Поліська романтика у спогадах волинських мандрівників ХІХ століття

Люди подорожували здавна. Правда, записувати свої враження від побаченого стало звичним лише в ХІХ столітті.

Ми зібрали кілька спогадів про Волинське Полісся від мандрівників, які колоритно описували край.

У 1830-1840-х роках на Волині жив і мандрував письменник, художник, етнограф Юзеф Крашевський. Думки про побачене він умістив у книзі «Спогади з Полісся, Волині і Литви». Вряди-годи у тексті трапляються його літературні замальовки про дороги, придорожні корчми і побут у них.

«Нам часто розповідають про двоїсту дорогу життя: одна рівна, весела і веде до пекла, друга – тяжка й вузька – на небо. Якщо так, то поліські дороги повинні вести прямо до Царства небесного, і, певно, не одного вже туди завели, хоча хто б це про них сказав? Уявіть собі, наприклад, путівець, в'юнкий, як вуж, прокладений по-чудернацькому сільськими возами по корінню через калюжі й броди, серед пеньків і галуззя, заростей, мимо лежачих спорохнявілих колод. Важко ним викрутити, бо повсякчас треба повертати то наліво, то направо; де-не-де вода повимивала ями з одного боку для тим певнішого перевертання, там-сям гнилий блудний струмок, сочачись, робить вічну багновицю. Нарешті, через болото треба греблі, а гребля на Поліссі є чимось невимовним.

Байдужий поліщук, якому гуркотіння воза є приємною розвагою, не насипле греблі по-людськи. Наріже дерева, назбирає кілків, назсуває колод і порозкидає все по дорозі, щоб колеса не зайшли в грязюку. Ой! Дорога ж то дорога по таких накотах; хто раз у житті проїхав з Самарів до Дивина, може мати уявлення про чистилище в мініатюрі. Якщо винятковим милосердям накладуть зверху хмизу (це вже велика парада), то він розповзеться, вгрузне в землю, а накоти стирчатимуть, як і стирчали. Часто доводиться по таких вертепах проїжджати безконечні милі. Аж ось і місток: година дороги, надміру високий, жахливо вузький, до того ж дірявий і труситься на палях, якщо тільки труситься, бо буває, що знагла провалюється з кіньми і з возом. Якби й прірва була під ним на сто сажнів і був довгий на милю, не знайдеш ніколи поруччя, це luxus, якого собі тут не дозволяють. Отак, постійно поклавшись на Провидіння і трохи на фурмана, мусиш їхати під страхом».Наприкінці XVIII, а потім і на початку ХІХ століття на Волині перебував драматург, поет та історик, співавтор Конституції 3 травня, а також масон кількох лож Юліан Урсин Нємцевич. Описати коротко усі справи, якими він займався, важко. Бо Нємцевич належав до того кола активної політичної і творчої еліти на зламі століть, яка у ритмі часу намагалася усіма силами зберегти Річ Посполиту до її остаточного розпаду, а після – показати опір поляків долі ХІХ століття. Поряд із політичною і дипломатичною кар’єрою займався літературною творчістю, був очільником Історичного літературного товариства у Парижі.

У 1858 році, після смерті автора, була видана книга «Podróże historyczne po ziemiach polskich między rokiem 1811 a 1828 odbyte», в якій зібрано його мандрівні нотатки. Частина з них стосується Волині.

«У Любитівській Волі взяли поштові коні. Тут виїхали ми на дорогу, звану верстовою. Вона широка і рівна; щоверсти стоїть стовп з написом, як далеко від місця до місця. Ті часті знаки подоланої відстані відволікають подорожнього і допомагають йому скорочувати дорогу. Урядові доглядачі доріг пильнують за їхнім утриманням; спосіб той, яким це робиться і утримується, не здається мені добрим і тривалим. Справа полягає у викладанні тієї дороги дерном та свіжозрізаним хворостом. Така дорога є суха та рівна; та коли розмокне навесні або восени, стає дуже тяжка для пересування.

У цьому краї не уряд, а люди утримують пошту. На сеймиках оголошується ліцитація, і хто запропонує кращу ціну, візьме коней. Зазвичай повітові обивателі складають 100 срібних рублів на коня, а щоб тримати пошту на 40 коней, треба 4000 рублів. Але мандрівники платять всього по три мідні гроші за оренду коня, за 3 злоті беруть 3 коней на 20 верст. На всій Волині пошти утримують євреї».Шотландський священник Ебенезер Гендерсон подорожував Російською імперією у 1821 році. Перш за все його цікавило релігійне минуле і сучасне побачених ним земель. Розповідь про свою мандрівку він умістив у видання «Biblical Researches and Travels in Russia». Рухаючись загалом зі сходу імперії на захід, Гендерсон поїхав з Луцька в Острог.

«Земля між Луцьком та Острогом дуже родюча. Хоча в перспективі ви не побачите гір, але загальний вигляд, особливо на захід, з його горбистою поверхнею, по якій пролягає дорога, вказує на близькість Карпатського ланцюга.

Наш під’їзд до Острога сильно гальмувався піщанистою дорогою. Позаяк вона пролягає через густий ліс, ми не могли її оминути, переїхавши на іншу сторону, як ми це часто робили на відкритій місцевості. Після того, як закінчився ліс, ми виїхали на широке болото, розділене річкою Горинь, яка колись була кордоном між Червоною Руссю та київським князівством.

31-го числа, перед від’їздом з Острога, я вийшов на вершину узвишшя, на схилах якого збудоване місто, щоб подивитися на місце пам’ятного видання релігійної і слов’янської літератури, де випустили перше видання всієї слов’янської Біблії. Будинок, в якому вона була надрукована, розташований у нижній частині міста і тепер там живе єврей. Якби не католицизм, який вороже ставився до загального поширення Письма, місце могло б сформувати чудове сховище примірників Біблії, доповнене волинським зразком, і таким чином сприяти своїй первинній меті. Тепер будинок нічого не має, крім стін, які недавно поглинув вогонь.Місто кишить євреями, які мають кілька синагог і дві друкарні. Одна з них здійснила тільки одне видання, а саме «Manual of Devotion», які є в німецьких синагогах. В іншій я знайшов четвертину Єврейської Біблії, текст якої супроводжувався коментарями Раші, одного з найбезглуздіших єврейських тлумачів, який, правда, користується великою пошаною серед засліплених євреїв. Типи, використані для друку обох робіт, були хороші, але папір, синього кольору, мав дуже низьку якість, як і в більшості єврейських друкарень у Польщі. Краще видання, що я бачив, це Єврейський Псалитр, випущений у маленькому місті Славута у сорока або п'ятдесяти верстах від Острога. Зроблений у формі ін-октаво, він має значно більші за розміром символи. У цьому виданні також текст супроводжується коментарями Раші».

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---