Село Граддя на Волині: давня церква, бої поляків з росіянами та повстанські криївки

Назву цього села виводять від слова «гряда», що означає невеликий пагорб, підвищене сухе місце серед болота, підвищення у лісі.

Це визначення абсолютно точно описує поліську місцину, де розташоване Граддя – болотисті низини впереміш із піщаними пагорбами.

Неподалік церкви відомий волинський історик, археолог Олександр Цинкаловський відкрив поселення періоду неоліту.

Колись Граддя належало василіанському монастиреві, але після першого польського повстання 1831 року перейшло у державну казну.

Свого часу в селі була Свято-Дмитрівська церква 1714 року з дзвіницею кінця ХІХ століття. У 1974 році нинішній Музей народної архітектури та побуту у Львові імені Климентія Шептицького ухвалив рішення закупити граддівську церкву з дзвіницею.Їх оглянули науковці та зробили чимало світлин. Дмитрівський дводільний храм визнали рідкісним зразком народного монументального зодчества.Читати ще: Село Шайно на Волині: давні кургани, князівські розбірки та командир одного з перших підрозділів УПА

Всередині був понищений іконостас кінця ХІХ століття. У вівтарі збереглися три ікони ХVІІІ століття: дві із зображенням Богородиці та одна із зображенням Ісуса Христа. На стінах були понищені образи на полотні і хоругви з ХVІІІ-ХІХ століть. На одному сволокові вирізьблена дата – 1714. Власне, за нею й датували час спорудження храму. Дах був вкритий ґонтою. Пізніше до церкви добудували бабинець і храм став тридільним.У середині ХІХ століття Дмитрівська церква фігурує в документах як кладовищенська каплиця, яка була приписною до Свято-Софіївської церкви у сусідньому селі Копилля.У 1977 році було укладено угоду про передання споруд Музею народної архітектури та побуту у Львові. Проте храм до музею так і не потрапив. Тож нам залишилися лише давні світлини львівських науковців.Читати ще: Село Ворончин на Волині: окреме князівство, світильник з оленячих ріг та маєток польського генерала-літератора

На початку ХХ століття у селі було 90 дворів, де проживало 606 осіб. На 1923 рік чисельність населення зменшилася: у 69 будинках проживало 437 людей. Цьому чимало спричинилася Перша світова війна. Частину жителів села під час окупації австро-угорською армією вивезли у табори для переміщених осіб. Для дітей поліщуків там організували школу. За спогадами старожилів, уроки вели вчителі-галичани, які ніяк не могли переконати учнів називатися українцями. Ті вперто називали себе малоросами.5-6 липня 1916 року біля села пройшов бій між 3-м полком піхоти Польських легіонів та російськими частинами. У ньому з боку поляків відзначився Александр Кендзьор, який за цей бій отримав найвищу військову нагороду – орден Virtuti Militari. Йому наказали знищити кулемет противника, який розташувався за 100 кроків перед лінією росіян. Хорунжий Кендзьор виконав небезпечне завдання і захопив кулемет та кілька полонених. Пізніше він отримав звання підпоручника, але згодом втратив його за рішенням суду через сварку з поручником Левицьким.

Цього ж дня підрозділи 16-го полку разом з колоною полковника С. Л. Маркова захопили село Граддя, а о третій годині дня 13-й стрілецький полк зайняв Довжицю.

До кінця 6 липня (23 червня) російські війська зайняли: зведеним корпусом Галузію і Оптову; 46-м армійським корпусом Вовчецьк, Лісове; 5-м кавалерійським корпусом Комарово, Майдан; 1-м Туркестанським корпусом Граддя та 30-м армійським корпусом Грузятин.У середині 1940-х навколо Граддя точилася активна боротьба українських партизанів.

«З Полісся на Захід ми вирушили 12 січня 1944 року. День був похмурий, з невеликим морозцем, йти було добре, – пише у спогадах син підполковника Армії УНР, а згодом начальника штабу УПА-Північ Леоніда Ступницького Юрій. – Першу стоянку на ніч ми мали в селі Нічогівка. Другий перехід був довший, та й надворі стало студеніше. Якраз на наш Новий рік ми були в селі Граддя. Було десь коло 20 градусів морозу. Що далі на захід, то більше було снігу».Читати ще: До історії луцьких громад. Колоритні фото бідної Жидівщини

Після приходу совєтів боротьба продовжилася. Так, за однією з версій, 13 квітня 1944 року в селі Граддя у бою з оперативно-військовою групою Колківського райвідділу НКВС загинув повстанець родом з Малої Осниці, підрайонний суспільно-політичний референт Колківського районного проводу ОУН Максим Радько.

20 березня 1945 року в цьому селі у засідку потрапив і загинув у бою підрайонний господарчий Колківського районного проводу ОУН Юхим Папко.

20 серпня того ж року в засідку енкаведистів у Градді потрапив командир сотні УПА в загоні «Котловина» Василь Петлюк, уродженець села Велика Яблунька. Його загін базувався у довколишніх селах і здійснював рейди між містами Ковель, Камінь-Каширський, Любешів, Колки. Після бою тіло повстанського командира повісили на майдані посеред села на пострах жителям.

Сергій НАУМУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---