Село Ворончин на Волині: окреме князівство, світильник з оленячих ріг та маєток польського генерала-літератора
Назву цього села фахівці виводять не від ворони, а від слов’янського імені Воронча.
Про заселеність території віддавна свідчить знахідка початку ХІХ століття. Тоді біля Ворончина, як пише польський письменник та громадський діяч Юліан-Урсин Нємцевич, під час копання рову натрапили на повалені дуби. Під ними виявили крем’яні сокирки та молотки, «такі, як індіанські сокирки». Знаряддя віддали в кременецький музей.
Не менш цікава інша історія. Наприкінці XVIII століття з місцевого озера неводом витягли велетенські роги оленя, з яких зробили світильник для церкви. Щоправда, на момент візиту в село Нємцевич застав лише ланцюги, на яких висіли роги, та кілька ліхтарів.
Ворончин на карті кінця ХІХ століття
Перша писемна згадка про село належить до 1407 року, коли великий князь литовський Вітовт подарував своєму слузі Іллі В’ячковському кілька сіл, в тому числі й Ворончин.
Ворончин на польській карті міжвоєнного періоду
Пізніше село стало гніздом князів Воронецьких. Вони були гілкою іншого князівського роду – Збаразьких. Князь Василь був першим, хто став іменуватися князем Збаразьким. Після його смерті сини розділили володіння. Наймолодший з них, Федір, одружився з представницею роду В’ячковичів і отримав (як посаг за дружиною) маєтки на Волині. Власне тому князь Федір Збаразький перебрався сюди жити. А вже його спадкоємці у 1526 році поділили володіння на три князівства: Порицьке, Тристенське та Воронецьке.
Читати ще: Заблукати в місті. Історичні групи луцьких вулиць
Син Федора Юрій став першим «князем зі Збаража Воронецьким». Троє синів Юрія були духовними особами. Зокрема найстарший Якуб став київським католицьким біскупом.
Інформація в газеті 1935 року про створення католицької парафії з центром у Ворончині
Під час ревізії луцького замку 1545 року зафіксовано дві городні, які мали утримувати разом з іншими князі Воронецькі. Перша «городня пана Сербина, хорунжого з Хорохорина, Василя та Федора Оношкевичів з Вітоніжа та князів Вороницьких з Ворончина і Тристеня». Друга «городня пана Сербина, хорунжого з Хорохорина, Василя Єнковича з Нир, Вітонізьких з Вітоніжа та князів Вороницьких з Ворончина і Тристеня». Обидві городні потребували ремонту.
Оголошення 1924 року про продаж землі 34 мешканцям Ворончина
Воронецьке князівство проіснувало до 1621 року, коли вигас рід князів Воронецьких. Їхні володіння перейшли родичам.
Церква Святої Трійці. 1916 рік. Фото з zbruc.eu
Наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ століття Ворончин належав відомому польському письменнику, драматургу, поету, а разом з тим генералу Людвіку Кропінському. Він воював у складі Війська польського проти росіян. Після виходу у відставку присвятив час літературній праці. Став членом Королівського товариства приятелів наук у Варшаві.
Перша сторінка «Різноманітних писань» Людвіка Кропінського, виданих у рік його смерті. Фото з polona.pl
Читати ще: Луцька вулиця імені загадкового народу. Фото
На переломі XVIII-XIX століть Ворончин був значним осередком культури. Тут бували визначні особистості того часу: політичний діяч, князь Адам Чарторийський, вже згаданий Юліан-Урсин Нємцевич, громадський і політичний діяч, поет Алоїз Фелінський, просвітитель Тадеуш Чацький та інші.
Людвік Кропінський. Фото з polona.pl
Навколо палацу був розкішний парк. Його авторами стали сам власник та відомий тогочасний, сказати сучасною мовою, ландшафтний дизайнер Діонісій Міклер. Поміж дерев була схована грецька святиня, яка, втім, мала суто прагматичне призначення – служила млином. Ворончинська бібліотека налічувала сім тисяч томів, у тому числі рідкісних книжок. На думку Нємцевича, у цілій Польщі ворончинська бібліотека поступалася лише порицькій книгозбірні Тадеуша Чацького.
Людвік Кропінський у поважному віці. Фото з polona.pl
Людвік Кропінський був одружений з Анелею, сестрою генерала Александра Блендовського. Помер він 4 серпня 1844 року в своєму маєтку у Ворончині у віці 77 років, але похований на кладовищі в Киселині.
Оголошення 1924 року про продаж землі подружжю Францішка та Елеонори Коваликів
На початку ХХ століття в селі нараховували 705 жителів. Власником маєтку та великим землевласником був князь Володимир Святополк-Четвертинський, який мав 1359 десятин землі (1484 га).
Князь Володимир Четвертинський разом з товаришами після повернення з полювання. 1895 рік. З книги Романа Афтаназі «Dzieje rezydencji na dawnych kresach Rzeczypospolitej. Województwo wołyńskie»
Читати ще: Луцький храм ордену Святої Трійці. Захоплива історія унікальної пам’ятки
У селі почергово існувало три храми. Перший – Святого Онуфрія – згорів у 1892 році. У 1897 році збудували церкву Святої Трійці. Споруду знищили під час Першої світової війни. У 1925 році звели новий храм Різдва Пресвятої Богородиці, який існує й донині. Під час Першої світової війни було знищено й палац.
Церква Різдва Пресвятої Богородиці. 2011 рік. Фото з orthrozhische.at.ua
Дзвіниця. 2011 рік. Фото з orthrozhische.at.ua
У міжвоєнний період село не надто відрізнялося від навколишніх населених пунктів.
Ворончин в адресній книзі 1929 року
14 липня 1928 року у Ворончині було зареєстровано рільниче товариство «Надія».
Повідомлення в газеті 1937 року про початок роботи в селі поштового відділення
А з 30 червня 1937 року запрацювало поштове відділення.
Сергій НАУМУК
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Про заселеність території віддавна свідчить знахідка початку ХІХ століття. Тоді біля Ворончина, як пише польський письменник та громадський діяч Юліан-Урсин Нємцевич, під час копання рову натрапили на повалені дуби. Під ними виявили крем’яні сокирки та молотки, «такі, як індіанські сокирки». Знаряддя віддали в кременецький музей.
Не менш цікава інша історія. Наприкінці XVIII століття з місцевого озера неводом витягли велетенські роги оленя, з яких зробили світильник для церкви. Щоправда, на момент візиту в село Нємцевич застав лише ланцюги, на яких висіли роги, та кілька ліхтарів.
Перша писемна згадка про село належить до 1407 року, коли великий князь литовський Вітовт подарував своєму слузі Іллі В’ячковському кілька сіл, в тому числі й Ворончин.
Пізніше село стало гніздом князів Воронецьких. Вони були гілкою іншого князівського роду – Збаразьких. Князь Василь був першим, хто став іменуватися князем Збаразьким. Після його смерті сини розділили володіння. Наймолодший з них, Федір, одружився з представницею роду В’ячковичів і отримав (як посаг за дружиною) маєтки на Волині. Власне тому князь Федір Збаразький перебрався сюди жити. А вже його спадкоємці у 1526 році поділили володіння на три князівства: Порицьке, Тристенське та Воронецьке.
Читати ще: Заблукати в місті. Історичні групи луцьких вулиць
Син Федора Юрій став першим «князем зі Збаража Воронецьким». Троє синів Юрія були духовними особами. Зокрема найстарший Якуб став київським католицьким біскупом.
Під час ревізії луцького замку 1545 року зафіксовано дві городні, які мали утримувати разом з іншими князі Воронецькі. Перша «городня пана Сербина, хорунжого з Хорохорина, Василя та Федора Оношкевичів з Вітоніжа та князів Вороницьких з Ворончина і Тристеня». Друга «городня пана Сербина, хорунжого з Хорохорина, Василя Єнковича з Нир, Вітонізьких з Вітоніжа та князів Вороницьких з Ворончина і Тристеня». Обидві городні потребували ремонту.
Воронецьке князівство проіснувало до 1621 року, коли вигас рід князів Воронецьких. Їхні володіння перейшли родичам.
Наприкінці XVIII – у першій половині ХІХ століття Ворончин належав відомому польському письменнику, драматургу, поету, а разом з тим генералу Людвіку Кропінському. Він воював у складі Війська польського проти росіян. Після виходу у відставку присвятив час літературній праці. Став членом Королівського товариства приятелів наук у Варшаві.
Читати ще: Луцька вулиця імені загадкового народу. Фото
На переломі XVIII-XIX століть Ворончин був значним осередком культури. Тут бували визначні особистості того часу: політичний діяч, князь Адам Чарторийський, вже згаданий Юліан-Урсин Нємцевич, громадський і політичний діяч, поет Алоїз Фелінський, просвітитель Тадеуш Чацький та інші.
Навколо палацу був розкішний парк. Його авторами стали сам власник та відомий тогочасний, сказати сучасною мовою, ландшафтний дизайнер Діонісій Міклер. Поміж дерев була схована грецька святиня, яка, втім, мала суто прагматичне призначення – служила млином. Ворончинська бібліотека налічувала сім тисяч томів, у тому числі рідкісних книжок. На думку Нємцевича, у цілій Польщі ворончинська бібліотека поступалася лише порицькій книгозбірні Тадеуша Чацького.
Людвік Кропінський був одружений з Анелею, сестрою генерала Александра Блендовського. Помер він 4 серпня 1844 року в своєму маєтку у Ворончині у віці 77 років, але похований на кладовищі в Киселині.
На початку ХХ століття в селі нараховували 705 жителів. Власником маєтку та великим землевласником був князь Володимир Святополк-Четвертинський, який мав 1359 десятин землі (1484 га).
Читати ще: Луцький храм ордену Святої Трійці. Захоплива історія унікальної пам’ятки
У селі почергово існувало три храми. Перший – Святого Онуфрія – згорів у 1892 році. У 1897 році збудували церкву Святої Трійці. Споруду знищили під час Першої світової війни. У 1925 році звели новий храм Різдва Пресвятої Богородиці, який існує й донині. Під час Першої світової війни було знищено й палац.
У міжвоєнний період село не надто відрізнялося від навколишніх населених пунктів.
14 липня 1928 року у Ворончині було зареєстровано рільниче товариство «Надія».
А з 30 червня 1937 року запрацювало поштове відділення.
Сергій НАУМУК
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
Графік вимкнення електроенергії на Волині 27 грудня
Сьогодні 20:12
Сьогодні 20:12
На Волині провели в останню дорогу воїна Івана Оніщука
Сьогодні 18:18
Сьогодні 18:18
Куди піти в Луцьку: від четверга до четверга. Огляд
Сьогодні 16:52
Сьогодні 16:52
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.