Росія хотіла переписати історію Галицько-Волинської держави. У відомому YouTube-проєкті «Реальна історія» розвінчали міфи

«Галицько-Волинське князівство для мене зі школи щось нудне і складне. У пам’яті залишилося дуже мало фактів. Причина цьому – російські пропагандисти, які переписали цей період нашої історії так, щоб він здавався незрозумілим і неважливим. Але насправді – це один із найяскравіших періодів минулого: коли Україна була королівством зі своїми королями», – закцентував історик та журналіст Акім Галімов.

У випуску на YouTube-каналі «Реальна історія» він розповів про часи існування Галицько-Волинського князівства. Для цього він відвідав Луцький замок та Жидичинський монастир.

Інформаційне агентство Волинські Новини підготувало текстову версію випуску «Реальна історія Галицько-Волинського князівства»

«Галицько-Волинське князівство або Волинсько-Галицьке, бо Волинь приєднала до себе Галичину, – це князівське утворення, фактично держава, яка існувала із середини 13-го століття після радикальних політичних та економічних змін у давньоруській державі. Вона перебрала на себе українську державність, що мала Київська Русь», – розповів кандидат історичних наук, заступник директора заповідника «Старий Луцьк» Віктор Бойко.Як Київ перестав бути столицею Русі

Щоб зрозуміти історію Галицько-Волинського князівства, треба повернутися до середньовічної України, коли народжувалася Русь. Від початку другої половини 9-го століття це була монолітна централізована імперія із сильною владою в особі київського князя. Але князів ставало все більше, бо у всіх народжувалися діти – правити хотілося всім, через що й виникали конфлікти.

Тоді руські князі, щоб не воювати, вирішили переділити владу. У 1097 році вони організовують з’їзд у місті Любеч (нині Чернігівська область). Його ініціатором був Володимир Мономах, який тоді очолював Переяславське князівство. На цьому з’їзді князі фактично оформили перехід монолітної держави до федерації удільних князівств, як-от Київське, Чернігівське, Галицьке, Волинське, Переяславське. Щоправда, це не дуже допомогло.

«Київський князь роздав своїм дітям вотчину, тобто по шматку держави. Крім того, діти отримували так зване «кормління» – були при князеві, біля престолу, займалися локальними завданнями. Удільні князівства підпорядковувалися Києву, надсилаючи місту подань. Але коли князі крепли, коли в них з’являлися свої діти, це призвело до того, що їм стало несправедливо віддавати щось комусь. Через два-три коліна після домовленостей у Любечі розпочалися проблеми», – зазначив Віктор Бойко.

Останнім князем, який об’єднав Руське князівство під владою Києва, був старший син Мономаха Мстислав Великий. Після його правління знову почалися затяжні міжусобні війни, а київські князі мінялися ледве не щороку.

Читати ще: Радзивіли на Волині: журналіст Акім Галімов показав таємниці Олицького замку. Відео

Утворення Волинсько-Галицької держави

Київ став столицею середньовічної Русі першочергово через економічні причини – це був основний торговельний хаб на шляху «від варягів у греки» (проходив від Балтійського моря до столиці Візантії – Константинополя). У другій половині 12-го століття у Візантії розпочинається політична криза, а в 1204 році Константинополь захопили хрестоносці. Це означало, що середньовічна Україна втрачає давнього торгового партнера. Шляху «із варягів у греки» настав кінець.

Натомість землі Волині й Галичини мали потужний економічний потенціал. Російські пропагандисти стверджують, що на фоні цього політичний центр перемістився на Залісся до міста Володимир-на-Клязьмі, але це є відверта неправда.

Політичний центр дійсно перемістився у Володимир, але не на Залісся, а на Волинь. Там була розташована столиця Володимирського або Волинського князівства.

Ще за життя київський князь Мстислав Великий передав це місто в спадок старшому синові Ізяславу, який започаткував там владу династії Мстиславичів. Саме представник цієї династії Роман Мстиславич Великий у 1199 році об’єднав Волинське князівство із Галицьким, утворивши таким чином Волинсько-Галицьке князівство.

Важливо розуміти, Роман не тільки об’єднав два князівства, а прагнув об’єднати всі руські, тобто етнічні українські землі в одну державу. Він будував не просто удільне князівство, а намагався зробити те саме, що і його величні пращури Володимир Мономах та Ярослав Мудрий – відновити велич середньовічної української держави Київської Русі. Уже в 1201 році під його владою були всі правобережні українські землі, включно із Києвом.

«Міць Волинсько-Галицького князівства була в можливості торгівлі з країнами Європи, які могли заплатити хороші кошти», – зауважив кандидат історичних наук.

Крім звичайних товарів, на західноукраїнських землях були величезні поклади природного ресурсу, який мав стратегічне значення. Йдеться про сіль.

У ті часи ще не існувало холодильників, тому сіль була єдиним природним консервантом, який зберігає властивості їжі. Найбільші поклади солі в Європі перетворили боярів західноукраїнських земель фактично в правлячий клас держави. Говорячи сучасною мовою, це був середній клас.

«Бояри – це люди при князеві. Вони складали коло осіб, з якими він радився. Закладалася навіть певна демократична традиція. Якщо порівняти, то московський князь Іван III до бояр не надто дослухався, – зауважив Віктор Бойко. – У давньоруській державі закладалися певні демократичні традиції. Незважаючи на владу князя, віче (зібрання мешканців) мали право висловити свою думку. Так було завжди в українській національній державі».

Крім потужної економіки й соціальної структури, західноукраїнські землі мали ще один фактор, який спричинив перенесення політичного центру саме сюди. На цих землях був один із головних духовних центрів середньовічної України.

Читати ще: «Олика – свідчення, що українські землі завжди були частиною європейської політики», – автор проєкту «Реальна історія» Акім Галімов

Потужний духовний і культурний центр

Щоб дізнатися про духовне життя тодішньої Волині, Акім Галімов відвідав монастир у селі Жидичин. Настоятель Жидиченського монастиря отець Констянтин назвав його ровесником Києво-Печерської лаври.

Коли говорять про християнство на українських територіях, то згадується Володимир Великий із хрещенням Русі. Але на Волинь християнство потрапило ще до тих подій. Річ у тім, що в середині 9-го століття на захід від українських земель утворилася велетенська слов’янська держава Моравія. Саме там проповідували відомі Кирило й Мефодій, які розробили старослов’янську мову, щоби популяризувати християнство серед слов’ян. Моравська єпархія Кирила й Мефодія діяла в тому числі й на Волині.

«У нас є старе русло річки Стир. У процесі досліджень ми дізналися, що кордон древньої моравської єпархії пролягав саме по руслу водойми. Жидичинський монастир був, так би мовити, прикордонним монастирем», – пригадав настоятель обителі.

Отець Констянтин стверджує, що Володимир Великий мав походження з Будятичів на Волині.

«Думаю, він міг сюди приїздити, на свою Батьківщину. Тут вже були певні християнизовані еліти. Тобто, він мав підтримку перед тим, як прийняти доленосне рішення, на кого далі буде опиратися Руська держава. Тут вже були осередки християнства», – додав священник.

Так, на початку 13-го століття за правління Романа Мстиславича Волинь і Галичина стають новим політичним, економічним і релігійним центром середньовічної України. Створивши Волинсько-Галицьке князівство, князь Роман Великий фактично заклав основу створення нової держави на теренах України, а його син Данило Романович, більш відомий як король Данило, перетворив Русь на королівство.

Читати ще: Кладовище за Стиром: поруйнований гробівець, мистецькі хрести та сполохана пара. Фото

Королівство Русь

У 1205 році Роман Великий пішов війною на Польщу, де загинув у бою. Його синові Данилу тоді було лише чотири роки. Звісно, у такому віці він не міг відстояти спадщину батька. Цим скористалися інші Руські князі, а також поляки та угорці.

Лише у 14-річному віці Данило зміг затвердитися на князівстві в рідному місті Володимирі – у давній резиденції своєї династії. З того часу він понад 20 років вів запеклі війни зі своїм суперниками, аби відновити велич держави, яку заснував його батько Роман.

Є свідчення, що Данило Романович приїздив до Жидичинського монастиря в 1227 році. Цей візит пов’язаний із періодом, коли він відновлював батькову державу.

«Іпатіївський літопис каже, що король Данило приїздив сюди, щоби поклонитися чудотворному образу, який зберігався в монастирі, – розповів отець Костянтин. – У той час луцькі бояри посилають гінця, щоб сказати: «Прийди, візьми Луцьк». Можливо, хотіли здати місто. Але Данило сказав, що прийшов сюди не воювати, а молитися».

Данилові тоді було 26 років. Цей епізод яскраво показує, якою популярністю ще в молодому віці він користувався в людей. Луцьк з околицями був у володінні іншого князя, але місцеві бояри прагнули встановити в регіоні владу володимирського князя Данила.

«Віче могло висловити свою думку. Була низка випадків, коли населення могло вигнати свого князя силою, запросивши іншого», – зауважив історик Віктор Бойко.

Але на сході від територій середньовічної України з’являється нова загроза – Монгольська імперія. У 1290 році монгольські війська завоювали й розорили Залісся, включивши ті землі до своєї держави. Через рік захопили етнічні українські землі на лівому березі Дніпра – Чернігівське й Переяславське князівства. Ціллю ворога було захопити всю південно-східні Європу, дійшовши до Адріатичного моря.

У 1240 році монгольські війська нападають на Київ. Саме Данило взявся захищати давню столицю Русі, обороною якої керував призначений ним воєвода Дмитро. На жаль, втримати Київ не вдалося. Сили виявилися нерівними: у монгольському війську були багатотисячні загони, які складалися із завойованих ними народів, у тому числі – із Залісся. Після Києва вони спустошують більшість правобережних земель України.

Аби не втратити свою державу остаточно, Данило переносить столицю якомога далі від Орди – у місто Холм (сьогодні польське місто Хелм). Там будує неприступний замок на горі, який так і не вдалося взяти ні монголам, ні іншим сусідам.

У 1253 році в місті Дорогочин (сьогодні теж територія Польщі) Данило приймає від послів Папи Римського Інокентія IV королівську корону, одержавши титул короля Русі. Це одна із ключових подій нашої історії, яка завершила трансформацію середньовічної України в справжнє королівство.

«Можу сказати більше: ця держава стає королівством і стає однаковою із країнами Європи. Усе через те, що дозвіл на коронацію видавав Папа Римський. Його рішення стало сигналом усім європейським державам, що Галицько-Волинське королівство – самодостатнє і могутнє. Воно отримало змогу укладання династичних шлюбів як рівний партнер», – акцентував Віктор Бойко.

Як Володимир Великий та Ярослав Мудрий, Данило укладав для своїх дітей шлюби з європейськими монархічними державами. Син Лев був одружений із дочкою угорського короля, син Роман – з австрійською герцогинею Гертрудою, син Шварно – з донькою литовського короля Міндовга.

Не дочекавшись підтримки з Європи, король Данило виграв серію битв у 1253–1254 роках. Але сили все ж були не рівними, тому визнав васалітет Монгольської імперії.

«Галицько-Волинська держава за часи Данила Романовича займала територію правобережної України без Києва й частину прикордонних земель Польщі та Білорусі. Він намагався різними методами здобути Київ, та не вдалося закріпитися. Там був князь, але він залежав від Монголії, яка вважала місто своїм», – твердить історик.

Читати ще: Був власником половини Волинського воєводства: вчений назвав найбагатшу людину за всю історію України

Куди зникло Королівство Русь?

Ще один міфи російської пропаганди стверджує, що держава Данила занепала після його смерті. Проте Данилів син Лев керував нею понад 30 років. Він володів усіма правобережними українськими землями, включно із Києвом, і зумів відвоювати землі Закарпаття. Крім того, він переніс столицю до Львова, активно розбудовуючи цей населений пункт.

Руські князі засновують величезне місто, яке стає ремісничим та торговельним центром. Це свідчить про надпотужні економічні можливості королівства. Розвиток Львова був настільки стрімким, що до середини 19-го століття він був найбільшим за кількістю населення українським містом.

Взагалі титул короля носив не лише Данило, а і його нащадки впродовж ста років. На офіційній печатці Данилового онука Юрія I був напис «Король Русі і князь Володимирії». Називали Юрія королем, а Русь – королівством усі сучасні європейські історики та хроністи 14-го століття.

«Вони називалися «Русь», а жителі – русичі. Вони ще не знали, що живуть на території Галицько-Волинської держави. Такий термін – історичний», – зазначив Віктор Бойко, говорячи про назву держави в час її існування.

Середньовічна Україна або Русь – нікуди не зникала. А в 1253 році вона трансформувалася в королівство, перенісши політичний центр на захід – подалі від Залісся та Монгольської навали. До речі, називати Данила галицьким – це московський наратив. Насправді він король Данило. А приставка галицький – те ж саме, що називати Володимира Великого просто Володимир київський.

Куди ж зрештою зникло королівство Русь. Близько 1323 року загинули останні нащадки Данила по чоловічій лінії – Андрій і Лев II. Після їхньої смерті бояри запросили на трон польського князя Юрія II Болеслава, бо з династії Данила походила його дружина Марія. Але в 1340 році ті ж бояри його отруїли.

«Одна із причин того, що держава почала занепадати, – не було такої постаті, як Данило Романович», – резюмував Віктор Бойко.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---