«Рівень знань школярів не знизився». Головний освітянин Луцька – про навчальний рік під час війни, важливість знання історії та «бабуїна за парканом»

Віталій Бондар очолив департамент освіти у липні 2021 року. Як і в 27-й школі, де педагог протягом трьох років був директором, йому довелося фактично з нуля налаштовувати роботу, адже управління освіти реформували в департамент, який отримав більше повноважень. Під керівництво департаменту освіти, окрім навчальних закладів міста, потрапило десять шкіл та десять садочків з приєднаних громад. Відповідно, головним завданням була координація роботи і цих установ, аби вони стали єдиним організмом з освітніми закладами міста.

З початку повномасштабної війни департамент освіти не припинив роботу та не став чекати швидкого завершення воєнних дій, на яке всі так сподівалися. Луцькі педагоги почали волонтерити, чимало з них вступило до лав Збройних сил України, а в навчальних закладах взялися облаштовувати укриття для жителів громади, які згодом допомогли відновити освітній процес офлайн.

В інтерв’ю Інформаційному агентству Волинські Новини Віталій Бондар розповів про підсумки «воєнного» навчального року, приєднані до Луцька навчальні заклади, роботу департаменту освіти під час війни, зарплату педагогів, учнів з неприпустимими думками щодо війни, повернення ДПА та важливість знання історії.

Віталію Олексійовичу, ви стали медійним, коли очолили ліцей №27. Пригадайте, як вирішили брати участь у конкурсі на керівну посаду.

Медійним я, напевно, став ще у 9-й школі, коли був учителем правознавства. Там були і є гарні діти. Мені як молодому педагогу імпонувало те, що вони хочуть навчатися. Таким чином ми з дітьми виховували та навчали одне одного. Відповідно, я, так би мовити, піднімався кар’єрними щаблями, а в дітей з’являлися певні заслуги. За п’ять років роботи у 9-й школі я підготував 27 переможців всеукраїнського рівня, які посідали з перших до третіх місць. Тому ваші колеги неодноразово брали в мене інтер’ю, мовляв, у чому феномен вчителя правознавства 9-ї школи. А ми з дітьми просто віддано та щиро працювали на результат, учні і я хотіли цього.

У червні 2018 року на сайті управління освіти було оприлюднено оголошення про заміщення вакантної посади директора новоствореного закладу освіти. Хоча за фактом тоді 27-ї школи ще не було. Як учитель правознавства та юрист за фахом я захотів випробувати свої сили, хоча на той час навіть і не думав про те, що таке директорство, бо я був простим педагогом. Власне, конкурс відбувся, я став переможцем. Потрібно було організувати увесь освітній процес, починаючи з першого наказу про прийом працівників на роботу. Також потрібно було зібрати дітей з мікрорайону та усього міста, аби сформувати хоча б перші дев’ять класів. Коли ми почали працювати, у 27-й школі було понад 580 дітей та більш як 70 педагогічних працівників. Сьогодні це досить потужний та конкурентоздатний заклад не лише у плані ЗНО, а й наукової роботи, турнірних змагань, олімпіад.

Коли я ще був директором цього закладу, то найбільше пишався тим, що у нас молоді педагоги, яких я сам відбирав. Вони були студентами вчора, а вже сьогодні стали педагогами. Ці вчителі не побоялися впроваджувати тенденції НУШ у школі, а це потребувало сертифікації педагогічних працівників. Сертифікація – це ЗНО для педагога. Зараз заклад перебуває у високому іміджевому статусі.Очевидно, що ваш період директорства був успішним, адже через три роки ви очолили департамент освіти Луцької міської ради. Так би мовити, замість однієї школи отримали майже 40, плюс ЗДО. Наскільки досвід роботи у 27-й школі допоміг на нинішній посаді?

Так склалося, що я створював заклад освіти від першого папірця, першого учня, першого педагога. Я вивчав усе ночами, а вдень впроваджував у практику. За три роки 27-ма школа пройшла шлях від новоствореної до потужного закладу освіти. Ми брали участь в різноманітних заходах, пов’язаних з бюджетом участі, проєкті «Демократична школа», залучили багато меценатів та благодійних коштів. Завжди хтось чекає допомоги від засновника, відповідно, він і допомагав, але хотілося чогось кращого. Тому ми вдосконалювалися та робили все для того, щоб у нас все було якнайкраще: і освітній простір, і потужний педагогічний склад, і хороші учні.

На посаду директора департаменту освіти я знову ж таки прийшов за конкурсом. Життя так складається, що постійно сам себе випробовую у конкурсах, показую, як це робити, іншим, і люди йдуть за мною. Департамент освіти – це новостворена установа. На той момент це вже було не управління, відповідно, специфіка, підтекст, особливості роботи були не ті. Департамент має ширші права та обов’язки. Нашим ключовим завданням було впровадити усі тенденції, які зазначені у законодавстві щодо кадрової автономії, організаційної, фінансової, а також змінити типи закладів освіти. Комусь це подобалося, комусь – ні, але це все було зазначено у законодавстві. Тому з таким принципом щодо синергії роботи закладів дошкільної, загальної середньої, позашкільної освіти ми стартували, аби це було логічно.

Ми часто стикаємося з питанням, чому так багато фінансуємо професійно-технічні заклади освіти. На момент мого приходу на посаду в цих закладах навчалося орієнтовно 20-25% дітей з Луцька, зараз – 45-50%. Тобто завдяки тенденціям, які ми впроваджуємо, діти хочуть навчатися. Це потужні заклади, а не такі, як заведено вважати. Нічого страшного, що це не вища освіта. В нас є досить велика кількість вакантних посад електриків, слюсарів та кухарів – це надактуальні професії, вони дадуть заробіток для дитини у майбутньому.

Читати ще: «Учителі – найбільш незахищена категорія учасників освітнього процесу». Головний освітянин Луцька про новий навчальний рік, реформи і зарплату педагогів

У департаменті освіти дуже гарна команда, тут потужні фахівці, начальники відділів. Тому з самого початку робота пішла, я сказав би, легко, якщо порівнювати зі школою.Роботу керівника департаменту освіти ви поєднуєте з депутатством у Луцькій міській раді. Наскільки це вам допомагає чи, можливо, заважає?

Часу вистачає. Я маю можливість вникати в різні питання діяльності громади та пропонувати на засіданнях комісій чи сесії ті чи ті рішення. Депутатство допомагає, адже мій світогляд та розуміння проблем стали ширшими, зокрема це стосується проблем комунального спрямування та глобальних проблем освіти. Ці всі сфери дуже переплітаються. Наприклад, доїзд в садочок – це освітнє та комунальне питання, ремонт закладів освіти також належить до обох сфер.

Коли до Луцька приєдналися села, під управління департаменту перейшли тамтешні школи та дитячі садки. Як це вплинуло на галузь освіти у місті?

Департамент має більше повноважень в контексті кількості закладів освіти. Загалом додалося десять закладів загальної середньої освіти та десять садочків. Тобто було приєднано близько 20 закладів освіти, а це інші колективи, інші специфіки, інша мотивація до роботи, інша методика роботи. Від закладів з приєднаних громад ми взяли багато цікавих речей для управлінської та методичної роботи в закладах освіти міста. Натомість ми багато чого впровадили у тих закладах, які тепер належать до Луцької міської громади. У нас дуже гарна синергія та поєднання позитивних моментів. Наприклад, у фінансовій економії в них було більше досвіду. Ми ж допомагали їм у методичній та управлінській роботі.

Вимоги для міста були більшими, адже Луцьк – це обласний центр, який має бути прикладом, зокрема і в освіті. Ми маємо тримати марку, на нас мають всі рівнятися. У нас багато обдарованих дітей, учнів, які отримали високі результати на мультипредметному тесті попереднього року, дуже гарні показники у методичній роботі – наші педагоги здобувають призові місця на всеукраїнських етапах конкурсу «Вчитель року». Тому можна сказати, що у нас повна синергія зі школами, які приєдналися.Як департамент працював на початку повномасштабної війни та чи змінилася його робота з часом?

Дуже багато педагогів взялися за волонтерську діяльність. Для нас волонтерство не обмежувалося плетінням сіток, ми тушкували м’ясо, заготовлювали інші продукти. Наші заклади освіти слугували місцями для збереження продуктів, звідки їх розвозили в гарячі точки. Також багато наших педагогів-фізкультурників, учителів предмету Захист України служать у лавах Збройних сил України.

Надважливу роботу ми зробили, коли почали готувати наші укриття. Там можна було сховатися не лише учаснику освітнього процесу в майбутньому, з 1 вересня, а і всім лучанам. Загалом у понад сотні закладів освіти облаштували укриття. Ми зробили все для того, щоб розчистити ці підвальні приміщення, облагородити їх, поставити санітарні вузли, під’єднати воду. Таким чином наша громада почувалася захищеною під час повітряних тривог. Починаючи з 1 вересня минулого року, фактично усі заклади освіти працюють у змішаному чи офлайн-режимі. Для всієї області це нонсенс, адже у нас найбільше закладів освіти, водночас фактично немає таких закладів, які працюють лише дистанційно.

На основі наших укриттів було створено пункти незламності. Міський голова та міська рада завжди нас підтримували у моментах, які пов’язані з укриттями, пунктами незламності, забезпеченням закладів освіти. Ми фактично не мали жодного дня простою та зменшення заробітних плат (лише у частині престижності, коли не було дофінансування освітньої субвенції, та в частині класного керівництва під час дистанційного навчання). Педагоги поставилися до цього з розумінням. З 1 вересня ми працюємо фактично у повноформатному режимі. Завдяки міськраді виплачують повну заробітну плату, передбачену законодавством, адже освітньої субвенції не вистачає – це 70 мільйонів гривень на рік. Наші педагоги не ображені. Ми працюємо досить якісно.Тобто зараз проблему укриттів для учасників освітнього процесу фактично розв'язано? Чи достатньо в них місця та чи добре вони облаштовані?

У нас є заклади освіти, які не мають власних підвальних приміщень, вони їх орендують. Це один заклад в межах міста та три в межах громади. Для того щоб узаконити приміщення як захисну споруду, потрібна була відповідна комісія з представників держпродспоживслужби, ДСНС, міської ради, департаменту освіти та директорів шкіл. Усі підвальні приміщення опрацювала ця комісія. Є критерії, методичні рекомендації до облаштування укриттів, зокрема вони стосуються висоти стелі, місткості, квадратури, наявності санвузла, води, вентиляції, подвійного виходу. Всі ці вимоги було виконано.

Освітній процес триває орієнтовно з 8:00 до 19:00, а в нічний час нашими укриттями може користуватися уся громада. Коли попереднього навчального року ми працювали в дистанційному форматі, то радо зустрічали всіх в укриттях. Наші педагоги чергували, надавали допомогу, там були чай та кава. Ми до того поставилися з розумінням, треба було обігріти людей – обігрівали, треба психологічне розвантаження – працював шкільний психолог. Часто вночі приходили дідусі та бабусі, які тривожилися, плакали, кричали. Їх треба було заспокоювати, і наші педагоги допомагали в цьому. Окрім того, ми своєю психологічною службою допомагаємо дітям внутрішньо переміщених осіб, які долучаються до освітнього процесу в наших закладах освіти. Вони роблять все для того, щоб діти, які приїхали сюди з місць активних військових дій, почувалися комфортно.Ви трішки згадали про оплату праці педагогів. Але якщо говорити глобально, зарплати у вчителів зараз достатні?

Зарплата у педагогів завжди була низькою. Все залежить від того, яке навантаження має педагог, кількість годин, стаж роботи, кваліфікаційну категорію, чи має вчитель довантаження у вигляді класного керівництва, перевірки зошитів, завідування кабінетом чи методичним осередком. Відповідно, зарплата може коливатися від невисоких семи-шести тисяч гривень до досить непоганих зарплат – 16-17 тисяч гривень. Міська рада покриває всі видатки та потреби, які від неї залежать. Це правда, що є заборгованість освітньої субвенції з державного бюджету, але ми стараємося закрити це питання коштами з місцевого бюджету. Є мінімальна престижність – 5%. Могла б бути й більша, але зрозуміло, що бюджет не безрозмірний.

У нас лише педагогічних працівників понад чотири тисячі, загалом у школах, садочках, професійно-технічних закладах освіти – шість тисяч п’ятсот працівників. Тому виходимо з ситуації, як можемо. Ми вміємо економити, раціонально використовувати кошти. Фінансова грамотність у нас на високому рівні, тим паче, що з 1 січня зайшла фінансова економія по закладах загальної середньої освіти. Я бачу, що керівники дають раду, вони здійснюють закупівлі та розпоряджаються коштами, економлячи їх. Адже що більше ти зекономиш по фонду оплати праці, то більше педагоги отримають премій, надбавок в кінці року.Скільки луцьких школярів виїхало за кордон з початку повномасштабної війни та скільки не повернулося?

Орієнтовно на початок повномасштабного вторгнення виїхало 15% дітей. Якщо в нас 31 тисяча школярів, то чотири з половиною тисячі дітей не було в межах нашої громади. 1 вересня 2022 року, коли розпочався освітній період, ситуація вирівнялася. На початку навчального року ми мали 10% відсутніх дітей. Але потім, у листопаді-грудні, в школах вже не було 700-800 учнів, які були за кордоном. Тобто це невеликий відсоток, якщо брати загалом по Україні. Водночас ми мали внутрішньо переміщених осіб, які приєдналися до освітнього процесу. Якщо не помиляюся, таких учнів було понад 700. Фактично, відбулося заміщення.

По садочках інша ситуація. На 1 червня минулого року в нас було десять тисяч чотири дитини, 1 вересня 2022 року – дев’ять тисяч чотириста дітей. Не в літній період заклади освіти відвідують 50% вихованців. У кожному закладі є достатньо непогані укриття. Хоча всі ми розуміємо, що назвати ці укриття захисною спорудою важко. Але загалом наша громада доволі непогано впоралася з питанням укриттів. Коли ми працювали над ними, то не думали, що відновимо освітній процес, ми просто працювали для громади.

Можливо, маєте цифри, скільки першокласників піде до луцьких шкіл у навчальному році 2023/2024?

Не можу вам сказати, тому що станом на 1 червня ситуація буде одна, але 1 вересня вона завжди зовсім інша. Керівники закладів освіти заявляють кількість класів, яких потребують: хтось відкриває три класи, хтось – шість, хтось – вісім. Але знаю, що на сьогодні багато закладів не добирають цієї норми. Наприклад, якщо один заклад просить відкрити вісім класів, то деякі школи навіть шість класів не набирають. Є такі дітки, які народилися в червні, липні та серпні, і цього року ідуть до школи, але в них немає довідки №086, тому що карта №063, яка показує повний цикл вакцинації, не заповнена до кінця. Стаття 15 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» говорить про те, що якщо дитина не вакцинована повністю, вона може бути зарахованою до закладу освіти, але не може бути залученою до освітнього процесу. Але якщо є якісь протипоказання, то зрозуміло, що ніяких щеплень ніхто не вимагає.Раніше під час роботи ви стикалися з проблемою Covid-19, торік розпочалася повномасштабна війна. Відповідно, чимало занять проводили у дистанційному режимі, а якщо навчання відбувалося очно, то під час тривог учням доводилося спускатися в укриття, багато дітей відчували стрес. Наскільки останні роки вплинули на якість освіти та чи вплинули взагалі?

По-різному. Дистанційне навчання негативно сприймають учні 1-4 класів. Їм потрібна максимальна соціалізація. Досить позитивно дистанційне навчання сприймають десятикласники, одинадцятикласники, восьмикласники, але не дев’ятикласники. В кожному закладі освіти – по-різному.

На якість освіти впливає багато речей. У нас іде реформа «Нова українська школа». Ми бачимо, який учень прийшов з четвертого у п’ятий клас, і нас це трошки лякає. Хоча педагоги працювали, поєднуючи старі й нові методики. Лякає те, що десь діти більше розкуті, вони були неоцінені, адже в них були різні критерії оцінювання, більше уваги до виконання домашнього завдання приділяли в школі, а не вдома. Тобто є такі моменти, з якими ми не вміли раніше працювати, але вже з’явилися певні методичні напрацювання. Загальний результат побачимо лише у 2027 році. На це накладаються і Covid, і війна, і дистанційне навчання.

До Covid ми взагалі не знали, що таке дистанційне навчання, тому почали готуватися до нього, коли з’явився коронавірус. Але є заклади освіти, які впроваджували електронні щоденники та журнали, технологію дистанційного навчання ще раніше. Тому їм легко вдалося перейти, батьки були готові до цього, адже мали електронне розсилання оцінок дітей, завдань. Загалом у Луцьку досить непогано виконали завдання, яке поставило Міністерство освіти і науки.

Рівень знань ми можемо порівняти за кількістю досягнень в олімпіадах, турнірах, науковій роботі, ЗНО – показники не опустилися. Цей рівень іде плавно: якийсь рік більші показники, якийсь – менші. Це якщо говорити про порівняння з закладами в інших громадах, які працювали у такому ж форматі.

Якщо говорити про якісний показник знань, то одностайної думки тут немає. Наприклад, є діти в початковій ланці, яким зручніше бути біля монітора, і вони так краще засвоюють матеріал. Тому я не можу сказати однозначно. Наступного року будемо проводити низку вебінарів, семінарів та це все порівнюватимемо. Якщо дивитися на цифри, то рівень знань непоганий.Ви згадали про «Нову українську школу». У багатьох українських закладах середньої освіти скаржилися на відсутність підручників у п’ятому класі та брак коштів на підвищення кваліфікації вчителів. Чи мали таку проблему в Луцьку?

Щодо навчання педагогів, то вони у нас якісно підготовлені – вистачало і часу, і коштів. Тим паче, під час дистанційного навчання учителі мали змогу проходити вебінари. Відповідно, вони постійно підвищували кваліфікацію в режимі онлайн. Тут особливо і коштів не було потрібно. Але щодо підручників, то ми справді є заручниками ситуації. Є буква закону, яка дає можливість користуватися учневі і електронним підручником. Відчути запах підручника – це одне, а коли ти маєш можливість відкрити підручник в ноутбуці – інше. Це впливає і на здоров’я дітей. Але така ситуація в державі. Друкувати підручниками самостійно ми не можемо. Їх друкує міністерство, а ми лише замовляємо необхідну кількість.

Навчальний рік добігає кінця. Наскільки ви задоволені його проведенням, зважаючи на те, що країна перебуває у війні?

Важкий рік. Ви знаєте, було багато різних моментів, колізій. Наприклад, ми просили жителів громади не ходити в укриття до навчальних закладів під час освітнього процесу, адже насамперед потрібно було розмістити дітей. Але ми дійшли консенсусу. Також дуже вибив період блекауту, адже ми не могли нормально проводити дистанційне навчання. На паузу в закладах освіти ставали басейни. Було дуже важко, але з цим усім ми впоралися. Найважливіше – психологічні моменти. Адже фактично у кожному класі в дітей є батьки, які воюють і яких вони чекають. Тому ми думали, як подавати матеріал, як підняти патріотизм у дітей.

Були навіть різні погляди в учнів. У деяких дітей бачення щодо війни є просто неприпустимим. Ми змушені підсилювати виховний процес у цьому напрямку. Комусь навіть не подобається хвилина мовчання, тобто і таке буває. Але ці проблеми ми долаємо. Для того і є школа, батьки, відповідні органи, які можна залучити до цього процесу. Адже це реальна біда. Щодо релігійних питань, які в нас виникають, також є різні точки зору і позиції. У нас реально є дивні і цікаві люди. В державі – біда, іде війна. Здавалося б, тут потрібно об’єднатися і перемагати спільними зусиллями, але є випадки, коли позиції і досі різняться.

Школи й садочки впоралися. Ми максимально долучили до освітнього процесу дітей в дошкільних закладах. Адже батьки не мають куди віддати дітей, в інакшому випадку їм доведеться кидати роботу, а це, відповідно, вплине на податки, розвиток міста. Щодо шкіл, то комусь сподобався формат роботи, комусь – ні. Прилуцька школа довгий час працювала лише у дистанційному форматі, нарікань було дуже багато. Зрозуміло, що за такого навчання діти бачать одне одного лише через монітор. Після уроків вони десь могли побачитися в магазині, а на уроках – ні. Тобто дивина дивиною, але з іншого боку, є вимоги, які потрібно виконувати.

Загалом усе заплановане здійснили: заходи, олімпіади, турніри, наукові роботи, конкурс «Вчитель року». Але в майбутньому хочеться вже нарешті відновити творчі звіти колективів закладів освіти. Щороку педагоги гарно презентували свою творчу діяльність. Ми розвиваємося у різних напрямках – не лише в навчальному, а й у культурному. Тому наступного року творчі звіти у закладах освіти плануємо відновлювати, бо колективи цього нетерпеливо чекають. У нас лише самих шкіл 39, до 2020 року це був фурор, а потім Covid, повномасштабна війна – і три роки простою.Якими будуть урочисті лінійки цього року?

Урочистості відбуватимуться відповідно до безпекової ситуації. Обов’язкове дотримання ковідних норм. 31 травня в закладах будуть урочисті лінійки. Ключове гасло: «Не святкуємо, а відзначаємо». Надворі війна, нині не до свята, але відзначити те, що діти закінчили школу, обов’язково маємо. Далі іде вручення свідоцтв про базову середню освіту для дев’ятикласників – орієнтуємося на 15 червня. Хтось і залишить стіни школи та перейде в інший заклад освіти. Ну і на 20 червня плануємо вручення золотих медалей та свідоцтв про повну загальну середню освіту. Ось таким чином маємо завершити навчальний рік 2022/23, який закінчується 1 липня. А після цього розпочинаємо ремонтні роботи, для нас канікул немає. Хочеться, щоб 1 вересня вже зустріли у мирній і вільній державі, аби діти не бачили тієї біди.

Трішки поговорили про освітні справи міста. Хотілося б зачепити освіту в Україні загалом. Цього року під час складання НМТ історію України зробили вибірковою дисципліною, а українську літературу взагалі забрали з переліку предметів. Ви, історик за освітою, як ставитеся до таких змін?

Українська література була варіативна – або у форматі з українською мовою, або лише українська мова, залежно від закладу вищої освіти, в який вступає дитина. А щодо історії скажу, що не знаючи своєї історії, ми не будемо варті майбутнього. Зараз ми є сучасниками, завтра це вже буде історією. Нам потрібно знати історію та не забувати її, адже ворог може приспати нашу пильність та через років десять відновити «дружбу». Ми ж не маємо забувати, а мусимо все розуміти та робити відповідні висновки з тих часів, які були задовго до сучасності. Те, що відбувається нині, закономірно. Нашу пильність свого часу приспали. Нам треба було бути готовими. Якби ми серйозно готувалися до загрози, не віддаючи ядерної зброї, не розформовуючи ЗСУ, які фактично до кінця розформувалися за президента-втікача…

Ми мали потужну армію, входили в п’ятірку найкращих армій світу з ядерним потенціалом. На нас ніхто не нападав би, жодних гарантій нам не треба було б. Ми просто спокійно спостерігали б, вибачте, за бабуїном через паркан. Але вони поперли, пішли, думали, що вгадають. Ні, все-таки наш народ потужний з підтримкою чи без підтримки світу, в нас є гідність, ген нації. Нація в нас вже сформована, якщо ми об’єдналися проти спільного ворога, будучи русскоязичнимі чи україномовними, мусульманами чи християнами – немає різниці, ворог у нас спільний.

Сьогодні ми маємо будувати чітку ідеологію. У нас демократична держава, але вона має бути побудована на основі патріотичного виховання, поваги до всього українського. Буде любов у серці та душі – буде перемога над собою та ворогом. Історію потрібно знати та робити висновки. Вважаю, що навіть даючи людям українське громадянство, ми маємо перевіряти її знання історії України – це надважливо.Ви згадали, що є діти, які по-різному ставляться до війни. Це місцеві школярі чи внутрішньо переміщені особи?

З ВПО не було таких фактів. В одній зі шкіл трапився випадок, коли учень четвертого класу просто не хотів тихо стояти під час хвилини мовчання. Але всі дії, які від нас залежні, ми здійснили та повідомили кому потрібно. Процес виховання лягає на плечі батьків. Якщо дитину виховують в такому ракурсі, то це неприпустимо. Потрібно застосовувати певні заходи до таких батьків. Решта учнів дивляться на цю дитину. У нас велика кількість дітей, відповідно, є багато думок. Але загалом в Україні є люди в тому ж московському патріархаті, які вважають гнівом Божим, коли ракети летять на Україну. Це просто нонсенс, вони кажуть, що путін тут ні до чого.

Нещодавно місцеві ЗМІ публікували матеріал, в якому йдеться про те, що у зошитах луцьких другокласників, які схвалило Міністерство освіти та науки, є завдання про Росію та Білорусь. Яка ваша думка з цього приводу: нашим дітям взагалі не потрібно вивчати нічого російського чи ворога все ж потрібно знати, так би мовити, в обличчя?

У будь-якому випадку ми мусимо бачити кордони. Є поляки, білоруси, росіяни. Ми маємо знати нашого ворога, який в нього триколор. Хочете – плюйте вдома на той прапор. Вибачте, я можу не лише плюнути. Але знати ворога обов’язково. У цих завданнях не було ніякої крамоли, просто якось так поставили питання: чому діти мають знати, уявляти, розуміти? До речі, в цьому класі директор був на відкритому уроці з цієї теми, і він бачив, як педагог подала цю інформацію – зі ставленням до ворога. Діти з розумінням поставилися до того, що їм потрібно знати традиції, культуру держави-ворога, адже часто нам доводиться порівнювати їх зі своїми, що ж вони нам тут навпроваджували, і не використовувати цього. Ворога потрібно тримати близько, а друзів – трішки далі.У вересні минулого року з’явилася інформація, що українські школярі знову складатимуть державну підсумкову атестацію (ДПА) у 2022/2023 навчальному році. Згодом Міністерство освіти і науки звільнило учнів 4-х та 9-х класів від складання ДПА. Як ви до цього ставитеся, діти без такого досвіду складання екзаменів зможуть потім вперше скласти такий відповідальний для них іспит в одинадцятому класі?

Ви правильно поставили питання. Досвід складання іспитів потрібно мати. Можливо, не після четвертого класу. Ми з вами свого часу мали техніку читання, писання, рахування. Принаймні ми розуміли, що нас перевіряють, готувалися до цього. Тобто щось ми постійно складали – чи усно, чи письмово. Вважаю, що ДПА має бути, але не в такому форматі, коли є заготовлені завдання, відповіді, списування, переписування. Який формат має бути? У кожного вчителя є академічна свобода, він робить якісь підсумкові речі, діти до того готуються. Це можна назвати будь-як, але учні загалом мають систематизувати свої знання, щоб бути готовими до НМТ чи ЗНО.

Простіше дітям, які беруть участь в олімпіадах. Вони справді конкурентоздатні, бачать різних дітей, колективи, не тушуються, вільніше почуваються. А в дітей без досвіду участі в олімпіадах не було жодного зрізу знань, і тут одразу мультипредметний тест, на якому половину відведеного часу дитина не може себе опанувати. Тому ДПА потрібна. У школу йдуть по знання, а знання мають бути узагальнені та систематизовані. Колись нас вчили знань та навичок, а виявляється, потрібно, щоб учні були компетентними, тобто вміли ці знання та навички застосувати.Яка, на вашу думку, роль української освіти у війні з росією?

Роль освіти під час війни здебільшого волонтерська. Ми донатимо на ЗСУ не лише зі своєї кишені з заробітних плат, а й за рахунок освітньої субвенції, яку нам не доплачують. Для нас це норма, ми навіть не звертаємо на це уваги, адже зараз воїнам потрібно вижити, ми робимо для цього все. А ось завдання освіти після війни – сформувати до кінця міцну націю з гарними знаннями відповідних предметів, аби країну розбудувати. Український інтелект нам потрібно зберегти в Україні, щоб науковці не виїжджали. А це лягає на плечі освіти, починаючи від садочка та завершуючи вищими освітніми закладами.

Зараз ми маємо голод на якісних педагогів, викладачів, які повиїжджали. І ті найкращі учні, які в нас були, також чомусь подають документи на навчання в Польщу, Німеччину, США, Канаду. Багато моїх учнів виїхало, але це такі інтелекти, лише одна голова чого варта була. Ось цей процес треба зупинити. Якщо інтелект у нас збережеться і ми правильно будемо його навчати – все буде гаразд.Як ми вже казали, навчальний рік завершується. Чи вже готуєтеся до нового, які плани в освітнього департаменту?

Багато планів. Я не знаю, як ми освоїмо кошти, тому що 590-та постанова Кабміну не дає можливості робити те, що запланували. Десь протікає дах, десь потрібно зробити ремонт. Збудувати школу точно не зможемо, адже капітальне будівництво взагалі не проплачують. Хоча в нас є потреба і в спортивних залах, і в добудові шкіл. Який підрядник схоче працювати, якщо йому не заплатять? Авансувати також не маємо права, тому ще це бюджетні кошти. Відповідно, стараємося економити, мінімізувати витрату бюджетних коштів, адже розуміємо ситуацію в країні. Ми плануємо позитивні моменти, але як буде – побачимо, бо багато залежить не від нас.

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---