«Це мій оберіг»: переселенка з Донеччини вивезла з окупації вишиванки та переїхала до Луцька

Після початку повномасштабної війни та окупації російськими військами Маріупольського району вчителька української мови Олена Ярошук переїхала з Донеччини на Волинь. З собою взяла родинні цінності – вишиванки.

Як розповіла жінка Суспільному, коли довелося виїжджати й обирати кілька речей, які помістяться у валізу, не вагаючись взяла вишиванки.

Майже щодня ходила в них на роботу, тому не могла залишити дорогий серцю одяг на окупованій території.

«Оці вишиванки, які я вишивала своїми руками, і яка на мені, я вивезла з окупованої території. Для мене це святе. Це не данина моді, для мене це оберіг. Це чоловіча, сину вишивала сорочку – він у ній був на останньому дзвонику», – каже переселенка.Доки сім'я не виїхала з-під окупації, розповіла Олена Ярошук, всі жили під страхом смерті – її син другий рік служить у ЗСУ.«Від мене до Маріуполя 20 км. 6 березня вже захопили наше селище і стало дуже складно, хотілось одразу виїхати. Я ще боялася, бо були в нас і обшуки, а в мене ж син у ЗСУ. Знала, що робили з тими, в кого діти або близькі служили», – розповідає.

Читати ще: Волонтерки, які щодня виготовляють маскування для військових у Луцьку: «Будемо плести до перемоги»

У Олени Ярошук троє синів. Старший, з її слів, разом із дружиною й донькою під час повномасштабного вторгнення виїхали до Луцька. Молодший син вступив до Острозької академії, а середній Назарій – військовослужбовець.«Війну він зустрів у Волновасі, і коли я пізніше запитала: «Назарчику, може, тобі страшно, ти хотів би повернутися?», він сказав: «Мамо, я там, де маю бути, і не піду звідси, поки не закінчиться війна», – каже жінка.

Пів року Олена прожила в окупації, а зрозумівши, що стареньку хвору маму вивезти не зможе, залишила її з рідним братом і наважилася виїхати через Росію у Латвію, звідти – в Україну.«У нас не було ні світла, ні води, ні газу, ні тепла. У квартирі була температура мінусова, а в мене старенька мама, яка майже не ходила. Я на вогнищі гріла воду, щоб якось її зігріти, не було в нас хліба. І треба було на холоді стояти шість годин, щоб отримати буханку хліба, він був такий смачний», – пригадує переселенка.Переїхавши до Луцька, Олена знайшла роботу: нині навчає в’язання дітей у Центрі позашкільної освіти, а ще – робить іграшки.

«Усі іграшки намагаюсь одягати у наші жовто-блакитні кольори, вони найкращі», – зазначає майстриня.

Олена розповідає: в її родині були жінки-військові, тому й сама думала йти захищати країну.«Це – моя бабуня. Вона на війні була льотчицею, а потім інструктором», – показує фото.

Читати ще: Луцька продавчиня плете нашоломники та чохли для Starlink

Жінка щодня думає над тим, що може зробити задля перемоги України. Наразі допомагає в’язати нашоломники для бійців.«Хотіла йти добровольцем, діти кажуть – мам, ну здоров’я. Але все одно в мене в думка така є. І тут у Фейсбуці знайшла дівчат з групи «Павутинка». Вони в’яжуть сітки маскувальні і зараз така нагальна потреба у в’язанні нашоломників», – провадить жінка.

Частину речей, які просять волонтери, майстриня в’яже вручну, частину – за допомогою в’язальної машинки, яка дісталась у спадок від тітки.«У моєму роду всі жінки в’язали, були рукодільницями, і я машинку зібрала, щоб швидше в'язати шкарпетки, сидіння для воїнів. Наприклад, їм в берці потрібні тоненькі шкарпетки, руками їх в'язати довго, а якщо на машинці, то за день можна зв’язати дві пари», – каже переселенка.

У вільний час, додає Олена Ярошук, ходить на зустрічі переселенців і долучається до патріотичних акцій.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---