«Першим ділом викопаю мамі картоплю»: волинський нацгвардієць про повернення з фронту

28-річний боєць на позивний Барні з 2020 року служить у Національній гвардії України в Луцьку. Днями головний сержант повернувся із Запорізького напрямку, де виконував бойові завдання на посаді стрільця-санітара.

Нацгвардієць розповів в інтерв'ю Суспільному про службу та перший бойовий досвід на передовій.

На якому напрямку фронту ви перебували і які функції виконували?

Я повернувся із Запорізького напрямку. Де саме був, точніше сказати не можу. Як стрілець-санітар я виконував ті самі дії, що і звичайний піхотинець. Нас прирядили до одного із бойових підрозділів, і наше завдання було спостерігати за діями противника. У разі штурму давати йому відсіч.

Скільки тривав перший бойовий вихід і чи намагався ворог штурмувати ваші позиції?

Перший бойовий вихід тривав 17 днів. У них були спроби штурму, але невдалі. Наші дрони працювали швидше, ніж вони очікували. Коли російські військовослужбовці до нас рухалися, то ми вже про це знали й були готові до відбиття атаки.

Читати ще: «Там найкращі люди»: військовий лікар з Волині – про евакуацію і порятунок бійців на передовій

Але за кілька хвилин нам командир передав по рації, що військові, які мали нас штурмувати, здалися нам в полон. Вони почали махати нашому дрону та просити про допомогу, показувати, що здаються. Наш дрон просто вів їх дорогою. Ми лише чули, як вони кричали від болю, бо вже були поранені.Чи доводилося вам під час цього виходу рятувати побратимів?

Так. Після першого наступу ворога одразу розпочався другий. Нас почали дуже сильно накривати артилерією й поранили мого побратима в коліно. Нам треба було його рятувати. Ми вдвох з побратимом чотири кілометри його сунули на спеціальному возику. Це було під безперервними обстрілами. Це була ціла вічність, але під дією адреналіну ти цього просто не розумієш.

Через 17 днів нас поміняли, і я мав сім днів для того, щоб перепочити перед наступним бойовим виходом. Він тривав уже 26 днів. Це були ті ж самі дії зі стримування противника. Тільки їхні позиції були ще ближче.Наскільки близько від ваших позицій був ворог?

Російські війська вже зайняли позиції, які були за метрів 250 від нас. Мої побратими вночі чули розмову російських військових і навіть, коли вони вночі курили, то чули запах диму. Бо з наших вночі ніхто не курив, тому що це видає твою позицію.

Найтяжче, мабуть, в цьому всьому – не впасти в паніку. Вона дуже швидко передається. Що більше боїшся, то швидше ти загинеш, бо твої дії стають неконтрольованими. Але для мене особисто навіть не так страшно було загинути, як втратити побратима. Ти розумієш, що його чекає вдома жінка, дитина. І усвідомлюєш, як тобі буде ніяково потім дивитися його родичам в очі.

Чому у вас позивний Барні?

Його мені вигадали ще під час строкової служби, і я вирішив його не змінювати. Барні – це такий няшний ведмедик. По-перше, це ім'я схоже на моє прізвище. Ну і я невисокий на зріст і такий трохи няшний.Коли ви підписали контракт, вам було 24 роки. Чи не шкодуєте, що на службі минають найкращі молоді роки?

Мої найкращі роки – це роки на службі, з побратимами. Ніхто мене не зможе краще зрозуміти, ніж побратими. Після строкової служби в мене залишилася якась тяга до військової справи. Бо це дисципліна, це порядок. Піти в армію для мене – це про мужність, престиж.

Оскільки наше інтерв'ю перед Днем Незалежності України, то запитаю: що для вас українська незалежність?

Незалежність для мене – це в першу чергу не просто підписані документи, що ти незалежний. Це країна, на яку будуть зважати, до якої будуть звертатися по допомогу, підтримку. Коли ти їдеш в якійсь іншій країні, у Європі, і дізнаються, що ти українець, і тебе поважають. Оце і є незалежність, коли довів всім, що ти зміг.

Читати ще: Прикрив собою побратима: спогади про загиблого на війні лучанина Івана Газюка, іменем якого назвали бульвар

До служби у війську ви виступали зі стендапами. Чи допомагало почуття гумору на передовій і чи писали стендапи під час служби?

Гумор – це добре для підняття настрою побратимів. Все набагато легше сприймається, коли з гумором. Стендапи я не писав, але в голові текст не раз прокручував, та чи ляжуть ці рядки на папір, як кажуть, побачимо. Можливо, коли звільнюся зі служби, то буду щось писати на військову тематику.Ви щойно повернулися до Луцька з передової. Що плануєте далі робити?

Я маю кілька днів відпустки для залагодження своїх справ та відновлення. Звісно, поїду до батьків. Оскільки я хлопець із села, то в першу чергу буду допомагати мамі копати картоплю. Бо на мене вже вона зла через те, що я не допомагав її садити.

А далі ми пройдемо злагодження, і я візьмуся за виконання поставлених бойових завдань. А після нашої перемоги поїду на море до Криму, бо я ще ніколи не був на морі. Хіба в селі, на зеленому морі.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---