«Троє дітей лежать у мерзлоті»: волинянка, яка пережила 25 років заслання в Сибіру, в’яже шкарпетки для воїнів ЗСУ

Волинянка Галина Дроздова пережила 25 років заслання в Сибіру, голод, втрату трьох братів і сестер, вербування комуністів, заборону рідної мови. Попри все жінка не відреклася великої віри та бажання жити в Україні.

Про життя, повернення додому, силу волі та шкарпетки для воїнів ЗСУ – в сюжеті «12 Каналу».

Галина Дроздова, у дівоцтві Рогоза, – з села Клепачів. Вона була виселена на чверть століття до Сибіру. Через 58 років розповідає свою історію: «Ноги сильно болять. Скільки я їх разів відморожувала в Сибіру…»

Відморожені ноги, відсутність дитинства і табори – таким було життя 10-річної Галини, доньки волинських селян, яких розкуркулили і вважали ворогами народу, а 1944-го виселили.

«Півтора місяця ми їхали до Красноярського краю. Вивезли нас аж на саму північ. Ми в Сибіру пробули 25 років», – каже жінка. Це чверть століття болю, голоду, випробувань і втрат.

«Дуже тяжко згадувати. Як згадаю… Та дитинка, що народилася 1 травня, що кричала «дай-дай-дай», через рік 5 травня померла з голоду, – плаче Галина Дроздова. – У нас там троє дітей лежать у мерзлоті... Там на півтора метра мерзлота».

Голод – одне з найстрашніших випробувань для сімей українців, яких були тисячі серед лісу і холоду в бараках.

«Старші люди отримували по 250 грамів хліба, але який був той хліб... Страшно подумати. Діти отримували по 300 грамів. Той, хто працює, – по 500 грамів». Аби отримати хліб, потрібно було працювати. Галина з 11 років допомагала на кухні, доглядала за кіньми. Щоб узяли на роботу, дитині змінили вік у документах.

«Мамо, коли я народилася? «За тиждень до Трійці». А в якому році? «А я хіба знаю». Потім як мене забрали в красноярський ресторан картоплю чистити, бо ж голод був страшний, директор каже: «Дівчинко, підемо в контору, добавимо тобі два роки і ти будеш отримувати якісь гроші мамі». Фактично – копійки, здобуті важкою працею під пильним оком комендатури.

За плечима жінки – 91 рік життя, поламаного, вимерзлого, голодного, але з великою вірою і жагою. Саме там у Сибіру Галина Рогоза зустріла свого чоловіка й народила сина. «Весілля зробили. З марлі був велюн і плаття штапельне», – пригадує Галина Дроздова.Читати ще: Монастир у Жидичині видав книгу спогадів волинянки про сталінські репресії

Подружжя повернулося на Волинь, у Ківерці, аж 1966-го. Тоді відбудували хату, отримали роботу, народили доньку. Їхнє єдине подружнє фото, як і все найдорожче, – досі в кімнаті Галини. Тут у коробці – хліб і невеликі запаси їжі. Так співрозмовниця вчить робити й онуків і правнуків.

Секрет свого довголіття бачить у перемозі над лінню і в постійній праці. Відколи триває війна, вона передала на фронт понад 300 пар в’язаних шкарпеток. «Вони тепленькі. І для хлопців, і для дівчат на фронті», – говорить волинянка.

Її вербували і змушували вступити в компартію, зректися віри і рідної мови, а вона невпинно молилася. «Я завжди молюся: Боже, пом’яни всіх солдат, яких немає, і всіх живих. Я завжди молюся», – наголошує Галина.

Жінка, яка ледь не загинула через Сталіна, молиться за перемогу бійців, які захищають Україну від Путіна. Історія повторюється, боротьба триває і вона обов’язково завершиться перемогою України.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---