Про міщанина Матвія Демковича, який не схотів бути владцем 400 років тому
Луцький маґістрат як орган місцевого самоврядування на маґдебурзькому праві було створено наприкінці ХV століття. Це сталося після того, як 31 липня 1497 року великий князь литовський Олександр Яґеллончик надав привілей.
Декларували основні постулати функціонування міської влади, обов’язки і повноваження війта, райців і лавників. Визначали їхню юрисдикцію і компетенцію, порядок обрання поспільством (міською громадою) чи призначення королем.
Урядування у маґістраті як вищій інституції адміністративно-правової системи «острівків свободи» – самоврядних громад міст – вважалося почесним і відповідальним обов’язком.
Великий князь Литовський Олександр Яґеллончик на Коронаційному сеймі, початок ХVI століття
Посмертна корона Олександа Яґеллонського, нещодавно віднайдено у крипті Вільнюського собору
Засідання міського уряду ХVI століття із книги Statuta y metrika przywileiow koronnych Станіслава Сарніцького
Траплялося, що не завше і не кожен міщанин виявляв охоту посісти уряд в «місті його королівської милості Луцькому». На це були свої причини.
Читати ще: Як обирали міську владу Луцька 400 років тому
Прикладом тому став багаторічний міський урядник Матвій Демкович. У зв’язку із поважним віком і хворобами він не прийшов на урочисту елекцію (вибори) в Луцькій ратуші 14 січня 1614 року. Це не завадило війту Олександру Загоровському і бурмистру Кирилу Дем’яновичу призначити поважного міщанина бурмистром «заочно». Чоловіки навіть віднесли до його господи на зберігання міську самоврядну атрибутику – ключі й печатку.
Олександр Дишко. Площа Ринок у Луцьку ХVI-XVIII століть (2017)
15 січня 1614 року Матвій Демкович звернувся до суду. Старий райця подавав протестацію супроти двох колег. Суть скарги полягала у фактичному примушенні Демковича до виконання бурмистрівських повноважень. Попри відсутність на урочистій елекції, Загоровський з Дем’яновичем силою віднесли до дому колишнього урядника ключі від міської скриньки (скарбниці) й радецьку печатку.
Вʼязка ключів в інтер’єрі на картині Ніколаса Мааса «Жінка, яка рахує гроші», (1656). Художній музей Сент-Луїса, США
Для підсилення свого обурення позивач заявляв, що опоненти жодним чином не зважали на його поважний вік і погане самопочуття. За словами славетного міщанина, його урядницька кар’єра на той час уже налічувала майже двадцять років.
Рембрант ван Рейн. Чоловік поважного віку з хрестом на плечі, 1628 рік
Незважаючи на минулість своєї каденції, старі райці часто брали участь у судових засіданнях Луцького маґістрату. Під час укладення декрету між бурмистром Василем Шилневичем та міщанином Кирилком Тимохновичем 4 травня 1640 року про особисту образу, завдану бурмистру, до складу міського уряду, окрім райці-лентвійта Яна Гепнера та райці Шимона Злоторовича, лавників Антонія Перетятковича, Самуіла Кириловича, Романа Левоновича, Стефана Нестеровича та Максима Соколениці, входив старий райця Нестер Йовкович.
Епітафія (надмогильна плита) луцького бурмистра Григорія Посолейковича (помер у 1567 році) в мурі Хрестовоздвиженської церкви
А в часі маніфестації Василя Шилневича та Романа Левоновича про готовність їхати до Варшави 14 травня того ж року на місці лентвійта та райці Яна Гепнера сидів старий райця Йона Михайлович. Уряд бурмистра тоді посідав ще один старий райця Павло Антонович.
Єврей-орендар, аматорський малюнок з актових книг другої половини ХVI століття
Апелювання Матвія Демковича у протестації щодо тривалої урядницької кар’єри підтверджено документально. Упродовж 1595-1600 років він був луцьким лавником. У 1601-1608, 1611-1613 і 1616 роках служив Луцьку райцею.
Читати ще: Духовне і матеріальне у сприйнятті лучан 400 років тому
Стосовно його опонентів Олександра Загоровського й Кирила Дем’яновича, то перший із них війтував у Луцьку дев’ять років – з 1611 до 1620-го. Відомо про те, що він зловживав владою. Володимирський єврей Шмойло Ізакович скаржився на війта. Він зазначав, що під час вересневого ярмарку 1612 року той незаконно взяв у нього мито.
Посмертна маска луцького старости Станіслава Альбрехта Радзивіла з Олицького колегіального костелу святої Трійці. Фото «Хронік Любарта»
Через шість років райці й міщани Луцька оскаржували перед королем заборону Загоровського виготовляти горілку і шинкувати цим напоєм попри дозволи у привілеях на маґдебурзьке право.
Читати ще: Різні за вірою й походженням: мультикультурний Луцьк 400 років тому
Порушення посполитого спокою за війтом були помічені у вимірі словесних образ. Йому приписували часті побиття й мордування, відсутність будь-якого контролю за міськими фінансами, заборони міській громаді скаржитися на дії владця монарху.
Відтиск луцької міської печатки із зображенням святого Миколая, початок ХVII століття
У травні того ж 1618 року король наказав луцькому старості Альбрехту Станіславу Радзивіллу взяти міщан під свій захист. На початку 1620 року Загоровський передав війтівство сину Андрію.
Олександр Дишко. Острів Луцьк (2010)
Значно тривалішою була присутність у Луцькому маґістраті Кирила Дем’яновича. З 1596 до 1601 року він входив до числа лавників. На уряді райці перебував упродовж кількох періодів (1602-1608, 1610-1615, 1622, 1623, 1626, 1627, 1630, 1632, 1633 роки). Був письменним.
У 1627 році обіймав уряд бурмистра. У цьому статусі подавав до актів ґроду квит (розписку) поручникові Войні Чарноті. У цьому документі залишив свій кириличний підпис.
З кола учнів Рембранта ван Рейна (1606-1669). Старий чоловік за молитвою. 1630-ті. Бостонський музей образотворчих мистецтв
Суперечлива справа поміж Матвієм Демковичем, Олександром Загоровським і Кирилом Дем’яновичем розгорталася наступним чином. Старий райця з допомогою возного Станіслава П’яновського і в присутності луцьких міщан відіслав міські атрибути до війта.
Загоровського це не зупинило. Його посланець-слуга, цього разу уже з погрозами, приніс печатку і ключі до господи Демковича знову.
Самуель ван Хуґстратен. Старий чоловік у вікні (1653). Віденський музей історії мистецтв
Маючи природний страх за своє життя і не наважившись повторно ним ризикувати, міщанин залишив ключі й печатку в себе. Небавом звернувся до ґроду щодо відновлення справедливості.
Через два роки, в лютому 1616-го, Матвій Демкович помер. Його свідчення про поважний вік і хвороби вочевидь були небезпідставними.
Оксана ШТАНЬКО
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Декларували основні постулати функціонування міської влади, обов’язки і повноваження війта, райців і лавників. Визначали їхню юрисдикцію і компетенцію, порядок обрання поспільством (міською громадою) чи призначення королем.
Урядування у маґістраті як вищій інституції адміністративно-правової системи «острівків свободи» – самоврядних громад міст – вважалося почесним і відповідальним обов’язком.
Траплялося, що не завше і не кожен міщанин виявляв охоту посісти уряд в «місті його королівської милості Луцькому». На це були свої причини.
Читати ще: Як обирали міську владу Луцька 400 років тому
Прикладом тому став багаторічний міський урядник Матвій Демкович. У зв’язку із поважним віком і хворобами він не прийшов на урочисту елекцію (вибори) в Луцькій ратуші 14 січня 1614 року. Це не завадило війту Олександру Загоровському і бурмистру Кирилу Дем’яновичу призначити поважного міщанина бурмистром «заочно». Чоловіки навіть віднесли до його господи на зберігання міську самоврядну атрибутику – ключі й печатку.
15 січня 1614 року Матвій Демкович звернувся до суду. Старий райця подавав протестацію супроти двох колег. Суть скарги полягала у фактичному примушенні Демковича до виконання бурмистрівських повноважень. Попри відсутність на урочистій елекції, Загоровський з Дем’яновичем силою віднесли до дому колишнього урядника ключі від міської скриньки (скарбниці) й радецьку печатку.
Для підсилення свого обурення позивач заявляв, що опоненти жодним чином не зважали на його поважний вік і погане самопочуття. За словами славетного міщанина, його урядницька кар’єра на той час уже налічувала майже двадцять років.
Незважаючи на минулість своєї каденції, старі райці часто брали участь у судових засіданнях Луцького маґістрату. Під час укладення декрету між бурмистром Василем Шилневичем та міщанином Кирилком Тимохновичем 4 травня 1640 року про особисту образу, завдану бурмистру, до складу міського уряду, окрім райці-лентвійта Яна Гепнера та райці Шимона Злоторовича, лавників Антонія Перетятковича, Самуіла Кириловича, Романа Левоновича, Стефана Нестеровича та Максима Соколениці, входив старий райця Нестер Йовкович.
А в часі маніфестації Василя Шилневича та Романа Левоновича про готовність їхати до Варшави 14 травня того ж року на місці лентвійта та райці Яна Гепнера сидів старий райця Йона Михайлович. Уряд бурмистра тоді посідав ще один старий райця Павло Антонович.
Апелювання Матвія Демковича у протестації щодо тривалої урядницької кар’єри підтверджено документально. Упродовж 1595-1600 років він був луцьким лавником. У 1601-1608, 1611-1613 і 1616 роках служив Луцьку райцею.
Читати ще: Духовне і матеріальне у сприйнятті лучан 400 років тому
Стосовно його опонентів Олександра Загоровського й Кирила Дем’яновича, то перший із них війтував у Луцьку дев’ять років – з 1611 до 1620-го. Відомо про те, що він зловживав владою. Володимирський єврей Шмойло Ізакович скаржився на війта. Він зазначав, що під час вересневого ярмарку 1612 року той незаконно взяв у нього мито.
Через шість років райці й міщани Луцька оскаржували перед королем заборону Загоровського виготовляти горілку і шинкувати цим напоєм попри дозволи у привілеях на маґдебурзьке право.
Читати ще: Різні за вірою й походженням: мультикультурний Луцьк 400 років тому
Порушення посполитого спокою за війтом були помічені у вимірі словесних образ. Йому приписували часті побиття й мордування, відсутність будь-якого контролю за міськими фінансами, заборони міській громаді скаржитися на дії владця монарху.
У травні того ж 1618 року король наказав луцькому старості Альбрехту Станіславу Радзивіллу взяти міщан під свій захист. На початку 1620 року Загоровський передав війтівство сину Андрію.
Значно тривалішою була присутність у Луцькому маґістраті Кирила Дем’яновича. З 1596 до 1601 року він входив до числа лавників. На уряді райці перебував упродовж кількох періодів (1602-1608, 1610-1615, 1622, 1623, 1626, 1627, 1630, 1632, 1633 роки). Був письменним.
У 1627 році обіймав уряд бурмистра. У цьому статусі подавав до актів ґроду квит (розписку) поручникові Войні Чарноті. У цьому документі залишив свій кириличний підпис.
Суперечлива справа поміж Матвієм Демковичем, Олександром Загоровським і Кирилом Дем’яновичем розгорталася наступним чином. Старий райця з допомогою возного Станіслава П’яновського і в присутності луцьких міщан відіслав міські атрибути до війта.
Загоровського це не зупинило. Його посланець-слуга, цього разу уже з погрозами, приніс печатку і ключі до господи Демковича знову.
Маючи природний страх за своє життя і не наважившись повторно ним ризикувати, міщанин залишив ключі й печатку в себе. Небавом звернувся до ґроду щодо відновлення справедливості.
Через два роки, в лютому 1616-го, Матвій Демкович помер. Його свідчення про поважний вік і хвороби вочевидь були небезпідставними.
Оксана ШТАНЬКО
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
На Волині попрощалися з Героєм Сергієм Бубелою
Сьогодні 20:13
Сьогодні 20:13
Дав 200 євро – отримав штраф: біля Луцька водієві не вдалося відкупитися за п’яну їзду
Сьогодні 19:44
Сьогодні 19:44
«Спробую піти на війну»: ухвалили вирок волинянину, якого неодноразово ловили на крадіжках
Сьогодні 18:18
Сьогодні 18:18
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.