«Палками по потягу били і кричали». Акторка – про окупацію Криму і вистави в Луцьку
Дарина Лагода – на сцені театру з першого класу. Полюбити театр майбутній акторці допомогли батьки, які привели її на виставу. Це було 2004 року в Криму, куди сім’я переїхала вслід за татом-льотчиком.
«Там кожен день було відчуття, що наче щось недобре. Там скрізь російські прапори висіли, георгіївські стрічки, російські пісні. Ми в школі співали тільки російські пісні. Там узагалі української культури не було», – пригадує Дарина в сюжеті «12 Каналу».
Попри те, що навчалася в українській школі, по суті вчилася російською.
«Я ходила в українську школу. Це була єдина українська школа, але в нас усі предмети викладалися російською. Мої батьки україномовні, але оскільки вони були з людьми, які російською спілкуються, і я російською розмовляла, то завжди вдома російською спілкувалася. Мені навіть було соромно, коли мама мені телефонує, українською щось питає, а я при людях не можу відповісти українською. Мені було соромно, що хтось почує», – зазначає Дарина.
Її перша театральна студія та перші вистави були саме в Криму. На сцені театру перед сотнями глядачів Дарина вперше виступила в четвертому класі. І у восьмому на 100% знала, що буде акторкою.
«Усе стало немов рідне: вистави, гастролі по всьому Криму», – каже вона.Читати ще: Мріє стати актором: дев’ятирічний Микола з Луцька підкорює велику сцену своїм талантом
11 років родина прожила в Севастополі. Поспішно виїхала 26 лютого 2014 року, коли росіяни окупували півострів. Того дня юна акторка також мала виступати на сцені.
«Батьки нічого не пояснювали. Тато залетів. Мама відразу почала складати сумки. Мене за руки і ми полетіли на потяг. Пам’ятаю, як сідали в потяг і палками по потягу дуже сильно били, кричали дуже погані слова. Якраз тоді я мала виступати. В мене була головна роль», – зауважує Дарина.
Київ, Миколаїв, Луцьк. Родина мігрувала за татом-військовим. Нині він разом із сином захищає Україну в лавах ЗСУ. А Дарина другий рік зі сцени розповідає різні історії волинському глядачу. Найбільше полюбляє грати для дітей.
«У дитячій виставі можна подуркувати, повеселитися. Ти уявляєш себе дитиною і приносиш радість маленьким глядачам, – ділиться акторка. – Звісно, кожен актор хоче зіграти всього потрохи... Поки що я більше люблю комедії. Далі, можливо, полюблю драми».
Акторка мріє представити глядачам виставу з танцювальними номерами.
Насамкінець Дарина підсумовує: в її житті театр займає головне місце давно, а тепер, у час війни, волинський драмтеатр став ще й її другим домом, де вона знайшла хороших колег і підтримку.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
«Там кожен день було відчуття, що наче щось недобре. Там скрізь російські прапори висіли, георгіївські стрічки, російські пісні. Ми в школі співали тільки російські пісні. Там узагалі української культури не було», – пригадує Дарина в сюжеті «12 Каналу».
Попри те, що навчалася в українській школі, по суті вчилася російською.
«Я ходила в українську школу. Це була єдина українська школа, але в нас усі предмети викладалися російською. Мої батьки україномовні, але оскільки вони були з людьми, які російською спілкуються, і я російською розмовляла, то завжди вдома російською спілкувалася. Мені навіть було соромно, коли мама мені телефонує, українською щось питає, а я при людях не можу відповісти українською. Мені було соромно, що хтось почує», – зазначає Дарина.
Її перша театральна студія та перші вистави були саме в Криму. На сцені театру перед сотнями глядачів Дарина вперше виступила в четвертому класі. І у восьмому на 100% знала, що буде акторкою.
«Усе стало немов рідне: вистави, гастролі по всьому Криму», – каже вона.Читати ще: Мріє стати актором: дев’ятирічний Микола з Луцька підкорює велику сцену своїм талантом
11 років родина прожила в Севастополі. Поспішно виїхала 26 лютого 2014 року, коли росіяни окупували півострів. Того дня юна акторка також мала виступати на сцені.
«Батьки нічого не пояснювали. Тато залетів. Мама відразу почала складати сумки. Мене за руки і ми полетіли на потяг. Пам’ятаю, як сідали в потяг і палками по потягу дуже сильно били, кричали дуже погані слова. Якраз тоді я мала виступати. В мене була головна роль», – зауважує Дарина.
Київ, Миколаїв, Луцьк. Родина мігрувала за татом-військовим. Нині він разом із сином захищає Україну в лавах ЗСУ. А Дарина другий рік зі сцени розповідає різні історії волинському глядачу. Найбільше полюбляє грати для дітей.
«У дитячій виставі можна подуркувати, повеселитися. Ти уявляєш себе дитиною і приносиш радість маленьким глядачам, – ділиться акторка. – Звісно, кожен актор хоче зіграти всього потрохи... Поки що я більше люблю комедії. Далі, можливо, полюблю драми».
Акторка мріє представити глядачам виставу з танцювальними номерами.
Насамкінець Дарина підсумовує: в її житті театр займає головне місце давно, а тепер, у час війни, волинський драмтеатр став ще й її другим домом, де вона знайшла хороших колег і підтримку.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
А що подумають люди, як пережити втрату, шкала брехні і пігулки від стресу. Інтерв’ю з лікаркою-психологинею з Луцька
Сьогодні 11:59
Сьогодні 11:59
У Трампа анонсують «дуже корисну» угоду з Україною
Сьогодні 11:31
Сьогодні 11:31
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.