«Продав би, але мінімум за $10 тисяч», – ультрас «Волині» про колекцію ігрових футболок, горбилі з виїздів та найкращого тренера

Лучанин Максим з футбольним прізвищем Шевченко має колекцію з близько 50 футболок футболістів українського чемпіонату. Усі вони є ігровими, тобто дісталися йому одразу ж після матчів. Жартує: колекціонує футболки з 2012 року, але деякі досі неможливо відіпрати.

Також Максим Шевченко є чинним ультрас «Волині», свого часу він відкатав золотий сезон, тобто відвідав усі офіційні матчі команди протягом чемпіонату та кубка, а нині йому не вистачає сім виїздів, щоб їхня кількість досягнула сотні.

Інформаційне агентство Волинські Новини розпитало фаната про його колекцію ігрових футболок, смішні горбилі з виїздів та найкращого тренера «Волині».

Немає жодної футболки з фан-шопу

Максим Шевченко почав збирати футболки у 2012 році. Першою стала футболка Віктора Хомченка: «Пам’ятаю, що тоді команда «Волині» U-21 грала проти запорізького «Металурга». Він попросив прийти і повболівати за них, нас було десь двадцять людей, а після гри підійшов і подарував мені футболку, подякувавши таким чином за підтримку. Потім у нього були проблеми, йому казали, щоб він ішов і забирав футболку, бо не буде в чому грати. Але якось це питання вирішилося. Другою стала футболка Дмитра Нємчанінова, і якось так пішло».Загалом у колекції Максима Шевченка – близько 50 футболок, найбільше – «Волині», але також є футболки київського «Динамо», «Олімпіка», «Руху», алчевської «Сталі», СК «Хабаровськ», «Чорноморця», «Вереса», збірної України, одеської «Жемчужини», «Ворскли», «Миная» та ФК «Львів».

Зі слів лучанина, отримати футболку гравця після матчу дуже важко. «Як тільки починав збирати, то отримував одну-дві футболки за рік, і це лише тому, що я їздив на виїзні матчі. Також тоді ще Віктор Хомченко грав за «Волинь», він допомагав. А зараз всі футболісти «Волині» мене знають, тому я підходжу до них і кажу, хто в кінці сезону віддає мені футболку. Вони дають їх одразу після гри брудними, з запахом, деякі навіть до пуття не відіпралися. Тобто вся колекція складається з ігрових футболок, немає жодної футболки з фан-шопу», – наголошує колекціонер.

Також він розповів, як йому дісталася футболка збірної України та дві футболки «Чорноморця»: «За одеситів грав Юрій Романюк, який колись виступав за «Волинь», він дав мені свою футболку. Ще одну після гри мені дали завдяки Сергію Петрову (колишній нападник «Волині», – О.З), то була футболка Ковальця.

У колекції є і футболка збірної України, яку подарував мені Сергій Петров. Його викликали в молодіжну збірну, коли він грав за «Волинь». Збір був у Полтаві. Я йому ще перед грою написав, аби в Луцьку його не довелося шукати (сміється, – О.З.). Тоді «Волинь» мала грати в Полтаві, і він залишився. Ми зустрілися в готелі, де він її мені і віддав».«Поки не можу дістати футболки Мілевського»

Лучанин дуже задоволений своєю колекцією, але шкодує, що не дістав футболку легендарного нападника «Динамо» Артема Мілевського.

«Дуже хотів футболку Артема Мілевського, але він зірковий, сказав, що подумає, але так і не дав. Писав і блогеру Дмитру Поворознюку, щоб мені допоміг, але нічого з цього не вийшло. Вже домовився, що мали «порішати» футболку Мілевського з «Динамо» Брест, але теж не вдалося», – каже Максим Шевченко.

Пригадує, що найважче було дістати футболку Михайла Кополовця з «Минаю»: «Я йому писав і в Instagram, і в Facebook, але він мені не відписував. На матчі в Луцьку він вийшов на заміну і після гри віддав футболку тодішньому капітану «Волині» Сергію Сімініну, який уже віддав мені. Також важко дістати футболки воротарів – це просто зовсім інші люди, які відрізняються від футболістів загалом. Про це навіть всі тренери говорять. Напевно, це якісь забобони».

Проте найціннішою для нього є футболка Віктора Хомченка, адже вона стала першою в колекції, також велику цінність має футболка, яку він отримав після золотого сезону. Попри це, каже, що зміг би продати свою колекцію, але за достойну суму.

«Я думав про те, чи зміг би продати свою колекцію. Якби запропонували десятку «зелені», то, напевно, віддав би. Я дуже ціную свою колекцію, тому було б тяжко з нею розставатися. Але з іншого боку, підзбирав би і купив би собі квартиру. Звичайно, у колекції нема футболок футболістів топ-рівня, але для українського чемпіонату ці гравці дуже непогані, та й люди всі вони хороші. У кожної футболки є своя історія, але якби в мене попросили якусь на благодійність, думаю, віддав би».

Про золотий сезон та горбилі

Окрім того, що Максим Шевченко колекціонує ігрові футболки, він ще є чинним ультрас «Волині». Пригадує, що вперше потрапив на матч хрестоносців у 2010 році, коли лучани повернулися до Прем’єр-ліги.

«Здається, тоді програли 0:4 «Ворсклі». Я сидів на 16-му секторі, поблизу 17-го сектора, на який ходять ультрас, і тоді сказав, що футбол – це не моє. Знову потрапив на стадіон через пів року, тоді дізнався, що знайомий тата працює там стюардом, і він зміг мене провести на матч «Волині» проти «Шахтаря». Саме тоді потрапив на сектор і відтоді там», – розповідає ультрас.

Він є одним з п’яти членів фан-сектора «Волині», який зумів пробити золотий сезон, тобто побувати на усіх матчах команди за календарний рік: і на домашніх, і на виїзних.

«Мені було легше пробити золотий сезон, оскільки тоді «Волинь» ще була у Прем’єр-лізі, матчі відбувалися у великих містах, а самі ігри проходили в суботу та неділю. Але все одно було важко. Коли ми грали в Запоріжжі з «Зорею», то мені зателефонували з роботи і сказали, щоб наступного дня вже був у Луцьку. Звичайно, тоді я не приїхав, адже це 1000 кілометрів, отримав штраф.

Зараз відкатати золотий сезон ще важче, купа команд базується в районних центрах, а то й у селах. У Горішні Плавні потрапити взагалі нереально. Заїхати – це одне, а виїхати – зовсім інша справа.

Колись пам’ятаю, як ми поїхали на кубковий виїзд у Петрове на матч з «Інгульцем». Заїхали нормально, а остання маршрутка з села до Олександрії була о 16:00. Тоді ми попросили тодішнього тренера «Волині» Віталія Володимировича Кварцяного, щоб нас взяли в клубний автобус і підвезли, аби встигнути на потяг. Зараз на секторі є лише п’ять людей, які пробили золотий сезон», – каже Максим Шевченко.Очевидно, що на виїздах фанатів трапляється чимало смішних ситуацій та горбилів. Максим Шевченко розповів нам, що один з них в ультрас «Волині» трапився з президентом «Інгульця» Олександром Поворознюком, який ще тоді не був відомий на всю країну.

«Кожного виїзду відбувався якийсь горбиль. Найбільше мені запам’ятався виїзд у Петрове. В село приїхали за чотири години до гри, там вулицею індики бігали. Я ще не був на таких виїздах. Відповідно до регламенту, на стадіон мають запускати вболівальників за годину до гри. Але ми прийшли раніше, на території стадіону було кафе, там ми палили серветки, сидячи за столом, і випадково його підпалили. Нас одразу вигнали з території. Але вже за годину до гри вийшов Олександр Поворознюк, тоді ми ще не знали, хто це такий, то вже зараз з ним є купа інтерв’ю та відео на YouTube. Ми почали йому грубити через те, що нас не впускали, але стюард попередив нас, що так краще не робити, бо можна просто не виїхати звідси (сміється, – О.З.).

Ще пам’ятаю виїзд до Запоріжжя. Тоді ми їхали потягом «Ковель-Москва» до Києва, а зі столиці – до Кривого Рогу, звідки вже електричкою – до Запоріжжя. На станції перед Києвом ми заклалися з другом на гривню, що він має взяти вогнегасника і запшикати туалет, де був ще один наш друг. Він це зробив, усе стало в тумані, весь цей дим пішов у вагон. У Києві провідниця викликає поліцію, я виходив десь через три вагони, хтось вилазив через вікна. Згодом подзвонив до подруги з Києва, щоб виїхала до вокзалу і нас забрала».

Про найкращого тренера «Волині»

Нині «Волинь» тренує Альберт Шахов, який очолює лучан лише протягом кількох матчів. Проте Максим Шевченко каже, що на його суб’єктивну думку, кращого та відкритішого тренера за Андрія Тлумака у «Волині» з 2011 року не було.

«Людина після гри завжди підійде, потисне руку, поговорить. У мене був його номер, я після гри міг набрати і спитати: «Богдановичу, що відбувається в команді?». Ми (ультрас, – О.З.) знали все, що відбувається в команді.

Василь Сачко не був поганою людиною, але це була тюрма тюрмою. Ми дізнавалися все через футболістів, я ледве не платив, щоб мені розповіли про ситуацію в команді», – резюмував ультрас.

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---