Ремонт Світязя: куди зникає вода з найглибшого озера України

Влітку цього року Світязь почав стрімко міліти. Восени берегова лінія відійшла місцями на 90 метрів, а посеред озера утворились острови з піску.

У науковців виникло кілька пояснень такого явища.

ZAXID.NET розповідає, як вода змінює ландшафти і місцевих мешканців.

ЛЮДИ

Щосереди у Світязі базарний день. День, коли можна не тільки скупитися, але й почути усі важливі новини і плітки. І вже кілька місяців головна тема: що буде з туристами?

Тут живе менше двох тисяч людей. Більшість із них заробляють на туристах, здають хати, печуть пончики чи коптять рибу. В цьому селі розташована адміністрація Шацького національного природного парку. Саме навколо нього обертається усе місцеве життя.

«Як є туристи – нам добре. А як нема, то всі шукають, де поїхати на заробітки. До Польщі нам 20 км, до Білорусі 30», – розповідає місцева мешканка пані Оля, яка вже кілька років торгує на місцевому ринку.Пані Оля продає закрутки грибів, джемів, перетерту обліпиху до чаю, яблука і сушені фрукти. Каже, що туристів в листопаді вже нема і найбільше питання у селі: чи приїде хтось наступного року, якщо вода до озера не повернеться.

«Це добре, що про нас почали говорити на ТСН, але що далі? Ми зав'язані на туристах. От я вже 20 років копчу вугрів на продаж. Є живі, якщо треба. Треба? Ми у ванні тримаємо, просто воду часто міняти і так кілька тижнів там може плавати», – розповідає пані Настя, намагаючись продати живу рибу.

Копчені вугрі – це бренд Шацьких озер. Одна рибина коштує 500 гривень і користується шаленим попитом серед туристів. Ще 20 років тому їх було тут дуже багато, малька закуповували і запускали сюди спеціально.

Проте цього давно не роблять. З двох причин: бо дорого і вони не є місцевим видом. Тепер вугрів у Світязі майже нема і це не секрет. Проте на базарі ніхто не зізнається, що коптить рибу, привезену з Польщі.

Фірмова страва місцевих господинь – світязькі пончики. Їх принципово називають на польський манер «pączek», а не пампушок. Готують здебільшого влітку і носять місцевими пляжами, як в Криму кукурудзу. Спробувати їх теж можна тільки в туристичний сезон, восени вже не готують, а тільки ностальгійно описують як легенду.

Востаннє малька вугря запускали у 1983 році, його спеціально везли з Франції. Найближчим часом цього робити не планують, оскільки це дуже дорого. Для зариблення на Світязь потрібно закупити 131 тисячу штук, це коштуватиме кілька тисяч євро.

«Приживеться, у кращому випадку, 4% мальків. І навіть після цього риба тут не затримається, оскільки у вугрів добре розвинений «інстинкт дому», який у біології називають хомінгом», – розповідає іхтіолог Микола Сінчук.

Найяскравіше інстинкт дому проявляється у видів з дальніми сезонними міграціями, як-от вугор річковий.

ПАРК

«Ще не було жодних ознак зміни озера, але ми вже знали – щось відбувається, – киває головою і починає перераховувати перші сигнали змін Марія Христецька, директорка Шацького національного природного парку. – У червні температура стояла +40. І так кілька днів. Опадів не було. Перед тим була зима і весна практично без опадів».

Кабінет Марії на першому поверсі. Зовні будівля нагадує звичайні сірі держбудівлі, але в середині контраст. Тут свіжий ремонт в пастельних тонах, сучасні меблі і багато світла. У кабінеті директорки довгий стіл, сіра венеціанська штукатурка, шафа з нагородами і кондиціонер в кутку над робочим столом.

«Ми запланували кондиціонери у кожному кабінеті парку, інакше просто ніяк – працювати влітку неможливо», – каже директорка.

Шацький національний природний парк один із найбільших в Україні. І за площею і за кількістю співробітників. Тут працює 145 людей. Окрім того, не в жоден український парк не їде така кількість туристів, як сюди.

Марія почала працювати у 2018 році і стала першою директоркою парку (до того парк очолювали чоловіки). Їй було 27 і керувати довелося здебільшого чоловіками, які були набагато старшими за неї. Каже, що в роботу влилася відразу, бо до того вже працювала у лісовому господарстві.

«Ми виділяємо дві причини: зміни клімату та антропогенний вплив. Якщо на клімат ми не зможемо вплинути, то тут треба лише адаптуватися. Що ж до антропогенного впливу, то тут ми повинні діяти рішуче і спільно працюємо над рішеннями з природоохоронним комітетом Верховної Ради», – каже Марія.

В парку вже готують пропозиції на проведення наукових досліджень, реконструкцію гідроспоруд, які зараз несправні, але повинні регулювати підйоми і спади води в районі. Також планують підсилити моніторинг змін в парку.

«Найближча ціль – зберегти та затримати воду після зими. Ми порахували, що на кожну гідроспоруду нам потрібні гроші на проект і саму реконструкцію. До прикладу, цього року обласна рада виділила близько 120 тисяч гривень на реконструкцію однієї з основних гідроспоруд. Потрібно відновити іще близько п'яти. Тобто це зробити – цілком реально!», – вважає Марія.Цікаво, що обміління озера вже було, проте не таке вражаюче. Згідно з даними досліджень парку, така ситуація спостерігається раз на 30 років. Раніше люди нічого не робили зі зникненням води, природа все регулювала сама.

Проте відтоді багато чого змінилося. По-перше, на території з'явилися меліоративні канали, які змінили екосистему. По-друге, частину боліт, які утримували воду, висушили у радянські часи. По-третє, температура повітря зросла, кількість дощів зменшилася, а випаровування води зросло. Тепер покластися на саморегуляцію в природі не вийде.

«Чому ми так багато говоримо про гідроспоруди? Ну наприклад, у нас є озеро Кримне, яке межує з Білоруссю, там теж потрібно робити реконструкцію гідроспоруди. Зараз вона у такому вигляді – просто старі дерев'яні дошки. Нема що регулювати. Але навесні через цю гідроспоруду надлишок води переливається від нас в Білорусь, а можна було б якраз утримати її», – пояснює директорка парку.

Все життя у парку пов'язане з рівнями води, які творять місцеві ландшафти – озера, річки, ставки, болота, типи місцевих лісів. Тому увага до рівнів поверхневих і підземних вод тут особлива. Найперше на порушення гідрорежиму відреагували ліси.

«Саме через брак води вони почали масово всихати. Коренева система стає вразлива, активізовуються шкідники і дерева гинуть», – пояснюють у парку.

Привабливість району, звісно, повністю залежить від природи. Власне, саме туристи фінансують розвиток парку, в'їзд сюди коштує 5 гривень з людини та 25 гривень за авто. У 2018 році парк відкрив сучасну адміністрацію з касами та терміналами для збору коштів.Пост працює тільки влітку, за цей час встигли зібрали близько мільйона гривень. З держбюджету фінансування вистачає лише на зарплату. Додаткового фінансування парк немає.

«Може здаватися, що це багато, але показати витрати, то питання відпадає. Територія парку охоплює район, тому в районі ми забезпечуємо вивіз сміття, реконструкцію екологічних стежок, встановленням біотуалетів. Ми відповідаємо за 22 тисячі гектарів, які, власне, є туристичною зоною району», – пояснює Марія.

До речі, це не єдиний парк в Україні, який становив оплату, схожу систему має Національний природний парк «Синевир», там плата за в'їзд авто 75 гривень, за людину – 25 гривень.

У кабінеті на другому поверсі адміністрації парку сидить Василь Матейчик, заступник директора з наукової роботи. Науковець працює тут 33 роки, відтоді як прийшов сюди у 24 роки. На вигляд він схожий на класичного лісника: густі вуса, стара форма кольору хакі і підозра до усіх незнайомців.

Але щойно він починає розповідати про місцевих бакланів, то його погляд м'якшає.

«Види, які колись почували себе тут незручно, тепер тут спокійно живуть. От наприклад, водоплавні качки крехи великі, які в Європі поширені у Данії та Скандинавії», – розповідає Василь Матейчик і водить пальцем по зображенні качок у «Книзі птахів фауни України».

Великий баклан, жовторотий мартин, орлан білохвостий... Це ті види, які більше люблять жити біля морів, але за останній час чудово прижилися у нас.

«Але що це означає для нас? Нові види витісняють старі. Наприклад, баклан конкурент сірої чаплі – одна спільна кормова база – риба. Так само жовтоногий мартин конкурує з пірником великим», – продовжує науковець.

Баклани гніздяться на верхівках чорних вільх, від чого дерева всихають.

Зараз відбувається емансипація чепури білої, яка більше поширена була у тропічних широтах, а тепер конкурує з нашою сірою чаплею. Полює одна або групами в денний і присмерковий час, з настанням темряви збиваються в групи разом з іншими чаплями і шукають притулку. Часто віднімає їжу у інших, менших за розміром чапель, а також вступає в бійку за їжу з іншими птахами свого виду. Іноді буває агресивна, навіть якщо їжі достатньо.

«Вже вісім років ми фіксуємо у парку богомола, вид, який був поширений тільки на півдні України. Росте амброзія, яка швидко розповсюджується і висушує грунт», – продовжує Василь Матейчик.

«До осушення Полісся, іще у 70-х роках, основною сільськогосподарською культурою були льон і картопля. Помідори у нас іще не достигали. А тепер? Сонячних днів стало значно більше і Полісся вже буде іншим», – каже Василь Матейчик.

НАЙПОПУЛЯРНІШІ ВЕРСІЇ ОБМІЛІННЯ СВІТЯЗЯ

Одна із причин обміління – несправні гідроспоруди, які б мали утримувати воду у посушливі роки і зливати воду під час паводків. Наразі усі ці споруди на території парку не працюють.

Несправні дамби для утримання води

Це основна версія. Аномальне підвищення температур та зменшення кількості опадів призвели до посухи в літній період. Температура у червні була вищою на 4,6 градуси від середньої температури за червні останніх 30 років.

Ймовірно, на зниження води впливає крейдового родовища «Хотиславське» у Білорусі, що розташоване на 25,8 км від озера Світязь. Доказів цьому наразі нема.

Поклади піску та вапна тут вважаються найбільшими не лише в Білорусі, але й в усій Європі. На нижніх шарах поклалів вапно акумулює багато води. Коли її відкачують, вода прибуває із навколишніх грунтів. Як наслідок рівень ґрунтових вод знижується.

Науковці інституту водних проблем і меліорації НАН України наголошують на необхідності постійного наукового моніторингу можливого впливу видобутку покладів на обміління Шацьких озер. Наразі фінансування на такий моніторинг нема.

Все у природі взаємопов'язано, тому й обміління Шацьких озер є комплексною проблемою. Основною причиною, на мій погляд, є прямий та опосередкований антропогенний вплив. Улоговини цих озер закладені у крейдових породах, що добре піддаються карсту. Завдяки цьому вони отримують додаткове живлення від підземних вод, що особливо важливо у період відсутності атмосферних опадів.

Що таке підземні води? Це вода, яка інфільтрувалась у землю з дощів та снігу. Зміна клімату зумовила більше випаровування води, що спричинило зменшення поповнення запасів підземних вод. Натомість осушення водно-болотних угідь та перезволожених земель, в першу чергу для потреб сільського господарства, зумовили довгострокові зміни у водному балансі території, шляхом відведення води через дренажні системи.

Зараз вода, яка раніше утримувалася в болотах, могла б стати в нагоді для пом'якшення теплових стресів людей та екосистем, а також джерелом поповнення запасів підземних та поверхневих вод. Тому один з найбільш ефективних практичних напрямків з адаптації до зміни клімату повинен полягати у збереженні існуючих боліт та відновленню, на скільки це можливо, природного гідрологічного режиму на осушених землях.

І ще один цікавий момент. Зростання частоти та тривалості посушливих періодів підштовхнуло місцевих жителів, особливо тих які працюють та заробляють у секторі туризму, пробурити на своїх подвір'ях свердловини та користуватися водою з надр землі. Їхню кількість та обсяги споживання води підрахувати практично неможливо, тому й оцінити їхній вплив на ситуацію що склалася досить важко. Моя порада для місцевих жителів: бережіть воду, навіть якщо вона здається вам безкоштовним та невичерпним ресурсом.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---