Поклав молоде життя на вівтар України. Спогади про волинського Героя Віталія Кобця

5 березня поблизу Бахмута загинув уродженець села Річиця Забродівської громади 24-річний Віталій Кобець.

Усе село здригнулося від страшної звістки. Усі ще сподівалися, що це помилка, але чорна новина виявилася правдою. Пресофіцерка 93-ї ОМБр Ірина Рибакова повідомила у Facebook, що у бою за місто Бахмут Донецької області під час бойового виїзду загинув танковий екіпаж 93-ї окремої механізованої бригади «Холодний Яр» на чолі з Віталієм Кобцем, який воював на трофейному танку.

«Я не знаю, куди вже далі можна розбивати серце… Наші любі хлопці відійшли у вічність. Цілий екіпаж. Такі щирі, такі веселі, скромні. Вони були чудові. Спочивайте з миром. І нехай ваші вбивці будуть прокляті і не знайдуть спокою ні за життя, ні після смерті», – написала речниця бригади.

Як вказали у фонді «Повернись живим», під час битви за Бахмут загинули Віталій Кобець (позивний Тяпа), Андрій Мельник (водій-механік) та Сергій Леонтьєв (навідник).Боєць 93-ї бригади Володимир Дяченко в коментарі зазначив: «Екіпаж був шикарний. Скільки разів вони реально допомагали нам. Завжди прикривали піхоту. Подяка величезна!!! Земля вам, хлопці, пухом! Слава Україні!»

Про те, яким був Герой Віталій Кобець, на своїй сторінці у Facebook розповіла вчителька Ніна Самарчук.

«Немає більше нашого Кобця Віталія, який так уперто, сміливо боронив свободу і незалежність своєї держави. Він став на вічні українські чати. Він прагнув і жив для найвищого добра рідного народу, прямував до цього добра тернистим шляхом.

Замкнулося назавжди життя з усіма радощами і смутком, успіхами і бажаннями.

Зупинилось життя, вилеліяне чистою купіллю рідного озера, на березі якого журиться хата-пустка, чекаючи Віталика додому перед останньою дорогою.

Життя, помережане тяжкими реаліями раннього сирітства.

Життя, покладене на вівтар України.Віталій Кобець навчався в місцевій школі, був щирим, добрим, працьовитим і завжди усміхненим та привітним учнем, вірним другом, люблячим сином і братом. Доля не була до нього прихильною. Рано померли батьки. Віталієм опікувалися старші сестра і брат, яких невдовзі забере з собою невблаганна смерть. Залишилася лише одна кровиночка – сестричка Наталія, до якої так поспішав на день народження, коли востаннє приїжджав до рідного дому.

З дитинства хлопець любив повторювати: «Є така професія – Батьківщину захищати». Мріяв стати танкістом. Тому після дев’ятого класу продовжив навчатися у Волинському військовому ліцеї. Після закінчення у Львові Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного став на службу в одній із військових частин міста Дніпра, де його й застала війна.

З перших днів Віталій пізнав війну в обличчя. Та не схитнувся, а з великою вірою у нашу Перемогу громив ворога на всіх фронтах. Командир танкового екіпажу, він ніс у серці велику відповідальність за побратимів, з якими пліч-о-пліч щодня дивився смерті у вічі. Найбільші випробування випали йому в Ізюмському районі Харківської області: під час танкових боїв тоді отримав поранення увесь екіпаж. Та хлопцям вдалося десь на Сумщині захопити ворожий танк. Після повернення з госпіталю в стрій командир з бійцями продовжив воювати на трофейному танку.Для репортажу «Новинарні» командир Кобець Віталій в листопаді 2022 року дає розгорнутий коментар про діяльність свого екіпажу на війні: «Вже більш як три місяці ми день в день виїжджаємо. Якщо противник дуже сильно лізе, то ми тут стоїмо з ранку до ночі… А буває, що виїжджаємо на день по кілька разів. Відстріляли конвеєр – поїхали, завантажилися, вернулися назад – і знову ведемо вогонь по противнику».

Кажуть, що навіть вороги захоплювалися відчайдушним командиром і обіцяли за його голову два мільйони.

За особливі заслуги перед Україною 18 травня 2022 року Віталію Кобцю вручили медаль від президента Володимира Зеленського «Захиснику Вітчизни». Також нашого Героя нагороджено Відзнакою 93-ї ОМБр «Холодний Яр» І ступеня.…Стоїть сьогодні, Віталію, твоє рідне село у великій тривозі – сльози в нього на лиці. Ридає старенька бабуся і вся родина тужить – чекає рідна місцина свого Героя-сина.

Сумує школа над озером, де минуло твоє дитинство, де народилася мрія стати військовим.У скорботі рідна альма-матер – академія сухопутних військ у Львові, де гартувалися твої професійні навички, де осягав ти науку бути справжнім чоловіком і берегти честь офіцера.

Твоя наставниця Tетяна Плазова згадує: «Віталик Кобець… Безмежно тихий та добрий, був дуже скромним та сором’язливим, дуже спокійним, мовчазним… В 2016-му став курсантом НАСВ… З тих моїх улюблених танкістів… Улюблених з першого заняття – їхнього першого в чині курсантів і нашої першої лекції. Хлопчик-сирота… Як вперше (і, певно, єдиний раз в житті писав писанку, і… коли ми не раз ходили в театр… і ці захоплені очі … і щоразу враження від вистави, якими ділився зі мною… і екскурсії, де все було цікавим… Спочивай з миром, Віталику Кобець, мій бородатий офіцере… Твоя писанка в мене ще є… А Тебе…»…А біля рідної самотньої хати на твоїх, Віталику, вишнях, припорошених березневим снігом, заходяться скреготливо-пронизливим криком п’ятеро дивних пташенят. Може, то душі твоїх рідних: мами, тата, бабусі, сестри Людмили, яка так щиро піклувалася про тебе, єдиного братика Юрка, що збирав тобі документи до академії, чекають твого повернення до отчого дому з далекої дороги?!..

Вічна слава ГЕРОЮ! Щирі співчуття рідним».

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---