Традиційні силянки на новий лад: як лучанка осучаснює українські бісерні прикраси. Інтервʼю

Вироби з бісеру стрімко повернулися в тренди. Особливою популярністю в Україні користуються силянки та ґердани.

Що це за прикраси, чому на них зріс попит і як завдяки ним можна допомагати нашим захисникам, Інформаційному агентству Волинські Новини розповіла талановита майстриня з Луцька Аліна Ольхович.

Розкажи трохи про себе: хто ти, чим займаєшся останні роки?

Я народилася в Луцьку, але майже десять років тому переїхала до Києва. До повномасштабної війни працювала журналісткою на Новому каналі, наразі займаюся спростуванням російських фейків у Центрі стратегічних комунікацій та інформаційної безпеки, а паралельно плету силянки та інші прикраси з бісеру, щоб мати змогу більше підтримувати ЗСУ.

З чого почалося захоплення бісером? І раніше цікавилася рукоділлям, виготовленням прикрас?

Плести з бісеру я почала ще у дитинстві, але тоді далі браслетиків та сумочок для телефону не доходило. На початку 2022-го, коли всі говорили лише про потенційне повномасштабне вторгнення, дуже хотілося на щось відволіктися – ось тоді я й згадала про дитяче захоплення. Придбала кілька пакетиків бісеру і почала плести якісь дрібні каблучки, сережки. Тоді це дуже допомагало відволіктися від новин і знизити тривожність. За кілька годин до перших вибухів 24 лютого 2022-го я, до слова, саме доплітала сережку. У ті дні здавалося, що мене “паралізувало” і я вже ніколи не зможу плести. Втім з часом зрозуміла, що бісер допомагає не лише заспокоїтися, а й збирати гроші для української армії.Спершу я робила каблучки, сережки, значки – віддавала їх за донати та надсилала на різні благодійні ярмарки, зокрема, за кордон. Весною 2022-го, коли навколо пса Патрона ще не почалося масове обожнювання з піснями та ростовими костюмами, я придумала кілька варіантів значків з ним і кілька тижнів плела лише їх – так багато було замовлень.Десь із цього моменту все закрутилося і стало на рейки. З часом мені захотілося чогось масштабнішого, тож я перейшла на плетіння силянок.

СИЛЯНКА – ЕЛЕМЕНТ НЕМАТЕРІАЛЬНОЇ КУЛЬТУРНОЇ СПАДЩИНИ УКРАЇНИ

Що таке силянка? Чим особлива ця прикраса? І де в Україні вони були найбільш поширені?

Си́лянка – традиційна українська прикраса з бісеру у вигляді рівної смужки або комірця. Її назва походить від слова “силяння” – це техніка нанизування бісеру на нитку. Такі комірці почали виготовляти ще у середині ХІХ століття в гуцульських селах. Їх часто носили на Західному Поділлі, Гуцульщині, Бойківщині, Лемківщині. А от у народному одязі Волині та Полісся ці прикраси не поширилися. Одним із різновидів силянки є криза (від німецького слова kreis, яке означає “коло”) – це комір, який спадає від шиї та накриває плечі, груди та спину. Лемки називали її кривулькою. До речі, у 2023 році бісерні силянки та ґердани взагалі внесли до переліку елементів нематеріальної культурної спадщини України.Якими були перші замовлення? І які враження від перших відгуків про твої вироби? Як реагуєш на критику, якщо вона буває?

Зараз я розумію, що у перших силянках робила би не так, що змінила б. Але жодного негативу від замовників я, на щастя, не чула. Люди навпаки дуже тішилися, що отримали стильну прикрасу і заодно зробили корисну справу – задонатили на армію. Вважаю, це виграшна зі всіх сторін ситуація (сміється, – авт.). Були відгуки, які допомогли вдосконалюватися. Наприклад, одна з перших замовниць писала: “У мене злетіла застібка”. Я дуже позитивно на це реагую, тому що так можу зрозуміти, де є слабкі місця, що треба покращити. Саме завдяки цьому відгуку я одразу ж змінила систему застібок і тепер вони набагато надійніші, ніж рік тому.БІСЕР ЇЗДИТЬ ЗІ МНОЮ НАВІТЬ У ВІДПУСТКИ

У своїх роботах ти не тільки експериментуєш із кольорами й візерунками, але й відтворюєш автентичні. Де береш схеми, зображення, інформацію про них?

У мене є кілька книг про історію бісерних прикрас в Україні, у них є фотографії музейних експонатів, у деяких навіть є схеми. Деякі з них є у відкритому доступі, а деякі дістати не так просто, адже вони друкувалися невеликим тиражем і треба або чекати перевидання, або полювати за ними на Olx чи Violity. При купівлі з рук ціна деяких може доходити і до 4 тисяч гривень.Більшість прикрас я відтворюю на око, без схем – це не складно, коли є досвід і розуміння принципу бісерної сітки. Інколи роблю 100% репліку, інколи змінюю кольори та додаю якісь підвісочки, щоб осучаснити прикрасу, додати їй нових сенсів.

Завдяки репліками ми продовжуємо нести культурний код наших предків, адже музейні експонати не варто носити – вони можуть порватися. Разом з цим за допомогою переосмислення прикрас у сучасних реаліях ми закладаємо нові сенси для наступних поколінь.

Також я малюю схеми сама та адаптую під бісерне полотно орнаменти різних регіонів, де силянки та ґердани не були популярними. А ще час від часу роблю тематичні прикраси, наприклад, сережки за мотивами серіалу “Друзі” чи чокер і браслети у стилістиці “Гаррі Поттера”.Які складнощі у виготовленні силянок, виробів з бісеру? Пошук ідей, відбір матеріалів, затрати часу чи щось інше?

Найбільша складність – це, звісно, час. Позаяк у мене є робота, я не можу приділяти бісеру повноцінний робочий день: доводиться плести ввечері, вночі, на вихідних. Але я на це не скаржусь, тому що мені дуже подобається процес: я таким чином і відпочиваю і роблю щось красиве. Просто ідей і замовлень завжди набагато більше, ніж є на них часу. Тож я не можу просто взяти і повноцінно відпочити – завжди щось доплітаю, аби встигнути якомога більше. Бісер їздить зі мною навіть у відпустки (сміється, – авт.).ОДНІЄЮ СИЛЯНКОЮ МОЖНА ЗІБРАТИ 20 ТИСЯЧ ДЛЯ ЗСУ

Кілька твоїх робіт дозволили закрити великі збори на потреби армії. Як проходили розіграші, про які суми йдеться?

Якось одна моя товаришка розіграла силянку на потреби армії і таким чином зібрала понад 10 тисяч гривень. Тобто одна силянка “відбила” вартість на той час двадцяти прикрас. Тож я почала час від часу робити такі розіграші на підтримку перевірених зборів своїх знайомих. Умови доволі стандартні: люди купують “квиточки” за донати, а через тиждень рандомайзер вибирає переможця. Суми збираються різні: це може бути як 10 тисяч, так і 20. Окрім цього, наразі 50% від вартості кожного замовлення я перераховую фонду “Повернись живим” – собі по суті лишаю кошти за бісер й інші матеріали.Скільки загалом коштів, бодай приблизно, завдяки твоїй праці вдалося залучити на армію?

Дуже важко сказати, бо я ніколи не рахувала це так прицільно. Думаю, приблизно 100 тисяч гривень. Це не якась гігантська сума, але саме з таких крапель і складається український океан донатів.

УКРАЇНЦІ ПОЧАЛИ ПОВЕРТАТИСЯ ДО ВЛАСНОГО КОРІННЯ

Чи є якийсь портрет середньостатистичного замовника? Чи можемо говорити про те, що саме останнім часом ці прикраси знову набули популярності? Якщо так, то з чим, на твою думку, це повʼязано?

Переважно мої покупці – це молодь, але бувають замовлення і від старших людей. Зазвичай вони купують прикраси одразу і собі, і дітям. Дуже часто силянки замовляють на подарунок. На мою думку, це дуже класна тенденція.

Одного разу в мене замовили термінову силянку на подарунок до дня народження. У таких випадках я за змогою переношу на пізніше якесь із замовлень, так сталося і цього разу. А потім виявилося, що це була прикраса на подарунок моїй подрузі, інше замовлення якої я і відклала на пізніше, щоб все встигнути (сміється, – авт.).Справді, після початку повномасштабного вторгнення силянки отримали нову хвилю популярності. Їх не лише одягають разом з традиційними вишиванками, а й роблять частиною кежуальних образів. Особисто я ношу силянки навіть зі спортивними костюмами. Такий сплеск популярності бісерних прикрас повʼязую з тим, що українці стали більше цікавитися своєю культурою та повернулися до власного коріння.

На жаль, так історично склалося, що українці далеко не завжди отримували у спадок якісь родинні цінності – ті ж вишиванки, прикраси – бо їх майно сотнями років нищили і грабували росіяни. Зараз у нас є шанс почати обростати такими важливими скарбами.

Читати ще: Закарбований в бісері замок: журналістка з Луцька до Дня міста виготовила унікальну прикрасу

Серед твоїх робіт є та, що привернула чи не найбільшу увагу: з візерунком замку Любарта. Звідки прийшла ідея, скільки часу витратила на це творіння?

Майстринь, які відтворюють традиційні прикраси, насправді є багато. Мені ж хотілося зробити щось особливе та приголомшливе, щоб виділятися і запамʼятовуватися.А оскільки я лучанка і щиро вважаю Луцький замок однією з найвеличніших памʼяток, вибір одразу впав на нього.Від ідеї до реалізації минуло більше місяця: довелося кілька разів перемальовувати схему і навіть розпускати наполовину сплетене намисто та сортувати 30 кольорів бісеру... А все тому, що я не одразу звернула увагу на розташування бісеринок у схемі – вертикальне замість горизонтального. Й поки на малюнку замок був пропорційним і гарним, у бісері він виходив приплюснутим. Дурна помилка, але так і формується досвід. Сам процес плетіння теж не був швидким, адже на кожну знизку потрібно було у правильному порядку набрати бісер, деякі кольори якого були надзвичайно схожі між собою… Окремим викликом було сфотографувати намисто, адже якщо знизки лягають нерівно – візерунок не читається. Загалом це найбільш нерво- та енергозатратна моя робота, але воно того вартувало.

НАЙЩЕМКІША РОБОТА – КОТИЛЬЙОН ДЛЯ ГЕРОЯ, ЯКИЙ УЖЕ ЗАГИНУВ

Які роботи, крім цієї, запамʼятались особливо? Можливо, хтось із відомих людей щось замовляв?

Про кожну свою нову силянку я говорю: “Ну ось це – точно найкраще з того, що я плела!” (сміється, – авт.). Але, звісно, є кілька знакових. Наприклад, чорна силянка з матовими крапельками: щойно підібрала кольори для неї, то зрозуміла, що це буде хіт. Саме її у мене замовляли десятки разів, причому неодноразово – у різних кольорових варіаціях.

Також мені дуже сподобалося працювати над “плетінкою” з хрестиком: вона і вигляд має доволі цікавий, і потрібно було подумати, як її зібрати докупи чисто технічно. Також мені дуже подобається силянка з “каштанчиками” у кольорах гербу Києва, вона для мене – про любов до столиці. Нещодавно я зробила сережки за мотивами різдвяного “павука” з соломи, вони – і про традицію, і про сучасний класний вигляд. Насправді я можу довго розповідати про свої роботи, адже за кожною з них стоїть якась історія, а головне – дуже багато любові.Я не виділяю когось серед замовниць, намагаюся ідеально втілити бажання кожної, хоч би ким вона була. Але справді, мої силянки носять такі відомі лучанки, як фестивальна ведуча Вікторія Жуковська, радійниця і авторка подкастів Анастасія Передрій, фотографка Варвара Шевчук. Окрім цього, мої прикраси потроху розлітаються по світу – їх носять у Польщі, Канаді, Німеччині, Швеції, Словаччині та Узбекистані.Також кілька дівчат замовляли мої прикраси спеціально на весілля, це надзвичайно приємно та дуже відповідально. Але найщемкіша робота – котильйон для Героя, який уже, на жаль, загинув.

Зараз це хобі та спосіб підтримувати ЗСУ. А чи думала над тим, щоби масштабуватись і зробити основним видом діяльності? Які на цьому шляху є труднощі? Можливо, задумувалась над виходом на іноземні маркетплейси типу Etsy?

Мені дуже імпонує ідея перетворити хобі на невеличкий бізнес і повноцінний спосіб заробітку, але поки що є страх залишитися без стабільного доходу. Адже інколи замовлень дуже багато, а інколи – затишшя. Втім, що далі, то більше я про це замислююсь, тож, ймовірно, з часом таки наважуся на цей крок. Щодо іноземних маркетплейсів – так, нарешті Etsy повернули українцям можливість реєструвати магазини, тож найближчим часом мої силянки обовʼязково зʼявляться на цій платформі. А поки основним джерелом замовлень є Instagram-акаунт.

Які маєш творчі плани?

Хочеться втілювати більше авторських ідей, плести якомога більше масштабних криз, активніше вести соцмережі та частіше показувати готові прикраси. Можливо, заколабитися з кимось з українських крафтерів, щоб зробити спільний класний проєкт, а також проводити майстер-класи.

Іван САВИЧ

Фото з архіву Аліни Ольхович

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---