Тренер-батько волинської чемпіонки з ММА: «Мрію відкрити клуб єдиноборств у Піддубцях». Інтерв’ю

«Я в кожному бачу чемпіона», – зазначає тренер, засновник спортивного клубу змішаних єдиноборств «Елемент» Сергій Ковирнов.

Власний клуб у Луцьку він відкрив рік тому. Як зізнається, зробив це тільки заради доньок. Та й тренером наважився стати лише задля них.

Його 13-річна донька Поліна – дворазова чемпіонка світу з ММА. Збудувати успішну спортивну кар’єру мріє і її менша сестра Аліна, якій зараз вісім.

Про найбільш дівчачий клуб змішаних єдиноборств на заході країни «Елемент», тренування та виховання чемпіонів Сергій Ковирнов розповів в інтерв’ю Інформаційному агентству Волинські Новини.

Як у вашому житті з’явився спорт? І коли ви вирішили розпочати тренерську кар’єру та заснувати власний спортивний клуб?

Я не є професійним спортсменом, однак постійно тренувався, займався і боротьбою, і ударною технікою. Завжди тримав себе в формі, попри те, що фактично все життя пропрацював на заводі.

Стати тренером і відкрити спортивний клуб я наважився тільки заради доньок.

У мене три доньки. І от середня Поліна змалечку почала показувати неабиякий спортивний хист. Наприклад, ще в п’ятирічному віці вона могла зі мною пробігти на стадіоні три кілометри чи підтягнутися на турніку десять разів.Ми з дружиною возили Поліну і на танці, і на малювання. Їй це не подобалося і врешті ми вирішили віддати її на спорт, спочатку на карате. Там вона відразу відчула себе на своєму місці й досить швидко почала демонструвати відмінні результати: наприклад, у вісім років вона виборола золото на чемпіонаті з карате в Білорусі, у дев’ять – на чемпіонаті з дзюдо в Польщі. Але оскільки ми живемо в Піддубцях, не завжди була можливість їздити на заняття, я помітив розчарування доньки, тому почав самостійно її тренувати, спершу вдома, на подвір’ї чи стадіоні поряд із будинком.

Я не маю конкретного профілю, тому Поліна перейшла у змішані єдиноборства. Їй сподобалося, бо тут можна застосовувати різні техніки. Але виникла проблема: на змаганнях спортсмен має виступати від певного клубу. І оскільки ми хотіли їздити на чемпіонати Європи та світу, вирішили створити власний клуб.Було нелегко. Довго обирали назву. До слова, елемент з латині (elementum) – це стихія, первинна речовина. Коли оформили всі документи, почали шукати зал. Потрібно було купувати спортінвентар, обладнання, татамі. Довелося брати кредити – і мені, і дружині, і ще й моїй мамі…

Ми відкрилися рік тому. Якраз у той час почала тренуватися й моя менша донька Аліна.

Скільки у вас вихованців? Якого віку дітей тренуєте?

Коли клуб тільки-но розпочав роботу, в нас тренувалося п’ятеро дітей. Зараз – шістдесят, із яких 80% – чемпіони. Куди ми не їхали б, звідусіль привозимо золото. Бачу, що багато дітей живуть цим. Зі свого боку я намагаюся дати їм максимум, наприклад, підшукав їм спонсорів навіть раніше, ніж своїм дівчатам.

Загалом у клубі тренуються діти від чотирьох років до п’ятнадцяти.Це діти з Луцька?

Більшість моїх вихованців – це діти з сіл Підгайцівської громади. Незважаючи на це, жодної підтримки від Підгайцівської ТГ ми не отримуємо й ніколи не отримували, хоч раніше я неодноразово звертався.

Наприклад, ми їздили на чемпіонати Європи та світу з джиу-джитсу в Іспанію. Діти вперше виїжджали за кордон, ми виготовляли їм документи. Думаю, можна було би їх підтримати. Вони дуже круто виступили.Я мрію відкрити в Піддубцях спортклуб. Я виріс і живу там. Коли вчився в школі, в селі не було спортивних секцій. Тільки рік, коли навчався в дев’ятому класі, проіснувала секція з карате.

Натомість у селі безліч магазинів, барів, кафе. Є вдосталь місця, де можна було би відкрити зал, до того ж, лише в Піддубцівському ліцеї – понад 300 учнів, але місцевій владі це не потрібно. На жаль, це проблема багатьох сіл.

На мою думку, такий спортклуб у селі повинен був би максимально залучати дітей. Наприклад, місцева влада могла би підтримувати дітей із малозабезпечених родин, багатодітних сімей, сиріт та інших, аби вони тренувалися в залі безплатно.

«Елемент» – це клуб змішаних єдиноборств, джиу-джитсу, бойового самбо і грепплінгу. У чому особливості цих видів спорту?

Фактично все це – змішані єдиноборства. Наприклад, бойове самбо – це боротьба з ударами, так само як і бойове джиу-джитсу. До речі, я очолюю Федерацію бойового джиу-джитсу Волинської області. Поліна – єдиний чемпіон України, Європи та світу з цього стилю на Волині.

Грепплінг – суто боротьба без ударної техніки. Спортсмени виступають у формі, а не в кімоно.

На відміну від дзюдоїстів чи атлетів, які виступають тільки у вільній боротьбі, ми тренуємо не лише боротьбу (кидки, больові та задушливі прийоми), а й відпрацьовуємо ударну техніку. Акцент же робимо саме на ММА та джиу-джитсу.У цілому як клуб змішаних єдиноборств їздимо на змагання зі всіх видів боротьби. Наша система дозволяє дітям виступати в усіх стилях. Нещодавно, до слова, їздили на турнір із вільної боротьби (це олімпійський вид спорту, як і дзюдо). Вважаю, що це дозволяє дітям отримувати додатковий цінний досвід і різносторонньо розвиватися як спортсменам.

Як тренер я також здобуваю досвід на змаганнях: дивлюся, як борються інші діти, бачу, на що звертають увагу їхні тренери, як вони проводять розминки. Спорт не стоїть на місці, тому потрібно постійно розвиватися та вдосконалюватися.У Луцьку є кілька клубів боротьби, наприклад «Воїн», «Борець», «Гарт», «Pride». Також діють дитячо-юнацькі спортивні школи. Чим ваш клуб вирізняється серед них?

Поки що ми не співпрацюємо з іншими клубами чи школами, але я дуже хотів би налагодити її.

Чим ми відрізняємося? Я не хочу, щоби мій клуб став тим місцем, куди приходять, аби просто не сидіти вдома. Я кажу батькам: клуб змішаних єдиноборств «Елемент» – не місце для вільного відвідування і не місце для проведення часу за принципом «аби не в телефоні вдома». Це для мене дуже важливо.

Я не хочу, аби клуб відвідували 100 дітей, із яких тільки 20 будуть зацікавлені спортом… Я постійно Поліні кажу: доню, якщо ти помічаєш, що я починаю розслаблятися, відразу говори про це.

Я як тренер у кожному бачу чемпіона. А якщо батьки віддають дитину в клуб із думкою, аби не сиділа вдома, то в нас не буде взаєморозуміння. Дитина згодом почне пропускати тренування, бо «ми пішли в кіно» чи «ми поїхали до бабусі». У клубі ми тренуємося не щодня, хіба не можна запланувати похід у кіно на той день, коли немає тренування? Батьки навпаки мають заохочувати дитину не пропускати заняття, розвиватися, їздити на змагання, досягати результатів.

На жаль, інколи батьки не сприймають серйозно спорт і не бажають витрачати кошти на власну дитину (на тренування, екіпірування, участь у змаганнях), однак не жаліють фінансів на інші речі. Натомість я впевнений, що насамперед потрібно вкладатися в розвиток дитини.

Буває, деякі батьки вирішують віддати дитину на тренування тільки у віці 13-14 років. І коли в неї все вдається, починають задумуватися: а чим ми були зайняті раніше, чого не зробили цього кілька років тому? А в такому віці вже досить складно наздогнати дітей, які почали тренуватися, наприклад, у вісім років.Чому варто віддати дитину на боротьбу? І коли найкраще це зробити?

Звісно, чим раніше, тим краще. У мене є чотирьохрічні діти. Вони прекрасно тренуються і в мене немає з ними проблем. Однак насправді все індивідуально. Буває, не пізно починати тренуватися і в десять чи навіть у п’ятнадцять років. Головне – розуміти, навіщо це тобі, навіщо це дитині. У принципі для себе, для здоров’я ніколи не пізно почати тренуватися.

Боротьба гарно формує тіло. Під час розминки ми виконуємо багато акробатичних елементів, учимося сідати на шпагат, тому що в боротьбі є вдосталь прийомів, де важливу роль відіграє хороша розтяжка.

Загалом діти, які тренуються, мають кращий імунітет, тому що спорт загартовує. Окрім того, спорт – це дисципліна. А завдяки боротьбі діти вчаться швидко приймати рішення в екстрених ситуаціях, здобувають лідерські якості.Важливо, аби у воєнних реаліях діти могли займатися спортом, проводити час серед однодумців. На тренуваннях діти перезавантажуються і можуть нормалізувати свій психічний стан.

Перед тим як прийняти дитину на заняття, чи цікавитеся її здоров’ям, скеровуєте на обстеження?

Обов’язково. Усіх дітей я відправляю на медогляд у відділення спортивної медицини при Волинській клінічній лікарні. Саме лікарі вирішують, чи може дитина тренуватися і з якою інтенсивністю.

У мене є діти, які мають проблеми з серцем. Звичайно, я менше їх фізично навантажую.

Вважаю, що всі діти можуть займатися спортом. Як знаємо, є змагання для спортсменів з інвалідністю.

Як заохочуєте дітей не прогулювати заняття?

Важливо не пропускати тренування, тому що на кожному занятті ми вчимо щось нове. Наприклад, сьогодні вчимося робити кидки, а наступного разу – захищатися від кидків. (Від кожного прийому є захист або, як я кажу, антиприйом). Потім ідуть дні спарингів, коли набуті знання діти використовують під час боротьби в залі. І дитина, яка пропускала заняття, буде показувати гірші результати. Те ж саме – на змаганнях.

Якщо дитина запізнюється, то не буде мати часу, щоби гарно розім’ятися. А наприкінці кожного заняття ми качаємося: забиваємо ноги, руки, робимо прес. Якщо дитина йде раніше з тренування, то все це пропускає і потім має гірші показники.Аби стати чемпіоном, не потрібно народжуватися з якимись надзвичайними фізичними даними – необхідно не пропускати тренування й сумлінно виконувати настанови тренера.

Як проходять ваші тренування?

На початку кожного заняття п’ять-десять хвилин я витрачаю на виховання етики й моралі (усміхається, – ВН). Потім у нас розминка (сорок хвилин). Розминка дуже важлива, тому що в боротьбі багато акробатики, розтяжок. Потім ми вчимо прийоми. Наприклад, у вівторок вивчаємо боротьбу, у четвер – ударну техніку, а вже в суботу поєднуємо. Відповідно, коли вчимо боротьбу, наприкінці заняття лише боремося, коли вивчаємо ударну техніку – робимо спаринги з її використанням, а коли поєднуємо боротьбу та ударну техніку – боремося у стилі ММА.

Перед тим як навчити якомусь прийому, я розповідаю, коли його можна застосовувати, які він має переваги та недоліки, що може статися, якщо не доробити прийом, як це може використати суперник.Скільки дитина повинна тренуватися, аби брати участь у змаганнях?

Навіть тих, хто займається місяць, я кидаю і у вогонь, і у воду (усміхається, – ВН). Цим клуб «Елемент» теж вирізняється серед інших. Бо є такі діти, які тренуються тільки місяць і більш підготовлені до змагань, ніж ті, хто тренується пів року.

Що таке змагання? Це стресова ситуація. Деякі батьки віддають дитину на боротьбу, аби вона навчилася основам самозахисту. Але самозахист відбувається у стресових ситуаціях. Аби захиститися чи заступитися за когось, потрібно вміти застосувати свої навички. Людина, яка тренувалася навіть п’ять років, але не їздила на змагання, не зможе застосувати жодну техніку на вулиці, тому що це стресова ситуація і вона не знає, як справитися. Важливо їздити на змагання, аби навчитися справлятися з цим стресом.Спорт вчить справлятися зі стресом, раціонально вибирати з-поміж різних варіантів і реагувати миттєво, адже головне в боротьбі – зібратися й застосувати той прийом, який буде найбільш ефективним у конкретному випадку.

Кожен мій учень знає, що, крім самозахисту в надзвичайних ситуаціях, не можна використовувати набуті на тренуваннях, змаганнях навички в повсякденному житті, зокрема у школі. Потрібно вчитися стримуватися та не реагувати на провокації.

Також я пояснюю дітям, що не всі прийоми можна застосовувати навіть при самозахисті. Натомість є такі, які можна використати для самооборони. В чому перевага? Ти, не травмуючи нападника, можеш йому чітко пояснити, що з тобою краще не зв’язуватися.

У вас займаються і хлопці, і дівчата. З ким складніше? Чи є відмінності в тренерському підході до хлопця і до дівчини?

Я не розділяю своїх учнів і вважаю, що цього не варто робити. У мене, напевно, найбільш дівчачий клуб змішаних єдиноборств на заході країни. Через це є певні труднощі, адже коли ми їдемо на змагання, то моїм дівчатам віком сім-вісім років немає конкурентів.

Думаю, хлопців і дівчат не варто розмежовувати під час тренувань. Можливо, я так кажу, тому що в мене самого доньки.Відзначу, однак, що з дівчатами працювати легше. Також протягом своєї тренерської кар’єри, тобто упродовж близько п’яти років, я помітив, що дівчата показують набагато кращі результати, ніж хлопці.

Серед вихованців – ваші доньки. Чи приділяєте їм особливу увагу на заняттях? Досить часто спортсмени, яких тренують батьки, досягають найвищих результатів. У чому секрет?

Коли я тільки починав тренувати Поліну, я дуже сильно в усе вникав: як правильно розім’яти тіло, загартувати, як краще акробатично все виконати. Я багато читав і майже постійно сидів у YouTube.

Я мушу бути відповідальним і постійно шукати щось нове, аби підібрати найкращу методику для своєї дитини. Напевно, це відрізняє мене як батька спортсменки від тренера, який працює тільки за зарплату.

Водночас я не можу сказати, що на тренуваннях ставлюся до доньок суворіше чи вимогливіше, ніж до інших. Я не хочу їх виділяти. Так, я бачу їх ще й удома, тому можу контролювати, наприклад, їхнє харчування.

Як уже згадував, я став тренером і відкрив власний спортивний клуб тільки заради дочок. Якби не вони, то ніколи цим не зайнявся би. Відразу пояснюю батькам, що хочу, аби мої доньки були найкращими, тому їм потрібні найсильніші спаринг-партнери та конкуренти. А де їх узяти? Я мушу їх виховати. Саме тому я не виділяю своїх доньок: інші діти повинні бути на одному рівні з ними. Лише тоді можна досягти результату, коли буде сильна конкуренція в залі...Які найголовніші здобутки клубу «Елемент» із моменту заснування можете назвати?

Напевно, це участь у чемпіонатах Європи та світу з бойового джиу-джитсу в Іспанії, друге командне місце на Чемпіонаті України з бразильського джиу-джитсу та перемога Поліни на Чемпіонаті світу з ММА в Об’єднаних Арабських Еміратах...

У 2021 році Поліна виступала на Чемпіонаті світу з ММА у Болгарії. Вона виграла у ваговій категорії 40 кілограмів. Торік перед чемпіонатом її вага становила 41 кілограм. Скинути один кілограм – не проблема. Однак я запропонував Поліні спробувати піти в наступну вагову категорію 44 кілограми. Ми підійшли до набору ваги правильно, попередньо проконсультувалися з нутриціологом… І вона знову стала чемпіонкою світу, але вже з вагою 44 кілограми. Це круто.Які маєте плани?

Моє головне завдання – розвиток клубу в міжнародній площині. Потрібно підняти клуб на високий рівень, аби мої діти надалі мали можливість їздити на престижні змагання. Я дуже хочу, щоб дітей із сіл, які в мене тренуються, помітили. Спорт для них – шанс вирватися й досягти найвищих результатів.

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---