«Треба визнати, що онлайн – це частина нашого реального життя», – психолог з Луцька

Під час карантину люди більше часу проводять у соцмережах, адже нині ми всі дещо обмежені у спілкуванні. Про плюси й мінуси життя онлайн в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» говорили з практичним психологом Дариною Самолюк.

Усі зараз, навіть діти, якось схиляються до того, що нам трохи бракує живого спілкування.

Так, справді, карантин дещо загострив тему життя онлайн, актуалізував її. Але я не розмежовувала б реальне і віртуальне життя, не будувала б між ними якусь стіну. Ще Платон говорив про те, що світ, який сприймає людина, – це насправді велика ілюзія. У принципі, наш суб’єктивний світ – нереальний. Бо є об’єктивна реальність, є істина, якийсь універсум, якого ми пізнати не можемо. Треба визнати, що онлайн – це частина нашого реального життя. Можливо, нашому поколінню, поколінню наших батьків хочеться цю стіну побудувати. Але для дітей, які народилися після 2000 року, онлайн завжди існував. Для них наявність ґаджета, можливість загуглити якусь інформацію і застосувати її – частина реального життя.

Звісно, правила онлайн-простору відрізняються від тих, які, скажімо, у нас за вікном. За рівнем сприйняття теж є різниця та певні акценти.

Поговорімо про дистанційне навчання. Комусь це сподобалося, комусь ні. А нині говорять про те, що з осені нам знову доведеться це проходити.

За моїми спостереженнями, діти, які казали, що не люблять ходити до школи, зараз говорять, що заскучали й хочуть у навчальний заклад. Учителі теж заскучали за учнями й за реальним енергообміном. Я вважаю, що онлайн-освіта, і не лише під час карантину, а загалом – це прорив. Ми маємо доступ до інформації, до освітніх програм. Це дуже сильно піднімає рівень освіти і культури у світі. Це невідворотній процес. Так, наша освіта і держава не були готові до онлайн-навчання, але цього ніхто не міг передбачити. Тому складно щось вимагати від системи освіти й державних навчальних закладів.

Але зоровий контакт і передання інформації від учителя до учня набагато краще, ніж спілкування через віконце на моніторі.

Так. І дитина в онлайні може не до кінця сприймати інформацію, і вчителю немає зворотного зв’язку. Зміст освіти – у форматі наставництва, переданні знань від вчителя, майстра до учня. Якщо звести освіту до того, що на ґаджет надсилають завдання, які може надіслати й перевірити робот, то формат наставництва, майстерності однозначно втрачається. Можливо, згодом освітній процес частково перейде на якусь автоматизацію. Але я впевнена, що освіта й наставництво ніколи не відживуть.Як торкнувся період карантину подружніх пар в емоційному плані?

Це дуже індивідуально. Але здебільшого він загострив усе, що було до того. Тобто якщо пара мала проблеми, але вона їх не визнавала, не обговорювала, то однозначно, що карантин це виявив. А в кого були гармонійні стосунки, але десь бракувало часу побути разом, то люди отримали його та провели з користю й натхненням.

Насправді тривале перебування вдома не завжди й не для кожного є ресурсним.

Ми всі опинилися замкнені в якихось своїх просторах, залишилася загальна тривога, страх, навіть паніка. Вдавати, що все класно, і придушити цю тривогу неможливо. Тому, коли тобі постійно фонить тривога, ти стаєш роздратованішим, на якісь дрібні речі активніше реагуєш. Хтось залишився без роботи, комусь її додалося. Діти постійно вдома, і це теж стрес-фактор для батьків, які бачили її дві години на добу, а тепер – дванадцять, ще й учитель надсилає завдання, які з нею треба виконувати. У кожній сім’ї все відбувається індивідуально.

ЧИТАЙТЕ ЩЕ: «ЧАС КАРАНТИНУ МОЖЕ СТАТИ НЕЗАПЛАНОВАНОЮ ВІДПУСТКОЮ З НЕОЧІКУВАНИМИ РЕЗУЛЬТАТАМИ», – ПСИХІАТР З ЛУЦЬКА

Карантин – це індикатор того, що відбувалося у сім’ях, на роботах, у бізнесі. Тому, напевно, треба бути вдячними за цей час і за можливість сповільнитися, з усім розібратися. Хто витратив цей час, ставлячи справді важливі питання, шукаючи відповіді, а не простраждав і протривожився, той і плоди отримає.

Наш світ за вікном надзвичайно швидкий. І час, який ми можемо приділити партнеру очі в очі, не просто, коли хтось варить борщ, а хтось миє посуд, дуже цінний. Ми можемо торкнутися одне одного, обговорити якісь питання. Мало пар можуть собі це дозволити.

Що робити людям, які тривожаться? Адже багато хто й досі перебуває в ізоляції.

Усі розраховували на те, що 11 травня почнеться вихід з карантину. Хтось вийшов на роботу. Ресторани вже готові були відкритися, організатори масових заходів налаштувалися на роботу, так само їхні клієнти. А тут – знову спалах. Знову ми відкочуємося назад. І невідомо, що буде далі. Звісно, загальний рівень тривожності зростає. Але, за спостереженнями, українці – нація тривожна. Тут треба говорити про внутрішню культуру, емоційний інтелект, внутрішню психологічну гігієну і переосмислювати це все.

Що робити з тривогою? Є речі, на які ми можемо прямо повпливати, а є ті, на які не можемо. Страх – це очікування потенційної небезпеки. Глобально це не приносить якогось гострого відчуття страждання, але оцей тривожний фон багатьом дошкуляє.

Часто тривожні люди мають загострення хронічних захворювань. І от зараз доводиться таке спостерігати.

Однозначно. Тривожність впливає на все, зокрема й на імунітет. З одного боку, ми вболіваємо за те, щоб нація не захворіла, щоб у неї був стійкий імунітет, а з іншого – ця тривожність, яку прямо чи опосередковано підтримують і органи державної влади, підриває цей імунітет. Тому треба апелювати до кожної людини. Розкласти цей вінегрет на інгредієнти, назвати речі своїми іменами і працювати. Треба повертати себе в реальність. Найбанальніше – займати себе чимось, щоб на тривожні думки не було часу. Помийте вікна, під’їзд, сходіть на прогулянку, на тренування, поїдьте на дачу, пройдіть якесь навчання в інтернеті.

Деякі люди на карантині стали почуватися навіть краще.

І онлайн, і карантин – це дуже суб’єктивні чинники, які кожна людина інтерпретувала і сприймала по-своєму. Я знаю компанії, які на карантині стали працювати ефективніше. Тому що коли є велика кількість комунікацій, ти це інвестуєш у свою енергію. Треба зустрітися з людиною, поспілкуватися, не ввімкнути якісь свої переживання, претензії. Це дуже енергетично затратний процес. А коли люди перейшли на дистанційну роботу, коли думку чітко й конкретно можна сформулювати у месенджері та відправити, адресат може її прочитати або відкласти на потім, подумати, зосередитися, відписати так само три тези, а не 128. Це для певних виробничих процесів пішло на користь. Енергетичні та емоційні затрати працівників стали менші. Хтось, хто не відпочивав і працював нон стоп, зміг видихнути й нарешті виспатися. Це теж позитив.

Чого не дає нам онлайн-життя?

Карантин – це екстраординарна ситуація. У нашому реальному житті онлайн існує. Відбувається діджиталізація. Живучи в інформаційному суспільстві, ми розуміємо, що раніше заробляли компанії, які продають нафту, а зараз заробляють компанії, які продають інформацію. Нам здається, що ми можемо вибудувати таку невеличку стіну між реальним і віртуальним життям. Але її насправді немає. Це все міцно переплетено.

Я виділила б одну з проблемних точок – заперечення цього факту. Немає цієї межі, треба сприймати наш світ як простір, де є онлайн і де його немає. І кожен градує це відповідно до власних відчуттів. Як і в реальному житті можуть бути залежності, вони можуть бути й у віртуальному.

ЧИТАЙТЕ ЩЕ: «ЦЕ ХВОРОБА СІМЕЙНА», – ПСИХОЛОГ З ЛУЦЬКА ПРО ТЕ, ЯК ПОДОЛАТИ ЗАЛЕЖНІСТЬ

Варто перестати сприймати віртуальне життя як щось далеке й відділене від нас. За статистикою, є фізичні користувачі інтернету і є носії, під’єднані до нього. Мені здається, що саме оцих носіїв уп’ятеро більше, ніж фізичних користувачів. Ми всі цим прошиті. Тому я радила б менше тривожитися, менше рятувати дітей від ґаджетів. Утім добре, коли батьки формують в них думку, що ґаджет – це не лише розвага, а передусім навчальний інструмент. Якщо бачите, що дитина забагато грає, можливо, варто їй купити якийсь навчальний курс онлайн із предмету, який її цікавить.

Є у нас і старше покоління, яке з онлайн на ви. Багато хто втратив роботу. Що робити людям, які зараз у такому нересурсному стані? Де їм брати цей ресурс, де черпати енергію і як узагалі виживати?

Напевно, це каталізатор якихось речей, які були і до цього. Багато людей працюють не за покликанням, маючи потребу дотягнути до пенсії. Можливо, це час, щоб переосмислити, чи на своєму місці ви були, чи приносило це вам задоволення, чи варто ходити на роботу лише заради коштів? От я знаю людей, які навіть офіційне звільнення сприйняли з усмішкою і сказали, що, напевно, це для них знак, поштовх для інших проєктів.

Стосовно старшого покоління, то майже у всіх є якась підтримка збоку – жінка чи чоловік, діти. Звісно, перший етап травматичний. Особливо для людини, яка не очікувала звільнення. Треба, по-перше, поставити якісь глобальні екзистенційні питання. Це можна назвати розмовою з Богом. Для чого це все? Що це за знак? Як на це реагувати в контексті власного життя? По-друге – знайти підтримку, не боятися її просити не з позиції жертви, а з позиції того, що вам потрібне спілкування, якась взаємодія. Далі – не применшувати себе. Ви маєте колосальний життєвий досвід, і йдеться не лише про якусь функцію, яку ви виконували на роботі. Не занижувати себе в статусі, не применшувати свій досвід, не опускати рук. Нині світ такий різнобічний, що ми давно відійшли від спеціальностей, які були прописані в Радянському Союзі, і не можна було робити крок вправо чи вліво. Зараз багато міжгалузевих професій. Світ потребує людей з унікальними знаннями й досвідом, кожен у ньому має знайти місце. Це логіка світу – кожній людині є в ньому місце.

ЧИТАЙТЕ ЩЕ: ЯК ПЕРЕЖИТИ ВТРАТУ РОБОТИ І ЯК СПРАВИТИСЯ З ЕМОЦІЯМИ НА КАРАНТИНІ: ПОРАДИ ЛУЦЬКОЇ ПСИХОЛОГИНІ

Доволі популярними є знайомства в інтернеті. Чи міцні такі стосунки й чи не розбиваються вони об реальність?

По-перше, статистика каже, що в Україні жінок набагато більше, ніж чоловіків. Справді дуже багато українок виходять заміж за кордон. Якщо реальність каже про те, що комусь не вистачило пари, то не нехтуйте можливістю познайомитися онлайн.

Другий момент. Багато хто переживає щодо чесності того, з ким спілкується онлайн. Якщо людина нечесна по життю, то вона й в онлайні буде такою. Ви ж не одружуєтеся після віртуального знайомства. Є можливість зустрітися і перевірити стосунки. Усе буде так, як воно має бути. Якщо ви працюєте над стосунками, то матимете успіх.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---