Красунчик, розумник, добряк: щемливі спогади про луцького патрульного Олександра Волошина

Смерть 25-річного луцького патрульного поліцейського Олександра Волошина стала вселенським горем для його рідних і близьких та непоправною втратою для усієї Національної поліції України.

Він, без перебільшення, був одним із найкращих – саме так про Сашка відгукуються колеги. Освіченим, порядним, сумлінним, виваженим. Завжди з гарним настроєм та щирою усмішкою. Завжди готовий прийти на допомогу. Таким, яким і належить бути людині, покликання якої – служити і захищати.

Читати ще: «У саду ми зриваємо найгарніші квіти, а Господь забирає найкращих»: Луцьк попрощався із загиблим у ДТП поліцейським

У патрульній поліції Олександр Волошин прослужив лише два роки. Колеги кажуть: він ніколи не скаржився і не скиглив, навіть коли було важко. Повсякчас підтримував інших та надихав своїм оптимізмом.

Нагадаємо, вранці 6 липня у Луцьку трапилась аварія за участю поліцейського авто, яке врізалось в електроопору на вулиці Володимирській. Державне бюро розслідувань розглядає кілька версій трагедії. Версія водія – особиста неуважність. Внаслідок ДТП постраждало двоє працівників патрульної поліції. Олександр, який перебував на пасажирському місці біля водія, отримав складну політравму – дуже складну черепно-мозкову травму, перелом кісток тазу та внутрішній крововилив. Медики боролися за його життя, проте у ніч на 7 липня його не стало.Усі, хто знав Сашка, називають його неймовірно світлою і доброю людиною. Саме тому змиритися зі страшною втратою напрочуд важко. Прикро і боляче прощатися із молодим чоловіком, у якого була сила-силенна планів та мрій, який любив життя і якого любили й поважали інші. Батьки втратили найкращого сина, дружина і донечка – коханого чоловіка та люблячого тата.

Смерть Олександра Волошина сколихнула соцмережі. Щемливими спогадами про хлопця діляться його колеги, друзі й навіть випадкові знайомі.

«Учора я була вражена – кількістю людей, квітів та теплих споминів про Олександра Волошина, 25-річного патрульного, який кілька днів тому, перебуваючи на службі, потрапив у страшну ДТП і загинув, так і не прийшовши до тями.

Важко передати сум і біль словами. Священник, який служив заупокійну панахиду, сказав, що Олександра, напевне, забрав до себе Бог, бо той замолоду «постарів», у тому сенсі, що був дуже мудрим і професійним. А ще він був веселим, красивим, сумлінним, вихованим, добрим. Був ідеальним чоловіком, татом, сином, другом, колегою. Займався спортом і затримував злочинців. Завжди усміхався і цікавився, як справи. Ніколи не скаржився ні на що і заряджав оптимізмом. Мені особливо боляче: коли він з колегами прийшов до нас в управління патрульної поліції, я зробила його фото ще з шевроном Академії патрульної поліції. І саме це фото вчора було з чорною стрічкою. Його мама Тетяна сказала, що їй дуже сподобалось це фото…Ми любили фотографувати Сашу, він був справжнім красунчиком, ніби кіноактор, і ніколи не перечив, бо знав: раз прес-служба каже, значить треба.

Я телефонувала йому чи не після кожної зміни, а це означає, що його екіпаж робив щось вартісне, що мав знати загал.

А ще священик сказав, що він відійшов у інший світ, де немає зла і підлості, де вже не треба нікого затримувати і нікого втішати. Саша справді намагався проживати життя сповна, ніби дійсно кудись поспішав, він хотів бути потрібним усім і одразу, – і це йому якось чудово вдавалось!

Мені здається, що його смерть – це знак усім живим, як треба жити. А особливо – поліцейським. Що жити і служити треба чесно, гідно, сумлінно. Щоб не затьмарити світлу пам'ять Саші, який був кращим з кращих серед нас. Тому тепер, перш ніж вчиняти щось протиправне, маємо в першу чергу згадати Сашу, адже він спостерігає за нами з небес, і рука має здригатись, і язик часом треба буде потримати за зубами, і, може, десь зібрати всю силу волі та все терпіння, але не вибухнути, не принизитись, не стати на хибний шлях.

Тепер у нас завжди буде в пам’яті дата його смерті і місце його поховання. Нам додалась ще одна трагічна сторінка в історії молодої української поліції. І всі, хто приходитиме на службу, мусять знати і цю дату, і його ім’я, і місце, де він спочиває…

Звісно, визнавати, що десь не мали рації, лише після того, як патрульний помер, – прикро, але так і є. Його смерть відкрила очі людям на самих себе: люди побачили, що поліцейські абсолютно живі люди, які і потрапляють у ДТП, і можуть мати прогалини в роботі, і вміють любити, сумувати, плакати…

Надіюсь, що смерть Саші дасть більше розуміння процесів і самим поліцейським, які повинні ретельніше ставитись до своєї безпеки, які в першу чергу повинні повертатись живими і здоровими зі служби, які повинні навчитись нарешті краще відстоювати свої права, об’єднуватись, не боятись говорити», – написала у Facebook колишня речниця патрульної поліції Волині Ольга Бузулук.

Начальник Управління патрульної поліцїі Волині Андрій Крутень поділився у Facebook дописом, в якому закликав допомогти родині загиблого колеги.«…я буду пам’ятати як ховали завжди усміхнено Сашка... Неправильно це все... неправильно...

А ще я буду пам’ятати тебе Сашко, ти був найкращим - таким і залишишся назавжди...

У Сашка залишилася дружина та маленька донечка, котрі потребують турботи.

5168757319994010. Мати - Волошина Тетяна Вікторівна», – написав у Facebook очільник волинських патрульних.«Дуже довго сиділа і не знала навіть з чого почати цей пост... хотілось би написати, що продовжується збір крові для Саши, чи збір коштів, чи те, що він прийшов до тями та піде на поправку... але... все не так! Сашине серце більше не б’ється... І від цього болить...

Волошин Саша - це не просто мій колега. Саша був справжнім, щирим, добрим, справедливим поліцейським, хорошим і надійним напарником, веселим та життєрадісним, хорошим та люблячим батьком і чоловіком!

Хтось може скаже, що це все просто хороші слова, бо про померлих або хороше, або нічого. Але це не так - просто через те, що мені навіть не згадується ні одного поганого моменту, думаючи про Сашу.

Ми були знайомі ще до служби в поліції, з попередньої роботи. Потім він випустився з академії та прийшов в нашу 4 роту. Разом їздили в екіпажі певний період. Разом їздили на службу, бо жили на одному районі. Потім разом були командирами взводів.

Завжди з усмішкою - таким він був! Завжди прийде на допомогу. І колегам, з якими служив, і людям, яких зустрічав на викликах чи просто на вулиці.

Сьогодні Саши не стало з нами... Пишу це і не можу в це повірити... Просто розум не сприймає такої інформації! Тому що він повинен був ЖИТИ! Стільки всього ще побачити, стільком людям допомогти, стільки нового дізнатися... Побачити, як підростає його маленька донечка...

Саша... ти назавжди залишишся в нашій пам’яті і наших серцях таким же усміхненим, яким ти був... Спочивай з миром... Вічна пам’ять Волошину Олександру Олександровичу...» – написала у Facebook колега Ольга Григор'єва.
«Напарник, друг, колега... Тільки так можна назвати тебе... На жаль, попри всі врятовані життя тобою, твоє врятувати не вдалось...

Найбільший біль від втрати такої світлої людини, котра незважаючи на всі «АЛЕ» перша спішила на допомогу... Як тільки в рацію кричали «допоможіть» ти ввімкнувши проблискові маячки спішив – «бо там наші».

Кожного разу коли на виклику нас чекала небезпека, ти закривав мене собою... Коли на нас йшли з ножем, ти закривав мене своєю спиною... Коли їх було п’ятеро, а нас двоє – ми справлялись, іноді не так добре як могло би бути, але все ж, від «терена 4м» плакали всі, і ми разом з ними.

А зараз ми плачемо за тобою, тому що кращого напарника як ти, в мене не буде. Напевно я ніколи не матиму тієї сили волі, щоб видалити твій номер, чи чат в телеграмі. Ти більше не подзвониш зі словами: «Миколаївна, а чому ти мені не розповіла......»

Спочивай з миром наш дорогий друже, і оберігай свою сім’ю з небес, а тут на землі, тепер будемо продовжувати твою місію.....» – написала у Facebook колега Аліна Лукашик.

«Саша був одним з небагатьох поліцейських, який щиро вірив в ідею, вірив в Україну, вірив в поліцію. Він завжди робив свою роботу чесно і професійно. І це сказано щиро. Один з небагатьох…» – із болем розповів телеканалу «Аверс» колега загиблого Тарас Бондар.«Ніколи б не подумала, що буду поширювати твоє фото з чорною стрічкою. Ти – людина, яка йшла з посмішкою по життю, яка завжди допомагала та ніколи не покидала у біді... Саш, ти назавжди в нашій пам'яті. Спочивай з миром...у мене це не вкладається в голові. Вічна пам'ять», – написала у Facebook патрульна Тетяна Хилюк.«Ти дуже сильно любив жити,

Сміятися й добро робити від душі.

Тепер цю біль не можна пояснити,

Гіркі й скорботні наступили дні

Ти, наче, біду серцем відчував –

Зібрав нас всіх напередодні.

І міцно на прощання обіймав,

А бачились востаннє ми сьогодні.

І ніхто тепер, друже, не знає,

Куди нині їде твій байк.

Таких, як ти, Господь за ангелів приймає

І відправляє відразу в рай.

R.I.P.» – поділилася у Facebook подруга Тетяна Артюк.«Легкий літній вітер, солоне волосся і найкрасивіший захід сонця на морі - саме тоді з’явилася моя улюблена фотографія. У ній - все тепло нашого дитинства, яке переросло у юність.

На першій зустрічі, коли нам було приблизно по 8, цей хлопець був дуже наглий і я його покусала. З цього почалася справжня дружба. А потім він стрибнув з обриву у воду, а я не хотіла здаватися слабкою в оточенні хлопців і зробила це слідом за ним. Пізніше наші батьки жартували, що ми екстремали і уявляли наше весілля, на парашутах. Ці фантазії настільки мене окриляли, що в мене сталася перша дитяча любов. Весілля так і не було. Ну у тебе так, але не зі мною...Але я була щаслива знати, що ти десь там і, що переглядаючи дитячі альбоми, у тебе відбуваються ті самі спалахи спогадів, що й у мене. Дуже боляче, правда? Говорити про те, чого ми не знаємо, чого боїмося. Дуже боляче одного дня це відчути.

Моє дитинство, мій яскравий промінчик теплих спогадів, мій друже, моя сім’я. І хоч сьогодні новини відірвали шматок мого серця, ти всеодно там залишився. Люблю і обіцяю, що буду усміхатися вдвічі більше! За тебе і за себе!» – написала у Facebook подруга дитинства Марина Веремчук.

«Ми познайомилися 5 років тому. Випадково. Вночі. Нашій квест-команді не вистачало людини.

– Я Саша. Можна з вами?

– Давай!

І юний симпатичний незнайомець із голлівудською усмішкою за 5 хв став своїм. Наче були знайомі сто років.Ми збиралися на нічні велорозваги кілька разів. З ним було дуже цікаво і весело. Він був розумашкою і добряком.

Потім я часто зустрічала Сашу просто на вулиці. Завжди усміхався, махав здалеку, зупиняв свій велосипед і розпитував, як справи.

Коли побачила його у поліцейській формі, дуже зраділа. Бо ж саме такі класні хлопці повинні служити і захищати. Але доля вирішила інакше...

Не осягнути, як болить ця втрата рідним, близьким, друзям, колегам, якщо так боляче таким, як я. Випадковим знайомим...

Дякую, Саш, за подорожники для рани на долоні. За те, що проводив вночі додому, бо ж «ти дівчина і сама нікуди не поїдеш». Дякую, що зігрів, коли змерзла. Дякую, що завжди був привітний і милий. Дякую за усмішку, яка світила яскравіше за сонце... Лети...» – написала у Facebook журналістка Волинських Новин Ірина Качан.

До слова, напередодні четвертої річниці від дня створення Патрульної поліції у Луцьку, яку символічно відзначають 19 грудня, у день Святого Миколая, фотокореспондент Інформаційного агентства Волинські Новини Роман Сардак вирушив разом з правоохоронцями на нічне патрулювання, аби показати всю правду про їхню непросту та небезпечну роботу. Тієї ночі патрулював молодший лейтенант поліції Олександр Волошин…

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---