Цеховий Луцьк: європейський вимір міста ХVI століття

Важливим періодом історії Великого князівства Литовського, до складу якого входив Луцьк, стало ХVІ століття. Це був час радикальних змін у соціально-побутовому та державному устрої країни. Чимало міст і містечок змістом великокнязівських листів та привілеїв отримували право маґдебургії – вольність на самоврядування, самостійне управління життям граду.

Саме в епоху середньовіччя і ранньомодерного часу привілеї створювали правове підґрунтя, що давало початок міському життю. Документи регламентували права й обов’язки мешканців міст. Сприяли узаконенню й формуванню особливої міської громади, яка жила та діяла за принципами корпоративності, певної невіддільності особи від колективу.

Частиною маґдебурзького міста були ремісники (artifex, mechanicus, opifex – лат.), об’єднані цеховим правом. Братчики (самоназва всередині корпорації) забезпечували містам побутові зручності, майстрували свої вироби-шедеври. Брали безпосередню участь у творенні самобутньої міської культури.

Сприятливими для ґенези цехового ремесла у ХVІ столітті був активний розвиток ринку та суспільний поділ праці на сільські й міські заняття. Вони вели за собою концентрацію продукції та боротьбу за сфери збуту. Такий стан речей став однією із причин появи якісно нових корпорацій-братств – цехів.

Читати ще: Як Луцьк отримав Маґдебурзьке право: історія міського самоврядування 500 років тому

Маґдебурзьке право Луцьку дарував великий князь литовський Олександр Яґеллончик. Своїм листом-привілеєм від 31 липня 1497 року він перевів лучан із волинського на німецьке (тевтонське) право, встановивши порядок обрання і сферу діяльності міських урядників. Монарх проголосив вольність лучан на будівництво ратуші. Біля неї, за традицією, мали розміститися ремісничі будинки-майстерні.Олександр Яґеллончик. Художник Ян Матейко, 1890-ті роки

Утвердження норм маґдебургії передбачало перехід певної частини населення до підпорядкування новоутвореного самоуправлінського органу – маґістрату. Серед категорій міського населення, що переводились у сферу впливу урядників, були і ремісники.

У середині ХVІ століття в Луцьку працювали ковалі, кравці, кушніри, слюсарі, сокольники, різники, аптекарі, риболови, шевці, мулярі, пивовари, золотарі, полотнярі, кухарі. На 1577 рік тут зафіксовано 201 ремісника. У той же час в Холмі було 140 майстрів, а ревізія (опис) Берестя 1566 року свідчила про 133 ремісників у місті.Пекарі, зображення ХV століття

Однією з ремісничих корпорацій Луцька у згаданий період був кравецько-кушнірський цех. Ще на початку ХVІ століття дві групи ремісників фігурували окремо. Подібний стан речей засвідчила і Люстрація (Ревізія) Луцького замку 1552 року.

Об’єднаними в єдиний цех кравців та кушнірів засвідчує «Привілей міщанам луцьким цеху кравецького і кушнірського на підтвердження їм деяких вольностей та обрання з-посеред них цехмістра в часі чуми у місті Луцькому» від 1 червня 1564 року. Уніфіковану спільноту ремісники обидвох професій створили поміж 1552 та 1564 роками.

Читати ще: Різні за вірою й походженням: мультикультурний Луцьк 400 років тому

Королівське підтвердження привілею закріплювало за ремісниками раніше надані права та вольності, містило статут кравецько-кушнірського цеху. На основі тексту привілею, а відповідно, і статуту можна простежити принципи організації, правила діяльності, порядок судочинства, цехові традиції та обрядовість міської кравецько-кушнірської корпорації.Привілей міщанам луцьким цеху кравецького і кушнірського на підтвердження їм деякихвольностейта обрання з-посеред нихцехмістра в часі чуми у місті Луцькому. Сторінка з Литовської метрики

Король, «для порядку правного», повторно дарував міщанам-кравцям та кушнірам право вільного вибору цехмістра. Одним із його основних обов’язків було здійснення внутрішнього цехового судочинства. Передбачався варіант непослуху когось із ремісничої братії цехмістрові. У таких випадках братчик, що «противився цехмістру і ухвалі цеховій, відмовлявся до цехмістра прийти, коли він скаже, і слухатися не хотів», карався братською виною. Це означало, що чоловік сплачував до цехової скриньки грошовий штраф.

У здійснення цехового правосуддя не мав права втручатися жоден з луцьких урядів: ні замковий старостинський, ні міський маґістратський.

У випадках конкуренції міг втрутитися король. Окрім кравців та кушнірів на цеховому праві під міською юрисдикцією, аналогічну справу провадили і ремісники, які жили у князівських, панських та духовних землях. Такі території називалися юридиками. Їх діяльність завдавала шкоди братчикам-ремісникам маґістратського підпорядкування. Тому Сиґізмунд ІІ Авґуст своєю грамотою наказував кожному із позацеховиків ходити до цеху.

Партачам належало слухатись розпоряджень та вказівок цехмістра, платити спільно із міською цеховою братією «плат звиклий».Молодий Сиґізмунд ІІ Авґуст в обладунках рицаря. Робота невідомого художника

Позацехові кравці та кушніри – партачі (indoctus – лат.) – відомі своєю непокорою цехмістру ремісників на міському праві в Луцьку й раніше. У 1509 році луцькі кравці зверталися зі скаргою до короля Сиґізмунда І Старого. Прохання стосувалося оплати податкових зборів від панських, зем’янських, князівських і духовних кравців та кушнірів. Вони не чинили послуху старшому майстру кравецького цеху. Не сплачували разом із міськими цеховиками належних податків.

Читати ще: Який вигляд мав Луцьк 250 років тому

У спірній ситуації Сиґізмунд І Старий 24 липня 1509 року надіслав лист до луцького старости Костянтина Івановича Острозького. Лист адресувався йому та наступникам, «хто и потім від нас буде Лучеськ тримати». Державець звертав увагу замкового урядника на скаргу ремісників і наказував князю Острозькому, аби той тримав справу під контролем. Незважаючи на королівську пересторогу, партачі, навіть через півстоліття, існували.Князь Костянтин Острозький на фрагменті картини Ганса Крела «Битва під Оршею», перша третина ХVІ століття

Головний цеховий документ визначав обов’язки тих ремісників, що переселялися з околиць до «міста Луцького». Хотіли займатись там кравецтвом чи кушнірством. Вони мали прийти до цехмістра і повідомити, що займаються ремеслом. Якби й надалі залишалися жити в місті – мали давати до цехової скриньки «за звичаєм стародавнім» три копи литовських грошей.

Лише після цього ремісник, який засвідчив свою присутність і діяльність в Луцьку перед цехмістром, отримував право «на торзі в місті Луцькому вільно для роботи і для потреб купувати шкіри кіз та баранів». Тобто забезпечувати себе необхідною для праці сировиною.

Приймати новоприхідців до цехового ремесла мав право лише цехмістр зі старшою братією, старшими майстрами. Порушення цього правила каралось «братською виною» – сплатою грошового штрафу.

Статут визначав час та порядок зборів ремісників. Щокварталу вони мали ходити до цехмістра та складати до цехової скриньки-скарбнички по півгроша. Зазвичай про необхідність зустрічі ремісничу братію повідомляли ціхою – цеховою емблемою. Збиралась у світлиці цеху, яка була місцем здійснення більшості цехових ритуалів, ремісничим сакрально-ритуальним центром.Ножиці – типове зображення на емблемах (ціхах) кравецьких цехів

Важливою частиною життя ремісників були обряди та звичаї соціалізації, фактичного входження нового індивіда до цехової корпорації на принципах рівності. Неповноправними членами цехової громади були учні. Здебільшого хлопчики та юнаки – сини майстрів, які навчались у своєму цеху, як правило, в батьків.

Після закінчення ремісничих студій новий підмайстер деякий час все ж не вважався повністю рівноправним з іншими підмайстрами. Він ставав «робєнцем», «молодцем». Упродовж визначеного періоду працював у свого майстра за певну плату.

Читати ще: Відчути дух Середньовіччя: у Луцьку відкриють ресторан в монастирському підземеллі

Так було і в луцькому кравецько-кушнірському цеху. У статуті сказано: «Учень кожен, кравчик і кушнірчик, вивчившись, мав ремесло робити у майстра, який йому до вподоби, упродовж двох років». Учню, який успішно відпрацював у свого вчителя-містра зазначений термін, дозволялось залишитися майстром у рідному цеху. За це він сплачував до скриньки три копи литовських грошей.

Навіть тоді майстер ще не вважався повністю повноправним членом ремісничого колективу. Він мав відбути повинності, серед яких – молодчество. «Молодший брат» стежив за порядком у цеху, збереженістю майна корпорації тощо. Кравчики та кушнірчики як молодша братія мали стерегти цеховий склад за принципом: «на рік по два рази: один у сьому суботу, а другий – на Різдво».Кравець, XV століття, Hausbuch der Mendelschen Zwölfbrüderstiftung, Band 1. Nürnberg 1426-1549. Stadtbibliothek Nürnberg

Траплялися випадки непослуху цехмістру і з боку молодих майстрів. У таких ситуаціях цехмістр зі старшою братією позбавляли непокірного ремісника права працювати в цеху.

Важливою, хоча й сумною сторінкою історії кожного ремісничого цеху була смерть одного із членів ремісничого соціуму. Закінчення земного шляху майстра, а також будь-кого з його сім’ї братчики розглядали як подію, що безпосередньо стосувалась усього колективу.

«А якщо коли брат цеховий помре, усі повинні тіло його провадити. Хто би не прийшов, такого виною братською карати».

Читати ще: Духовне і матеріальне у сприйнятті лучан 400 років тому

1564 рік позначився для Луцька часом вирування в місті страшної хвороби – чуми (pestis –лат., morowe powietrze, dzuma, mor – пол., моровоɛ повѣтрɛɛ – староукр.). Саме atra mors (чорна смерть), як її називали сучасники, стала причиною повторного підтвердження прав та вольностей кравецько-кушнірській цеховій братії Лучеська Сиґізмундом ІІ Авґустом.

Хвороба забрала життя усієї сім’ї Федка Пашковича. Чоловік тоді був головним майстром ремісничої корпорації кравців та кушнірів. У такій ситуації король на прохання цеховиків і попереднього ухвалення кандидатури нового цехмістра перед урядниками Луцького маґістрату дозволив затвердити новим братським очільником Матиса Іриновича Кравця. Водночас Сиґізмунд ІІ Авґуст залишав за кравецько-кушнірською братією право дострокового виборуіншого цехмістра, якщо новообраний поводився би неналежним чином.Кушнір, 1543 рік

Міська традиція річпосполитівського простору передбачала виголошення присяги-юраменту новообраними цехмістрами. Такий ритуал був характерним і для Луцька. Матис Іринович під час леґітимації статусу старшого над цеховою братією промовляв урочисту клятву «в Ринку».

Читати ще: Торговельний Луцьк 400 років тому

Відомий дослідник і перекладач маґдебурзького права з латини Бартоломій Ґроїцький у своїй книзі «Порядок судів та справ міських права маґдебурзького в Короні Польській» у середині ХVІ століття подав текст присяги новообраних цехмістрів:

«Ми, N.N., присягаємо Богу всемогутньому і пану [королю] нашому, панам райцям і всьому поспільству того міста, що хочемо вірно і справедливо управляти нашим цехом, ремесло наше справно виконувати та інших майстрів цеху нашого у їхній роботі пильно і вірно стерегти, щоб усім посполитим, так бідному, як і заможному, однаково побожно виконувалось і продавалось; ніякою новою уставою нікого не обтяжувати, перелюб карати, сварки попереджати та інші виступи й збитки забороняти. Панам райцям слухняними бути і вдень, і вночі, у всіх потребах, що на користь міста були б, а про непокірне непокаране їм розповідати. Що ж нам від Речі Посполитої буде доручено, уважно про те радитись і виконувати, що урядники ухвалили.

Тож нам, Боже, допомагай!»

Новий цехмістр у Луцьку тримав у своїх руках керівництво цеховими справами один рік. Такою ж була доля і Матиса Іриновича. У податковому реєстрі 1566 року він уже не іменувався цехмістром, а фігурував звичайним кравцем. Означений документ зафіксував низку ймень луцьких кравців та кушнірів. Серед них – Степан Кушнір, Пацко Михалкович, Гаврило Половкович, Павло Несміян, Миско Митюшич, Шимко Янович, Мойсейко Кушнір, Терешко Торокан, Мисина, кравчик, Молявка та інші.Робота в цеху кравців у XVI столітті. Малюнок з книги Das Ständebuch 1568 року (Франкфурт-на-Майні)

Загалом, за даними королівського податкового реєстру 1566 року, коли Луцьк став центром новоутвореного Волинського воєводства, у місті працювали і, очевидно, входили до складу цеху 29 кушнірів та 11 кравців. Документ є яскравим свідченням того, що цехові ремісники не обходилися лише одним кравецтвом чи кушнірством. Дехто, як кушнір Павло Несміян та кравець Сенко Дмитрович, варили мед та пиво. Чоловіки займалися броварництвом. Більшість із братчиків-ремісників брали активну участь у міських торгах та ярмарках, займалися городництвом.

Читати ще: З’їзд монархів 1429 року в пам’яті луцьких міщан. 360 років потому

Таким чином, луцькі міщани-ремісники, які належали до кравецько-кушнірської корпорації, діяли і керувалися цеховим статутом. Це був документ, який не лише підтверджував право цеху на існування, а й регулював роботу майстрів, їхню взаємодію з цехмістром та учнями, визначав підпорядкування маґістрату та випадки взаємодії із замковим урядом, порядок обрання цехмістра, його обов’язки та причини дострокового переобрання.

Реконструкція персонального складу кравецько-кушнірського цеху свідчить про його питомо українську приналежність за етнічною ознакою. Ця високопрофесійна реміснича братія складала основну частину міського соціуму і була творцем самобутньої міської культури Лучеська як «міста столечного» Волинської землі.

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---