Ті, хто не втрачає дух боротьби за Україну: у Луцьку – зібрання репресованих та політв’язнів

Спогади про трагічні часи тоталітарного комуністичного режиму, світлини репресованих та вишиті на засланні у Сибіру картини та подарунки від Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом»: у Луцьку на урочисте зібрання згуртувалися колишні політв’язні та члени родин репресованих волинян.

Урочисте зібрання, приурочене до Дня пам’яті жертв політичних репресій, відбулося 27 травня у Луцьку.

Організувала захід ГО «Волинське обласне ветеранське товариство політичних в’язнів і репресованих». Голова організації Валентина Єгорова розповіла, що у третю неділю травня відзначають День пам’яті жертв політичних репресій. Організація раніше проводила виставки, присвячені річниці заснування Колківської республіки, 75-ї річниці створення УПА, Дня українських героїнь тощо.

Всеукраїнське товариство політичних в’язнів та репресованих постало у червні 1989 року, коли ще діяв КДБ і забороняв членам товариства збиратися у приміщенні. Тоді зібрання провели просто неба у Києві на вулиці Львівській, а Волинь на ньому представляли Мелетій Семенюк та Микола Коц, які згодом стали засновниками Волинського товариства політичних в’язнів і репресованих та Братства ветеранів ОУН-УПА. Власне організація на Волині була заснована у травні 1991 року, до офіційного проголошення Незалежності України.

Товариство об’єднує тих, хто пройшов табори ГУЛАГу, отримали великі строки тюрем (так званий «бандерівський строк» на 25 років). За інформацією ЮНЕСКО, серед цієї категорії осіб додому живими повернулися дише 10-15%. На засланні вони перебували за політичними мотивами (54 стаття Кримінального кодексу УРСР). Також у товаристві є реабілітовані репресовані особи, які були вислані на заслання та поселення – цілі родини з малолітніми дітьми вивозили у Сибір за те, що їхній батько чи дід належав до УПА. Входять до організації і члени родин пер пресованих та ті, хто народився на засланні, у тюрмах чи лишився без опіки батьків. Донедавна законодавство не визнавало такої категорії як діти репресованих, але вже підписаний президентом новий закон про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років. Так, останній політичний в’язень повернувся додому у листопаді 1991 року.

У серпні 96 років виповниться Петру Мартинюку, колишньому сотенному УПА, багаторічному політичному в’язню, який брав участь у Норильському повстанні. Організація намагається морально та медично підтримувати репресованих, продовжує дух їхньої боротьби, щоб показати світу, що такі люди є і Україна жива.

ГО «Волинське обласне ветеранське товариство політичних в’язнів і репресованих» постійно співпрацює з Фондом Ігоря Палиці «Тільки разом», який допомагає політв’язням з коштами на лікування. Наприклад, багатолітній політв’язень Ганна Д’ячук з Ківерців нещодавно отримала допомогу на лікування від Фонду. Нині члени товариства отримали від Фонду Ігоря Палиці сертифікати на покупки в супермаркеті «Наш край»: для тих, хто через поважний вік та стан здоров’я не зміг прибути особисто, сертифікати передадуть їхні рідні.

Під час зібрання демонстрували світлини та особисті речі тих, хто був примусово виселений з рідної Волині. Серед них – вишите зображення церкви, на яке молилися виселені у Кемеровську область, оскільки церкви там не було. Демонстрували також мініатюрне Євангеліє 1914 року випуску, картину, вишиту на засланні, фотокопію молитовника, яким користувалася родина репресованих.

Любов Стельмащук розповіла, що її мамі вже виповнилося 90 років, але вона добре пам’ятає непрості часи, вояків УПА та вивезення родин українців з рідного краю. Її рідні, родина Марчуків, проживала у селі Хотешів Камінь-Каширського району та була вивезена до Сибіру, у далекий Красноярський край. Батьки жінки допомагали повстанцям, які зупинялися у них на хуторі, а дядько став зв’язковим УПА. За це дід та дядько отримали максимальний термін таборів – 25 років, а родину вивезли на спецпоселення. Сьогодні світлини родини могли оглянути учасники зібрання.

Доля родини Ольги Окунєвої складалася важко, але родина усе ж вистояла і продовжує жити. Уся родина у буремні роки була вивезена до Сибіру, а найпершими постраждали дві сестри – Ніна та Любов Дем’янчук, які були в УПА. У 1946 році одну з сестер засудили до 15 років каторги, іншу – до 10 років таборів, вони були вивезені в Іркутську область та на Колиму. Решту членів сім’ї , які проживали у селі Вичавки Рівненської області у 1949 році вивезли у місто Томськ, що у Сибіру. Вони постраждали через те, що їхні рідні були в УПА. До боївок УПА належало майже все чоловіче населення села. Тітка жінки працювала в аптеці, тож приносила в криївки повстанцям медикаменти, а мама була на той час десятирічною дівчинкою, вона збирала влітку лікувальні трави і теж допомагала повстанцям, готовила для них їжу тощо. Ці події за певних часів не згадували, але це історія, яку свято бережуть в родині донині.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---