«Пряма закінчилася й почався зиґзаґ», – психолог з Луцька про майбутнє професій

Майбутнє професій – надзвичайно цікава та актуальна наразі тема. Про виклики і парадокси сучасності, а також про те, які професії за п’ять років уже зникнуть, а які з’являться, якими рисами має бути наділений та якою компетенцією має володіти фахівець, працівник, аби бути затребуваним і успішним у професії, в ефірі програми «Психолог і я» телеканалу «Аверс» говорили з докторкою психологічних наук, професоркою, завідувачкою кафедри загальної соціальної психології та соціології Волинського національного університету імені Лесі Українки Ольгою Лазорко.

Зараз така ситуація, що ця глобальна діджиталізація призводить до того, що певні професії відживають, їх заміняють машини, роботи, комп’ютери. Чи готове наше суспільство прийняти цей виклик і наскільки сьогоднішня освіта готує нашу молодь до того, аби вони у перспективі були успішними в професії?

Для психологів надзвичайно важливо зрозуміти, які ж риси мають бути в людини майбутнього, щоб не вона ганялася за професіями, а роботодавці шукали її, і яким чином нам правильно побудувати професійну освіту для того, щоб ці люди були готові прийняти ці виклики, які нас сьогодні очікують. Незалежно від того, готове суспільство їх прийняти чи ні, ми, на жаль, з цим зіштовхуємося щодня.

Я думаю, кожен з нас це вже відчув. Тому що я народилася ще в той час, коли було ще минуле століття, минуле тисячоліття, воно було дуже стабільне, визначене, ми знали, що закінчимо школу, підемо в університет, закінчимо університет, підемо на роботу, будемо робити кар’єру і все, в принципі, на середньому рівні було визначено. Ми захищені, можемо планувати, прогнозувати те, що нас чекатиме через 15-20 років.

Ну, сьогодні, бачите, на жаль, все змінилося, і навіть є такі абревіатури в американській науці, які визначали той світ, як spot-світ, який якраз характеризується епохою стабільності, простоти, прогнозованості та визначеності. У ХХІ столітті ми вступили в таку пору, яка називається VUCAworld, так і кажуть: «WelcometoVUCAworld». Пряма закінчується і починається зиґзаґ. Це означає, що зараз в нас, на жаль чи на щастя, час невизначеності, він дуже складний, його практично неможливо прогнозувати і безумовно, він є нестабільним.

Ми маємо це все прийняти. Крім того, це ускладнюється ще трендами. Один з найбільших – це діджиталізація, яка торкається абсолютно всіх сфер нашого життя. Це розвиток штучного інтелекту, розвиток ІТ-технологій, без яких, мабуть, жодна професія вже на повну силу існувати не може.

Читайте ще: Хімія кохання: медичний психолог з Луцька про те, як бути щасливими в парі

Другий тренд – це те, що диктує нам зараз ситуація з пандемією. Буквально недавно, в жовтні 2020 року, відбувся Всесвітній економічний форум, де, в принципі, завжди прогнозують, декларують ті тренди, ті основні моменти, які дуже важливі для сьогоднішнього суспільства, які треба враховувати у розвитку не тільки економіки, але й освіти, і те саме стосується людського капіталу. Там був цілий розділ, присвячений майбутньому професій.

Ішлося про дуже цікаві тренди у зв’язку з пандемією, із якою вперше зіткнувся світ, тому що таких масштабів ще не було ніколи. Було визначено, що діджиталізація посилюється, тому що люди змушені зберігати соціальну дистанцію, змушені часто працювати з дому, а для цього вони мусять мати цифрові навички, вміння працювати з комп’ютером. І навіть ми як викладачі в університетах зіткнулись з цією проблемою, що тепер маємо проводити всі заняття в різних системах: у Zoom, в Зумі, в Microsoft Office 365. І я думаю, що десь 80-85% викладачів не були готові до такої тривалої взаємодії зі студентами через комп’ютер, а зараз ці навички дуже швидкими темпами надолужують, тому що знають, що немає куди діватись і ми мусимо це враховувати.

Наскільки потрібно сьогодні вміло працювати з технікою, аби в майбутньому знайти своє місце під сонцем?

За прогнозами футурологів, науковців 9 з 10 професій майбутнього мають передбачати успішне володіння цифровими навичками. На сьогодні ситуація така, що, наприклад, в Європі 44% населення від 16 до 74 років мають низькі навички володіння цифровими технологіями. Я думаю, що в Україні ситуація не набагато краща чи гірша. Тому це нагальна потреба.

Скажіть, а що робити, якщо людині не вдається навчитися користуватися технікою, які в неї перспективи?

Щодо прогнозів, то завжди можна мати оптимістичний сценарій та песимістичний. Щодо оптимістичного сценарію, то за найближчі 10 років 75 мільйонів людей залишиться без роботи, але в той же час, 130 мільйонів нових робочих місць буде створено. Але ці нові робочі місця, зрозуміло, будуть передбачати володіння цифровими навичками.

При песимістичному прогнозі за 10-15 років, оскільки зникне десь біля 57 професій взагалі, а люди будуть не готові володіти новими професіями у зв’язку з відсутністю саме цих навичок в тому числі, то близько 15% працездатного населення, це десь 400 мільйонів людей, залишаться без роботи. При чому вони ніколи не знайдуть роботу, і зараз соціологи б’ють на сполох і говорять про те, що вже можна говорити про цілу верству населення, для якої навіть придумали назву – прекаріат, що означає голодні і злі.

Читайте ще: Плакати – можна. Просити про допомогу – треба. Поради психолога, як допомогти собі у миті відчаю

Це ті люди, які якраз не зможуть знайти собі застосування. У принципі, вже є досвід таких високорозвинутих країн, коли дуже велика кількість людей, от, наприклад, у США, не отримали вищу освіту, живуть на спеціальні дотації для населення, тобто можуть задовольнити свої базові потреби. А хапати зірки чи досягати успіху, по-перше, не входить у їхні плани, а по-друге, в них немає для цього потрібних компетенцій.

Ясно, що якщо ми обираємо оптимістичний сценарій, то для нас є тільки одна опція – це безперервна освіта, освіта протягом життя, це теж ще один тренд для майбутніх професій.

Які професії можуть зникнути протягом 5-10 років?

Є дуже цікаві дослідження і ясно, що це ті професії, які можуть бути замінені автоматизацією, роботами й штучним інтелектом. Це все, що стосується представників, наприклад, кол-центрів, бухгалтерії, де всю рутинну роботу може виконувати штучний інтелект, або це може бути автоматизовано.

Усі низові професії, дуже великий сектор, який стосується будівництва чи інженерії на підприємствах, кажуть, що навіть в медицині теж велику кількість діагностичної роботи, припустімо, будуть здійснювати роботи. Називали такі цифри, що якщо під час оцінки томографії людини навіть у найдосвідченішого лікаря завжди є доля помилки 10-15% при встановленні діагнозу, то у робота ця похибка може бути 0,1%.

Я чула, що заміна роботами певних професій не завжди на краще, ми втрачаємо свої професійні навички.

Підходимо до психології, власне, тут у нас включаються такі навички, як професійна інтуїція і творчість. Що більша доля цих якостей у професії, то більша вірогідність, що вона ніколи не буде замінена роботами. І якраз у наших лікарів унаслідок того, що бракує тієї діагностичної апаратури, щоб поставити діагноз, настільки розвинені інтуїція і професійний досвід, що вони справді за допомогою пальпації можуть встановити діагнози.

Торкнімося безперервної освіти і загалом змін в освіті. Наскільки важливо постійно навчатися, окрім комп’ютерів, що ще потрібно знати? Ми знаємо про іноземні мови, без яких теж нікуди зараз.

Загалом, хочу розповісти про концепцію безперервної освіти як тренд. Абревіатура з трьох L– life, long, learning. Тобто коли ми згадували про минуле тисячоліття, коли ми закінчували навчальний заклад і потім, можливо, раз на п’ять років проходили підвищення кваліфікації й могли дуже успішно працювати на одному місці роботи. Зараз це взагалі неможливо, і освітяни говорять про так звану трипікову модель освіти, коли людина, навчившись у юнацькому віці, отримує кваліфікацію, наступна освіта і переосвіта можуть відбуватися після 30 років, коли людина може змінити фах під впливом трендів, сучасності або розвинутися в тій професії, у якій вже вивчилася, але дуже кардинально.І третій пік освіти – 50-55 років, коли людина отримує додатковий фах і реалізує себе в зовсім іншому виді діяльності. Це вже зараз відбувається. І ще цікавий тренд, що у зв’язку з теоріями поколінь більший попит іде якраз на старші покоління, тому що в них є багато тих важливих психологічних якостей, потрібних у професії, яких немає, наприклад, в молоді.

Читайте ще: «Людина боїться майбутнього тоді, коли вона незадоволена собою сьогодні», – психолог з Луцька

І тому для них є дуже актуальними трендами саме перенавчатися і набувати цих навичок, бо з психологічної точки зору вони є дуже цінними працівниками. Якщо вони доберуть ще ці технології, то у майбутньому їм не буде ціни.

Щодо самих якостей, чеснот людських, не можна віднімати людське, тому що все-таки ми люди соціальні і важливо, напевно, буде в майбутньому теж володіти певними характеристиками. От хотілось би, щоб ви їх озвучили.

Знову ж таки, хочу повернутися до даних Всесвітнього економічного форуму, тому що вони найновіші. Вони провели дослідження серед найбільших корпорацій і опитування, які навички, професійні компетенції найбільш важливі саме сьогодні, у сучасних умовах. Було отримано дуже цікаві дані, з яких зробили дуже серйозні висновки, тому що виявилось, що сьогодні не так важлива спеціальність і фаховість, як перелік компетенцій, тобто справді тих якостей, чеснот, які люди мають в собі, щоб виконувати певний вид діяльності.

На першому місці, хай як це дивно, опинилися саме психологічні якості. По-перше, це критичне і аналітичне мислення, тобто високі когнітивні функції, які передбачають обов’язково наявність креативної складової, тобто коли людина може створити щось нове, таке, чого ні в кого не було раніше, що людина може розв’язувати завдання таким чином, яким це не було зроблено раніше, розв’язувати складні завдання, в складних умовах невизначеності.

Далі йде друга компетенція – це гнучкість, загалом компетенція ХХІ століття. Тобто наша адаптованість, вміння пристосовуватися до ситуацій.

Третя компетенція – це менеджмент. Вона включає повністю все, що стосується володіння собою. Це правильна організація свого часу, це вміння долати стрес, тобто стресостійкість, це життєстійкість, така опірність тим ризикам і небезпекам, які нас чекають на кожному кроці. Далі це те, що стосується взаємодії з людьми, це високі навички емоційного і соціального інтелекту, тобто успішна комунікація, залагодження конфлікту, конструктивні копінг-стратегії. Тобто все, що стосується таких Soft Skills, тобто м’яких навичок, які раніше взагалі не брали до уваги, їх вважали таким бажаним компонентом, якщо ти хороший професіонал, тому що емоції треба залишати, а віддаватися тільки справі.

Читайте ще: «Зараз на планеті такий період, який можна назвати проходженням через точку нуль», – психотерапевт

Зараз інакше, якраз будуть цінувати ті навички соціальної взаємодії, які дозволять людям разом у команді, часто різних культур, різних мов розв’язувати різні завдання, тому що глобалізацію ніхто не відміняв і на рівні великих корпорацій завжди буде міжкультурна взаємодія, тобто якщо раніше знання української мови було привілеєм, великим плюсом, то зараз це необхідність.

Отримуючи будь-яку професію, це теж ще один тренд, вона є міждисциплінарною, тобто ти отримуєш фах і обов’язково мусиш мати базові інформаційні навички володіння комп’ютером і знати хоча б англійську мову, це маст хев. Вже на перекладачів немає, мабуть, сенсу влаштовуватись, тому що це необхідна для кожного навичка.

Що ви можете сказати про наше молоде покоління, покоління Z, як його ще називають?

Загалом теорія поколінь заснована на тому, що в кожного покоління 20-річного циклу є свої цінності і свій світогляд, вони дуже між собою відрізняються. Це викликано історичною добою і різними світовими трендами. Зараз на ринку праці, якщо ми говоримо про професії, одночасно перебуває чотири покоління людей, в основному це X, Y, Z і ще попередні бебі-бумери. Ясно, що вони дуже між собою відрізняються, і це теж для нас як освітян є виклик певною мірою, тому що я пам’ятаю часи, коли ми вчили тільки Y, і це були міленіали, для нас це теж було дуже цікаво.

Y – це люди якого віку?

Це з 1981 року і до 2000-го, в різних класифікаціях по-різному, ця дуже така середня.

Розкажете детальніше про риси кожного покоління?

Покоління Х – моє покоління, це починаючи з середини 60-х років і до 80-х. Оскільки їхні батьки завжди були на роботі, вони теж звикли постійно працювати, дуже було багато криз під час історичного розвитку і на Заході, і тим більше у Радянському Союзі. Це якраз ми пережили зміну епох, зміну ідеологій. Тобто ми справді постійно жили в ситуації ризику. І в цей самий час була епоха такого споживацтва. Тобто ми почали жити краще, зрозуміли, що гроші дають блага.

Тому для покоління Х дуже важливо було працювати, причому працювати треба було тяжко, без відпочинку, слово трудоголік сприймалося як позитив, вважалося, що довше ти сидиш на роботі, то ти кращий. Вони часто жертвували сім’єю заради роботи, щоб отримати ті блага, втриматися на плаву, мати якісь будинки, машини тощо.

Нам дуже часто передають таку модель, подають дітям цю жертовність, ніби так потрібно.

А вона не приживається, тому що це вже наступне покоління – міленіали. До речі, близько 75% на ринку праці – саме їх. Вони вже зараз починають очолювати підприємства і дуже відрізняються, тому що вони виросли в достатку, в них не було тієї кризи, яка була у покоління Х. І вони є набагато творчішими, набагато незалежнішими і волелюбнішими. Тобто для них в професії не така важлива організація, як, наприклад, режим балансу між роботою і сім’єю.

Вони вже розуміють, що їм потрібен певний рівень комфорту, вони згідні відмовитися від великих грошей, щоб більше часу проводити з людьми. Теж цікаве дослідження стосувалося лояльності до компаній. Тобто покоління Х дуже лояльне, вони віддають перевагу працювати в одній компанії, все життя розвиватись, робити кар’єру.

Для покоління Yце не актуально, вони хочуть пробувати себе в різних сферах, для них все цікаво, вони не тримаються за компанію і дуже часто змінюють місце роботи. А стосовно покоління Z, то взагалі прогнозують, що кожен Z за життя зробить п’ять кар’єр і змінить 17 місць роботи.

Z з якого року починається?

З 2000-го, якраз 20 років минуло, вони починають виходити вже на роботу. Якраз це основний контингент наших студентів, покоління Y змінюють Z. І я бачу дуже велику різницю, тому що навіть те, як їх вчити, є великим випробуванням для вчителів.

Вони відкидають усілякий авторитет бабусі, дідуся, мами, тата, ніби тільки навколо них всесвіт має крутитись.

Так, у них немає авторитетів. Це те покоління, яке не бігало лісом, не грало в козаків-розбійників, не гралося в пісочниці. Вони одразу були з гаджетами, вони повністю пристосовані до цифрових технологій, ніколи без них не жили і тому не уявляють, як без них можна жити.

Чи можна їм якось прищепити наші поняття?

Ні, в них будуть свої цінності, і вони нічим не гірші за наші. Для покоління Z дуже важлива цінність того, що вони створюють. Тобто якщо для нас цінністю була вже сама робота і отримання заробітної плати, то Z не підуть в компанію, яка не створює щось корисне для майбутнього, для планети, наприклад.

Вони дуже прислухаються до екології, тобто переживають за Землю, в них дуже розвинена етика, мораль, ті речі, на яких, припустімо, в Х та Yтак не наголошували. Але з іншої точки зору, в них зовсім інший підхід до навчання, тому що вони не отримують знання, вони отримують шляхи отримання знань. Тобто для них дуже важливо, де знайти інформацію, а не сама інформація. Вони не запам’ятовують інформацію, тому що їм це не потрібно, вони завжди можуть її знайти. Тому для них важливо спрямовувати свою увагу в навчанні саме на шляхи, яким чином знайти інформацію.

Читайте ще: «Добре, щоб у ваших перлинок були свої мушлі», – психолог з Луцька про те, як пережити підлітковий вік

Кажуть, що у Z кліпове мислення. Це означає, що вони не можуть довго утримувати увагу. І я знаю, що коли починаю якусь лекцію читати, то мені треба за вісім секунд зацікавити своїм предметом. Якщо ти цього не зробиш, вони тебе не будуть слухати взагалі. Ці лекції завжди мають бути інтерактивні, тому що слово лекція взагалі у своїй класичній формі не підходить. Аналогічне передання знань не працює, тому що вони не можуть зберігати увагу, вони відволікаються, їм стає нудно.

Тобто це не пов’язано з якимись гіперактивностями?

Ні, це особливості сприймання інформації в цифрову добу. Добре це чи погано, ми довго можемо говорити,але це факт, який ми маємо прийняти і, знову ж таки, гнучко пристосуватися, щоб дати їм якомога більше. 65% тих дітей, які сьогодні вчаться в школі, в університеті, ніколи не будуть працювати за спеціальностями або будуть працювати в тих професіях, яких зараз ще не існує.

То як ми можемо їх вчити, якщо не знаємо, які професії будуть існувати в майбутньому? Ми можемо тільки сказати про тренди, ми знаємо, що будь-які професії будуть пов’язані зі штучним інтелектом, інформаційними технологіями, а як вони називаються ніхто сказати не може. Є різні тенденції, наприклад, інженер-генетик або сіті-архітектор, або міський фермер, який буде вирощувати щось у містах, тому що урбаністика говорить про те, що більш як 80% людей до 2030 року будуть жити в містах.

Те саме стосується медиків, наприклад, розробник кіберпротезів. А як саме і куди це піде – ми сказати не можемо. Точно знаємо, що треба інформаційна технологія, англійська мова і будь-яка спеціальність, яка з цими двома напрямами поєднана.

Мене насторожила фраза проте, що їм не потрібно вивчати матеріал, а достатньо вміло відшукати це на відповідних ресурсах.

Я скажу про тенденцію освіти. Мені як освітянину це теж було читати досить прикро, і я розумію, що ми теж маємо мінятися, тому що зараз є такі прогнози, що професії взагалі зникнуть, буде тільки набір компетенцій. Чотирирічна освіта нікого не буде цікавити, тому що стійкість навички, яку ми вчимо, раніше була 30 років, зараз – п’ять-шість, а через 10 років вона може бути й один-два роки. Тому поки ти вчишся, ця навичка буде вже застарілою.

Тож майбутнє, хай як ми не хочемо, – за короткостроковими освітніми програмами, які мають на меті формування конкретних компетенцій. Ти виконав проєкт, компетенцію застосував, і йдеш в інший проєкт, тобі треба інші компетенції, ти можеш дуже швидко їх здобути. Зараз провідні спеціалісти з людського капіталу саме в професійному навчанні говорять про те, що майбутнє – за таким корпоративним короткостроковим навчанням. Вони навіть вираховували, скільки в людини, яка працює, є часу для того, щоб вчитися, оскільки ми маємо вчитися постійно. І визначили, що це дорівнює 21 хвилині за тиждень.

Але все ж я думаю, що точні науки ніхто не відміняє.

Звичайно. Наприклад, для ІТ-сфери важливою є математика. Якщо ми візьмемо юриста, він завжди буде потрібен. Так, він може бути мережевим юристом, але мусить мати велику базу знань, щоб могти консультувати людину і розбиратися в складних ситуаціях. Так само психологи можуть бути онлайн-психологами, а для того, щоб мати інструменти, які можуть допомогти людині, це, безумовно, не може бути короткострокова програма, це має бути доволі довгий курс, який передбачає розуміння основ людської поведінки і вивчення конкретного напрямку, за допомогою якого ти хочеш цій людині допомогти.

Щодо раннього розвитку і виховання. Зараз діти дуже часто сидять в комп’ютерах, гаджетах, такий дисонанс відбувається, ніби батьки відбирають, дозують це все використання, а з іншого боку розуміють, що ми йдемо до того, що це потрібно буде дуже застосовувати. Чи варто спрямувати дитину на навчання вже, не в ігровому плані, як вони люблять, а, можливо, якісь студії відвідувати? Чи взагалі є перспектива у таких студій при школах, вишах?

Це величезна проблема сьогодні. Тому що людська еволюція передбачає поступовий розвиток когнітивних функцій кори головного мозку. Тобто коли ми народжуємось, то маємо дуже велику кількість нейронів, тих нервових клітин головного мозку, які роблять нас людьми, які відповідають за виконання різних функцій. І протягом раннього розвитку, зростання дитини там утворюються певні зв’язки між цими нейронами, які відповідають за розвиток нашого інтелекту, різних функцій.

Читайте ще: «Треба визнати, що онлайн – це частина нашого реального життя», – психолог з Луцька

І коли дитині до рук потрапляє в дуже ранньому віці гаджет, коли вона не читає книжки, не вивчає це таким чином, як це було протягом еволюції людини, то цей процес утворення зв’язків порушується і втрачаються так звані сенситивні періоди розвитку. Тобто в ті чутливі вікові межі, коли дитина здатна найкраще володіти тією чи тією навичкою, коли це втрачається, відповідно, ці нейронні зв’язки не утворилися і тому зараз є ще не хвороби, не діагнози, а такі поняття, як цифровий кретинізм, коли дитина не готова для високого розвитку інтелекту саме завдяки тому, що вона дуже рано не сформувала ті необхідні навички, не утворилися ті нейронні зв’язки, які потрібні були у ранньому віці.

З якого віку можна дозволяти гаджети?

До трьох років – у жодному разі, потім буквально по 10-15 хвилин, і тільки в шкільному віці дозволяють до години. Треба дуже дозувати. Якщо ми візьмемо елітні школи, припустімо, Великобританії, там поняття гаджет у школі відсутнє до старших класів, діти не мають права користуватись телефоном до закінчення навчального процесу.

Мені здається, Стів Джобс теж забороняв своїм дітям користуватись гаджетами.

Так, його діти не знали, що таке гаджети. Тобто якраз ця проблема може бути такою бомбою уповільненої дії на стратифікацію населення, на тих, хто є елітою, і тих, хто є загальною масою людей, які з дитинства користуються гаджетами і не мають розвитку мозку, який вкрай потрібен для майбутнього.

Це направду дуже велика проблема. Прогнози щодо теорії поколінь – у 2021-2023 роках почнуть з’являтися діти наступного покоління, і це буде ще цікавіше. Назву вже придумали – Альфа, то от про них говорять, що вони в два роки вже будуть читати, тобто там дуже прискориться розвиток всього.

Зараз, якщо таке трапляється, називають дитина-індиго, так?

Так, а в майбутньому це буде для всіх.

Які ж все-таки мають бути наявні риси характеру в людини, аби роботодавці полювали на неї?

Це Soft Skills, це гнучкість, критичне мислення, медіаграмотність. Чому інформаційна безпека населення? Тому що ми дуже піддаємося впливу інформації. Саме ті, хто може відділяти істину від фальсифікованої інформації, – це люди, які мають високий рівень розвитку критичного мислення, які не йдуть за натовпом, у яких є своя думка, яку вони можуть захистити. Тобто такі досить некомфортні, некомформні люди, які при тому ж мають навички міжособистісної взаємодії високого ґатунку.

Це ті люди, в яких емоційний інтелект, які не бояться, в яких немає кордонів, які не бояться вийти за межі зони комфорту, які вірять, що там стаються дива й якраз там і відбувається розвиток. Це ті люди, які дуже швидко навчаються, розвиваються, в яких є жага до знань. Тому що зараз більшість корпорацій, особливо директорів корпорацій, говорять, мовляв, ви нам дайте активну людину, ми її навчимо, вона може не бути фахівцем. Я знаю, що в нас є теж такі, особливо в сфері ІТ-технологій. Є компанії в Луцьку, які навіть безплатно беруть дітей вчити, щоб подивитися і знайти талант. Тобто зараз полюють за талантами, креативністю, нестандартністю, за гнучкістю, за вмінням вчитися і бажанням розвиватися.

Чи можна сказати, що це людина, яка іде проти системи, яка відстоює свою думку, яка завжди в опозиції до вчителя?

Тут є парадокс: ті люди, які некомформні, дуже часто не вміють взаємодіяти з людьми, і якщо це командна робота, то така людина дуже швидко вилетить з тієї компанії, незважаючи на те, що вона талановита і дуже обізнана, тому що не вміє будувати стосунки з іншими, а це, в принципі, завжди буде першим пунктом.

Будувати все-таки стосунки?

Так, тому що без командної роботи не проводять зараз жодного дослідження. Всі величезні дослідження є, по-перше, міждисциплінарними, по-друге, міжкультурними, а по-третє, передбачають дуже багато різних спеціалістів. І тільки ця ефективна комунікація призведе до результату.

На що орієнтуєте власних дітей?

Я стараюсь бути з дітьми друзями, не тиснути на них, і часто це дає дуже гарні результати, тому що відчуваю, що теж можу чогось у них навчитися. В професіях дуже важливо зрозуміти, що тобі подобається, до чого в тебе є здібності, що ти любиш. І хай які ці тренди, про які ми сьогодні говоримо, дуже важливо іти за покликом серця і займатися тією справою, яка тобі подобається. Саме тоді в цій професії ти будеш найкращим і першим.

Зараз ці тренди є дуже оптимістичними, тому що мало хто з нас в 16 років знає, ким він хоче бути все життя, а раніше це був вибір, зрештою, найчастіше на все життя. А зараз ми знаємо, що освіта безперервна, що є тривікова модель освіти. І якщо ми сьогодні вивчились, нам щось там не сподобалось, ми завжди можемо поміняти фах і робити те, що нам до душі.

Це прекрасно, напевно, тому що колись, закінчуючи середню освіту, ти обирав професію і вже зобов’язаний був тягнути лямку, як кажуть. Мені здається, саме десь у віці до 30 років відбувається це переосмислення, хто ти є. Коли постає питання про твоє призначення, про твою місію. З ваших спостережень, як ви думаєте, у 18-20 років готові сучасні діти обрати професію самі, без батьківського спрямування?

Я вважаю, що батьківське спрямування має мати вигляд тільки поради. Ми зараз на кафедрі готуємо програму такої профорієнтаційної роботи з цілою батареєю методик, які мають на меті визначити схильності дитини. Я знаю, що за кордоном так роблять, бо їм в старших класах видають таку книжечку, де повністю розписані всі сфери людської діяльності, і визначено, до яких із них ця дитина більше здібна. Тобто це об’єктивні психологічні дані згідно з опитуваннями, і мені здається, що це дуже допомагає і дітям, і батькам визначити хоча б напрямок, куди йти, а там вже спеціалізація, вони розвиваються.

А як щодо того, коли люди, які гарно малюють, ну просто талановиті надзвичайно, не люблять цього, а є ті, хто має бажання, наполегливість, старання, волю? Можливо, вони досягнуть кращих результатів, ніж ті, що талановиті?

Хай який ти талановитий, дуже важливо вкладати всю енергію в справу. Якщо ти вважаєш, що хочеш це робити, тоді це дасть результат. А стосовно тих людей, які гарно малюють, але їм це не подобається, можливо, вони просто не знайшли якусь спеціалізацію. Якщо вони гарно малюють, то можуть бути не тільки художниками, вони можуть піти в графічний дизайн, можуть поєднати це з тими ж ІТ-технологіями. Зараз безліч можливості реалізуватися в цьому напрямку, а буде ще більше.

Можливо, ви хотіли б сказати про якісь такі речі, яких ми не торкнулися, щодо змін, які нас чекають, щодо професій майбутнього, на що бути орієнтованим, як правильно працювати зі своїми дітьми?

У першу чергу – позбутися страху, тому що дуже часто, коли ми постаємо перед вибором, страх заважає нам зважити всі за і проти й ухвалити правильне рішення. Батькам раджу бути терпеливими і прислухатися до власних дітей. Дітям – усе-таки відчути, що їм подобається, чим вони захоплюються, шукати себе і знати те, що у вас попереду п’ять кар’єр і 17 місць роботи, тому можна спробувати абсолютно все. Я дуже рада тому висновку стосовно цього прийдешнього покоління, що вони орієнтовані на справжні цінності, що вони переживають за нашу планету, за збереження людства і прагнуть бути кращими, ніж ми. Мені здається, це дуже оптимістичний висновок, який нас налаштовує на краще. Вірмо в те, що наше майбутнє буде цікавим, не таким, як ми собі задумали, точно, але безумовно кращим. Я в це вірю.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---