Соцмережі, ревнощі, розлучення батьків і маніпуляції – дитячий психолог із Луцька про труднощі виховання

Якою банальністю це би не видавалося, основне у вихованні – любити дитину, приймати її такою, якою вона є, помічати її характер, особливості, способи поведінки й не намагатися переробити її «на краще». Водночас не менш важливими є стосунки між подружжям, а також власна реалізація кожного з партнерів.

Так, із нагоди Дня захисту дітей, яке традиційно в Україні відзначають 1 червня, Інформаційне агентство Волинські Новини поспілкувалося з дитячим психологом, гештальт-терапевтом, спеціалістом ГО «Центр психології та психотерапії» Вітою Ковальчук.

Вона розповіла про те, як протягом останніх років змінилося дитяче суспільство, які моменти варто врахувати у процесі виховання, як підготувати дитину до розлучення батьків чи народження другої дитини в родині, а також пояснила, як необхідно реагувати на дитячі істерики та ревнощі.

Що може слугувати сигналом для батьків про те, що варто звернутися до психолога?

Передусім усе залежить від віку дитини та від обставин, які сталися. Я перерахую основні моменти, на які необхідно звернути увагу, це:

- зміни в поведінці без причин (наприклад, дитина стала дуже замкнутою, мовчазною або ж плаче і не говорить чому, перестала хотіти ходити в школу чи садочок);

- зміни в найближчому оточенні дитини (розлучення батьків, хвороба або смерть когось із рідних);

- травматичні, стресові події, тобто такі, під час яких була загроза здоров’ю та життю (наприклад, ДТП). І сюди б я віднесла ситуації насилля чи загрози насилля (емоційного, фізичного, сексуального);

- надмірна агресивність, яка впливає на будування стосунків (із батьками, сестрами, братами, друзями, однокласниками), невміння справлятися з імпульсами вираження злості;

- сором’язливість, замкнутість, скутість, які заважають соціалізації;

- психосоматичні прояви, коли після медичного обстеження не знайдено фізіологічних причин або ж це паралельні симптоми (наприклад, нервові тики, енурез, постійні ГРВІ);

- страхи;

- вікові кризи, коли відбувається перебудова дитячо-батьківських стосунків (найчастіше це стосується підліткового віку, але і період істерик у трирічок також проходить непросто, а в дітей 6–7 років – період соціалізації).

А ще батьки звертаються за консультацією, коли їм важко, опускаються руки й вони не розуміють, що робити далі. Такі консультації дуже ефективні, тому що змінюють стосунки зі сторони тата чи мами, і дитина на це реагує позитивно. Так буває, наприклад, коли мама розуміє, що зривається на дитину на дитячому майданчику не через поведінку дитини, а через власний сором перед сторонніми чи тими, «хто краще знає». В таких випадках я раджу пропрацювати власні історії на консультації в когось із колег «Центру психології та психотерапії».Які особливості сучасного дитячого суспільства?

Сучасний світ технологій викликав багато змін у суспільстві, спровокувавши утворення великого розриву між поколіннями. Наприклад, чого раніше міг навчити першокласник свою бабусю? Сьогодні ж він навчить її користуватися Viber. Часто можна почути, що раніше діти такими не були, але в кожного покоління свої особливості. В теперішніх дітей частина вільного часу присвячена комп’ютерним іграм і соціальним мережам. Це частина сьогодення, і її неможливо відокремити. Але й тут можливі точки дотику – потрібно обговорювати захоплення та разом гратися. Це справді зближує. Можна підбирати розвиваючі, стратегічні, логічні ігри з цікавими сюжетами. Поширена думка, що агресивними діти стають через вплив ігор. Так, виснаження та проста втома через напруження та концентрацію уваги протягом тривалого часу перед монітором можливі. Це потрібно контролювати батькам. Не варто очікувати від 7- чи 10-річної дитини, що вона самостійно зупиниться. Таке теж трапляється, але це швидше виняток. Способи реагування, вирішення конфліктів, обговорення/необговорення свого незадоволення діти, своєю чергою, наслідують із близького оточення.Як перебороти залежність дитини від ґаджетів?

Потрібно заздалегідь обговорити час, який ви дозволяєте проводити дитині за комп’ютером, контролювати цей час і бути послідовним. І обов’язково пропонувати дитині альтернативу: більше проводити часу разом, спілкуватися, гратися, гуляти. Не варто очікувати, що дитина сама себе чимось займе. Якщо вона була привчена до ґаджетів, то для відновлення зацікавлення до інших речей їй потрібен час, а також підтримка батьків. Налаштуйтеся, що ви будете додатково затрачати свої ресурси (час, емоційну витримку) щонайменше 2 тижні.

Досить часто зауважують, що сучасні діти стали більш агресивними, неконтрольованими та егоїстичними. Чому?

Я би не узагальнювала, що всі сучасні діти стали такими. Все дуже індивідуально, але є інший момент сьогодення. Це те, що зараз прийнято бути «успішним», відвідувати багато гуртків, шкіл і ще й ходити, наприклад, до театру. Графік у дітей дуже інтенсивний, і в ньому дуже мало часу для «перетравлення» отриманого досвіду. Окрім того, потік інформації дуже насичений (інтернет робить свої справи), а темп життя дуже швидкий. Емоційно не всі діти можуть із цим справлятися, вони на рівні темпераменту та нервової системи влаштовані інакше, їм потрібно більше часу для відпочинку та, наприклад, ігор. Якщо не розуміти цього, натомість постійно вимагати чогось від дитини, це може призвести до агресивного спротиву чи психосоматичних проявів, коли для того, щоб відпочити, потрібно захворіти.

А егоїстичними діти можуть стати тоді, коли в родині все обертається навколо них. І якщо говорити про сучасність, то на сьогодні маятник виховання колихнувся в сторону, коли дитячі потреби та їхній емоційний світ стали головними в родині. Батьки стали більше розуміти причини виникнення емоційних травм, і це добре, але ж і про себе потрібно не забувати. Ще років 20 тому було прийнято тільки «нагодувати, полікувати, попрати», тобто ставлення до батьківська було більш функціональним. Золота середина – в поєднанні: коли батьки забезпечують дитину та емоційно включаються в її життя, одночасно для них не менш важливі стосунки в парі (між чоловіком і дружиною) та власна реалізація.

Із якими проблемами найчастіше стикаються батьки у процесі виховання?

- Проблема дотримання свого слова. Я би назвала це проблемою послідовності. Найчастіше вона проявляється у вигляді покарання, заборони, а потім – дозволеності.

- Проблема пошуку спільної мови у процесі виховання між татом і мамою. У такому випадку дитина росте в «подвійних стандартах», коли в тата та мами різні вимоги, а ще дитині доводиться маніпулювати та створювати «секрети» з одним із батьків. Про знаходження однієї лінії поведінки вони можуть домовитися на батьківській консультації чи на консультації пари.

- Невміння чи неможливість справлятися з різними дитячими емоціями, наприклад із дитячої злістю, сумом чи відчаєм. А також зі своїми емоціями, які в афективному вигляді проявляються у вигляді побиття ременем.

- Складні періоди сепарації, коли дитина відділяється від батьків. У цей час досить важко буває відпустити від себе дитину і доводиться стикатися зі своїми переживаннями самотності.Чи можна щось забороняти дитині, карати її за якісь провини?

Дитина має розуміти правила, які існують у родині, і «що їй за це буде». В такому випадку покарання – це елемент виховання. Але дитина має чітко розуміти (для цього це проговорюється батьками), які це правила і за що саме її покарано. Звичайно, покарання має бути об’єктивним і продуманим заздалегідь. Із досвіду, найчастіше це заборона перегляду телевізора чи користування комп’ютером. І дитина має також розуміти, коли воно закінчиться. Не варто карати їжею (наприклад, забороною солодкого) чи відбиранням кишенькових грошей. І окремо наголошу – бити не можна.

Як варто реагувати на дитячі істерики в громадських місцях, пов’язані, наприклад, із відмовою купити нову іграшку чи сходити за морозивом?

Такі істерики найчастіше характерні для віку до 5 років. Насамперед, визначимось, що таке істерика. Це неконтрольований дитиною емоційний стан. Найчастіше, він пов'язаний із нездатністю дитини контролювати свою нервову систему, і для такого віку це нормально. Якщо дитяча психіка перевантажена (насичений подіями день, багато вражень, нові люди), то дитяча істерика – це спосіб емоційно звільнитися від такого навантаження. Потрібно залишатися з дитиною, не кричати і не бити. Якщо є подразник, необхідно забрати дитину в інше місце.

Є ще інший варіант, коли істерика – це спосіб комунікації, і дитина просто не навчена робити по-іншому. Перевірити це просто: якщо дитина заспокоюється після отриманого, то це швидше маніпуляційна істерика. Цей спосіб зберігся з того періоду (орієнтовно 1 рік), коли дитина не вміла говорити, а про свої потреби (в їжі, любові, обіймах, фізичному комфорті) давала знати через плач. Потрібно дитину переучувати та просити говорити словами. Фраза «не розумію, скажи словами» поступово переведе дитину в інший спосіб взаємодії. Ще важливо не відштовхувати, а допомагати їй справитись. І варто пам’ятати про послідовність дій і вміння сказати «ні», інакше ниття стане продовженням цієї звички.У випадку, коли подружжя не розлучається, аргументуючи це наявністю спільної дитини, як така ситуація відображається на сприйнятті сімейних цінностей самою дитиною?

У такому випадку дитина росте з постійним почуттям провини за те, що її батьки нещасливі й заради неї терплять один одного. Особливо, коли сину чи доньці про це неодноразово наголошують. І дитина бачить, що терпіти та бути нещасливим, – це нормально. Ненавидіти свого партнера, але продовжувати з ним жити – це нормально. Що брати на себе відповідальність і змінювати стосунки – це страшно. Жертвувати своїм життям – це нормально. Я, звичайно, згущую фарби, але зміст такий. І для дитини набагато важливіше, коли вона бачить досвід домовленості й поваги один до одного – і коли батьки живуть у парі, і коли вони розлучені.Як батькам після розлучення, коли дитина залишається жити з одним із партнерів, налагодити відносини?

У будь-якому випадку розлучення – це стресова ситуація для дитини, але рівень цього стресу залежить від батьків. Звичайно, в цей час батькам важко та боляче, але потрібно не забувати про дитину й розуміти, що в неї не менш болючі переживання. Дуже часто провину за розлучення батьків діти можуть взяти на себе. У цей час важливо:

- пояснювати дитині те, що відбувається;

- підбирати прості слова відповідно до віку дитини, наприклад «ми розлучаємося, бо нам важко жити разом»;

- говорити про любов до дитини та про те, що в неї завжди буде тато та мама, незалежно від того чи живуть вони разом;

- говорити про те, що дитина ні в чому не винна і ви розлучаєтесь не через неї;

- пояснити, як саме зміниться життя дитини (як часто будуть бачитися, хто буде заводити на тренування, як будуть проводити вихідні і т. д.), це поступово знизить тривогу дитини і допоможе їй адаптуватися до змін;

- слідкувати за собою та не втягувати дитину в суперечки, які стосуються розлучення;

- налагодити спілкування напряму (листування, телефонні розмови);

- і розуміти, що швидко все не відбудеться, на адаптацію потрібно приблизно рік час.Часто після розлучення дитина залишається жити з мамою, тато, натомість, з’являється лише інколи, переважно на свята, і відкуповується подарунками.

Так буває, і, звичайно, більше навантаження припадає на того (маму чи тата, – ВН), хто залишається з дитиною. У нашому суспільстві це найчастіше мама. І шкода, якщо вона не отримує достатньої підтримки у будь-якому вигляді. При цьому важливо уникати негативних висловлювань про тата. Особливо болючі для дітей фрази типу «ти такий/така, як твій тато», «ти схожий/схожа на тата», «от він теж так робив»… Це відштовхування дитини, неприйняття її. При тому, що дитина не винна й батьків собі не обирає, а тато – її родина, частина її самої, якщо ж цю частину не сприймають, то виникає почуття покинутості, непотрібності, самотності. І у випадках, коли тато рідко приходить, слова «мені шкода, що тато так робить», принесуть більше підтримки, ніж звинувачення на адресу її батька.

Також важливо наголосити, що на сьогоднішній день дитина повноцінно може розвиватися і в родині, де присутній хтось один із батьків. Так, однозначно, шкода, що так виходить, але не потрібно дитину інвалідизувати через те, що її батьки розлучилися. Дитина, наприклад, може, спостерігаючи, «добирати» чоловічий образ від різних людей: від тренера, вчителя, дідуся, дядька, хресного. І не відчувати себе якоюсь особливо нещасною.Як потрібно готувати дитину до появи братика чи сестрички? Чи можна уникнути ревнощів із боку первістка?

Звичайно, потрібно говорити з дитиною, розповідати про те, що в неї буде братик чи сестричка, заздалегідь. Не варто запитувати, чи вона хоче братика чи сестричку, адже це від дитини не залежить. Необхідно розповідати про те, як зміниться життя, попереджувати про те, що мама більше уваги приділятиме новонародженому. Дуже добре, коли в цей час хтось із близьких у родині починає більше уваги приділяти старшій дитині або є няня, яка, поки мама проводить час із старшою дитиною, опікується немовлям.

Дитячі ревнощі – це нормальне явище. Немає провини дитини в тому, що в неї виникають такі почуття. Мова, швидше, – про те, що батькам потрібно бути до цього готовими. Дитина в цей час може відчувати злість, образу, самотність. На ці моменти потрібно звертати увагу, аби допомогти дитині швидше адаптуватися. Якщо йдеться про речі (іграшки, стільчик для годування тощо), які старша дитина знає, пам’ятає про них, то потрібно запитувати, чи можна їх віддати братику чи сестричці. Якщо не дозволяє, то не потрібно віддавати.

Також необхідно зважати на те, що старша дитина має право на свій простір, де зможе, наприклад, спокійно погратися.

Чи є універсальна порада для батьків у плані того, як виховати дитину психологічно здоровою, самодостатньою?

Основне, як би це банально не звучало, – любити дитину. Залюбити дитину неможливо. Скільки хочеться обіймати – обіймайте, скільки хочеться цілувати – цілуйте. Хіба дитина сама каже, що досить. Збалувати дитину в цьому плані неможливо. Також необхідно приймати дитину такою, якою вона є, помічати її характер, її особливості, її способи поведінки, не намагатися її переробити «на краще». Треба відділити свої очікування та сподівання від того, що дитина сама насправді може зробити.

Ольга Шершень

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---