Сільський голова Лісового: про бурштин, «схеми Василенка» і перспективи громади

Віталій Шмигельський – з числа тих, хто під час місцевих виборів вирішили довести, що при належному керівництві в української глибинки є майбутнє. На плечі колишнього вчителя одразу випало чимало випробувань: від кількатисячних навал бурштинокопачів, про які дізналась вся країна, до «війн» за землі громади з очільником Держгеокадастру у Волинській області Василем Василенком і його підлеглими.

Про плани розвитку села, найбільші труднощі на шляху до їх реалізації та способи їх подолання – в інтерв’ю сільського голови Інформаційному агентству Волинські Новини.

Найбільша цінність села – земля громади. Як співпрацюєте в «земельних» питаннях з Держгеокадастром, очільника якого за дерибан землі вимагають звільнити.

Молодь просить землю, аби на ній працювати, але сільська рада часто безсила, бо землями поза населеним пунктом розпоряджається обласний Держгеокадастр. В нас з 2009 року практично молоді пари не будувались, бо земельних ділянок їм не виділяли. Коли я став головою, то знайшли лише 10 вільних ділянок під забудову і роздали їх людям. Більше не змогли - не дозволяють межі села. Як тільки Держгеокадастр почав розпоряджатись землею, 2013 року на території Лісівської сільської ради вони інвентаризували 32 ділянки.

Селянам, які частково використовували ці землі, приїхали та наобіцяли, що договори оренди, буцімто, не потрібні, і землею можна користуватись «просто так». Інвентаризація мала б полегшити доступ до землі та виявити нецільове використання. А насправді Держгеокадастр забрав в людей ці землі і роздав через підставних осіб «потрібним людям». В березні 2016 року всю вільну землю сільради ми подали на відомство Василенка: 90 гектарів неінвентаризованої землі, де хотіли зробити громадське пасовище, 14 гектарів ріллі і ще 10 га під сінокоси. Але відповідь мені з Держгеокадастру так і не надіслали, тому я поїхав забирати її сам.

Як поглянув на папери, а там – лише документи на ділянку в 14 гектарів. За інші від Василенка – ні пари з вуст. Мовляв, «у вас тільки одне звернення було». А за деякий час на кадастровій карті бачу, що наші землі поділили по 2 гектари для виділення іншим особам, хоча сільську раду навіть не попередили. Фактично, є така шахрайська схема – підставних осіб за гроші «просять» написати заяву на отримання 2 гектарів для ведення сільського господарства, а потім ці люди земельні ділянки передають «потрібній» особі. І так виходить, що після затвердження Держгеокадастром у «потрібної» людини опиняються десятки, а то й сотні гектарів земель громади (детальніше про шахрайську схему йшлося в розслідуванні "Як розкрадають сотні гектарів волинської землі через підставних осіб", - ВН).

Фактично, стороння структура на свій розсуд розпоряджається землею селян, в той час як Вас від цього усувають?

Так. Тому ця процедура виділення землі – вкрай погана. Бо крім того всього, я маю подавати звіт в податкову по землевласниках, а коли Держгеокадастр сам роздає землі, сільраду навіть не повідомляючи про це, з’являються незрозумілі сусіди. Не ясно, чи платять вони податки, чи ні. Я навіть не знаю навіть, хто в мене за селом працює!

Для чого тоді той Держгеокадастр? Людині з нашого села ділянку в 5 гектарів не дали, бо ніби «недоцільно», так як документи робили за державні гроші. А іншим ту ж землю – будь ласка, роздають.

Через цю шахрайську схему наш обласний Держгеокадастр і Василенко роздали різним особам десь до 30 гектарів земель, які відносяться до нашої сільської ради. 10 – ще до мене, а ще 20 – буквально в серпні 2016 року.

Про Лісове дізналася уся Україна в 2015 році, коли до туди з’їхались декілька тисяч нелегальних бурштинокопачів, заспокоювати яких прибула поліція, армія та навіть губернатор. Виділення земель громади «лівим» людям не пов’язуєте з підвищеним інтересом до сонячного каміння?



Тоді нашим людям так задурили голову тим бурштином… Коли сталась навала, вони не розуміли, що відбувається, не знали, що бурштин так дорого коштує. Місцеві на цьому грошей не встигли заробити – можете приїхати подивитись - в селі люди живуть бідно. А я завжди казав, що нам треба земля, а не бурштин. Бо навіть той же камінь, він теж в землі, ось що важливо.

Держгеокадастр виділяв землю нібито під ведення сільського господарства, хоча земля в Лісовому – виснажена та малородюча. Якщо там щось вирощувати - треба відновлювати родючий шар. Тому, хто дійсно хоче займатись рослинництвом, наша земля точно не потрібна.

Як вплинула навала бурштинокопачів на життя громади і чи відчували люди себе у той час у безпеці?

Коли була перша навала копачів, дуже здивувала кількість людей – їх були тисячі. Сильно постраждали землі лісового господарства. Місцеві це все бачили і бояться, що таке знову може повторитись. Коли прибули силовики, то ті копачі і по селі ховались, і втікали. Позалишали безліч сміття, побиті автомобілі. Біля мого особистого будинку стояли десятки авто, і їх власникам було важко пояснити наступного дня, що це не справа твоїх рук.



А хто їх пошкодив?

Були силовики, батальйони, які підпорядковуються МВС. А крім них - багато різних громадських формувань, яких ніхто особливо не допитувався, хто вони такі. Ми бачили тільки камуфляж, балаклави і зброю. Особливо бажання у таких умовах запитувати про посвідчення ні в кого не було. Та й серед тисяч копачів траплялися адекватні і не дуже особи. Вони декілька днів ще снували навколо села, може, хто вирішив не заробивши на бурштині, «відігратись» на чомусь іншому…

Щодо громадських формувань – в той час там активно діяла «Самооборона Волині» на чолі з Андрієм Хведчаком. На YouTube є відео, де місцеві звинувачували їх у незаконному видобутку бурштину та погрозах неповнолітнім зброєю. Чи так це насправді?



За цей період кого тільки не пов’язували з бурштином, в тому числі і мене. Хоча я проти нелегального видобутку, і якби хотів цим займатись, то точно не ставав би сільським головою. А що стосується Хведчака, то там дійсно була «Самооборона». На моїх очах вони брали активну участь в охороні, а що було перед тим – то я цього не знаю і не хочу знати. Хоча бачив цей ролик, про який ви говорите, там дійсно збирались люди в клубі, звинувачували активістів.

Ви казали, що бачите перспективу в легалізації видобутку бурштину. Як саме це можна реалізувати, аби громада отримала з цього зиск?

Мені подобається ідея створення і діяльності «Волиньприродресурсу», бо це – комунальне підприємство. І хай там хто що не казав, це не приватне, а наше – обласне. Тому громада Волині впливає на його діяльність. Головне, щоб робота КП була прозорою. Бо в нас люди, яких роками дурили, вже не вірять нікому. Тому потрібно приїжджати, пояснювати: раз, другий – скільки треба.

Комунальне підприємство «Волиньприродресурс», створене Волинською облрадою в 2016 році, займатиметься видачею дозволів на видобуток корисних копалин в області, в тому числі і бурштину. 25% від прибутку підприємства спрямовуватимуть в бюджет сільської ради, на території якої відбуватиметься видобуток, 25% в бюджет району, а 50% - в бюджет області. Волиньрада проголосувала за виділення підприємству 51 тисячі гектарів земель покладів бурштину, 9 тисяч гектарів торфу і 3,1 тисячі гектарів родовищ міді. А на початку 2017 року «Волиньприродресурс» вже отримав ліцензії на розробку родовищ цих корисних копалин.

А як щодо тих, хто займається нелегальним видобутком. Їм легальна діяльність не на руку, чи не будуть вони перешкоджати законному видобутку?

Безперечно, я це відразу казав. Бо ті, хто вже відчули смак нелегального бурштину, вони готові шукати інші шляхи незаконного видобутку. В нас створили старательські артілі, і я питав, як вони збираються конкурувати з «Волиньприродресуром», який вже отримав спецдозволи на видобуток. Але ті люди або щиро вірять в свою правоту, або мають таку думку, бо їх про це «попросили». Відверто кажучи, я не бачу альтернативи «Волиньприродресурсу», бо тільки в комунального підприємства є відповідні дозволи і погодження. Головне – не допустити такої навали, під час якої знищили ліс, зіпсували землі. Людям треба донести, що якщо не налагодити легальний видобуток, то одного дня знову може приїхати тисячі старателів, як це було декілька років тому, і будуть копати прямо на людських паях. Знесуть декілька гектарів за декілька годин і поїдуть, а люди з цією бідою нічого вже не зроблять.

ПРО ТЕ, ЯК СТАВ СІЛЬСЬКИМ ГОЛОВОЮ, ПРО ПЕРШІ ТРУДНОЩІ ТА ЗДОБУТКИ

Чому вирішили бути сільським головою, і чи легко далось це рішення?

Взагалі, моя участь у виборах була сюрпризом навіть для мене самого - в 23:45 останнього дня я зареєструвався кандидатом, хоча ще в обідню пору сидів на роботі і зовсім не мав таких намірів. А трапилось так, що знайомі учасники АТО просто попросили мене зареєструватись, аби закрити виборчу квоту по району. Заразом вмовили подати кандидатуру і на посаду сільського голови.

Спочатку все було спокійно, а коли усі дізнались, що я став кандидатом на посаду сільського голови, то поповзли чутки: то Шмигельський землю хоче вкрасти, то придумали, ніби я в «Партії Регіонів» колись був (сміється, - ВН). Поки я у відпустці був 10 днів, то опоненти після оголошення результатів заявляли і що вибори незаконні, і що я підкупляв когось – та я про це дізнався тільки після повернення з відпочинку.

Мої конкуренти, які програли, мали б мені могорич поставити, напевне, за те, що не виграли – якби хтось з них пройшов, то не знаю, що вони зараз би робили. Окремим перших півроку не давала спокою моя перемога, можливо саме тому відповідні силові структури так прискіпливо перевіряли нашу сільраду.

До речі, у мене на той час був один навіть дуже відомий конкурент - Андрій Хведчак (очільник «Самооборони Волині», - ВН) . Проте, не маючи потрібної підтримки серед місцевого населення, до дня голосування він зняв свою кандидатуру.

Ви – молодий сільський голова, який до того не мав схожого досвіду роботи. Чи тяжко було починати, і з якими труднощами зіткнулись?

Справді, я багато спілкуюсь з «молодими» головами: підтримуємо одне одного, радимось. У мене з ними зовсім інше бачення розвитку села, ніж у наших колег, що керують сільрадами уже по кілька скликань. Поспілкувавшись зі старими керівниками, я зрозумів, чому люди сприймають органи місцевого самоврядування, як місце, де можна тільки отримати довідку.

Традиційно наша сільська рада була дотаційна. Ми брали гроші з району, а в цьому випадку маєш виконувати все, що скаже тамтешнє керівництво. Тому першочергово вирішив, що треба «взятись» за бюджет і за землю. Бо земля дає кошти в бюджет, а спочатку це було усього 20 тисяч гривень. Соромно зізнаватися, але навіть на папір для друку довідок доводилося збирати з людей.

Помітив, що непогано наповнює бюджет і лісове господарство, яке, хоч і державне, але знайшло шляхи, як уникати сплати податків. Бувало й таке, що сусідні громади отримували наші гроші замість нас. Тому я оглянув території, пояснив ситуацію лісівникам, для яких це було новим – приїжджати в сільську раду та звітуватись. Гарно окреслили територію, і це відразу принесло результати – за перші півроку ми отримали 110 тисяч при плані в 10 тисяч. Потім долучив до роботи підприємців, особливо - третьої групи, і процес пішов.

Що вдалось зробити за час головування?

Останній ремонт сільради робили років 10 тому назад: опалення немає, вікна гнилі, дах протікає. Люди дивувались, як в такому приміщенні може бути сільська рада! Тому вирішили зробили ремонт. До речі, все робив власними силами. Дружина інколи навіть ображалась та хотіла з дому вигнати. Запитувала, де я жити збираюсь – в сільській раді чи вдома (сміється, - ВН). Потім треба було вирішити питання у медицині – скоротити працівників ФАПу.

Але всі розуміли, що без медика село не обійдеться. Тому звільняти медпрацівників ми відмовились, а почали платити їм зарплату з бюджету села. Також виділили гроші на ремонт школи першого ступеня в Гуті-Лісівській. Зараз ці школи активно закривають, то довелось вирішувати проблему коштом місцевого бюджету, адже батьки хочуть, щоб дитина навчалась поруч, а не за тридев’ять кілометрів. Всієї роботи голови не видно для людей, але я знав – якщо збережу якийсь об’єкт, то на наступний рік можуть знайтись гроші на його ремонт. Так воно і сталось – як з’явились гроші, то отримали можливість замовляти проектну документацію, на умовах співфінансування щось робити.

В нас люди не мають багато коштів, аби самостійно реалізовувати проекти, але ми намагаємось долучались та беремо участь в різних конкурсах. І саме завдяки цьому у нашій громаді незабаром з'явиться дитячий майданчик від Фонду Ігоря Палиці «Тільки разом». Коли в бюджеті є гроші, то не треба ходити «з шапкою» по підприємцях і просити - «допоможіть нам на футбол, або на день села». Бо потім вони дивляться на тебе так, ніби ти їм винен щось. Тому я від цього відгородився, аби підприємці мене слухали і я не був їм щось винен.

Які з передвиборчих обіцянок залишились ще невтіленими, і на чому Ви зараз зосереджені?

А я передвиборчих обіцянок не роздавав (сміється, - ВН). Коли мене питали, то я казав чесно: ситуацію треба спочатку вивчити, а тоді вже щось обіцяти. Найболючішим питанням залишається земельне. Якби розібратись де земля селян, а де – ні, не виникало б питань з розмежуванням і використанням, тоді вже можна перейти безпосередньо до розвитку інфраструктури. Знаю багато молодих людей, які вирощують малину, горіхи хочуть садити, інші займаються огірками тощо. І це справді дає прибуток, вони хочуть працювати на землі. Якщо їм дати її, то вони б і будувались в селі і жили.

А щодо проблем, то в людей логіка проста: у всіх проблемах, які назріли за десяток років, винен сільський голова. Не важливо, чи жив ти тут, чи за твоєї каденції це сталось – всі питання до тебе. Тому інколи по пів дня сидиш на роботі вислуховуєш їх проблеми, а ввечері до ночі вдома думаєш, як це вирішити. Я розраховую на мешканців свого села і усе роблю спільно з ними задля спільного блага, бо зробити щось силами мене, секретаря і бухгалтера вкрай тяжко. Що стосується перспектив розвитку, то найбільші з них – це земля та надра, які б могли дати громаді нове дихання і забезпечити молодь роботою, щоб село росло і процвітало.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---