«Пекельні» цукерки тьоті Доби: про солодкий старий Луцьк

Цукерні – поширений тип закладів у Луцьку в міжвоєнний період ХХ століття. Один за одним вони тягнулися вздовж головних міських артерій. Популярні й не дуже, дешеві й дорогі, з власними солодкими виробами чи солодощами відомих виробників.

Нерідко цукерні та кав’ярні ставали не просто улюбленими місцями ласунів, а й культовими точками на мапі, де зростав творчий потенціал міста. Наприклад, цукерня Розаліні з більярдом – улюблене місце луцької інтелігенції протягом усього міжвоєнного періоду. Але подібних закладів було чимало.

Окреме місце мала цукерня тьоті Доби на вулиці Кафедральній, перед головним фасадом костелу. Її історія почалася у 1920-х, а місце, де вона розташовувалася, здавна мало велике значення для міста.

Неподалік у XVI столітті був храм святого Миколая – головна церква луцьких міщан. Тут було перехрестя важливих вулиць. Наприклад, нинішня Драгоманова – колишня Домініканська – вела від укріпленої переправи на річці Стир до Ринку з ратушею. Неподалік були ворота в Окольний замок.

Завдяки художнику Казимиру Войняковському ми знаємо, який вигляд мало це місце наприкінці XVIII століття. Тут розташовувався гральний дім «Пекло». Сьогодні ми не знаємо, чи саме так називався заклад, є припущення, що це його оцінка поміж тодішнього населення через погану славу.Минали століття, змінювалися звичаї. Настала епоха танго і джазу. Саме в міжвоєнний період ми стикаємося з найбільшим розвитком сервісної економіки в Луцьку. Цього рівня повоєнне місто досягне тільки на початку ХХІ століття. Кав'ярні, готелі, перукарні, килимарні, бляхарні – вулиці були всіяні найрізноманітнішими майстернями. Колорит відчувався в кожному куточку.

Ідея звести будинок поряд з колишнім «Пеклом» виникла в орендаря ділянки Нухіма Аксельруда у 1922 році. Він планував продаж содової води і фруктів. Земля належала римо-католицькій капітулі, яка дала дозвіл на будівництво. З часом до пропонованого асортименту додавалися цукерки і булки, аж поки згодом це остаточно не стала цукерня. Наступного року було зведено маленьку будку розміром 3х3 м, але ще за рік нерухомістю порядкувала Доба Цицман, дочка Нухіма Аксельруда. Вона вирішила будку розширити.Як це часто буває, почалися сварки з сусідами, які були родичами. Так, Тауба Аксельруд подала скаргу в магістрат проти будівництва, посилаючись на те, що ця і сусідні землі дісталися у спадок цілій когорті родичів після смерті Рухлі Аксельруд в 1904 році. І спадок не був досі поділений. Потім виявилося, що Рухля не була власницею землі, а лише орендаторкою в капітули, а від 1910 року цю ділянку вже орендував Нухім. Скаргу Тауби відхилили. Вона наполягала, що нове будівництво шкодить її садибі, розташованій поряд, але і це зрештою вирішили в межах правового поля.

Є в цій історії і фрагмент з охорони культурної спадщини. У 1927 році будиночок фігурує як цукерня, тоді ж його вирішили трохи перебудувати. Оскільки він розташувався неподалік костелу, луцький магістрат за підписом президента міста Станіслава Чарковського й міського інженера Пилипа Пилипчука (той, що міністр УНР) скерували звернення до Люблінського окружного консерватора про дозвіл на перебудову. Він, розглянувши проєкт будинку, надав такий. У цьому вигляді споруда простояла до наших днів.Доба Цицман зажила слави серед мешканців довколишніх вулиць. Була це добра і скромна жінка, яка провадила свій солодкий бізнес із любов’ю. Асортимент був дещо біднішим, ніж у знаних міських цукернях. Тут продавали цукерки фабрики Franboli, деякі інші, а також власну випічку.

Спершу довколишні діти, а згодом і дорослі стали називати жінку тьотя Доба. Звідки взялося саме таке іменування, важко сказати, бо для тогочасної культури в Луцьку не характерно було називати жінок «тьотя». Побутувало загальновживане «пані» без національного розділення.

Вона нерідко пригощала дітей цукерками, тож вони жінку дуже любили. Чимало дітей були із бідних родин, які не завжди могли дозволити собі балувати малюків солодощами. Тож цукерки тьоті Доби часто-густо рятували щасливе дитинство маленьких лучан.

По випічку до Доби Цицман, кажуть, вчащав і католицький єпископ Адольф Шельонжек, адміністрація якого розташовувалася на вулиці Домініканській. Щоразу, йдучи до костелу, він проходив повз цукерню тьоті Доби й нюхом ловив нотки теплих булочок.Ця історія в ході подальших подій ХХ століття розчинилася… Сьогодні й будівлі цукерні Цицман немає, але іноді на перетині Кафедральної та Братковського ще можна відчути запах свіжої випічки доброї тьоті Доби.

Олександр КОТИС

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---