Сексуальне насилля над жінками на Волині другої половини ХVI ст.

Ґендерні студії входять до числа актуальних тем сьогодення. Особливо цікавим і не до кінця вивченим у цьому контексті бачиться становище жінки у ранньому Новому часі.

Дорослішання дівчинки, взаємини у сім’ї (родині), відносини з чоловіком і його родиною у дошлюбний період і час заміжжя, ставлення до дітей та їх виховання, поведінкова стратегія після смерті чоловіка/ розлучення/ у наступному шлюбі, емоційні складові повсякденного життя позитивного і негативного характеру в ретроспективі 500 років – усі ці питання важливі на шляху пізнання історії України загалом і Волині, зокрема.

До розряду емоційних потрясінь, що їх зазнавали представниці жіноцтва, відносять моральні, тілесні й фізичні ґвалти. Йдеться про образу честі, побиття, зґвалтування тощо.Ян Стеен. Сцена зґвалтування ХVII ст.

Зґвалтуванням у ранньому Новому часі вважалося примушування жінки до статевого акту з допомогою сили чи морального тиску. Злочин вважався дійсним у разі крику жертви під час нападу насильника. Важливим було і невідкладне засвідчення в судді «сліду» від насилля трьома очевидцями перед міськими урядниками. Карали за доведений злочин відрубуванням голови мечем. Траплялися, утім, і випадки застосування інших покарань. Зустрічаються приклади кари за ґвалт через четвертування, побиття києм, вигнання з міста. Якщо незаміжня панна згоджувалася стати дружиною свого ґвалтівника – смерті вдавалося уникнути.

Жертвами насильників здебільшого ставали жінки з недостатньо захищених верств населення. Це – служниці, міщанки, селянки.Волинська селянка XVI ст. Художня реконструкція Сергія Шаменкова, 2014 р.

Чимало злочинів відбувалося за межами міста. У луках, полях, на дорогах ґвалтівник міг безперешкодно вистежити свою жертву. Там вона найменше могла розраховувати на допомогу. Часами за незгоду й пручання дівчину (жінку) лиходій убивав. Таким чином насильник волів приховати сліди свого злочину. Сексуальне насилля над підданими-служницями чинили їхні працедавці. Ініціаторами наїздів на будинки-маєтності, під час яких здійснювали зґвалтування, часто ставали шляхтичі. Вони, як і жовніри та інші представники військового стану, вбачали у насильстві звичне буденне явище.Зовнішній вигляд луцького земського судді, шляхтича Гаврила Бокія Печихвостського, XVI ст.

Актові документи другої половини ХVIст. зафіксували випадки сексуального насилля над жінками на теренах Володимирського повіту Волинського воєводства Речі Посполитої. Так, 2 червня 1578 р. до ґродського уряду Володимира зі скаргою на ґвалтівника свої доньки Овдоті звернувся міщанин Григорій Василевич.Стилізований герб Володимира, XVI– XVII ст.

Чоловік жалівся на королівського ротмістра Станіслава Пенкославського. У його підпорядкуванні знаходився лиходій, який причинив шкоду дівчинці. Хто ця особа – належало з’ясувати. Г. Василевич перед урядниками переповів обставини скоєння ґвалту його дитині. Овдотя разом з батьком мешкали при монастирі святого Онуфрія. Там вона доглядала за своїми двоюрідними братами й сестрами – дітьми спочилого у Бозі рідного брата скаржника, отця Павла. Злочинці навідалися до монастирської обителі вночі з понеділка на вівторок. Зловили спочатку священицького сина. Притиснувши до землі, душили, аби той не кричав і не завадив їм учинити задумане. Далі ґвалтівник впіймав дівчинку і «ґвалт вчинив за волею і вподобанням своїм».

Батько зазначав, що дівчина добре розгледіла свого кривдника. Донька стверджувала, що той був дуже молодим («ще бородою не обріс»). Міщанин волів попри все відшукати злочинця. Не бентежив його навіть емоційний стан доньки. Серед наступних дій було засвідчення ґвалту перед сусідами і в замку. Ба більше – Г. Василевич повів дівчинку до очільника жовнірів, його милості князя, брацлавського воєводи і крем’янецького старости Януша Збаразького. Там скаржник в кооперації з князем та донькою влаштували очну ставку жовнірам, які на той час перебували у замку. Овдотя прискіпливо розглядала кожного вояку. Однак свого кривдника посеред них того дня так і не впізнала.

Знайти ґвалтівника вдалося майже випадково. Батько з донькою ішли на володимирський Ринок.Торговельні ятки (імовірно ХVIII ст.) у Володимирі поблизу Костелу святих Йоакима і Анни. Фото міжвоєння

Саме там дівчина запримітила лиходія. Ним виявився жовнір роти пана Пенковславського Станіслав Збишевський. Спостережлива Овдотя зауважила на військовику той самий одяг, який був на ньому в момент вчинення ґвалту. Особа злочинця була встановлена. Відтак спільну скаргу батька й доньки було внесено до актів Володимирського ґродського уряду.

Поведінка Овдоті у цьому випадку видається доволі сміливою й не зовсім характерною для більшості скривджених жінок досліджуваного періоду. Зазвичай жертви насильників не наважувалися звернутися до суду через сором. Вони боялися помсти, переслідувань, залякування. Дивує, що попри цілком виправданий емоційний шок й нічну пору, дівчина ідентифікувала не лише вік ґвалтівника. Жертва звернула увагу на його одяг. Імовірно, міщанка відчувала надійну підтримку й розуміння з боку батька. Тому воліла, аби кривдник був покараний.

21 липня 1578 р. стали відомі імена наступних жертв жовнірських ґвалтів. Возний (судовий розпорядник) Ян Котельницький подав скаргу від імені підляського стольника Станіслава Краєвського на слуг жовнірів Фронца Завиши, Марцина Венцковського, Павла Подоського, Павла Ґарлинського та жовнірів Жулинського і Войцеха Яковецького. Йшлося про систематичне пограбування підданих Краєвського та зґвалтування слугами Жулинського і Яковецького кількох жінок.Ян Матейко. Польсько-литовське жовнірське військо, 1576–1586 рр.

За словами урядника пана Краєвського, Грицька Конаховича, жовніри насилали своїх слуг на городи підданих, розташованих на володимирському передмісті Залужжі. Випасали коней на замкових сіножатях, ламали огорожу з городів і домівок на дерево й палили у вогнищі. Вояки з роти вже згаданого у попередній справі Станіслава Пенкославського, здійснили напад на будинки з Кропивщини. Там вони зґвалтували трьох жінок – вдову Касицю, Марушку Савчину й Дарку Юскову. На цьому лиходії не мали наміру зупинятися, бо «шукаючи інших невіст та дівчат, по халупах з вогнем ходили й ті халупи підпалювали».Керамічна фігура вершника XVI– XVII ст., знайдена під час розкопок у Володимирі

Г. Конахович засвідчував ганебні дії перед возним і шляхтою разом із скривдженими жінками. Тут знову видима готовність й відвага жертв свідчити проти злочинців. Йшлося, однак, більше про шкоди, завдані міським оселям, городам й спустошення водойм-саджалок тощо.

Жовніри не нехтували нагодою вчинити ґвалт і неповнолітнім дівчаткам. 9 березня 1584 р. про випадок групової наруги над малолітньою донькою Васка, підданого дружини Михайла Чорторийського з маєтку Грибовиця, свідчив возний Ісакій Долматський. За його словами, «дівчинку недорослу зґвалтовану» скривдили пан Бозовський і Ян Видовський. Вояки, завдаючи мешканцям Волині кривд тілесного, психологічного й матеріального характеру, відчували себе практично безкарно. І в наступному, ХVIIст., акти судових установ фіксують систематичні скарги на свавілля жовнірів у містах і селах Волинського воєводства.

Документація Володимирського ґроду містить справи, у яких про зґвалтування ідеться у контексті більш важливих, на думку позивачів, завданих шкод. Так, у травні 1581 р. скаргу на уряді складав володимирський і берестейський наречений єпископ Мелентій Хребтович Богуринський. Духівник свідчив проти луцького зем’янина Михайла Михайловича Дрозденського. 4 травня 1581 р. цей шляхтич здійснив напад на єпископських підданих.

Вони мешкали на Воронківському ґрунті, в лісі, названому Моравсько. Там злочинець побив і зґвалтував Ульку Курилову. Забрав у неї товстку (різновид жіночого головного убору) за 24 литовських гроші. Жінка також втратила хустку і пояс. Кожна із цих речей вартувала 5 литовських грошей. У Сенкової дружини Маруші, унаслідок побиття й змордування, відібрано сермягу (плечовий розгортальний однобортний одяг з грубого домотканого сукна) за пів копи грошей, хустку за 7 грошей, пояс з гольником (невеликий футляр для носіння дрібних господарських предметів і грошей), у якому було 20 литовських грошей. Ідентично М. Дрозненський, за скаргою єпископа, вчинив з іще чотирма дівчатами і жінками. Психологічний стан жертв духівника цікавив мало. Позивач свідчив лише про відібрані предмети одягу та їхню вартість.

Про особливості сприйняття наруги над паннами, натомість, ішлося у двох наступних справах, що їх розглядали Луцький і Володимирський ґродські уряди, відповідно – 9 травня 1585 р. і 25 березня 1597 р. У першому випадку жертвою насилля стала служниця володимирського єврея Мордухая Ганна. Кривдником виявився князь Петро Полубенський. Він, під час судових рочків, вчинив погром єврейських будинків у Володимирі й зґвалтував дівчину. Свою жертву з єврейської оселі ґвалтівник відвів до власної господи.Єврей-орендар. Аматорський малюнок ХVІ ст.

Пізніше жертва ґвалту впізнала свого кривдника у присутності возних Володимирського повіту Дем’яна Мокренського, Ісакія Долматського й Михайла Голуба Сердятицького, а також чоловіка своєї господині, єврея Мордухая. Свідки зазначали, що процес упізнання для Ганни супроводжувався великим страхом, соромом, жалем й плачем. Жінка також продемонструвала свідкам криваві сліди від ґвалту.

Часами злочинці, бажаючи приховати свій злочин від соціуму, вдавалися до обіцянок скривдженій особі винагороди за мовчання. Справа про зґвалтовану в Коршеві Луцького повіту дівчину 25 січня 1599 р. свідчить про спробу дружини захистити честь чоловіка-ґвалтівника. Жертвою нестримної похоті Юди Юсковича узимку в останній рік ХVI ст. стала піддана шляхтича Матея Ростка Палажка Ковалівна. Вона походила із Росткової маєтності Дворець (сьогодні ‒ міська територія у районі Київського майдану в Луцьку). Дівчина була служебницею у домі єврея-орендаря в Коршеві. Там, за словами позивача, Юда силою взяв дівчину, позбавивши її цноти.

Палажка перед урядом переповідала усі деталі ганебного вчинку: «Той єврей Юда, увечері, як пішла до пивниці горілку заховати, за мною забіг. Вогонь загасив і ґвалт вчинити хотів. Там від нього оборонилася й, голосячи про допомогу, заледве утекла. Тоді Юда біля будинку догнав, у хлів заволік, і, рот затуливши, зґвалтував, дівоцтва позбавивши».

Попри затулений рот, дівчина усе ж змогла сповістити про чинене їй лихо. Зрозумівши, що ґвалтівника от-от викриють, він почав утікати. Тоді-то честь горе-чоловіка і вирішила врятувати його законна дружина. За словами Палажки, єврейка, «мене до ізби взявши, знаки ґвалту оглянула, кошулю (сорочку) закривавлену розірвала й швидко з мене зняла, а іншу, чисту, на мене одягнула».Єврейка. Аматорський малюнок з актових книг ХVІ ст.

Скривджена служебниця робила спроби оскаржити дії господаря на уряді в Луцьку. По дорозі до міста, у селі Полонній (нині – село Полонка Луцького району), єврейські слуги наздогнали й спіймали бідолашну Ковалівну, повернувши до Коршева.Одяг волинських селян XVI ст. Художня реконструкція Сергія Шаменкова, 2014 р.

Там лиходій пообіцяв дівчині винагороду за мовчання. Гадаючи, що вона погодилася на таке залагодження справи, навіть привіз свою жертву до Луцька й відпустив. Палажка, однак, знайшла у собі достатньо мужності, аби з допомогою Матея Ростка засвідчити завдані Юдою Юсковичем шкоди.

Знаково й цікаво, що честь і добре ім’я чоловіка для єврейки у цьому конкретному випадку були важливішими, аніж кричущий факт подружньої зради. Пояснення, вочевидь, слід шукати у відсутності глибоких емоційних зв’язків у багатьох родинах раннього Нового часу. Вони провокувалися поширеною смертністю серед дітей і дорослих, браком емоційної стабільності, епідеміями, війнами тощо.

Теза про найменшу захищеність дівчат-селянок перед шляхетським свавіллям знаходить підтвердження і на прикладі наступної справи про зґвалтування у Володимирському повіті від 25 березня 1597 р. Мельник із села Селець Кирик Ковалевич, підданий князівського подружжя Януша Заславського і Олександри Романівни Санґушківни, оскаржував ганебні дії пана Григорія Новоселецького. У ніч з неділі на понеділок, 16 березня, Г. Новоселецький разом із слугами й помічниками, здійснив напад на будинок скаржника, вибив двері до сіней та господи, вигнав усю челядь і зґвалтував Кирикову сестру Ганну. Ремісник просив перед урядом про возного, який міг би підтвердити факт наруги над дівчиною. Йому в пригоді став Щасний Злобоцький. Возний, після огляду селянки, зазначив: «бачив Ганну змордовану й зшарпану, із закривавленою кошулею та подряпинами на ногах».Шляхтянка та заможна селянка з Волині, XVI ст. Художня реконструкція Сергія Шаменкова, 2014 р.

Таким чином, справи про зґвалтування дівчат і жінок у Володимирському повіті на Волині другої половини ХVI ст. засвідчують загальні тенденції стосовно доволі частих випадків сексуального насилля над представницями недостатньо захищених верств населення – селянок, міщанок, служниць з боку шляхтичів, військовиків-жовнірів, роботодавців. Разом із тим, як видно із актової документації ґроду, жіноцтво означених теренів, попри пережиті страхітливі емоції від ґвалту, знаходили у собі сили свідчити супроти кривдників, шукати правди і справедливості.

Імовірною запорукою таких дій бачиться підтримка рідних (як у випадку з Овдотею, донькою міщанина Григорія Василевича) та шляхетська протекція (справа Палажки Ковалівни проти Юди Юсковича).

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---