«Тут є навіть інформація про ворожих бойовиків»: багатодітний батько, який втік із «ЛНР» до Луцька, створив найбільшу базу даних про зниклих, загиблих та полонених

З 2014 року багатодітний батько із Луганська Геннадій Щербак збирає інформацію про тих, хто зник безвісти під час воєнних дій на території України. За вісім років роботи чоловік зібрав найповнішу та найбільш достовірну в світі базу даних, у якій зберігається інформація про зниклих, загиблих, полонених і навіть сепаратистів та ворожих бойовиків.

Про те, як діяти і куди звертатися, коли хтось із рідних зник безвісти або ж потрапив у полон, Геннадій погодився розповісти в ексклюзивному інтерв’ю Інформаційному агентству Волинські Новини. Окрім того, чоловік продемонстрував журналістам, як працює його унікальна база даних.

Він зізнався, що по допомогу в пошуку інформації до нього звертаються високопосадовці силових структур та правоохоронних органів.

«Через проукраїнську позицію сепаратисти прийшли до квартири з автоматами»

До 2014 року Геннадій Щербак разом із чималою родиною жив у Луганську. Допоки російські окупанти не перетворили рідне місто на невизнану в цивілізованому світі квазіреспубліку «ЛНР». Через відверту проукраїнську позицію та участь у патріотичних мітингах луганця разом із дружиною та доньками почали переслідувати сепаратисти. Тому чоловік був змушений покинути рідне місто і переїхати до Луцька.

«Ми приїхали на Волинь не за власним бажанням. Річ у тім, що я і моя сім’я регулярно брали участь у проукраїнських мітингах. Акції відвідували разом з дітьми, тому завжди втрапляли у об’єктиви відеокамер. Тому одного «прекрасного» дня до нашої квартири прийшли люди з автоматами. Врятувало лише те, що ми жили на орендованій квартирі в іншому місці, бо у мене досить велика сім’я – я щасливий тато п’ятьох доньок. Мої друзі перевозили наші речі з орендованої квартири вже без нас. Відтоді ми жодного разу не були вдома. Невідомо, що з нашою квартирою і хто там нині живе», – розповідає Геннадій.

Співрозмовник зазначив, що нині йому добре відомо про долю його бізнесу та товару.

«Сепаратисти все забрали на потреби невизнаної «ЛНР». Я сам з села. І, на жаль, про долю своєї землі і полів мені теж відомо. Вона також лишилась на окупованій території. Сміливо можна казати, що мене «звільнили» від бізнесу і нерухомості», – не без чорного гумору жартує Геннадій.

«Статус безвісти зниклих з часом змінюється. Ці люди можуть виявитися і полоненими, і загиблими, а є такі, яких ми шукаємо з 2014 року й донині»

У 2015 році Геннадій Щербак очолив ГО «Мирний Берег», утім координувати пошук безвісти зниклих розпочав у 2014-му, після Іловайського котла. Саме тоді була велика кількість запитів від рідних військовослужбовців, з якими зник зв’язок.

«Разом із однодумцями – Русланом Галясом та Сергієм Рижковим – ми координували саме напрямок пошуку безвісти зниклих. З часом статус безвісти зниклих змінювався. І в 2015 році я створив власну організацію. Відтоді й до сьогодні ми опікуємося питанням безвісти зниклих. Вони можуть виявитися і полоненими, і загиблими, а є такі, яких шукаємо з 2014 року й донині. Наприклад, мама волинських добровольців Катерина Хом’як вже вісім років шукає двох синів, які зникли безвісти на війні у 2014 році. Вона досі чекає дітей додому і сподівається на їхнє повернення. Окрім цього, жінка не просто вірить і чекає, а й самостійно продовжує їх розшукувати. З такими ж мамами вони створили організацію і підтримують тих людей, для яких зникнення рідних – гостра і нова проблема», – інформує співрозмовник.

Він зазначив, що громадська організація «Мирний Берег» не лише шукає та збирає інформацію про зниклих, а й надає юридичну допомогу сім’ям зниклих безвісти, оскільки самим пошуком опікуються відповідні органи.

Очільник організації досі пам’ятає найперше звернення із проханням допомогти знайти безвісти зниклого.

«До мені звернувся Руслан Галяс. Знаючи, що я сам із Донбасу, він розповів, що у Донецьку перебуває поранений хлопець із Луцька. Для того аби повернутися додому, йому потрібно було перетнути ворожі блокпости. На той час Донецьк був уже окупований. Спільно із волонтерами та через моїх знайомих ми переправили цього хлопця з окупованої території на Волинь. Я його фактично не знав. Але за іронією долі, через три роки зустрів його брата – декана факультету журналістики. І під час розмови ми з’ясували, що говоримо про одну і ту ж людину», – ділиться спогадами волонтер.

Окрім цього, він пригадав, як того ж 2014 року отримав інформацію про те, що у одній із лікарень в Дніпрі лежить хлопець з багатодітної сім’ї, який втратив кінцівки. Потрібно було знайти цього молодика і привезти до нього психолога. Річ у тім, що молодий чоловік не хотів повертатися додому без ніг, щоб не бути тягарем для рідних, тому потрібно було з ним попрацювати і переконати, що вдома його люблять та чекають.

«Я знайшов психолога. Ми поїхали у Дніпро, об’їздили всі шпиталі та лікарні, але хлопця не знайшли. А знайшли його через три роки за результатами експертизи ДНК. Він загинув на полі бою», – зітхає Геннадій.

«Найперше, що мають зробити рідні зниклого чи зниклої безвісти, – написати заяву про зникнення людини у поліцію»

Зі слів волонтера, механізм пошуку людей, які зникли безвісти, визначений ще з 2014 року. Відтоді він незмінний.

Найперше, що мають зробити рідні зниклого чи зниклої безвісти, – написати заяву про зникнення людини у поліцію, отримати на руки витяг з ЄДР та пам’ятку потерпілому, відкрити кримінальну справу. Насамкінець – здати біологічний матеріал для експертизи ДНК і чекати. Далі пошуки мають вести силові структури.

«Крім цього, при СБУ функціонує силовий центр, який працює над обміном полонених і пошуком безвісти зниклих. Він діє з 2014 року, а у 2018 році ухвалили закон про безвісти зниклих, який передбачає комісію, що опікується саме питаннями пошуку тих, хто зник безвісти, утім вона так і не запрацювала й донині. Але з початком повномасштабного вторгнення Об'єднаний центр з пошуку та звільнення полонених знову запрацював, тому якщо ви впізнали на відео з полоненими свого рідного, якого шукаєте, то потрібно звертатися саме туди, аби його внесли в списки на обмін», – радить фахівець.

Афганці з Луганська допомагали повертати тіла загиблих на підконтрольну Україні території

Геннадій каже, що йому особисто вести перемовини щодо повернення безвісти зниклого з окупантами не доводилось. Натомість досить плідною виявилася співпраця з луганськими афганцями, які передавали українській стороні тіла загиблих.

«Ми спілкувалися з людьми, які вели, власне, пошуки. Це працівники СБУ, поліції, але українські. З протилежною стороною особисто не спілкувався. Але із нами йшли на контакт афганці з Луганська, і ця співпраця виходила непоганою. Вони охоче співпрацювали і з нашою СБУ, владою та іншими організаціями. З початку війни, з 2014 року це було найнадійніше і основне джерело обміну тілами та полоненими. Поки це не стало політичною історією. Тоді все припинилося», – провадить керівник «Мирного Берега».

Він зазначив, що у 2014 році за пошуки зниклих людей одразу взялися волонтери, які тісно спілкувалися з військовими. Потім до процесу підключились політики, тому волонтерів відсунули на другий план. А у 2022 році через два тижні після повномасштабного вторгнення процедуру пошуку безвісти зниклих взяла у свої руки держава. Але цей процес засекречений.

«З початку квітня 2022 року до бюро судмедекспертизи чи медичних установ привезли 1500-1600 тіл загиблих внаслідок російської агресії, які збирали з різних територій України. Єдине, 80% із них не опізнали. Я сподіваюсь і впевнений на 90%, що у цих загиблих взяли матеріали ДНК, а тоді вже їх захоронили. Тому що, наскільки мені відомо, тримати тіла без захоронення стільки часу можливості немає. Згідно із моїми відомостями, більш як 1500 тіл вже доправили до моргів Обухова та Білої Церкви. Їх привезли здебільшого із Київщини», – ділиться інформацією чоловік.

«Отримати статус безвісти зниклого замість дезертира потрібно, аби зберегти чесне ім’я сина чи чоловіка перед державою»

Геннадій каже, що за весь час діяльності, з 2014 року, в нього назбиралось багато різних історій. Однак волонтер зізнається, що й досі найбільше обурює те, що йому телефонують люди, які вісім років тому втратили рідних. Вони просять не розшукати тіло чи людину, а допомогти зберегти чесне ім’я сина чи чоловіка перед державою.

«Наприклад, у 2014 році безвісти зник військовослужбовець. Йому швиденько приклеїли тавро дезертира. Рідні розуміють, що, найімовірніше, людину знайти вже не вдасться, але хочуть хоча би повернути воїну ім’я та честь. Ми допомагали родині волинського військовослужбовця із 93-ї бригади, який зник безвісти у 2016 році. І лише недавно, перед повномасштабним військовим вторгненням РФ на територію України, цій сім’ї вдалося відновити справедливість і боєць отримав статус безвісти зниклого замість дезертира. Але ми три роки домагалися цього. Відкривали кримінальні провадження, їх закривали, потім через суди знову відкривали. Загалом відбулося понад 80 подібних судових засідань по всій Україні», – обурюється директор громадської організації.

Він каже, що з 2014 року й до сьогодні ніхто не може назвати точну кількість безвісти зниклих українців унаслідок дій російських агресорів.

«Тоді як, згідно із офіційною статистикою, налічувалося 250 безвісти зниклих, то за моїми підрахунками, у 2018 році їх було не менш як 1800 осіб. На жаль, 90% безвісти зниклих, яких довелось розшукувати, виявлялися загиблими. Шкода, але до того, що відбулося 24 лютого, ніхто не готувався. Я не знаю чому. Не навчили людей, не було єдиної інструкції дій ні військовим, ні цивільним на випадок втрати зв’язку з людиною або її зникнення. Хоча рідні українських військових – молодці. Вони довго тримались. Протягом трьох тижнів з початку повномасштабного вторгнення ми отримували запити на пошуки лише цивільних. Жодного військового. Бо їхні родичі розуміли, що тривають бойові дії і не варто тривожити бійців, телефони яких можуть бути вимкненими. Через три тижні, орієнтовно з 12 березня, терпець рідних військовослужбовців урвався і вони, незважаючи на всі ризики, почали постити фото зниклих бійців, контактні дані, небезпечну для життя воїнів інформацію. Це робили від відчаю», – ділиться досвідом Геннадій.

Чоловік наголосив, що у деяких випадках рідні створюють проблему та небезпеку військовослужбовцям, оприлюднюючи інформацію про них у соціальних мережах.

«Мені відомо про такі випадки, коли через розміщену в інтернеті фотографію військового його піддавали фізичним тортурам та катуванням. Військовий може втрапити у полон в цивільному одязі і ворог його прийматиме за цивільного. Тоді й ставлення може бути більш лояльним. А коли в мережі з’являється інформація про те, що то ніякий не цивільний, а боєць, його можуть піддавати катуванням і навіть вбити. Вороги дуже активно моніторять соціальні мережі та новини. Більшість інформації вони отримують саме звідти», – застерігає співрозмовник.

«Будь-яка інформація про зниклого у публічному просторі – це хліб для шахраїв»

«Аферисти не сплять. Для них війна – це несіяне поле роботи. І станом на сьогодні мені відомо чимало випадків, коли аферисти дзвонять рідним і пропонують за велику суму грошей інформацію про зниклого або передати тіло», – попереджує він.

Що робити, коли на другому кінці дроту вимагають гроші за інформацію про місцеперебування людини?

«Я не маю права давати порад, що робити у такому випадку, бо це дуже індивідуально. Звісно, жодних грошей переказувати не варто. Можна попросити у тих, хто телефонує, дати слухавку зниклому. Але я не хотів би давати жодних порад. Це дуже тонка грань. Є люди, які, на жаль, пройшли цей нелегкий шлях і знають всі підводні камені. Я раджу таким родинам триматися разом, спілкуватися, підтримувати одне одного», – наголошує чоловік.

Окрім цього, він радить рідним безвісти зниклих знаходити контакти родичів зниклих з того ж підрозділу, де служив військовий.

«Згодом буде легше і шукати, і домагатися справедливості. Люди навіть собі не уявляють, з чим згодом їм доведеться зіткнутися. Станом на сьогодні потрібно збирати максимум інформації про зниклого чи зниклу. Хай як люди вірять і сподіваються на краще, але коли це все закінчиться, почнеться повсякденне життя. І знову, як і в 2014 році, родичі зниклих воїнів будуть бігати по судах, аби довести, що рідна людина загинула під час виконання бойових завдань чи внаслідок бойових дій, а не, наприклад, випала з потяга чи трактора», – застерігає пошуковець.

Перш за все, фахівець радить зафіксувати факт зникнення людини у поліції, аби отримати на руки відповідний документ. Якщо людина у полоні, тоді домагатися, щоб її внесли у списки обміну полоненими.

«На сьогодні все, що ми можемо зробити, – це максимально зібрати інформацію, надати консультацію. У нас дуже маленька організація, яка не має фінансування. Навіть за оренду офісу немає чим платити. Зверталися до депутатів, влади, але всі обіцяли, а потім «морозилися». Для того щоб організація могла повноцінно функціонувати, нам потрібен офіс та люди. Не обов’язково, щоб вони мали вищу освіту. Головне – мотивація. З власного досвіду скажу, що найбільш мотивовані люди – це ті, які пройшли пекло пошуків рідних, дружини зниклих безвісти. Для них це не питання заробітку. Працювати можна й віддалено, аби мати доступ до ноутбука чи комп’ютера. Суть роботи полягає у систематизації та внесенні нової інформації в бази даних. Не кожен зможе це робити, тому що фотоматеріали та подробиці загибелі, стану тіла у цій базі можуть шокувати. Інформації дуже багато і вона оновлюється, тому її потрібно систематизувати й опрацьовувати. Сміливо можу заявити, що у нас найбільша база даних в Україні з 2014 року. Там найповніша інформація про зниклих, загиблих, полонених і навіть сепаратистів та ворожих бойовиків», – не без гордості розповідає Геннадій.

«Якщо із бази даних витягнути інформацію за окремими статтями воєнних злочинів рф, вийде 70-80 сторінок з однієї статті»

Він наголосив, що внутрішню базу даних організації розміщено на особистому сервері за кордоном. За неї відповідає програміст, з яким очільник ГО виходить на зв’язок щодві години.

«Тут ми ведемо статистику. Згідно із нею, внаслідок російської агресії з 2014 року загинуло понад 15 тисяч українців. Це ті, про яких нам відомо. До мене зверталися по допомогу в пошуках інформації силовики вищих щаблів влади. Зокрема просили знайти інформацію про затриманих ворожих бойовиків. У нашій базі є все, аж до транспорту, зброї, нагород і навіть татуювань. Окрім цього, у реєстрі є відомості про невпізнані трупи, кримінальні справи, фото тіл. Є величезна кількість інформації щодо воєнних злочинів. Якщо витягнути дані за деякими статтями воєнних злочинів (руйнування, вбивство людей), вийде сторінок 70-80 з однієї статті. Ці факти можна використовувати як докази під час судового процесу проти росії у Міжнародному суді в Гаазі», – дивує Геннадій.

Утім чоловік зазначив, що для того, аби допустити людину до бази даних, вона має пройти багато етапів перевірки.

«На жаль, маю гіркий досвід роботи з людьми, коли останні починають у благодійній справі шукати фінансову вигоду. З такими я прощаюся. Але часто після цього вони починають помсту. Наприклад, час до часу на мене пишуть заяви до СБУ. Хочеться зробити більше, але такі неприємності відволікають, заважають працювати і морально, і фізично. Тому поки що база даних засекречена», – каже він.

Портал пошуку безвісти зниклих. Як подати заявку?

Окрім того, у громадській організації «Мирний Берег» створили портал з пошуку зниклих під час бойових дій на території України.

«Станом на сьогодні там 4600 заявок. Там є і списки, які ми постійно оновлюємо. Це і полонені, і люди, яких, наприклад, примусово депортували з Маріуполя в росію. І якщо дорослі, яких силоміць вивезли, колись-таки знайдуть спосіб зв’язатися, то відшукати викрадених і депортованих дітей – це проблема», – каже співрозмовник.

Окрім порталу з пошуків, функціонує й сайт «Книга Пам’яті». На цьому ресурсі зберігається інформація про всіх загиблих внаслідок російської агресії.

«Цей ресурс має дуже багато відвідувачів та переглядів. Наприклад, ви заходите на сторінку загиблого внаслідок війни добровольця, а він був оперним співаком. І при переході на сторінку з інформацією про нього одразу відтворюється його голос. Внаслідок російської агресії загинуло дуже багато талановитих українців – чемпіонів, спортсменів, художників тощо. Зберігаючи пам’ять про них, ми демонструємо величезну втрату не лише для України, а й для світу. Ось, наприклад, сторінка художника, картини якого є у багатьох приватних колекціях світу. Ресурс працює трьома мовами. Сюди заходять користувачі зі 100 країн. Ми намагалися вносити інформацію лаконічно. Відразу можна побачити дату і місце народження, день смерті людини й обставини загибелі, місце поховання. З 2014 року в результаті воєнних дій в Україні загинуло дуже багато дітей. І ця інформація у нас теж є. Вона оновлюється дуже динамічно.Ми працюємо для того, щоб світ бачив, до чого призводить ця війна, що це реальні втрати. Це величезна робота», – зазначив співрозмовник.

З 2014 року й до сьогодні Геннадій Щербак разом з дружиною та п’ятьма донечками – Анею, Поліною, Лізою, Дариною та Соломією – мешкають у Луцьку. Він жартує, що майже кожна з його любих донечок з’явилась на світ із пригодами, окрім найменшої Солі, народженої у Луцьку.За активну громадянську позицію та волонтерську діяльність Геннадій Щербак отримав чимало нагород, серед яких медалі «За Патріотизм до України» від «Центру звільнення заручників» (вересень, 2015), «За Відродження України» (жовтень, 2015), «За Гідність та Патріотизм» (жовтень, 2016), а також нагрудний знак «Волонтер України» (листопад, 2016). 10 грудня 2016 року Геннадій Щербак став лауреатом премії «Права людини понад усе».

Вікторія СЕМЕНЮК

Фото Олександра ЗЕЛІНСЬКОГО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---