Музей сучасного мистецтва у Луцьку, або Як зробити місто туристичною Меккою

Зробити Луцьк музейною столицею для поціновувачів мистецтва, творити музей нового покоління, який змінює минуле та рефлексує над майбутнім, розвиває українське мистецтво: цього прагнуть засновники першого у місті Музею сучасного українського мистецтва Корсаків.

Музей відкрили нещодавно, 24 серпня, але вже встиг здобути популярність серед лучан. Сюди приходять, аби відкрити для себе маловідомих, але майстерних українських митців, молодь залюбки фотографується на фоні яскравих інсталяцій, тут організовують різноманітні культурні події.

Музей нового покоління

Як розповіла керівний партнер Галереї сучасного мистецтва України «Арт-кафедра» Леся Корсак, місія музею – створити музей нового покоління, нову інституцію, яка змінює минуле, рефлексує на теперішнє і творить майбутнє. Український нонконформізм, який тут зібраний, є унікальним явищем у світовому мистецтві і засновники музею вважають, що його треба показувати, адже це гордість української нації.

Діюча первинна експозиція включає полотна понад сотні майстрів, понад 800 експонатів. Окрім постійної експозиції, є художньо-меморіальний музей Миколи Кумановського у двох залах, а також змінна експозиція, де зараз представлена виставка «Людина і образ» Андрія Ментуха, українського художника з Гданська (Польща). Змінну експозицію планують змінювати щомісяця, там експонуватимуть твори художників, які живуть в Україні та за її межами, будучи українцями за походженням.

Музей сучасного українського мистецтва Корсаків виник на базі галереї сучасного мистецтва України, яка існувала вже 4,5 року і вела активну діяльність. Її колекція поповнювалася, і цього року у День Незалежності вирішили подарувати місту музей сучасного українського мистецтва. Ідея полягає в тому, щоб побороти провінційність, аби мистецтво вивело місто на інший рівень. Музей – це завжди інституція, де я наука, культура, просвітництво, а провінція це завжди те місце, яке віддалене і відстале. Тобто, там, де з’являється музей, зникає провінція.

«Чому ми вирішили займатися саме сучасним мистецтвом? Ми вважаємо, що українська нація є дуже сучасною і мусить триматися надалі, щоб зайняти гідне місце на мапі світу, тому що, якщо ти не сучасний, ти будеш на задвірках цивілізації. Мистецтво завжди первинне, тому ми мусимо починати з мистецтва, оскільки вважаємо, що, якщо Україна підніме свою духовність, чому сприятимуть музеї, ми вийдемо на кращий рівень і здобудемо державу, про яку мріємо, ту Україну, яку ми хочемо мати і будемо мати», - зауважує Леся Корсак.Інша назва митців – майстри, і вони завжди йдуть попереду нації, відчувають дух часу, напрямок і нації лишається тільки налаштуватися на їхній лад та йти за митцями. Тому у музеї показують найталановитіших українських митців.

Засновники музею вирішили, що, якщо вони ставлять своє прізвище у назві музею, беруть на себе відповідальність за цей проект, тому що людина ніколи не назве власним прізвищем щось таке, що вона не любить, не поважає, про що не дбатиме. По-друге, хочуть подолати наслідки комуністичного колгоспного минулого, коли все належало всім і нікому і в результаті все занепадало. Хочуть відновити традиції меценатства, коли славні українські роди брали на себе відповідальність за духовні здобутки нації, дбали про це.

«Ми думаємо, що «заразимо» мистецтвом всю Україну і такі музеї сучасного мистецтва виникнуть і в інших регіонах України і в результаті цього вся Україна буде вкрита духовними об’єктами і це виведе націю з війни та з матеріальної кризи», - зазначає Леся Корсак.

Колекцію збирали приблизно 10 років, найбільш інтенсивно – протягом п’яти останніх років. Наразі виставлена приблизно третина колекції, експозицію постійно змінюватимуть раз на півроку. Засновники музею ставлять ціль постійно поповнювати колекцію творами талановитих українських митців, вести активну виставкову діяльність як в Україні, так і за її межами, пропагуючи українське мистецтво. Також допомагатимуть росту, розвитку та промоції українських митців, в тому числі, молодих митців. Окрім цього, планують займатися науково-дослідницькою діяльністю, вивчаючи забуті імена, відсунуті історією в незнання, повертати їх із забуття для нащадків. Для українців та всього світу відкриватимуть сучасних художників, сподіваються, що це сприятиме росту нових українських талантів.Загальна площа музейного комплексу становить п’ять тисяч метрів квадратних, вона включає в себе постійну та змінну експозиції, художньо-меморіальний музей Миколи Кумановського, студію гепенінгу «Робологікум», експозицію ready-madeоб’єктів (Музей технічного та естетичного прогресу), дві зали кінотеатру, які використовуватимуть як лекторії, арт-кафе «Стоп-кадр», де виставлятимуть роботи молодих митців та проводять конференції, майданчик фестивалю урбаністичного мистецтва «ПоліхромА», який проводять вже два роки поспіль. У планах – подальше розширення музею, відкриття при музеї академії, організація фестивалів, музичних та світлових шоу, виставкових проектів, виїзних лекцій, майстер-класів, показів мод тощо.Леся Корсак відзначила, що творці не очікували, що на його відкриття прийде так багато людей, дві тисячі відвідувачів, тож вони задоволені та щасливі, адже приїздили гості з інших міст. Люди, які бачили світові музеї, говорили, що луцький на їхньому рівні, тож засновники музею обіцяють постійно тримати цю планку та вдосконалюватися. Хочуть, щоб це місце стало каталізатором туризму в регіоні, вважають, що саме заради мистецтва до Луцька приїжджатимуть як з інших міст України, так і з інших держав.

Луцьк, зі слів Лесі Корсак – чудова музейна столиця, адже тут є краєзнавчий музей, відділом якого є Луцький художній музей у замку Любарта, Музей Волинської ікони, а Музей сучасного українського мистецтва може стати третім великим музеєм, який доповнить частину, якої бракувало Луцьку. Таким чином, Луцьк може стати туристичною Меккою для поціновувачів мистецтва.

Куратором постійної експозиції став київський художник та мистецтвознавець Петро Бевза, куратором формування колекції був львівський митець Петро Гулин, допомагав також Влодко Кауфман та інші художники. Постійно співпрацює з музеєм мистецтвознавець Зоя Навроцька, яка також курувала збір колекції, співпрацював з засновниками музею мистецтвознавець Богдан Мисюга, який створив чудові експлікації для музею та брав участь у створенні екскурсії.

Постійна експозиція: від легендарних митців 1930-их до актуального мистецтва

Колекція розпочинається з 1930-их років, з робіт Леопольда Левицького, а закінчується сьогоденням, залом, присвяченим актуальному мистецтву. Наймолодшій з митців, чиї твори експонуються – 26 років. Зали музею поділені як хронологічно за роками, так і за школами та групами.

У першій залі, присвяченій Львівському модернізму 1930-1960-их років, можна побачити твори Ярослава Музики, Леопольда Левицького, Олени Кульчицької та її учня Ігоря Боднара, а гордістю музею є скульптура Олександра Архипенка «Оголена», яка потрапила сюди з приватної колекції зі Львова. Нині в Україні практично неможливо віднайти скульптури цього митця. Дві роботи різних періодів творчості Романа Сельського відображують його експресіонізм, школу, яку він привіз з Парижу.У наступній залі представлені твори художників герметичних кіл Львова, Луцька та Ужгорода 1970-их років, серед яких роботи Миколи Кумановського та Олени Бурдаш. Художники робили закриті квартирні виставки у часи, коли на це мистецтво здійснювалися гоніння.У третій залі зібрані представники альтернативних об’єднань Києва. Засновники музею наполягають на тому, що український нонконформізм є унікальним явищем, ніде неповторним у світі, попри думку про те, що наші художники буцімто повторюють все те, що відбулося в Європі та Америці на багато років пізніше і не створили нічого нового.

Зібравши велику колекцію, засновники музею зрозуміли, що це унікальне явище, тому що український нонконформізм відрізняється від світового, він має глибоке національне коріння, яке притаманне українцям і українство в кожній з робіт, придбаних для музейної колекції, відчувається. Присутня також українська сакральна ментальність – українці дуже набожні, дуже наближені до божества і жоден режим цього не міг викорінити.

Під впливом комуністичного тоталітаризму сформувався український нонконформізм, який не схожий ні на що і для якого характерні певні архетипи, явища, за якими видно, що ці полотна створені українцями і в Україні. Представлені три роботи Анатолія Криволапа, Миколи Кривенка і Тіберія Сільваші з творчого угруповання «Живописний заповідник». Ці роботи поєднані спільною колористикою, художники творили в один час і впливали один на одного.Виставлені роботи шевченківського лауреата Миколи Малишка та його дружини Міни Денисової, київського митця Олександра Дубовика, послідовника бойчукістів Петра Гончара, Галини Севрук, Миколи Журавля, якому невдовзі присвятять окрему виставку, Петра та Назара Гулиних, Гєника Равського.

Пишаються роботами Любомира Медведя, особливо ранньою його роботою «Евакуація» - картина передає трагізм народу, який втратив свою землю (родину художника вивезли під час операції «Вісла»). Представлена графіка Ярослави Мотики зі Львова, легендарного львівського графіка Богдана Сороки, диптих Ігоря Шумського «Наділи».В окремій залі презентують відеоарт молодого лучанина Романа Тріло, який навчався в Лондоні і зараз створив сучасний інтерактивний проект.Восьма зала музею присвячена нонконформізму в мистецтві Одеси 1970-1990-их років. Зібрані картини та скульптури одеської групи «Мамай», зокрема, одеських постмодерністів Юрія Єгорова, Людмили Ястреб та інших.Дев’ята зала присвячена когнітивним моделям трансавангарду та неомодернізму 1980-1990-их років у Львові, Тернополі та Івано-Франківську. Серед інших робіт тут зібрана графіка Івана Остафійчука «Довбуш», у якій прослідковується трагізм українського народу. Зібрані також роботи Ігоря Яновича, Богдана Пікулицького та Мирослава Короля. Особливою гордістю музею є три роботи талановитого митця Дмитра Стецька, у роботах якого глибоко відчувається українство. Другий поверх музею займає зала, присвячена пошукам посттоталітарної доби. Тут можна побачити роботи лучанина Костя Борисюка, художниці Наталки Кумановської, скульптури та малярство Петра Антипа, львівського скульптора Ярослава Мотики, кована скульптура Петра Малишка, роботи сучасного митця Катерини Ганейчук, яка стала директором музею.

Особливо пишаються роботами киянина Петра Лебединця. Зібрані шовкодруки Володимира Чорнобая, графіка львів’янина Михайла Красника, роботи луцького експресіоніста Сергія Корсая.

Дерев’яні скульптури, характерні для української культури, виконав Володимир Іванишин зі Львова. Скульпторами славилася Горлівська школа, де тепер, на жаль, все розгромлено. Скульптор Микола Бірючинський, чия бронзова робота представлена у музеї, зараз створив майстерню разом з Петром Антипом на Київщині, виїхавши з окупованої Горлівки.

Картини Андрія та Петра Гуменюків також можна побачити у цій залі. Андрій Гуменюк з перших днів війни з Росією пішов воювати добровольцем і постійно перебуває на фронті. Вражає його картина «Крим», написана у 2009 році, у якій відчувається трагізм вигнання з Криму, передбачення митця.У найбільшій за площею залі представлене актуальне мистецтво. Окрім звичних робіт тут є інсталяції, відеоінсталяції та скульптури (у тому числі м’які та металеві) художників з усієї України. Наприклад, велику металеву скульптуру-стрілку зварювали просто у залі.

Цю залу вже встигли полюбити діти та молодь, які фотографуються та пробують скульптури на дотик: скульптури свідомо не огороджували і не забороняють близько до них підходити. У залі представлений у живописі та скульптурі відомий сучасний луцький художник Сергій Радкевич. Його металева скульптура зроблена за сприяння «PinchukArtCentre», робота показує викрійку військового одягу, робота присвячена військовій тематиці.

Дві картини закарпатського художника Руслана Тремби - з циклу «Сни заробітчан», привертає увагу відвідувачів незвична скульптурна інсталяція Беати Корн з серії «Людина-Гусінь», присвячена людям-споживачам. Роботи Влодка Кауфмана зображують не святих, як здавалося б на перший погляд, а українських воїнів.Музей талановитого волинянина та майданчик для змінних експозицій

Художньо-меморіальний музей Миколи Кумановського включає два зали загальною площею приблизно 400 метрів квадратних, тут зібрані його малярство, графіка, друкована графіка та речі Миколи Кумановського, зокрема, мольберт, який він створив власними руками, його пензлі, станок, на якому він друкував свою графіку, багато ранніх робіт, а також його остання недописана картина. Деякі роботи, які тут зібрані, передали з приватних колекцій.

Засновники музею прагнули зафіксувати в часі та просторі талановитого митця, непересічну особистість, показати лучанам, наскільки наша земля багата на таланти, наскільки ця людина хотіла бачити Україну великою та незалежною, розуміла трагізм свого народу. На моніторі тут постійно транслюють відеозаписи телепрограм, присвячених митцеві.

Метод, у якому він творив, митець називав метафоричним реалізмом, він сам його винайшов і вважав, що нічого схожого немає у світі. Творчість Миколи Кумановського потрібно вміти читати, адже у нього все пронизане символами. Зокрема, у музеї пишаються його триптихом «Гнізда»: перша з картин зображує гніздо, до якого пташки зібрали булави як символ чвар, адже в Україні кожен вважає себе гетьманом – на тлі пустельного пейзажу про щось сперечаються двоє людей. У другому гнізді з’являється отава, нова поросль, як надія, а у третьому – багато риби і яєць, що символізують Бога, добро, дітей та багатство, отже, митець вірив, що майбутня Україна буде наповнена матеріальним та духовним добром.

Також є три картини з циклу «На водах»: по ріці життя пливе людина, то читаючи книгу, то граючи сумну мелодію, то везе поламане дерево, з яким не може розлучитися. Значна частина робіт Миколи Кумановського перебуває у сховищах і їх надалі планують показувати.

У залі галереї «Арт-кафедра», яка діє вже чотири з половиною роки, щомісяця змінюватимуть експозиції. Наразі там триває виставка «Людина і образ» Андрія Ментуха. Ще підлітком митець переїхав на терени Польщі, але досі, у віці майже 90 років, залишається палким патріотом України та говорить українською. Одну з картин, «Homohominilupusest», він присвятив Майдану, оскільки художника мучило сумління за те, що він не стояв на Майдані поруч з людьми, які там гинули.

Нагадаємо, Музей сучасного українського мистецтва Корсаків працює щодня з 12 до 20 години у КРЦ «Адреналін Сіті», що на вулиці Карбишева, 1.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---