«Постійно бачу один і той самий сон». Спогади батьків про полеглого сина – Коваля з Ковеля
У 22 роки став командиром взводу. Ця історія – про Юрія Махнюка, Коваля з Ковеля. Його немає вже близько півтора року, але для батьків він – поруч. Його кросівки й досі там, де їх залишав син. Як і його улюблені солодощі.
Підтримати петицію про надання звання Героя України (посмертно) Юрієві Махнюку можна за посиланням, ідеться в сюжеті «12 Каналу».
Руслана Махнюк поховала сина півтора року тому, але ще досі не може змиритися з його смертю. Зі сльозами на очах розповідає про нього батько Микола Махнюк: «Він завжди казав: «Таточку, чому ти переживаєш? Я повернуся Героєм». Я казав: ти і так Герой у мене».
У виші Юрій вчився на військовій кафедрі, мав відповідні знання і навики.
«Ще перед війною його почав смикати військкомат. Як зараз пам’ятаю, 23 лютого він пройшов комісію, а 24 лютого почалася війна», – каже матір Руслана Махнюк.
Юрій поїхав воювати в березні. Три тижні хлопець пробув на навчанні у Львові. Опісля – Харківський, Донецький і Луганський напрямки в 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр». Молодший лейтенант Коваль у свої 22 роки став командиром взводу.
«Я запитувала: «Синку, чому в тебе такий позивний?» – «Бо я з Ковеля». Він казав: «Тату, а що скажуть після того, як закінчиться війна, і спитають, де я був? Що я скажу?» – пригадують батьки.
П’ять місяців – у гарячих точках. 30 серпня перед пораненням у Соледарі Юрій телефонував і, напевно, передчував, що може статися найгірше.
«Він подзвонив, сказав, щоб я увімкнула камеру. «Що у вас там? Розкажіть». Чоловік запитує: «Де ти є?» – «На букву «С». Чоловік почав дивитися на карті. «Там, де сіль». Оце ми дізналися, що він біля Соледара», – розповідає Руслана Махнюк.
1 вересня в бліндаж, де був боєць Коваль, прилетів снаряд.
«Там був один приліт у бліндаж, і він побіг до хлопців. Другий приліт до нього потрапив. Якби він зачекав хвилинку… Виходить, два прильоти в один бік. Один і другий у ту саму точку. Його зачепило», – розповідає батько Микола Махнюк.
Близько тижня батьки не чули від сина ані слова. У той час його перевозили з одного госпіталя до іншого. Спочатку – Бахмут, потім – Краматорськ, Дніпро і нарешті – Вінниця. Вони приїхали до сина туди.
«Він там лежав і запитував, як хлопці. Він думав про хлопців», – наголошує батько Микола Махнюк.
Про фронт Юрій нічого не розповідав. Батьки думають: напевно, не хотів, щоб вони переживали.
«Ми навіть не знали, яка в нього рота, який батальйон, який взвод. Ми тільки знали, яка бригада і який позивний. Він запитував завжди, що в нас», – додає матір Руслана Махнюк.Читати ще: В Україну повернули тіла 254 полеглих Захисників
Боротьба за життя тривала. Військового перевезли в наступний медзаклад. Цього разу – до Львова.
«Нейрохірург сказав, що в нього осколок і все покажуть два тижні... Сталося зараження крові», – провадять батьки Юрія.
Раптово молодому командиру почало гіршати. 40 днів лікарі боролися за його життя, однак дива не сталося.
«Додалася двобічна пневмонія. Температура понад 40 градусів. Жодні медикаменти не діяли. Його вже просто обкладали льодом, щоб він не горів. І після того син впав у кому… Він так із неї й не вийшов. Він просто гнив… Я запитувала, мені відповідали: «Може, сьогодні, може, день-два». А я просила: ви не опускайте рук, не відключайте апаратів. Мені казали: «Ми нічого не відключимо, поки він сам не відключиться», – плаче матір.
10 жовтня Юрія не стало. Біля його фото вдома – солодощі, які він так любив, і нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня та посмертна відзнака 93-ї бригади. А кросівки, в яких їхав на фронт, тепер стоять у коридорі.
«Ніби він удома. Заходжу, бачу кросівки і думаю, що Юра приїхав. У мене вони постійно в коридорі стоять, як їх передали. В них він їхав. Майже два роки його немає, а мені постійно сниться один і той самий сон, правда, в різних ситуаціях – ми з ним обіймаємося, зустрічаємося і обіймаємося», – кажуть батьки Юрія.
Вони показують речі свого сина, зокрема його рюкзак, який хочуть передати в ковельський музей, щоб згадка про сина нагадувала всім, яких людей забирає клята війна.
18 липня Юрію Махнюку виповнилося би 25 років. До його дня народження батьки хочуть зібрати 25 тисяч підписів під петицією. У ній просять Президента надати молодому командиру з Ковеля звання Героя України посмертно. Додати свій голос можна за посиланням.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Підтримати петицію про надання звання Героя України (посмертно) Юрієві Махнюку можна за посиланням, ідеться в сюжеті «12 Каналу».
Руслана Махнюк поховала сина півтора року тому, але ще досі не може змиритися з його смертю. Зі сльозами на очах розповідає про нього батько Микола Махнюк: «Він завжди казав: «Таточку, чому ти переживаєш? Я повернуся Героєм». Я казав: ти і так Герой у мене».
У виші Юрій вчився на військовій кафедрі, мав відповідні знання і навики.
«Ще перед війною його почав смикати військкомат. Як зараз пам’ятаю, 23 лютого він пройшов комісію, а 24 лютого почалася війна», – каже матір Руслана Махнюк.
Юрій поїхав воювати в березні. Три тижні хлопець пробув на навчанні у Львові. Опісля – Харківський, Донецький і Луганський напрямки в 93-й окремій механізованій бригаді «Холодний Яр». Молодший лейтенант Коваль у свої 22 роки став командиром взводу.
«Я запитувала: «Синку, чому в тебе такий позивний?» – «Бо я з Ковеля». Він казав: «Тату, а що скажуть після того, як закінчиться війна, і спитають, де я був? Що я скажу?» – пригадують батьки.
П’ять місяців – у гарячих точках. 30 серпня перед пораненням у Соледарі Юрій телефонував і, напевно, передчував, що може статися найгірше.
«Він подзвонив, сказав, щоб я увімкнула камеру. «Що у вас там? Розкажіть». Чоловік запитує: «Де ти є?» – «На букву «С». Чоловік почав дивитися на карті. «Там, де сіль». Оце ми дізналися, що він біля Соледара», – розповідає Руслана Махнюк.
1 вересня в бліндаж, де був боєць Коваль, прилетів снаряд.
«Там був один приліт у бліндаж, і він побіг до хлопців. Другий приліт до нього потрапив. Якби він зачекав хвилинку… Виходить, два прильоти в один бік. Один і другий у ту саму точку. Його зачепило», – розповідає батько Микола Махнюк.
Близько тижня батьки не чули від сина ані слова. У той час його перевозили з одного госпіталя до іншого. Спочатку – Бахмут, потім – Краматорськ, Дніпро і нарешті – Вінниця. Вони приїхали до сина туди.
«Він там лежав і запитував, як хлопці. Він думав про хлопців», – наголошує батько Микола Махнюк.
Про фронт Юрій нічого не розповідав. Батьки думають: напевно, не хотів, щоб вони переживали.
«Ми навіть не знали, яка в нього рота, який батальйон, який взвод. Ми тільки знали, яка бригада і який позивний. Він запитував завжди, що в нас», – додає матір Руслана Махнюк.Читати ще: В Україну повернули тіла 254 полеглих Захисників
Боротьба за життя тривала. Військового перевезли в наступний медзаклад. Цього разу – до Львова.
«Нейрохірург сказав, що в нього осколок і все покажуть два тижні... Сталося зараження крові», – провадять батьки Юрія.
Раптово молодому командиру почало гіршати. 40 днів лікарі боролися за його життя, однак дива не сталося.
«Додалася двобічна пневмонія. Температура понад 40 градусів. Жодні медикаменти не діяли. Його вже просто обкладали льодом, щоб він не горів. І після того син впав у кому… Він так із неї й не вийшов. Він просто гнив… Я запитувала, мені відповідали: «Може, сьогодні, може, день-два». А я просила: ви не опускайте рук, не відключайте апаратів. Мені казали: «Ми нічого не відключимо, поки він сам не відключиться», – плаче матір.
10 жовтня Юрія не стало. Біля його фото вдома – солодощі, які він так любив, і нагороди: орден «За мужність» ІІІ ступеня та посмертна відзнака 93-ї бригади. А кросівки, в яких їхав на фронт, тепер стоять у коридорі.
«Ніби він удома. Заходжу, бачу кросівки і думаю, що Юра приїхав. У мене вони постійно в коридорі стоять, як їх передали. В них він їхав. Майже два роки його немає, а мені постійно сниться один і той самий сон, правда, в різних ситуаціях – ми з ним обіймаємося, зустрічаємося і обіймаємося», – кажуть батьки Юрія.
Вони показують речі свого сина, зокрема його рюкзак, який хочуть передати в ковельський музей, щоб згадка про сина нагадувала всім, яких людей забирає клята війна.
18 липня Юрію Махнюку виповнилося би 25 років. До його дня народження батьки хочуть зібрати 25 тисяч підписів під петицією. У ній просять Президента надати молодому командиру з Ковеля звання Героя України посмертно. Додати свій голос можна за посиланням.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
У перекладачі Google з’явилася кримськотатарська мова
Сьогодні 23:08
Сьогодні 23:08
У річці поблизу Луцька потонув чоловік
Сьогодні 22:12
Сьогодні 22:12
Театр козацького бою, вогняне шоу та гутірки: у Рокинях – фестиваль національних бойових мистецтв «Дух незламних»
Сьогодні 21:44
Сьогодні 21:44
Радість життя – це мир в Україні та заняття улюбленою справою: у Луцьку відбувся масштабний конкурс дитячих талантів
Сьогодні 21:16
Сьогодні 21:16
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.