Секрети геральдики: чому на гербі Луцька – святий Миколай

19 грудня, у день святого Миколая, в Музеї історії Луцького братства відбулася інтерактивна лекція для дітей та дорослих «Чому на гербі Луцька святий Миколай, або Про ґрад Лучеськ в літописних подіях 1257 року».

Науковиця Волинського краєзнавчого музею, завідувачка Музею Луцького братства Олена Бірюліна розповіла зацікавленим гостям про події ХІІІ століття, зокрема про відому з так званого Галицько-Волинського літопису за Іпатіївським списком облогу древнього Лучеська військами татарського воєводи Куремси.

Літописець повідомив, що Куремса, який перед тими часами намагався взяти Кременець, підійшов і до Лучеська. Сталося це «зимою», тобто в холодну пору року, коли стояла «вода велика». Татари знали, що ні князів Романовичів – Данила і Василька, ні їхньої військової залоги в місті не було, тож воно здавалось легкою здобиччю. Напередодні до укріплень давнього Луцька збіглися люди з усіх околиць і «заперлись в городі». Вони завчасно відрубали в’їзний міст і рясно обстрілювали з луків під’їзд до нього. Куремса хотів відігнати їх, тому поставив пороки – метальні машини. Але Божим провидінням сталося диво: здійнявся сильний вітер, який відвертав ядра, і вони летіли назад на завойовників. Дивовижну метаморфозу літописець приписав двом святим – Івану і Миколі.

Пані Олена вважає, що в літописі йшлося про дві луцькі церкви – Івана Богослова у князівському граді та Миколаївську на торгово-ремісничому посаді. Якщо про соборний замковий храм Івана Богослова XII століття нам було відомо за результатами археологічних досліджень, то про існування в такий ранній час головного храму для луцьких «местичов» можна було лише здогадуватися. Отож, літописна оповідь про «чудо» вказує на духовних захисників двох складових давнього Лучеська – князівської і протоміщанської.

«Цей лекційний проєкт скерований на те, щоб пояснити, чому на гербі Луцька зображений святий Миколай. А найголовніше – продемонструвати шлях символа на герб. Луцьку поталанило, бо аж ніяк не кожний міський герб вдається розшифрувати», – зазначає Олена Бірюліна.

Представницьку функцію кожного міського герба виконувала міська печатка. Нею затверджували розпорядження магістрату, ознаковували продукти міського виробництва, таврували привозні товари. Науковиця додає: як зафіксовано документально, луцька міська печать впродовж ХVІ-ХVІІ століть містить зображення фігури святого Миколая. Матриця печаті є архаїчною, святий має оригінальне трактування, яке не збігається зі звичною іконографією Миколая.

Лекторка порівнює зображення святого на іконах ХІІІ-XVII століть та на відбитках луцьких печатей за різні роки.

«Луцький гербовий святий Миколай є абсолютно оригінальний, – звертає увагу пані Олена. – Прямих аналогів такої його іконографії знайти не вдалося, вочевидь вона є відгомоном якогось давнього зображення з міського храму».

Популярність святого Миколая дивовижна – він чи не єдиний святий, якого вважають найбільш демократичним і називають святим на потребу. Тобто люди, які мають велику потребу й не відчувають впевненості звертатися до Ісуса Христа чи Богородиці, просять стати їхнім захисником більш близького собі святого Миколая.

Зі слів дослідниці, на Русі культ святого Миколая розпочинався з Дніпрових пагорбів Києва ще у Х столітті. Наприкінці ХІ століття уперше в руських джерелах з’являється перелік Миколаєвих чудотворень. Найраніший волинський приклад пошанування святого – Жидичинський Миколаївський монастир, до якого у 1227 році на прощу приїздив князь Данило Романович (Галицький). А літописна оповідь про дивовижне врятування Луцька у 1257 році підтверджує особливу прихильність до святого не тільки князівської верхівки, але й «местичов» – майбутніх міщан.

«Важливо зрозуміти, що луцький приклад – один з найбільш ранніх прикладів того, як Миколая почали сприймати як того, хто творить дива, – наголошує Олена Бірюліна. – Фрагмент літопису з описом «луцького чуда» не є простий, у ньому слід відчитати «послання» й «інструкції» давнього літописця. Наприклад, у тексті є повідомлення, що маючи ціллю головне князівське місто – Володимир, Куремса не став одразу переходити Стир, послав у розвідку свої загони. Пізніше він з основним військом вирішив переправитись через ріку, і для цього треба було «преити» через острівний Лучеськ, тобто перейти з правого берега річки на її лівий берег. Тільки біля важливої князівської осади існували надійні комунікації. Знаючи про такий хід подій, у наш час можна навіть пошукати місце, де татари ставили метальні машини».

«Але чи ставили вони пороки? Як з’ясувалося, редактор галицько-волинської частини, працюючи на початку 1290-х років, додав до тексту чимало художності. Потужний образ сильного вітру, що розвертав випущені з пороків ядра, було запозичено з давнього твору Йосифа Флавія «Історія Юдейської війни». Такого висновку зовсім нещодавно дійшли київські дослідники Іпатіївського літопису», – розповідає лекторка.

Так чи так, але давній міський Миколаївський храм, про який, найімовірніше, чуємо вже у 1257 році, продовжував відігравати об’єднувальну роль серед луцьких міщан. Символ цього храму перейшов на міський герб. На жаль, церква згоріла у 1617 році й більше не була відбудована. Згодом зазнав змін і найдавніший міський символ.

На думку дослідниці, ділянка в Старому місті, де стояла церква святого Миколая, мала б стати для сучасних лучан особливим місцем. Її неодмінно треба ознакувати, аби всі знали, де був початок міської історії.

«Повернення на сучасний герб міста фігури святого Миколая також є даниною пам’яті про давнє луцьке поспільство. Шкода тільки, що у затвердженому проєкті міського герба іконографія святого втратила свій архаїчний шарм», – завершує лекцію науковиця.

Варто додати, що окрім лекції, гості мали нагоду переглянути фільм про метальні машини. А доки відвідувачі слухали лекційний матеріал, наймолодша учасниця заходу Марта малювала святого Миколая.

Оксана ГОЛОВІЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---