«Про учасників АТО ніхто не забув», – голова луцької Спілки атовців

На Волині статус учасника АТО/ООС мають майже 12 тисяч чоловіків та жінок. Понад 900 ветеранів – з інвалідністю.

Як нині держава підтримує захисників та захисниць, які соціальні виплати отримують ті, хто боронив країну ще до повномасштабного вторгнення, Суспільне розпитало в голови луцької міської організації Спілки воїнів АТО Волині Олега Кобилинського.

Як після 24 лютого змінилася діяльність організації, яку ви очолюєте? Що роблять члени організації, можливо, хтось зараз воює, а хтось долучився до лав волонтерів?

Насправді я не скажу, що діяльність кардинально змінилася. Тобто якщо, скажімо, до повномасштабного вторгнення наша організація більш надавала консультації, допомоги родинам загиблих, самим учасникам бойових дій, ми допомагали десь там з медициною, десь відправити до санаторію, десь із квартирою, то після повномасштабного вторгнення 90%, напевно, наших членів організації зараз воюють.

Читати ще: Директор школи з Волині змінив шкільні класи на окопи

Навіть якщо взяти перші два місяці, коли люди з інвалідністю ще не йшли на фронт, вони вважали, що краще потрібніші тут, і в той момент ми також очікували наступу з Білорусі, бо ще війська російські стояли, то в нас тут лишилися особи з інвалідністю, які не підлягають призову, мають відстрочку від служби, від мобілізації, то вже зраз навіть особи з інвалідністю попідписували контракти. Тому, кажу, 90% зараз на захисті тих рубежів. Ті, хто залишився тут, активно волонтерять.

Зважаючи на усі обставини і складність нашого життя, чи допомагає держава атовцям?

Знаєте, для мене теж було таким здивуванням, що не припинилися соціальні виплати. Це дуже важливо, тому що багато сімей учасників бойових дій, особливо тих, хто з інвалідністю, жили практично на пенсію. І те, що не припинилися соцвиплати, оці пенсії в умовах війни (ми ж розуміємо, які кошти йдуть на саму оборону країни), є дуже вагомим фактором. Стосовно родин учасників бойових дій, ми ж розуміємо, що більшість пішла на фронт захищати рубежі.

Читати ще: «Якщо нам довірили готувати кадри для ЗСУ, то це говорить про наш рівень», – комбат батальйону «Луцьк» Олександр Тиводар

Які проблеми найбільш нагальні: житло, соціальний захист, медична допомога?

Насправді житло – це не нагальна проблема, бо ми ж розуміємо, яка в нас ситуація в країні, може, завтра прилетить і не буде житла, тому зараз основні нагальні проблеми – це медицина. Завдяки європейським партнерам, ми ж розуміємо, що евакуація відбувається залежно від поранень хлопців, все це організовано на рівні держави дуже круто. Якщо важке поранення, то буває так, що ставлять на ноги того бійця і далі відправляють в Європу й там доліковують. Це дуже великий плюс.Лікування так і залишилося для військових безплатним, але ми ж розуміємо, що бійців практично тут не залишилося, і те лікування, яке є, воно вже відбувається за кошти держави або європейських партнерів. Тому ця програма неактуальна. Кошти на неї виділяли з бюджету розвитку, але буквально цього місяця, як я знаю, Кабмін розблокував ці кошти, до цього гроші в органах місцевого самоврядування були заблоковані державою, тобто вони не могли виділяти на якісь такі додаткові речі.

Читати ще: «Мами нема, не хочу Бозі». Трирічна донечка загиблої бойової медикині із Волині щодня ходить на цвинтар і чекає, коли мама «прокинеться»

На вашу думку, з якими викликами в подальшому, після перемоги, може зіштовхнутися українське суспільство з огляду на те, що буде багато ветеранів?

Насправді нас чекає після війни ще одне жахіття – посттравматичний синдром, який проявляється через два-три роки після самих бойових дій чи стресової ситуації. Що він означає? Перше – це онкозахворювання, їх може бути просто масово. Я не знаю, яким чином організувати, щоб масово зробити дослідження отих бійців, які повернуться. Але ж якщо ми говоримо, що зараз мобілізовано близько мільйона осіб, то це мільйону осіб треба зробити оце скринінгове обстеження.

Якої підтримки потребують ветерани в мирному житті і яких кроків від суспільства вони чекають?

Насправді ветерани не чекають чогось особливого. Ми, головне, чекаємо небайдужості людей, тобто не хочемо, щоб люди сказали «Це не моя війна, нас не бомбардують» чи ще щось таке. Ми хочемо, щоб всі розуміли, що це війна наша, спільна, це війна України за нашу незалежність, за нашу мову, за наших дітей. За їхнє майбутнє. Ніхто не очікує, що почнуть дарувати квіти, вручати премії грошові, подяки, нагороди. Ветерани хочуть, щоб люди розуміли, якою ціною це далося.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---