уолша збільшувався та рухався швидше – близько 1 км на рік.
За останні три години пошуків вони перемістилися на 2 кілометри від точки пошуку і майже одразу один із членів команди помітив каністру з пальним.
«Схованка була в напівзакопаному стані. Намети стирчали крізь лід. Деякі речі можна було просто підібрати. Були окуляри, одяг, предмети», – ділиться Пост.
Серед знахідок було три камери: пошкоджений аерофотоапарат Fairchild F-8 Вошберна, а також дві цілі кінокамери з плівками.
Їх передали в Оттавський університет, щоб перевірити, чи зможуть вони повернути відзнятий матеріал.
«Шанс того, що ми знайдемо такий маленький сховок на такому величезному льодовику, був невеликим. Усі втратили надію, тому це було справді епічно. Було здивування, недовіра та величезне полегшення», – згадує Меджицька.
На жаль, дослідники Уошберн та Бейтс померли у 2007 році, але Пост і його команда тримають зв’язок з їхніми родинами.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Дві з них не пошкоджені, плівки передали на експертизу, повідомляє CNN.
У червні 1937 року Уошберн і його партнер по скелелазінню Роберт Бейтс вирушили на місію, щоб піднятися на гору Луканія – третю за висотою гору в Канаді висотою 5 240 метрів і на той час останню не підкорену вершину Північної Америки. Це частина національного парку та заповідника Клуан.
Вони мали розпочати та завершити своє сходження на льодовику Уолш, на півдорозі на висоті 2667 метрів. Але на льодовику була сльота, тому пілот літака застряг у ній і відмовився повернутися, щоб забрати дослідників.
Уошберну та Бейтсу довелось піднятися і спуститися пішки понад 240 км через пустелю до найближчого міста. Однак для цього їм довелося скинути свої речі: 400 кілограмовий тайник спорядження, включаючи намети, альпіністське спорядження та три камери.
Усі ці події описані у книзі «Втеча з Луканії», яку сучасний дослідник Гріффін Пост прочитав 2 роки тому. Упродовж 18 місяців Пост досліджував документи, журнали та кореспонденцію, щоб спробувати точно визначити розташування сховку.
Паралельно з його командою науковці з Оттавського університету дослідили картування льодовиків, щоб зʼясувати – наскільки далеко могло посунутися сховище науковців за 80 років.
Експедиція на льодовик тривала тиждень. Шість днів пошуків нічого не дали.
До команди шукачів приєдналась гляціолог Дора Меджицька з Оттавського університету. Вона близько опівдня останнього дня помітила візерунок у морені (так званий «уламковий берег», який зазвичай тягнеться вздовж вершини льодовика).
Деякі льодовики час від часу «зростають». Кожен зі своєю швидкістю, у середньому – на 100-200 метрів за рік. Але льодовик Уолша збільшувався та рухався швидше – близько 1 км на рік.
За останні три години пошуків вони перемістилися на 2 кілометри від точки пошуку і майже одразу один із членів команди помітив каністру з пальним.
«Схованка була в напівзакопаному стані. Намети стирчали крізь лід. Деякі речі можна було просто підібрати. Були окуляри, одяг, предмети», – ділиться Пост.
Їх передали в Оттавський університет, щоб перевірити, чи зможуть вони повернути відзнятий матеріал.
«Шанс того, що ми знайдемо такий маленький сховок на такому величезному льодовику, був невеликим. Усі втратили надію, тому це було справді епічно. Було здивування, недовіра та величезне полегшення», – згадує Меджицька.
На жаль, дослідники Уошберн та Бейтс померли у 2007 році, але Пост і його команда тримають зв’язок з їхніми родинами.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Кухар, розвідник, оператор БПЛА: у Міноборони назвали найбільш потрібні у війську спеціальності
Сьогодні 20:58
Сьогодні 20:58
Понад 11 млн треба на реабілітаційне відділення: депутати з Волині звернулися до Шмигаля
Сьогодні 20:39
Сьогодні 20:39
Графіки вимкнення електрики на Волині 27 липня
Сьогодні 20:20
Сьогодні 20:20
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.