«Служба в поліції моментами складніша, ніж завдання на фронті». Керівник волинських патрульних про війну, ментів та любов до України. Інтерв’ю

Захист України і служба у патрульній поліції – нерозривні речі для волинянина Дмитра Мокича, який наприкінці січня став керівником управління патрульної поліції у Волинській області. Фактично з початку повномасштабної війни він воював у складі Зведеного загону Департаменту патрульної поліції, виконуючи бойові завдання на півдні та сході України.

Нещодавно Дмитро Мокич повернувся з відрядженні на Донецькому напрямку, де виконував бойові завдання з захисту територіальної цілісності України. Замість килимка при вході в службовий кабінет – куртка москаля, привезена з фронту. Тож витираємо ноги, вітаємось, сідаємо за стіл і розпочинаємо розмову. Не дивно, що коли говоримо про війну, згадуємо патрульну поліцію, а коли говоримо про патрульних – обов’язково зачіпаємо тему війни.

Інформаційне агентство Волинські Новини поговорило з Дмитром Мокичем про нещодавнє відрядження на схід України, поєднання участі у бойових діях та керівництва патрульними, повагу та неповагу до поліцейських, кадрову ситуацію і зарплату патрульних, безпекові заходи на Волині та готовність волинських патрульних до зустрічі ворога. Також Дмитро Мокич занурився в історичне минуле, розповів про написання віршів, чому для нього важливо перемагати та про нестачу часу для сім’ї.Дмитре Васильовичу, нещодавно ви повернулися з фронту. Розкажіть про своє чергове відрядження. На якому напрямку були, які завдання виконували?

Це був Донецький напрямок. Виконували завдання, які поставили керівництво Департаменту патрульної поліції та керівництво Національної поліції України. Для забезпечення безпеки та територіальної цілісності України патрульні поліцейські, зокрема з Волині, несуть службу в найгарячіших точках фронту. Це Донецький напрямок: Бахмут, Кремінна.

Яка зараз ситуація на тому напрямку, де ви були?

Я думаю, всі бачать, що одні й ті ж позиції можуть переходити від українських сил оборони до росіян і навпаки по кілька разів за день. Тобто один день населений пункт можуть тримати Збройні сили України, наступного дня він вже у росіян. Ця боротьба жорстока, дуже багато жертв, але, як бачимо, українці не здаються. За допомогою наших партнерів, західної зброї та старань наших військових ми даємо гідну відсіч та на певних напрямках здобуваємо перевагу у наступі.Як на вас вплинула і впливає війна? Чи є якісь воєнні флешбеки, коли ви повертаєтеся до цивільного життя після таких відряджень?

Я не можу сказати, що повертаюся до цивільного життя. У певних питаннях служба в поліції є складнішою, ніж виконання бойових завдань на фронті, адже це і психологічне, і фізичне навантаження. Наші патрульні поліцейські виконують різні завдання 24 години на добу, сім днів на тиждень. Ми також стикаємося з негативом від громадян, зброєю та іншою небезпекою. Коли поліцейський зупиняє транспортний засіб, він не може гарантовано почуватися у безпеці. Наприклад, протягом певного періоду може нічого не відбуватися, все буде спокійно, і поліцейський лише складатиме адміністративні матеріали за порушення ПДР чи порушення безпеки громадського порядку. А в інших моментах на місці водія може виявитися, наприклад, злочинець, жорстокий вбивця. Тому ми постійно наголошуємо нашим патрульним, щоб вони дотримувалися особистої безпеки, тактики, правил використання і застосування зброї.

А як патрульним у відносно мирному місті бути постійно налаштованими на ймовірну небезпеку?

Найбільше на дії патрульного поліцейського впливає досвід. Більшість наших поліцейських дуже досвідчені, адже патрульна поліція існує вже вісім років. Патрульні поліцейські Волині підготовлені та вмотивовані. Адже від їхньої професійності напряму залежать життя та безпека.Попрошу вас пригадати найпам’ятніший момент з бойових дій. Мені здається, я одразу пригадав би щось, пов'язане зі страхом.

Їх досить багато. Ви знаєте, я не почуваюся якимось героєм, як і більшість моїх поліцейських-побратимів та військових. Навіть не думав, що деякі мої колеги та друзі будуть воювати. Найбільше пригадується те, що під час бойового завдання на одній з ділянок фронту ми зустрілися з військовими однієї з бригад. У вічі впало, що це старші чоловіки, яким, напевно, вже потрібно було б виховувати внуків. Але вони зі зброєю в руках стали на захист України. Ми з ними спілкувалися, вони усі – мотивовані. Це не може не вплинути на твою свідомість. На захист України потрібно ставати всім, не лише молодим чоловікам, хоча й кажуть, що війна – це справа молодих. Зараз усі мають докласти максимум зусиль, аби ми перемогли у цій війні.

А загалом я багато чого можу пригадати. На південних позиціях ми спостерігали бій літаків. Наші якраз завдали ураження по ворожій живій силі, а також складах озброєння. Тож ми тоді дуже раділи.

Також дуже запам’ятовуються гучні обстріли з танків, мінометів, артилерії. Це забути неможливо. Коли відбувався контрнаступ на Харківщині, вражала кількість знищеної ворожої техніки, трофеїв, багато трупів російських солдатів, які валялися і догоряли… Нас тоді захоплювали відчуття віри в нашу перемогу. Точніше, віра була завжди, але саме в той момент це вселяло якусь вищу віру, що ми ось-ось здобудемо перемогу. І її ми здобудемо однозначно, але за це потрібно ще поборотися.Тепер пропоную поговорити про ваше призначення. Коли у нас призначають когось нового на посади, в коментарях на фейсбуці цю людину нерідко обливають лайном. Коли ж призначили вас, я не побачив якогось негативу, навпаки, навіть мої знайомі казали, що Мокич – достойна людина. Як ви здобули таку репутацію?

Знаєте, я не скажу, що це висока посада. Я залишився звичайним поліцейським, яким і був. Можливо, отримав більше навантаження. У моєму підпорядкуванні наразі 385 поліцейських за списком, а відповідно до штату в нас 440 патрульних, також очікуємо поповнення. Організація всіх моментів, навчання службового процесу, виховання патрульних є трудомісткими, для цього потрібно докладати багато психологічних і фізичних зусиль. Я віддаюсь роботі, тому моя сім’я десь не отримує уваги, і так в кожного поліцейського.

Я не скажу, що ця посада «солодка». Бездоганного виконання службових обов’язків вимагають і від патрульних поліцейських, і від вищого керівництва. Якщо на певному етапі хтось не буде виконувати свій функціонал, то це позначатиметься на управлінні патрульної поліції Волинської області. Так само це стосується і патрульних. Цього я допустити не можу. Ми присягали на вірність українському народові, що будемо бездоганно виконувати обов’язки, покладені на нас.Чи не заважають відрядження на фронт виконувати ваші безпосередні обов’язки керівника патрульної поліції Волині?

Хлопці, які служили зі мною, можуть підтвердити, що я 24/7 на телефоні. Будучи на фронті, я повністю володів інформацією, що відбувалося в управлінні патрульної поліції Волині, вносив певні корективи. Тобто не абстрагувався від виконання своїх безпосередніх обов’язків. Звичайно, краще виконувати обов’язки на місці, аби в якнайкоротший час розв'язувати певні проблемні питання, однак моє відрядження на фронт не вплинуло на службу тут.Раніше в нас не надто з повагою ставилися до поліцейських, називаючи їх мусарами і ментами. Чи змінилася ситуація?

Ми незалежна європейська країна. Тому прикро, коли поліцейського називають такими словами. Якщо повертатися до історії, слово «мент» має угорське походження. Ще за часів Австро-Угорської імперії поліцейські носили плащі, які називалися ментіки. А щодо мусорів, то це більше стосується росії, адже це ототожнюється з московським «уголовним сиском», від якого і пішло слово «мусор». Воно нас абсолютно не стосується. Прикро, що наші громадяни вживають до наших поліцейських такі зневажливі слова. Не хочеться, щоб нас порівнювали з російською поліцією. У нас нові підходи, відбувається реформа. Поліцейські роблять все для того, щоб відповідати викликам, які суспільство ставить перед ними.

Працівники поліції є різні, як і всі люди. Якщо поліцейський вчинив протиправне діяння, він обов’язково за це матиме покарання. Не потрібно думати, що патрульний є безкарним. Існує кілька підрозділів, які слідкують за тим, як поліцейський виконує службові обов’язки. Я запевняю, що патрульна поліція – це демократичний орган. Кожен громадянин може поскаржитися на дії працівника поліції на лінію 102. Якщо ці скарги будуть виправдані, то поліцейського буде притягнуто до відповідальності. Наголошу, що бодікамери у поліцейських працюють постійно під час спілкування з громадянами, така вимога. Наш патрульний ніколи безпідставно не зупинить громадянина, не перевірить у нього документи або ж не чіплятиметься, як кажуть люди. Є Закон України «Про Національну поліцію», де чітко прописано, на яких підставах поліцейський може звернутися до громадянина, перевірити документи, провести поверхневу перевірку, обмежити його доступ на визначену територію. Це все роблять з профілактичною та превентивною метою.Пропоную поговорити про поточний стан справ у патрульній поліції. Знаю, що на початку повномасштабної війни курсантам з Рівного дочасно віддали дипломи і їх одразу розподілили на місця роботи. Для вас це було підсиленням особового складу чи тягарем?

Я не скажу, що їм одразу видали дипломи. Задля безпеки наших майбутніх поліцейських, які проходили навчання, відправили на місця, де вони мали проходити службу. Запевняю, що тоді дипломів їм не видавали. Після перших днів війни, коли вдалося відігнати ворожу наволоч від столиці й ситуація трішки стабілізувалася, курсанти продовжили навчання в академії. Після отримання дипломів вони повернулися до нас продовжувати службу. Тобто вони тут не виконували завдання поліцейських, їх не залучали до охорони громадського порядку, а просто перебували на місці, допомагаючи в укріпленні управління патрульної поліції.

Яка, до речі, зараз кадрова ситуація в патрульній поліції Волині, чи вистачає працівників?

Кадрова ситуація зараз є досить стабільною. Багато людей зараз перебуває на навчанні, чимало – у черзі, щоб пройти первинну професійну підготовку. Якби освітні заклади Міністерства внутрішніх справ мали можливість прийняти на навчання більшу кількість майбутніх поліцейських, кадрових питань зараз взагалі не було б жодних. Потрібно трішки зачекати, невдовзі патрульні, які навчаються, служитимуть українському народові. Щодо того, чи це впливає на безпекову ситуацію у місті чи області. Звичайно, хотілося б залучити до охорони громадського порядку в комендантську годину чи протягом дня більшу кількість патрульних. Водночас людей, які є зараз, вистачає для виконання поставлених завдань.Чи зараз патрульні задоволені заробітною платою?

Я не скажу, що зарплата – висока, але вона – достойна. Навіть молодий поліцейський віком 20-22 роки отримує 18 тисяч, а також додаткову винагороду в розмірі 10 тисяч. У цивільному житті нелегко знайти роботу з такою оплатою. Однак мені як керівнику хотілося б, щоб мої колеги мали більше грошове забезпечення. Наголошу, що поліцейський виконує досить складну, колосальну роботу. Інколи вона не помітна громадянам, дехто ставиться до поліцейських упереджено, але я розумію важкість їхньої роботи.

Ми з вами бачилися на навчаннях патрульних у «Терновому полі». Скільки вашого особового складу пройшли такі навчання?

Навчання пройшла достатня кількість поліцейських, але ще потрібно вдосконалюватися. Дякуємо керівництву «Тернового поля» за можливість навчити наших поліцейських додаткових навиків у їхній професійній підготовці. А зараз мінно-вибухова справа і аеророзвідка – це досить важливо. Щоб бути хорошим поліцейським, потрібно постійно вдосконалюватися. Що більше ти обізнаний – то ефективніший і якісніше виконуватимеш свої завдання. Це стосується не лише виконання поліцейських функцій, а й безпекових заходів, які зараз на часі в нашій країні.Попри те, що зараз у Білорусі розміщені вагнерівці, про напад з того боку поки не йдеться. Але якщо, не дай Боже, у нас будуть бойові дії, чи готові до них волинські патрульні?

Патрульні завжди готові до виконання поставлених завдань, якщо того вимагатиме ситуація. Вагнерівці також гинуть від куль. Не потрібно боятися ворога, водночас не треба його недооцінювати. Нам зарано розслаблятися, війна ще не закінчилася. Ситуація на Волині сьогодні більш-менш спокійна, але завтра може бути навпаки. Патрульні поліцейські, працівники СБУ, прикордонники, військовослужбовці ЗСУ, які стоять на кордоні, докладають максимум зусиль, щоб нечисть не прийшла на нашу територію. А якщо прийде, то тут і поляже.

Блокпости і комендантська година – дві речі, які діють під час воєнного стану. Раніше вас вже запитували про їхню доцільність. Якою ваша думка є наразі, комендантська година і блокпости потрібні зараз у Луцьку і на Волині?

Моя думка не змінилася. Я вважаю, що безпекові заходи мають бути. Блокпости та комендантська година відіграють у цьому велику роль. Ворог не спить. Коли ми розслабимося, він може завдати удару. Щоб цього не відбулося, ми маємо проводити певні фільтраційні заходи на блокпостах. Комендантська година теж важлива. Звичайно, хотілося б повернутися до нормального життя, щоб люди могли відпочивати, але це не на часі. Ми маємо зменшити потік транспортних засобів, зменшити перебування людей на вулицях. Я вважаю, що це питання не лише безпеки, а й моралі, бо, напевно, кожної сім’ї торкнулося лихо, хтось загинув або зараз перебуває на фронті. Тому кожен у своїй голові має викарбувати, що про війну потрібно завжди пам’ятати. Не можна втомлюватися від війни, адже там, на передовій, направду воюють.

Прикро, що молоді чоловіки, які мали б стояти на захисті України, залишили країну або іншими шляхами уникнули мобілізації. Війна – це не лише справа тих людей, які по два роки без відпочинку перебувають на фронті. Це стосується усіх нас. Колись усім доведеться воювати. Краще не допустити ворогів сюди, а знищити їх на підступах.Чи волинські патрульні затримували на блокпостах диверсантів?

На початку повномасштабної війни такі випадки були, але я не буду озвучувати, де, як і коли. Таких випадків було небагато. Тоді була істерія щодо цих міток. Ворог спеціально це розганяв, щоб посіяти паніку, щоб люди втікали. Найперше окупанти сподівалися на страх. Їхні війська планували зайти переможним маршем у Київ. Але такого вже не буде.

Ви брали участь в бойових діях на Донбасі у 2018 році, чому тоді вирішили піти воювати?

На той час бойові дії фактично були заморожені. Але, якщо хтось тоді думав, що війна закінчилася, то це було не так. Ми з колегами забезпечували безпекові заходи на території Донеччини у складі Зведеного загону Головного управління Національної поліції, де основою був підрозділ «Світязь». Ми працювали, зокрема, над виявленням перевезень зброї, вибухівки та осіб, причетних до колабораційної діяльності.Коли ви перебували на Донбасі, то думали, що колись-таки росія схоче захопити Україну повністю?

Наш споконвічний та найголовніший ворог – росія, і цим усе сказано. Найбільшою ідеєю росії завжди було захоплення всієї території України. Але кількість повстань, які відбувалися у всі часи становлення України, свідчить про те, що українці не хотіли миритися з тим, що вони будуть залежні від когось. Ми хотіли бути незалежними. Ще за часів козацької доби проводили вибори, де обирали гетьмана. Всіляко підкуповуючи козацьке керівництво, росіяни намагалися посіяти розбрат. Україна була поділена на Лівобережну та Правобережну. Лівобережною керувала царська росія, правобережною – Річ Посполита. Ось ця боротьба за вплив позначилася на тому, що ми стали недружними.

Але найбільше лихо на територію України приніс більшовизм. Нашу волю було пригнічено, однак люди не хотіли змиритися з тим, що вони від когось залежні. Україна – не росія. У нас інша ментальність, в нас є свобода думки, віросповідання, як це прописано в Конституції України. У росії це все – лише на папері. Пишаюся тим, що я українець і живу у вільній, незалежній країні, маю свою думку і слово.На якому історичному етапі, на вашу думку, ми зробили неправильний крок, а можливо, й поворот, що нам досі доводиться боротися з «братами»?

Ще за часів козацької доби було підписано різні мирні договори, які передбачали, що територія України підпадає під протекторат московського царства. Ще один період великого розбрату – початок Першої світової війни та поява на теренах України більшовизму та комунізму. Те, що ми не подолали цю проблему тоді, є нашою найбільшою проблемою сьогодні. Адже було знищено історію, пригнічено патріотизм, закатовано та вбито українське майбутнє. Звичайно, з цією «чумою» боролися багато українців, але все ж до незалежності у 1991 році ми прийшли з негативним надбанням радянського союзу. В нас донині керівництво України та самі громадяни роблять усе, щоб нас сприймали як українців, а не як росіян чи громадян із савєцкого союзу.

Про нас говорить наша боротьба. Ніхто не сподівався, що Україна може подолати «другу» армію світу. Ми ніколи не були братами, і я сподіваюся, що українці ніколи не побратаються з росіянами. Вони тільки вбивали і приносили зло на нашу землю. Їхня ідея ширилася на весь світ. Адже нафта та газ робили свою справу. У Європі була ідея, що росія є великою, могутньою державою, питання росії постійно лобіювали у політичних та економічних колах. Але Україна поставить все на свої місця, ми звільнимо від росії усю Європу та увесь світ.Всі ми знаємо, що патрульні брали участь в захисті «Азовсталі». Але навіть Євгеній Жуков (Маршал) казав, що серед патрульних є й такі, які перейшли на бік ворога. Що можете сказати вашим колишнім «колегам»?

Я не можу назвати цифр. Але зрадники є завжди, історія про це свідчить. Я не вважаю їх колегами. Зрадивши свою країну, ти зрадив усіх, незважаючи на форму, яку носив – чи поліцейську, чи військову. Якщо перейшов на бік ворога – ти ніколи не був українцем, в тобі ніколи не було українського, Україна була для тебе лише територією. А Україна – це не лише територія, це й мислення, це українська ідея, українська свобода.

Щоб цього не відбувалося, ще на початку нашої незалежності ми мали проводити патріотичні заходи, знімати патріотичні фільми, впроваджувати виховання патріотизму в школах та садочках. Українські історія, книжка та музика роблять Україну. Потрібне виховання, аби в подальшому ми не повернулися до того, що маємо частинку чогось чужого. Звичайно, мине ще багато часу, коли ми від цього всього відійдемо. Я стовідсотково почуваюся українцем, хоча народився у 1987 році. Ці роки розрухи та розпаду я пам’ятаю примарно, час був досить складним. У роки молодості я хотів би виховуватися на українській музиці, історії. Але на той момент українська книга, українська культура, українська історія були в занепаді. У нас не така історія, як вони собі придумали. Про наших героїв можна знімати тисячі фільмів, які матимуть світовий успіх. Зважаючи на часи Київської Русі, козацьку добу, боротьбу УПА і сьогоднішню боротьбу, ми можемо вважати себе найкрутішим народом на планеті Земля.Помітив, що при вході до вашого кабінету замість килимка лежить куртка. Знаю, що її привезено з фронту, а колись вона належала якомусь москалю. У вас просто чудове почуття гумору…

Цю куртку ми здобули на південному напрямку в окопах, тримаючи оборону одного з сіл. Як тільки росіян вибили, ми зайшли туди спільно з одним із підрозділів ЗСУ й утримували позиції, аби розширити плацдарм наступу наших основних сил. Ми підійшли до розбитих ворожих позицій, які були недалеко від наших, знайшовши там сухпайки та їхні боєприпаси. Також нам було поставлено завдання шукати документи, інформацію, які допомогли б ЗСУ. Ми зайшли на позиції, які залишив ворог, де знайшли багато сухпайків, боєприпасів, документів та інших цікавих речей. Ця куртка була легкою, а відстань до пункту постійної дислокації – неблизькою, тому і забрали цей експонат (сміється, – О.З.). Ще багато трофеїв можна було б привезти. Деякі шеврони я пороздавав друзям. А цей експонат лежить у нашому «музеї» (сміється, – О.З.), і всі, хто бажає витерти ноги, завжди можуть це зробити.Бачив відео, як ви на фоні «Града» з ракетою у руках читаєте вірш. Знаю, що ви й самі пишете. Як до цього прийшли?

Воно прийшло само собою. Це просто політ душі. Я любив літературу в школі і зараз її люблю. Буває, що хтось просить щось написати, але в мене так не виходить. Пишу, коли цього бажає душа, коли є сприятливі моменти, поетичний порив. Я не скажу, що читаю багато поем, віршів, прози. На жаль, часу для цього немає. Ти ж читаєш не просто так, а робиш це, щоб ввійти в певну роль, вдуматися, а для цього потрібні спокій, душевний порив, щоб робити це з захватом.

Не останнє місце у вашому житті посідає спорт. Чому саме заняття стронгменом, ви захоплювалися Вірастюком?

Я не скажу, що мав якісь захоплення. У мене немає героїв. Стронгмен – це частинка певного періоду. Я можу робити що завгодно. Сьогодні скажуть бігти – буду бігти, треба тягнути – буду тягнути, потрібно грати у футбол – гратиму в футбол. Спорт відіграє велику роль у моєму житті, бо мені страшенне задоволення дарує відчуття боротьби та перемоги. Коли ти борешся та перемагаєш, то почуваєшся чоловіком. Я вважаю, що для кожного чоловіка важливо відчути смак перемоги. Хоча потрібно вміти приймати поразку. Щоб бути впевненим у собі, треба щось робити. Повертаючись до вашого питання про повернення до цивільного життя, скажу, що спорт, патрульна поліція, сім’я, громадяни і сотня тисяч проблем мотивують щодня ставати все кращим.З огляду на все сказане, виникає запитання, чи сім'я не ображається, що приділяєте мало часу?

Є дві сім’ї: одна сім’я – дружина, двоє діток та рідні, друга сім’я – патрульна поліція. Досить рідко бачу батьків, вони живуть на Любешівщині. Відчуваю себе в іпостасі негідника. Сім’ї патрульної поліції я приділяю більше часу, ніж власній. На жаль, це правда, і у кожного патрульного поліцейського так. Я впевнений, що 80% патрульних проводять на робочому місці більше часу, ніж вдома. Не скажу, що це приносить якесь незадоволення. Наприклад, коли приходять молоді поліцейські, їх треба виховувати, як дітей, щось внести в голову, навчити, підказати, насварити. Я собі казав, що буду їздити з сином на змагання, приділяти йому багато часу. На жаль, стільки часу не маю. Тому потрібно шукати золоту середину, аби приділяти час сім’ї і своїм патрульним поліцейським, бо я їх вважаю рідними.

На фронті я теж проводив багато часу зі своїми патрульними. Вони – мої побратими. Я не кар’єрист, я скрізь виконував свої завдання, викладаючись на повну. Чи то будучи командиром батальйону, чи то заступником. Найголовніше зараз – не втратити нашу незалежність, якісно виконувати завдання, які ставить суспільство, та бути корисним для держави.У нас є багато династій вчителів, лікарів, інших службовців. Чи хотіли б, щоб ваш син став патрульним?

Не знаю (сміється, – О.З.). Це складна робота. Я не знаю, як мій син впорається з цим завданням. Для мене це не перша робота, я не одразу став поліцейським після навчання. В мене за спиною великий досвід. Я працював на різних роботах. Після навчання пішов на службу в ЗСУ, це була моя особиста позиція. Далі п’ять з половиною років працював у ДСНС рятувальником. А лише тоді – патрульна поліція. Вважаю, що я тут відбувся як особистість, тут проявилося моє внутрішнє. Скориставшись своїм досвідом тут, я можу підказати, допомогти, скерувати й підкоригувати службові питання.

Досвід у патрульній поліції – це дуже важливо. Досвідчений поліцейський – якісний поліцейський. У патрульній поліції ніхто не триматиме за гарні очі. Якщо людина не може впоратися, не хоче бути такою, як того вимагає закон, вона не зможе розвиватися тут. Від нас громадяни хочуть якісного виконання роботи, і ми маємо його забезпечити. Важливо знати проблематику регіону.Я щасливий від того, що волинянин і проживаю у Луцьку. Вважаю його найкомфортнішим. У плані безпекових заходів ми робимо все, щоб місто стало ще комфортнішим і для лучан, і для гостей. Для мене Луцьк – найкраще місто. Для кожного українця його країна має бути найкращою. Україна має свою красу, в нас є куди поїхати і що побачити. Це наша земля, за неї треба боротися. Україна буде незалежною тоді, коли ми виборемо її незалежність та нашу свободу.

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---