Про стосунки, війну, ПТСР та страхи родом з дитинства: у Луцьку фронтмен «Фіолету» Сергій Мартинюк презентував свій роман «Кушмарджак»
Нещодавно у видавництві «Наш формат» вийшов друком новий роман фронтмена гурту «Фіолет» Сергія Колоса Мартинюка «Кушмарджак». А 27 січня у Волинській державній обласні універсальній бібліотеці імені Олени Пчілки відбулася презентація книги.
«Ярослав Дорош, дивом уцілілий у боях за Іловайськ, після повернення до рідних П’яних Мостів намагається пристосуватися до звичного життя. Однак пережите на фронті та підживлені війною травми дитинства не дають вирватися із зачарованого кола минулого. Час, улюблена справа і робота над застосунком із ШІ роблять своє, та цей недовгий спокій порушують нове несподіване кохання й місцевий кримінальний авторитет.
Руйнація сім’ї, таємнича смерть колеги, постійні флешбеки війни з привидами минулого, шлях помсти, що не лишає вибору, і почвара з дитячих жахіть, яка знову змушує головного героя з острахом вглядатися в пітьму. Це божевілля чи все відбувається насправді? Проте шляху назад нема. Цього разу він зробить усе правильно», – йдется в анотації до роману, що неабияк інтригує.
«Почалося все з того, що я вирішив написати сімейну драму. На той момент я пережив розлучення. Низка моїх друзів і колег за роки до того пережили різні травматичні досвіди. І з’ясувалося, що розриви шлюбів, надто там, де є діти, – дуже болісний процес. І в мене виникла ідея розказати історію руйнації всього хорошого, що було між людьми, після років спільного життя, – розповів Колос про ідею роману. – Власне, на той момент я ще абсолютно не думав про своїх персонажів. Була ідея, під яку підтягнулася напіввигадка з дитинства – Кушмарджак».
Як пояснив Сергій, Кушмарджак – це уособлення дитячих страхів.
«У моєму випадку – це досвід, який я пережив у глибокому дитинстві, а точніше – в березні 1998 року, коли померла моя бабуся. У селі Залібівка, де її поховали, ми лишилися на ніч. І я готовий заприсягтися, що саме так і було, коли в кутку кімнати почала згущуватися темрява і ніби рухатися на мене, – пригадав автор. – Звісно, мені було 10 років. Звісно, на ранок я з себе посміявся. Але образ лишився. Мені здається, з кімнатною пітьмою в мене сформувалися специфічні стосунки».
Читати ще: Любов, карантин і жертовність: лідер «Фіолету» презентував у Луцьку «Короля дощу»
Отож, до сімейної драми підтягнувся цей символ – Кушмарджак – така собі метафора на дитячі травми, які, якщо їх не пропрацьовувати, можуть перетворитися на справжній тягар. А пропрацьовані травми, на думку Колоса, – це завжди ресурс.
«Цього разу я підійшов до написання роману максимально системно, – зізнався Сергій. – Перед тим як сісти його писати, на кожного персонажа складав портфоліо – який має вигляд, яку музику слухає, яким був у дитинстві, що носить, що любить їсти тощо. Мало того, на спеціальній дошці перед собою повісив роздруковані світлини своїх героїв. Це були голлівудські актори, спортсмени – ті, хто в мене інтуїтивно асоціювався з моїми персонажами. І спілкувався з ними».
Однак все змінилося тоді, коли Сергій збагнув, що його головний герой буде ветераном російсько-української війни, який із посттравматичним стресовим розладом після Іловайського котла повертається в рідне місто, до сім’ї, до професії та намагається з’ясувати, що ж потрібно людині після всього того, що вона пережила й побачила на війні, як знайти себе та врятувати шлюб.
«І вже тоді почали з’являтися інші герої, зокрема Дарка, дружина Ярослава, через яку я проартикулював усі свої літературні досвіди. І, певно, це перша книга, в якій відсутні прототипи персонажів», – розповів Колос.
«Направду, коли читала роман, то часто ловила себе на думці, що в тому чи тому персонажі трішечки впізнаю Сергія: у книжках, які вони читали, чи в музиці, яку слухали, у висловлюваннях», – погодилася з ним модераторка заходу Елла Яцута.
Місто П’яні Мости, в якому відбуваються події роману, – цілком вигадане. Хоча автор виписав його так детально, що читач може й засумніватися у власних знаннях географії.
«У мене з самого дитинства – любов до камерних містечок. Таких, як моє рідне Дубно. Один з найкращих моїх естетичних кінодосвідів – серіал «Твін Пікс». Мені дуже подобалася естетика цього маленького вигаданого містечка, максимально відрізаного від світу. Високі сосни, бурхлива річка, каньйони… Усе це можна знайти в моїх П’яних Мостах. Хоча це містечко я абсолютно виправдано помістив десь в район Київського Полісся, де є такі пейзажі, створив таку собі альтернативну Україну з містом, якого немає на карті», – додав Сергій.
Читати ще: Гурт «Фіолет» випустив кліп про кохання на тлі війни, який зняли в Луцьку
«Кушмарджак» – це ще й роман-заклик до людей спілкуватися, проговорювати усі свої травматичні досвіди.
«Якось я прочитав, що всі проблеми людства – від локальних конфліктів до воєн – через відсутність здорової комунікації. Дуже часто замість того, щоб поділитися своїм болем, зрештою, просто викинути з себе багаж років, перетворюють це хтось – на жало, хтось – на причину хронічних неврозів. А все починається зі слова», – вважає Колос.
Під час написання роману Сергій Мартинюк постійно консультувався із шістьма військовими з приводу бойових досвідів, технічних деталей, пов’язаних зі зброєю тощо.
«Передусім мені хотілося з ними пропрацювати емоції й відчуття героя, бо в цьому я найбільше боявся помилитися: як відчувається паніка, страх, як загалом почувалися хлопці тоді, в Іловайську, коли їхали дорогою, а по них гатили з усього можливого озброєння, – розповів автор. – Другий момент – технічні деталі, адже у військових свій сленг. Звісно, це все можна знайти в інтернеті. І я знаходив. Але все одно було дуже багато правок. Мені важлива була достовірність. Я радився з ними на етапі написання, а потім вони були ще й рідерами – давав їм цілі шматки тексту на вичитку».
Зі слів Сергія, аби максимально вникнути в тему, він прочитав близько ста статей зі спогадами військових про Іловайськ.
«Спочатку основними тегами цього роману мали стати секс, любов, зрада. Адже задумував його як сімейну драму. А яка сімейна драма без сексу? – зазначив Сергій. – Однак згодом, після зауважень моїх рідерів, літературного редактора Сергія Осоки забрав чимало ліжкових сцен. Зараз опишу свій роман одним поняттям – посттравматичний стресовий розлад. І це не тільки про досвіди війни, а й про дитячі травми».
Ще одна тема роману «Кушмарджак» – робота головного героя над за стосунком ШІ.
«Для мене ця річ метафорична для підкреслення самотності мого головного героя. Він настільки розчарований в людях, із почуттям зрадженості з боку тих, хто його підвів, і кого підвів він, що перебуває, по-перше, у пошуках спокути за деякі, як сам вважає, гріхи, провини минулого, по-друге – в пошуках ідеального співрозмовника, який не нав’язуватиме йому якісь свої поведінкові патерни, не даватиме оціночних суджень його вчинкам. Штучний інтелект тут – це додаток в телефоні, який з дозволу юзера має доступ до всього, що в цьому телефоні відбувається, й на основі цього вибудовує лінію спілкування», – пояснив Колос.
З його слів, це про нашу епоху діджиталізації, про покоління зумерів – максимальних інтровертів. І саме те, що стосується штучного інтелекту, було для автора найскладнішим під час написання роману. Тому тут йому допомагав українець, який живе в Німеччині й працює над розробкою ШІ.
Читати ще: «Спіймав мій оптиміст бедтріп»: музиканти «Фіолету» презентували новий студійний проект «Розпачі»
«Загалом, планувати – класно, бо це структурує твою роботу. Але під час написання відсотків 40-50 сюжету змінилося, бо в героїв є така схильність (і це в мене вже не вперше), коли ти їм задаєш ту точку, в яку вони мають прийти, та на якомусь етапі вони вже починають жити своїм життям. Це важко пояснити. Але вони вже обросли таким жиром, кістками, біцепсами, що ти вже не можеш їм диктувати, як поводитися. Іноді якісь діалоги, вчинки пишуться спонтанно, воно десь іде з тебе, і виходить геть не те, що ти першопочатково планував. І десь на екваторі роману кожен герой вже став трошки іншим – десь глибшим, десь випуклішим, а десь – уже з настроєм на інший життєвий сценарій», – резюмував Сергій Мартинюк.
По завершенню презентації традиційно разом з шанувальниками влаштували фото- та автограф-сесію. А вже увечері на прихильників творчості «Фіолету» чекав концерт у межах першого в історії гурту акустичного туру зі струнними.
Оксана ГОЛОВІЙ
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
«Ярослав Дорош, дивом уцілілий у боях за Іловайськ, після повернення до рідних П’яних Мостів намагається пристосуватися до звичного життя. Однак пережите на фронті та підживлені війною травми дитинства не дають вирватися із зачарованого кола минулого. Час, улюблена справа і робота над застосунком із ШІ роблять своє, та цей недовгий спокій порушують нове несподіване кохання й місцевий кримінальний авторитет.
Руйнація сім’ї, таємнича смерть колеги, постійні флешбеки війни з привидами минулого, шлях помсти, що не лишає вибору, і почвара з дитячих жахіть, яка знову змушує головного героя з острахом вглядатися в пітьму. Це божевілля чи все відбувається насправді? Проте шляху назад нема. Цього разу він зробить усе правильно», – йдется в анотації до роману, що неабияк інтригує.
«Почалося все з того, що я вирішив написати сімейну драму. На той момент я пережив розлучення. Низка моїх друзів і колег за роки до того пережили різні травматичні досвіди. І з’ясувалося, що розриви шлюбів, надто там, де є діти, – дуже болісний процес. І в мене виникла ідея розказати історію руйнації всього хорошого, що було між людьми, після років спільного життя, – розповів Колос про ідею роману. – Власне, на той момент я ще абсолютно не думав про своїх персонажів. Була ідея, під яку підтягнулася напіввигадка з дитинства – Кушмарджак».
«У моєму випадку – це досвід, який я пережив у глибокому дитинстві, а точніше – в березні 1998 року, коли померла моя бабуся. У селі Залібівка, де її поховали, ми лишилися на ніч. І я готовий заприсягтися, що саме так і було, коли в кутку кімнати почала згущуватися темрява і ніби рухатися на мене, – пригадав автор. – Звісно, мені було 10 років. Звісно, на ранок я з себе посміявся. Але образ лишився. Мені здається, з кімнатною пітьмою в мене сформувалися специфічні стосунки».
Отож, до сімейної драми підтягнувся цей символ – Кушмарджак – така собі метафора на дитячі травми, які, якщо їх не пропрацьовувати, можуть перетворитися на справжній тягар. А пропрацьовані травми, на думку Колоса, – це завжди ресурс.
Місто П’яні Мости, в якому відбуваються події роману, – цілком вигадане. Хоча автор виписав його так детально, що читач може й засумніватися у власних знаннях географії.
«Кушмарджак» – це ще й роман-заклик до людей спілкуватися, проговорювати усі свої травматичні досвіди.
«Якось я прочитав, що всі проблеми людства – від локальних конфліктів до воєн – через відсутність здорової комунікації. Дуже часто замість того, щоб поділитися своїм болем, зрештою, просто викинути з себе багаж років, перетворюють це хтось – на жало, хтось – на причину хронічних неврозів. А все починається зі слова», – вважає Колос.
«Передусім мені хотілося з ними пропрацювати емоції й відчуття героя, бо в цьому я найбільше боявся помилитися: як відчувається паніка, страх, як загалом почувалися хлопці тоді, в Іловайську, коли їхали дорогою, а по них гатили з усього можливого озброєння, – розповів автор. – Другий момент – технічні деталі, адже у військових свій сленг. Звісно, це все можна знайти в інтернеті. І я знаходив. Але все одно було дуже багато правок. Мені важлива була достовірність. Я радився з ними на етапі написання, а потім вони були ще й рідерами – давав їм цілі шматки тексту на вичитку».
Зі слів Сергія, аби максимально вникнути в тему, він прочитав близько ста статей зі спогадами військових про Іловайськ.
Ще одна тема роману «Кушмарджак» – робота головного героя над за стосунком ШІ.
«Загалом, планувати – класно, бо це структурує твою роботу. Але під час написання відсотків 40-50 сюжету змінилося, бо в героїв є така схильність (і це в мене вже не вперше), коли ти їм задаєш ту точку, в яку вони мають прийти, та на якомусь етапі вони вже починають жити своїм життям. Це важко пояснити. Але вони вже обросли таким жиром, кістками, біцепсами, що ти вже не можеш їм диктувати, як поводитися. Іноді якісь діалоги, вчинки пишуться спонтанно, воно десь іде з тебе, і виходить геть не те, що ти першопочатково планував. І десь на екваторі роману кожен герой вже став трошки іншим – десь глибшим, десь випуклішим, а десь – уже з настроєм на інший життєвий сценарій», – резюмував Сергій Мартинюк.
Оксана ГОЛОВІЙ
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
У Ростовській області дрони атакували нафтопереробний завод
Сьогодні 10:07
Сьогодні 10:07
Виховують чемпіонів: Волинська обласна дитячо-юнацька спортивна школа відсвяткувала 55-річний ювілей. Фоторепортаж
Сьогодні 08:59
Сьогодні 08:59
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.