Про що не варто говорити з військовими. Поради від «Азов. Супровід» у Луцьку

Етична комунікація з військовими і ветеранами – тема, що після повномасштабної війни набула неабиякої значущості. Від правильної комунікації залежить адаптація військових у цивільному житті.

Тож 29 березня у Misto.cafe військовослубовці «Азов. Супровід» влаштували для лучан просвітницьку лекцію. Спікерами стали психолог служби супроводу Владислав Зайченко та кейс-менеджерка із супроводу поранених Яніна Колотило.

Структура «Азов. Супровід» допомагає військовим, які перебувають на лікуванні й реабілітації після отриманих поранень. Волинські Новини зібрали найважливіше із лекції.За словами спікерів, у цивільному житті військові і ветерани стикаються зі стереотипами, які не мають статистичного підтвердження. Серед таких побутує, що всі ветерани мають посттравматичний стресовий розлад. Однак, за даними досліджень, частка осіб із ПТСР варіюється в межах 30-40 %.

Читати ще: «Ми боремося за Україну, а не за чиновників». Бійці «Азову» розповіли лучанам про військову культуру. Фото

Стереотип – військові завжди готові до насильства. У реальності ж вони проходять тренування, щоб уникати насильства, а застосовують його лише в крайніх випадках або за наказом.

Стереотип – військові завжди мають бути сильними. Насправді вони, як і всі люди, потребують підтримки, мають право на слабкість і емоційний відпочинок.Під час спілкування з військовими варто враховувати, що є теми-тригери: політика, релігія, розмови про правих і лівих, війна та мова. Звісно, людина може сама заговорити про ці речі. І тут радять пам’ятати, що кожен має особисту думку. Тому немає потреби переконувати в протилежному – достатньо вислухати.

Особливо тонка тема війни, бо кожен військовий має різний бойовий досвід: хтось готовий ним ділитися, хтось – ні.

«Деякі військові говорять про війну нормально. Для декого це травматичний досвід, бо не всі операції бувають вдалими, не з усіх люди повертаються живими. Хтось міг втратити побратимів, бачити те, чого не хотів би бачити. Тож питати напряму про війну не треба. Якщо ж військовий вам довіряє та готовий поділитися, тоді слухайте і прийміть. Звичайно, це може бути складно. Багато розказують про свій досвід у негативному контексті, бо війна – це важко і виснажливо», – зазначив Владислав Зайченко.Під час таких розмов є фрази, що явно зайві. До поганої комунікації з воїнами належать такі:

– Що там? Коли перемога?

– Ти когось вбивав/вбивала?

– У тебе хтось помирав?

– Я тебе розумію.

– Не хвилюйся, усе буде добре.

«Не варто вживати слова сонечко, рятівник, герой. Ми всі й так розуміємо, що кожен, хто має бойовий досвід, є героєм. У нашій бригаді кожен військовий і ветеран – доброволець, який особисто ухвалив рішення стати на захист країни, що вартує подяки. Але інколи слово герой може стати тригером, бо для бійців, як вони мені казали, героями є ті, хто загинув», – додала Яніна Колотило.

Читати ще: «Не жаліти, а співпереживати». Волинська психологиня розповіла, як спілкуватися з військовимиЩе одна фраза – «Герої не вмирають». Із нею теж треба бути обережним і зважати на контекст, відзначив Владислав Зайченко.

«Герої, на жаль, помирають. І це найважча тема. Коли кажуть «Герої не вмирають» під час поховань – це одна річ. Але коли таке казати військовому, який втратив багато друзів, то це зовсім інше. Для нього герої помирають», – зауважив військовослужбовець.

Спікери відзначили: ветерани і військові такі ж люди, як і цивільні, але з трошки іншим досвідом. Під час розмови важливо бути вихованим та етичним, як і в будь-якому спілкуванні.

«Цінують відкритість і вміння слухати. Якщо не готові, то чесно і ввічливо про це скажіть», – радять військовослужбовці.Ще військові зіштовхуються з упередженнями від людей, які подекуди звертають увагу тільки на погане. Мовляв, десь побачили військового в стані сп’яніння і зробили висновок, що всі вони такі. Те ж саме стосується ситуацій із проявами агресії – через якийсь один випадок під стигматизацію потрапляють усі. Але, як акцентували, не потрібно рівняти всіх до одного.

Читати ще: Поклади руку на серце, або Чому цивільні опускають очі, коли бачать військових

У цивільному житті для військових мають місце зовнішні тригери: гучні звуки, специфічні звуки (шум мотоцикла, біти в музиці, спецефекти фільмів тощо), запахи, спалахи світла, дотики. Щось із тригерів може перерости в кризові стани, серед яких – панічна атака. У такому разі варто заземлити людину, себто перемкнути її увагу на щось стороннє.Викликом для нашого часу стане інтеграція ветеранів у цивільне життя після бойових дій. Як наголосила Яніна Колотило, над цим питанням мають працювати не лише громадяни, а й міські влади та очільники громад. З її слів, особливо активну роботу мають вести на рівні невеликих населених пунктів, щоб ветеран не зачинявся удома, а був корисним.

«Після повномасштабного вторгнення чимало молодих людей знайшли себе у війську. Їхня молодість минає у контексті війни. Коли вони повернуться, то мають знаходити щось, щоби бути корисними, – акцентував Владислав Зайченко. – У нас на рівні ветеранської політики має бути закладено, що ветерана не мають опікати, а дати змогу себе реалізувати. Дехто каже: «Давайте дамо ветерану гроші, щоб відкрив свій бізнес». Але ж не кожен на це піде, бо не всі за хистом бізнесмени. На державному рівні мають створювати можливості для військових, які звільняються зі служби».Читати ще: «Вони не відчувають себе собою». Спецпризначенець армії США розповів лучанам про повернення військових до цивільного життя

До слова, лучанам також розповіли про AЗОВ.ONE – відділ фандрейзингу бригади «Азов». Він опікується залученням грошей для потреб підрозділу шляхом налагодження дружньої співпраці з бізнесом та іншими організаціями. Фонд є третім в Україні за кількістю акумульованих коштів. Туди ж підуть усі донати від учасників зустрічі в Луцьку та виручка за сувенірну продукцію.

Дмитро КЛИМЧУК

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---