«Це був нерівний бій»: вдова загиблого льотчика з Луцька просить надати чоловікові звання Героя України

Вдова українського льотчика Катерина Лисенко звернулася до президента із пропозицією надати звання Героя України її загиблому чоловікові Євгену Лисенку.

Про це вона розповіла Суспільному.

Її 27-річний чоловік загинув 9 березня у повітряному бою над Житомирщиною, прийнявши авіаудар ворога на себе.

«Як там люди перейнялися на Житомирщині, коли збили його літак. Вони казали: він був один, а їх багато. Це був нерівний бій. Було зрозуміло, що там шансів – один на мільйон», – розповідає Катерина Лисенко.

Додає: люди з Житомирщини переповідали, що в небі вибухнув літак, уламки розлетілись по всьому полю. Їй тоді телефонували та казали, що проситимуть фермерів не розпочинати посівні роботи, щоб знайти речі чоловіка.Після семи місяців від дня смерті чоловіка жінка вперше повернулася до квартири у Луцьку, де останні два роки мешкала разом із ним та дітьми. Каже, що цей час був найстабільніший у їхньому житті.

Читати ще: «Посеред ночі один за одним у небо злітали літаки. Зрозуміла – трапилась біда»: вдова льотчика з луцького військового аеродрому

Катерина та Євген познайомилися ще студентам. Вона із Полтавщини, навчалася у Кропивницькому на курсі цивільної авіації. Планувала стати стюардесою. Він – із Черкащини, навчався у Харкові, з молодших класів мріяв стати льотчиком. На третьому курсі Євген обрав винищувальну авіацію і МІГ-29.Сім'я жила у багатьох містах. До 2014 року Євген Лисенко служив у Кримській частині, у 204-й бригаді тактичної авіації, яка базувалася в Бельбеку. Після окупації півострова бригада передислокувалась у Миколаїв. Вже тоді він був майором, командиром ескадрильї та інструктором.«Я йому постійно казала: «Жень, ти так швидко все робиш, всі допуски, всі оці медалі. Ти от ніби спішиш жити, ну не спіши, давай спокійно якось», – пригадує Катерина Лисенко.

Востаннє Євгена жінка бачила 24 лютого. О третій ночі він підірвався по воєнній тривозі.

«Я його обняла, поцілувала. Він вийшов, я зачиняю за ним двері: «Ти ж мені подзвони!» – «Так-так, Катюш». Він вийшов, сідає в машину і завжди у вікно дивиться, навіть коли я не дивлюсь... Цього разу не глянув», – розповідає Катерина.Євген з 24 лютого увесь час був на зв'язку. Телефонував дуже часто, хоча й на кілька хвилин. Востаннє 9 березня він написав: «Не хвилюйся, я тебе люблю».

«Мені подзвонив командир і сказав, що Женя не виходить на зв'язок. Я сиділа і плакала, а з-за спини до мене підійшли його друзі. З такими обличчями... Я одразу все зрозуміла. Моє життя зруйноване», – плаче вдова.Однорічний Єгор та трирічна Ліза ще не знають, що їхній тато героїчно загинув.

«Донька просто як бачить літаки та вертольоти, то каже: «Давай татові подзвонимо, він скоро приїде». Вона часто його згадує, сумує», – каже Катерина.Петиція про надання Євгену Лисенку звання Героя України станом на 11 жовтня набрала понад сім з половиною тисяч голосів із 25 тисяч необхідних. Збір підписів триватиме до 21 грудня.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---