«Стрій – це сім'я, я буду повертатися»: історія багатодітного бійця, який проходить реабілітацію на Волині
47-річний військовослужбовець Олександр Гумпер пішов у військо в перший день повномасштабної війни. В березні 2023 боєць отримав важке осколкове поранення на Луганщині, нині проходить реабілітацію в одному з медзакладів Волині.
Суспільному чоловік розповів: вдома на нього чекають дружина і п’ятеро дітей: троє синів і дві доньки. Найменшому сину нині шість років, старшому – 22, він, як і батько, одягнув військовий однострій.
Життя до та після вторгнення
Олександр народився у Харкові, згодом разом із батьками переїхав у Київ, створив власну родину, багато років працював на будівництві. Каже: захоплювався китайськими бойовими мистецтвами, зокрема, він-чунь.
Чоловік пригадує, про вторгнення Росії в Україну почув дорогою на роботу.
«Якраз в маршрутці їхав і поруч військкомат, а люди розмовляють – війна. Я пішов у військкомат замість роботи. На мою сім’ю пруть, як можу не йти? Я хотів дітей вивезти, то вони сказали, що нікуди не поїдуть», – розповідає Олександр.
Після проходження військового навчання чоловіка перевели у один з батальйонів 112 бригади. Разом із побратимами боєць виконував бойові завдання на Луганщині.
Читати ще: Доньку бачив лиш двічі. Воїн виїхав з окупованого Бердянська, щоб урятувати сім’ю й стати на захист країни
«Піймав міномьотку і Колька загинув»
З 2023 року Олександр служить у 111 бригаді. Важке осколкове поранення військовослужбовець отримав торік у березні. Пригадує, його пораненого встигли евакуювати з поля бою, але вижили не усі його товариші.
«Я піймав міномьотку і Колька (побратим Олександра) загинув. Хлопців там порвало трохи, мене на ноші і поперли. На ногу дивлюся, а там дірка. А один осколок по ребру вискочив і медичка каже: в сорочці народився», – говорить захисник.
Після важких поранень Олександр оговтується уже рік, реабілітація триває досі.
Читати ще: «Дістали в хребті осколок. Почав ходити», – воїн із Луцька, який лікується після четвертого поранення
«Він як прийшов, то взагалі не міг підіймати руку, біль була, рука навіть до 90 градусів не підіймалася. А зараз вже бачте як...», – каже медсестра реабілітаційного відділення Віра Комарова, яка допомагає Олександру.
Важкі спогади і плани на майбутнє
Зі слів Олександра, найважче на передовій втрачати друзів і побратимів. «Працює по нас снайпер, а я не можу хлопчину витягти, це дуже важко, коли на твоїх очах помирає людина. Бувало таке, що з посадки виходили, де людьми застелено... це війна», – додає чоловік.
Читати ще: «Людині інколи хочеться просто поплакати»: історія луцького реабілітолога, який допомагає пораненим бійцям
Боєць переконаний, українські військові вистоять. Після реабілітації хоче повернутися до побратимів і продовжити боротьбу.
«Для мене Україна - це мій дім, це моє рідне все, це берегти треба. Стрій - це сім’я, я буду повертатися», – додав військовослужбовець.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Суспільному чоловік розповів: вдома на нього чекають дружина і п’ятеро дітей: троє синів і дві доньки. Найменшому сину нині шість років, старшому – 22, він, як і батько, одягнув військовий однострій.
Життя до та після вторгнення
Олександр народився у Харкові, згодом разом із батьками переїхав у Київ, створив власну родину, багато років працював на будівництві. Каже: захоплювався китайськими бойовими мистецтвами, зокрема, він-чунь.
Чоловік пригадує, про вторгнення Росії в Україну почув дорогою на роботу.
«Якраз в маршрутці їхав і поруч військкомат, а люди розмовляють – війна. Я пішов у військкомат замість роботи. На мою сім’ю пруть, як можу не йти? Я хотів дітей вивезти, то вони сказали, що нікуди не поїдуть», – розповідає Олександр.
Після проходження військового навчання чоловіка перевели у один з батальйонів 112 бригади. Разом із побратимами боєць виконував бойові завдання на Луганщині.
Читати ще: Доньку бачив лиш двічі. Воїн виїхав з окупованого Бердянська, щоб урятувати сім’ю й стати на захист країни
З 2023 року Олександр служить у 111 бригаді. Важке осколкове поранення військовослужбовець отримав торік у березні. Пригадує, його пораненого встигли евакуювати з поля бою, але вижили не усі його товариші.
«Я піймав міномьотку і Колька (побратим Олександра) загинув. Хлопців там порвало трохи, мене на ноші і поперли. На ногу дивлюся, а там дірка. А один осколок по ребру вискочив і медичка каже: в сорочці народився», – говорить захисник.
Після важких поранень Олександр оговтується уже рік, реабілітація триває досі.
Читати ще: «Дістали в хребті осколок. Почав ходити», – воїн із Луцька, який лікується після четвертого поранення
«Він як прийшов, то взагалі не міг підіймати руку, біль була, рука навіть до 90 градусів не підіймалася. А зараз вже бачте як...», – каже медсестра реабілітаційного відділення Віра Комарова, яка допомагає Олександру.
Важкі спогади і плани на майбутнє
Зі слів Олександра, найважче на передовій втрачати друзів і побратимів. «Працює по нас снайпер, а я не можу хлопчину витягти, це дуже важко, коли на твоїх очах помирає людина. Бувало таке, що з посадки виходили, де людьми застелено... це війна», – додає чоловік.
Читати ще: «Людині інколи хочеться просто поплакати»: історія луцького реабілітолога, який допомагає пораненим бійцям
Боєць переконаний, українські військові вистоять. Після реабілітації хоче повернутися до побратимів і продовжити боротьбу.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.